Чужа гра

64

Їм вдалося викрасти Наталочку після місяця стеження. Зателефонував Кірцун і наказав Валентину дати трубку комусь із Астаф’євих. Взяв Мишко:

— Йобты! Сегодня надо украсть ребенка. Сделаете, нахуй, получите по двадцать штук! Берите инициативу в свои руки, если Киря не способен.

— Ладно, старий! Задєлаєм. Сразу мочити??

— Йобты, ребенок должен остаться живым!

— Та ну її на хер, буду з ґавном няньчитися!

— Будешь, нахуй! За бабки — будешь!

— Яволь, майне командіре! — бовкнув.

— Валік, — звернувся до товариша. — Сьодня нада малу видьоргувати. Пєтька сказав, шо ти — більше не камандір.

— Вперед, — погодився, — крадите.

— Валік, та ми нє хатім слушать того козла. Только сидимо на голяках, без бабак, а він пообіщав по двадцять штук!

— Чë от меня надо? — втомлено запитав.

— Ти, карочє, знаєш, шо нада дєлать. Ми ж усьо рішили. Просто замість завтра заделаєм сьодня!

Приїхавши місяць тому до Німеччини, вони винайняли невеличку віллу під Лейпцигом, придбали машини. Спочатку Кіркуєв намагався тримати братів у руках, вимагаючи елементарної дисципліни, але потім збагнув, що то марна справа.

Мешкати з ними під одним дахом — каторга. Коло їхніх інтересів обмежувалося пиятикою, наркотиками і повіями. Щовечора обкрадали машини та приміські магазини. Приносили мобілки, ящики цигарок, горілку та пиво, продукти, телевізори та відео. У неділю збували це на російському ринку, на виручені гроші купували героїн. Придбали два автомати і три пістолети. Пробували рекетирувати українців, які тут працювали. Але їх давно оббирали кавказькі бандити. Вступати з ними в конфлікт не ризикнули.

Увесь цей час стежили за батьками Анджея та дружиною Князя, але їх охороняли люди Кулі, і викрасти дітей було неможливо. Вивчили розташування кімнат у будинку, режим, за яким живуть сім’ї. Схеми зміни охорони. Валентин щодня відкладав «акцію».

Останній тиждень Кірцун вимагав викрасти дитину, бо дізнався, що Ірина отримала акції «Руської» і на зборах акціонерів хоче змінити керівництво. А ще треба видерти у неї блокуючий пакет акцій «Оілхоуму». Петько хотів диктувати умови.

… Розрахунок виявився точним, і тієї ночі дитина опинилася у викрадачів — заплакана, перелякана. Мишко кричав на неї, Сашко бив, щоб не плакала, поки поверталися. Валентин наказав не знущатися над дитиною, на що близнюки відповіли, що він тепер — «не камандір».

— Саме безопасне, — стверджував Мишко, — ета када свідєтіль дає показанія на тому світі.

— Який свідок?! — нервував Валентин. — Дитина не вміє говорити!

— Вот і будеш няньчитися з цим ґавном, — реготав Сашко. — У тебе постоянно нове пополнєніє — то батяня припринджений, весь в тризубах, сестрички непонятні; тепер будеш ще возитися з сучкою Ірки, яка на нас написала заяви! Да її треба задушити і закопати!

— Я решаю, что делать! — гаркнув Валентин. — Звоните Петьке!

Мишко зателефонував до Кірцуна і повідомив радісну новину. Той сказав, що вони чесно заробили гроші. Наказав дати трубку Валентинові.

— Йобты, — сказав Кірцун, — чë-то ты в последнее время стал мягкотелым. Вчера арестовали Бациллу, нахуй. Нас приперли к стенке.

— Бацилла не заговорит?

— Он себе не враг.

— Так что, я опять «камандір»?

— Йобты, старый, конечно.

— Так скажи это моим дружкам, а то ребенка прибьют!

«Гремлін» підтвердив повноваження Валентина і після цього у хаті запанував спокій. Кіря присів біля маляти, приніс іграшки, дав попити, забалакав її, і Наталочка мирно заснула. Зазирнув до кімнати братів. Ті витягнули баяни[25], відважували на дозу героїн і готувалися вмазатись. Валентин вирішив, що коли-небудь їх повбиває. Увімкнув телевізор, ліг на канапу і задрімав.

Невдовзі — дзвінок:

— Придурку! Говорить Князь. Угадай, звідки я знаю твій номер? Коли сказав сестричці Оленці, що почну відрізати пальчики Надійці, з переляку втратила мову… а номер телефону записала на папірчику. Поки що вони цілі і здорові. Єдине, у них — нервова діарея. Ось так і сидять з повними колготками…

У Валентина холод пройшов по хребту.

— Що я повинен зробити?

— Повернути Наталочку, а для Кірцуна продовжувати гру, начебто дитина у тебе. Ферштейн зі?

— Я! Тобто, так. Але тут — Астаф’єви, вони били маленьку, я заступився!

— Повернеш дитину і скажеш, що ти — наш чоловік. Накажу охороні тебе не чіпати.

—… Які гарантії, що з сестрами нічого не станеться?

— Моє слово. Навіть більше — я гарантую недоторканість тобі.

— Що зі мною буде потім?

— Розберемося окремо. За годину маємо знати, що Наталочка на місці.

Валентин зазирнув до братів. Ті лежали на спинах, закотивши очі, з пришпиленими до нижніх губів язиками. Треба було з ними кінчати. Спочатку хотів пристрелити, але після цього залишиться багато крові… Узяв грамів десять героїну, розчинив у гарячій воді і тихенько ввів Мишкові в шахту[26]. Потім — Сашкові. Обом відщепнув «собачки», які утримували язики, і вийшов геть. Після таких доз не виживає ніхто.

Удосвіта повернув дитину. Наталочка мирно спала, наче з нею нічого не трапилося. Марина Григорівна та Степан Олегович кинулися цілувати рятівника онуки, але він вибачився і чкурнув з дому. Охоронці цокали язиками, дивлячись услід. Куля наказав не чіпати Валентина і простежив, куди поїде. Богданові довелося стати свідком, як Кіря закопував у саду приятелів. Пацюки пожирали один одного.

Після цього Циган напився до безтями, ходив по хаті, наче несповна розуму, падав на коліна перед якоюсь картиною, вставав, збуджено розмахував руками, диригуючи невидимим оркестром, і співав нікому не знані пісні…