Найкращий сищик імперії на Великій війні

Вступ

ірка пригодницької літератури Російської імперії, найкращий приватний детектив від Владивостока до Лодзі, Іван Карпович Підіпригора через підступи своїх впливових ворогів та заздрісників із Санкт-Петербурга потрапив під військово-польовий суд і ледь уникнув розстрілу. Багатьом не подобалася його слава, незалежність та багатство. Просто так знищити найкращого сищика імперії вороги не могли, бо спалахнув би скандал, та й на успіх у суді їм годі було сподіватися.

Але все змінила війна. Вона відволікла увагу суспільства, просякнутого ура-патріотичними настроями. Люди мріяли про швидкий розгром німчури та австріяків, про переможні паради у Берліні та Відні. Велика популярність Івана Карповича вже не діяла, бо людей значно більше цікавили новини з фронтів, а не детективи, а воєнний стан дозволяв обійтися без відкритого процесу й засудити Підіпригору за скороченою процедурою, що лише мавпувала правосуддя.

Лише мудрість та витримка Івана Карповича, допомога його друзів і подруг та неабияке везіння дали змогу сищику врятуватися від загибелі. Але задля порятунку він вимушений був оголосити, що піде добровольцем на фронт, хоч він і був проти війни, бо вважав, що цивілізовані християнські країни не мають спиратися у своїх суперечках на гармати та кулемети.

До того ж він уже почав сумніватися, чи так вже варто захищати улюблене Отєчество, Російську імперію, яку Іван Карпович дедалі менше відчував Батьківщиною. Та, на жаль, іншого виходу, крім як записатися в добровольці, в нього не було. Підіпригора повернувся додому, на рідний хутір Казбани, де чекали донька Моніка, кохана жінка Єлизавета Павлівна і кухарка Уляна Гаврилівна, й почав готуватися до відбуття на передову. Він мало сподівався повернутися живим, бо розумів, у які жорна лізе, але пообіцяв собі зробити все, щоб вижити й не дати перетворити себе на гарматне м’ясо вельможних ігор.