Пригоди Електроніка (квадрилогія)

РОЗМОВА З ГУСАКОМ І ЗМІЄНОСЦЕМ

Повернулися вони з цирку пізно. Сергійко передчував заслужену прочуханку вдома й не міг придумати, як йому уникнути неприємностей. Звичайно, його і пальцем не зачеплять, але мораль неодмінно прочитають. Які в усіх гарні й слухняні сини і які в цих синів щасливі батьки. О десятій годині всі хлопчики лежать у ліжках, і ніхто не зникає в темряві, не примушує хвилюватися батьків... Одне слово, буде немало докорів, від яких можна й розревітися. Слухаєш, слухаєш, і здається, ніби тобі на спину кладуть і кладуть здоровенні камені, й ти весь час згинаєшся і згинаєшся під їхньою вагою і не можеш вільно зітхнути. Яка тільки сила в цих жалісних словах!

Наші приятелі добралися вже до під’їзду, як раптом гора звалилася із Сергійкових плечей. Він придумав.

- Електрошо, адже ти спокійна людина... - почав він.

- Так, я спокійний.

- Ти можеш спокійно слухати всякі жалісливі слова?

- Можу.

- Тоді ось що...

Сергійко розвинув у всіх подробицях свій план. Основне - треба було мовчки все вислухати, відмовитися від вечері й, пославшись на головний біль, лягти спати.

- А я прослизну потім, у мене є ключ. - І Сергійко потягнув Електроника до ліфта.

Тільки коли двері за Електроником зачинилися, Сироїжкін зрозумів, що докорів йому не уникнути. Адже він повинен був знати, що відбувається за дверима. І все-таки підслуховувати було приємніше, ніж стояти перед мамою з опущеною головою. Сергійко притулив вухо до щілини й почув ось що.

МАМА. Серьожо, так не можна. Ти ж знаєш, ми з татом хвилюємося. Хоча б подзвонив.

Пауза.

МАМА. Невже так важко знайти в цирку телефон?

Добре, що я здогадалася подзвонити Корольковим, і Вова сказав, де ти пропадаєш.

Пауза.

МАМА. І взагалі, чому я від інших людей довідуюся про твої справи? Ти добре бігаєш, захоплюєшся математикою, пишеш цікаві статті до стіннівки... Але чомусь про це нічого не знаємо ні я, ні батько.

Пауза.

Чесно кажучи, такої розмови Сергійко не чекав. Він уже шкодував, що не він стоїть зараз по той бік дверей. Ото б він розвернувся! Він так описав би свої (вірніше, Електроника) успіхи, що йому простили б усі гріхи на два тижні вперед. Ну й дивак цей Електроник, нічого не тямить! Проґавив таку слушну нагоду...

І Сергійко від збудження навіть пошкрябався у двері.

МАМА. Чому ти став таким потайним? Чого ти мовчиш?

БАТЬКО (кричить з кімнати). Він тепер занадто знаменитий, щоб розмовляти з нами!

МАМА. Так, я бачу: успіхи запаморочили тобі голову. Йди-но вечеряти.

ЕЛЕКТРОНИК (хрипло). Я не хочу, я з’їв п’ять пиріжків.

Сергійко усміхнувся: нарешті Електроник відкрив рота, шкварить точно за його порадами. І тут наш змовник зблід. Перша ж фраза Електроника викликала несподівану реакцію...

МАМА. (злякано). Ти чому хрипиш? Ти, мабуть, з’їв п’ять порцій морозива, а не пиріжки!

ЕЛЕКТРОНИК (хрипло). Ні, пиріжки.

МАМА. (хвилюючись). Де ж ти застудився?

ЕЛЕКТРОНИК (зовсім хрипло). Я хочу спати. Я здоровий. У мене болить голова.

