Чужа гра

53

Убивство Нарочицького загострювало передвиборну ситуацію в регіоні, але влаштовувало Максиміва. Проблема минула сама собою. Був переконаний, що це — робота Кіркуєва. Хоч Валентину того вечора ніби було й не до того… Але з цим хай розбираються слідчі. Треба добивати Кірю і переходити на інших дійових осіб цієї історії. Час до Києва.

… У Житомирі ввімкнувся мобільний — Ірина:

— Завтра їду до Москви, потребую твоєї поради… Можеш повертатися на Либідську і жити там, я мешкатиму в Ольги.

— Яку тобі дати пораду?

— Батько Ольги погодився працювати з Красновим… Все інше — при зустрічі.

— Увечері заїду. Приготуй чогось гарячого. Тиждень сидів на сухому пайку…

Сьогодні запланував іще зустріч з Мустафою. Кірцун намагався підім’яти під себе його інфраструктуру. Зусібіч розставляв рогатки у бізнесових справах, діяв здебільшого руками ментів і Боровицького.

Мустафаєв не хотів прогинатися під Петька, намагався менше мати справ з криміналом; став схожий на азербайджанського продавця квітів, якого цькували і менти, і бандити. Кірцуну ж розгалужена торговельна мережа Мустафи стала б у нагоді. На початку року продав своїм російським фірмам зерно і крупи, а потім, коли в Україні позначився дефіцит, продавав з накруткою назад. Нічого не будуючи і не виробляючи, Петько заробляв мільйони.

… Повернувшись до Києва, Максимів заїхав до Ірини. Вона запропонувала на вечерю канапки.

— Я так хотів борщу, — зітхнув гість.

— У гуртожитку повно бабів!

— За це їх треба поїти, — посміхнувся Максимів. — А п’ють, як мамонти.

— Може і ти хочеш випити — коньяк, горілка, лікер, вино?

— А води нема?

— Ми таку гидоту не вживаємо, — пожартувала, дістаючи з холодильника пляшку мінералки. — Добре, ти хотів бачити Князя? Він тут…

Ігор вийшов зі спальні, кивком привітався з Максимівим. Той звівся і подав руку.

Ірина принесла тарілки, горілку.

— Про цю зустріч я доповім начальству, — попередив Максимів.

— Я зав’язав. Повністю, на віки вічні амінь. В Україну мене змусили повернутися тільки Ірина і Циган.

— Що будеш робити з нашим пост-кандидатом на посаду мера?

— При першій же нагоді приб’ю, і кінців не знайдуть.

— Його й без того покарала доля — помер батько, якого щойно знайшов, на шиї дві сестри, одна — інвалід.

— Катюзі по заслузі.

— Сподіваюся, про Астаф’євих теж не забудеш?

— У жодному випадку, — приклавши руку до серця, запевнив.

— Гаразд, — Максимів узяв пляшку. — Якийсь час я зможу тебе прикривати. Але будь на зв’язку. Офіційно. Можливо, з тобою захоче поговорити моє начальство. З ними не будь відвертим.

— Я вам довіряю.

— Навіть Андрій казав, що ти порядний мент, — пригадала Ірина.

— Мерсі за компліман, як казала Проня Прокопівна…Щоб я міг вам допомагати, з вашого бізнесу наша організація повинна щось мати.

— Проблем не буде, — запевнила Ірина. — …Батько Ольги погодився на створення структури при Нафтогазпромі, що буде прямим постачальником нафтопродуктів від виробника в Україну. І скоро стане негласним монополістом. Така схема і легенда.

— Гадаєш, тобі дозволять розвернутися? — засумнівався Максимів.

— Ми проведемо десяток операцій, — сказав Князь, — потім продамо фірму… або обміняємо на акції «Руської». Батько Ольги продасть новим власникам державний пакет акцій компанії і розірве з нею стосунки, за ним — і Краснов…

— І цими покупцями будуть люди Петька?

— Саме так. Погоджено з Пашею. Між нами, він готується до війни проти Мойші…

— Петько — злопам'ятна тварюка, — зауважив Максимів.

— Зробимо все, щоб биків Бацили відіслати на аудієнцію до Люципера. А ви маєте нас прикрити від ментовських наїздів.

Петро перехилив чарку, крекнув і сказав:

— Ми давно мріємо провчити «гремлінів».

— Домовилися, — вдарили по руках нові союзники.

Коли повернулася додому Ольга, чоловіки пішли. Ірина переглядала відеозапис весілля. В очах — сльози. На журнальному столику — рукопис «Проміскуїтету». Ользі здалося, що подруга з'їжджає з глузду, постійно перечитуючи книжку. Треба з нею щось робити — частіше витягувати між люди, не давати випивати. Останні тижні Ірина щодня була під мухою.

— Навіщо ти це читаєш? — не розуміла Ольга.

— Гарно написано, схоже на життя, на мою історію.

— Від тебе знову жене спиртним.

— Приїздив Максимів…

— Мені це не подобається. Маєш взяти себе в руки, як героїня цієї книги.

— Читала? Знаєш, що вона зробила? Розбагатіла і завела роман з убивцею свого чоловіка, а коли той закохався в неї — вбила.

— Сподіваюся, ти таких планів не виношуєш…