“Краще б ти зовсім мовчав! - обурювався за дверима Сироїжкін. - Або признався, що їв морозиво. Тоді все ясно: ангіна. І навіщо ти згадав про головний біль? Коли просто болить голова, тебе ніхто не чіпає. А коли хрипиш та ще головний біль - це вже підозріло. Чого доброго, мама полізе йому в горло й побачить, що перед нею не її син!..” Від переживань і страху цілком здоровий Сироїжкін спітнів і відчув слабість у ногах...

МАМА. (зовсім у паніці). Який холодний лоб! Негайно в постіль! Зараз дам тобі ватяну ковдру!

ТАТО (вискочивши в коридор). І завтра зранку - лікаря!

Сергійко так перелякався, що ще півгодини чи годину ходив по сходовій площадці. Коли він відчинив двері, рука його тремтіла. Діставшись до постелі, він штовхнув Електроника. Потім з великою обережністю влаштував його в шафу, замкнув дверці на ключ, заховав ключ під подушку й зарікся ніколи більше не доручати Електроникові розмовляти з батьками.

Вранці викликати лікаря не було потреби. Сергійко завчасно прибрав постіль, продемонстрував мамі горло й навіть поміряв температуру. І, надолужуючи згаяне, в найяскравіших барвах змалював свої перемоги.

Батько й мати пішли на роботу в піднесеному настрої. Потайливість, що з’явилася була в характері їхнього сина, зникла разом з простудою.

Тільки-но зачинилися за батьками двері, Сергійко відімкнув шафу й привітав друга:

- Доброго ранку! В тебе вже не болить горло?

- Не болить.

Електроник спокійно вийшов із шафи, тримаючи стосик книжок і перегорілу лампочку.

- Половину не прочитав, - поскаржився він. - Наступного разу давай мені запасну лампочку.

- Якби я міг, подарував би тобі тисячу прожекторів.

- Не треба, - відповів Електроник. - Дай мені краще запасні частини від телевізора, якщо в тебе є.

- Є зіпсований транзистор, - згадав Сергій. - А навіщо?

- Годиться. Вночі я змонтую всередині себе телевізор.

І цілу добу набуватиму нових знань.

- І ти не ходитимеш більше у школу? - злякався Сергій.

- Чому ж, ходитиму, - заспокоїв його Електроник. - Усе дуже просто. Я, наприклад, можу відповідати біля дошки, а сам у цей час прийматиму хвилі телевежі.

- Ти найкращий у світі винахідник! Ти найкращий у світі дресирувальник! - Сергій від задоволення засміявся, згадавши, як Електроник учора переполошив увесь цирк. - Домовились! - вигукнув він. - Я даю тобі транзистор, а ти розповідатимеш мені кінофільми, які я не встигну подивитися.

- А чого ти смієшся? - запитав Електроник.

- Згадав, як здорово ти налякав мавп. Електрошо, а з якими звірами й птахами ти ще можеш розмовляти?

- З воронами, гусьми, ластівками, дельфінами, левами, тиграми, вовками...

- От здорово! Виходить, історія про Мауглі, як він жив у джунглях, і розумів усіх звірів, і дружив з ними, і боровся з тигром Шер-Ханом, усе це не вигадано? Все це могло бути насправді?

- Звичайно, можна навчитися розуміти всіх тварин і тоді легко керувати ними, - підтвердив Електроник. - Сигнал небезпеки, записаний на магнітофон, прожене з поля ворон. Дельфіни розвідуватимуть косяки риб і морські течії. А левів у заповіднику запросять до обіду по радіо. Треба постежити за ними, порівняти сигнали з поведінкою, і тоді буде ясно, яку інформацію несе кожний сигнал, що він означає.

- Ну й голова в тебе, Електрошо! - шанобливо сказав Сергійко. - І як ти до цього додумався?

- Мене навчав професор. Він найвидатніша людина, яку я тільки знаю, - Як не дивно, завжди рівний голос Електроника звучав майже урочисто.

Сергійко цього не помітив. Він був надто збуджений.

- Слухай, Електронику, поговори, будь ласка, зі мною. Ти будеш дресирувальником, а я... Кого б мені вибрати, щоб легко зрозуміти тебе?.. Я буду гусаком! Слово честі,я буду тямущим гусаком. Цей птах мені добре знайомий.

Сергійко замахав руками, зачалапав по підлозі босими ногами й навіть подивився на свої пальці - чи немає на них перетинок. Потім витягнув шию і страшно засичав.

- Схожий? - закричав він.

- Га-га-га, - сказав Електроник.

- Що? - запитав Сергійко.

- Га-га-га-га-га, - продовжував Електроник.

“Гусак” здивовано знизав плечима.

- Я не зрозумів.

- Ти не розмовляй, - нагадав дресирувальник. - Ти виконуй команди.

В “гусака” був такий здивований і розгублений вигляд, що дресирувальник перестав ґелґотати й сказав:

- Гаразд. Я розшифрую ці сигнали. Три “га” означають: “Поспішайте, поспішайте!” П’ять “га” - “Не будемо тут баритися, рушимо далі”. Шість - “Трава на цьому лугу поганенька, а взагалі можна поскубти”. А фраза із семи “га” найприємніша: “Тут є чим поживитися”. Зрозуміло?

Сергійко кліпав віями.

- Зрозуміло... А я гадав, що це найдурніший птах: ґелґоче знічев’я. Виходить, коли ми раніше грали в “гусей і вовків”, ми розмовляли точно як гуси. - Сергійко схопився і продекламував:

- Гуси, гуси!

- Га, га, га!

- Їсти хочте?

- Ага, ага!

- Жаль, - сказав він, зітхнувши, - що я вже переріс цю гру. А то підмовив би усіх “гусей” говорити тільки гусячою мовою, і ми обхитрували б усіх “вовків”. А втім,чого я жалкую! - похопився Сироїжкін. Він кашлянув і провадив далі з гідністю: - Ми з тобою, Електронику, не маленькі, ми повинні рухати науку. Давай, наприклад, полічимо, скільки зірок на небі!

- А вони вже полічені, - байдуже доповів Електроник. - У нашій Галактиці, яка називається Чумацьким Шляхом, близько ста п’ятдесяти мільярдів зірок.

Сергійко похитав головою:

- Багатенько. Я чув, що багато, але не пам’ятав точно. Ще я читав, що на планетах, які перебувають у таких самих умовах, як і Земля, неодмінно є життя й розумні істоти.

- Одні вважають, що таких планет кілька мільйонів, інші - що менше, - уточнив Електроник.

- Я оце весь час думав: чому ж ми тоді не одержуємо ніяких сигналів з інших світів?

- Може, тому, що Земля розташована далеко від центру, в слабкій спіральній вітці Галактики? - припустив Електроник.

- Це я знаю, що ми живемо аж на околиці Чумацького Шляху, - махнув рукою Сергійко. - Але ж наші радіотелескопи прослуховують інші галактики. Апарати стоять напоготові. А ніяких відомостей не надходить. Мовби нас забули.

- На нас просто не звертають уваги, - підтвердив Електроник. - Наприклад, учені, які живуть на далекій планеті, зовсім в іншій галактиці, можуть припускати, що атмосфера Землі розжарена до мільярда градусів. Чому? Відповідь проста: ці вчені вимірюють температуру атмосфери за силою радіовипромінювання Землі. А на Землі працюють потужні телевізійні передавачі, що дають сильне випромінювання. І от на далекій планеті газети пишуть:

Земля поступово розпадається від високої температури...

- Ну хай так, - похмуро сказав Сироїжкін. - Все одно ми впіймаємо їхні сигнали. А ти зумієш їх розшифрувати?

- Спробую.

- Авжеж, ти зумієш! - Сироїжкін нітрохи не сумнівався у здібностях Електроника. - Давай я посилатиму тобі таємничі сигнали з далекої планети, а ти їх розшифровуй.

- Гаразд, - сказав Електроник. - Я згоден.

Сергійко вмить змінився до невпізнання. Він посадив Електроника за письмовий стіл, тицьнув йому олівець і зошит. Відчинив одежну шафу, висунув усі шухляди для білизни. На підлогу полетіли пальта, куртки, шапки, випрасувана білизна.

- Ти на мене не дивися! - кричав Сергійко, хапаючи різні речі й не знаючи, що натягнути на себе. - Ти поки що зосередься. Адже ти просто землянин. А зараз перед тобою постане мешканець іншого світу!

І він справді з’явився перед землянином у такому вигляді, що якби на місці спокійного Електроника був хтось інший, він не знав би що й подумати. Можна ручатися, що й батьки не впізнали б свого сина в цій дивній істоті, закутаній в біле простирадло з ніг до голови й обв’язаній барвистими шарфами, в чорних окулярах, синьому ковпаці від торшера і з яскраво-червоними смугами губної помади на щоках.

- Чудово, - сказав Електроник. - У тебе не земний вигляд. Я готовий.

- Спочатку виберемо зоряну систему, в якій я перебуваю, - урочисто заявив мешканець іншого світу. - Щоб звучало гарно. Велика Ведмедиця? Туманність Андромеди? Скорпіон? Але хто я тоді буду? Ведмедець, андромед чи скорпіонець? Не хочу! Я буду... Ура, придумав! Я буду Змієносець з планети Сузір’я Змієносця!

- Слухаю тебе, змієносце, - нагадав про себе землянин.

- Зараз... Будь уважним!

Сергійко побіг до сусідньої кімнати й стукнув кулаком у стіну. Переконавшись, що звук голосний і виразний, схопив зі столу залізну вазу, почав відстукувати: крапка - тире - крапка - тире...

- Давай розшифровуй! - крикнув Сергійко.

- Тут нічого розшифровувати, - сказав, заходячи, Електроник. - “Я, Змієносець, шлю палкий привіт”. Азбука Морзе. Метод, що давним-давно застарів на телеграфі. Ти не міг передати свій привіт таємничіше?

- Я іншого нічого не придумав, - зізнався Змієносець.

- Тоді це зовсім не цікаво, - прозвучав вирок землянина.

- А звідки я знаю, яке там життя, на цьому Змієносці! - спалахнув Сергійко. - Може, там дерева пасуться на луках, як корови. А корови, навпаки, ростуть на хвостах! Звідки я знаю, які у Змієносців руки й ноги, очі й вуха й що вони повідомлять нам про себе! Ох, ну й спека під цим ковпаком!..

Змієносець сердито скинув свій головний убір і став роздягатися. Справді, становище його було складне. І землянин, здається, зрозумів, як важко бути представником іншого світу.

- Не гнівайся, - сказав він, - давай грати навпаки. Давай посилати наші сигнали із Землі.

- А ти знаєш, що треба передавати? - зрадів Сергійко.

- Знаю. Записуй. Зараз ми складемо систему.

Електроник ходив по кімнаті й міркував:

- Спостереження свідчать, що у Всесвіті діють одні закони фізики й хімії. Через те взаєморозуміння з іншими світами можливе. Для початку ми подаємо ряд умовних знаків.

- Чим подаємо? - здивовано запитав Сергійко в товариша.

- Це не мав значення - світловим променем чи по радіо. Важливим є сам принцип космічних переговорів. Пиши: дві крапки, знак “більше”, крапка. Три крапки, знак “менше”, чотири крапки.

Сергійко записав:

..>...<....

- Здогадався? - спитав Електроник. - Припустимо, в першому випадку це два короткі спалахи світла, потім довгий спалах і знову короткий. Так ми встановлюємо математичні знаки. І переходимо до пояснення алгебри. Передаємо нерівність і знайомимо з абстрактним числом, наприклад: сто плюс “а” більше, ніж десять плюс “а”. (Сергійко записав: 100 + а > 10 + а.) Потім знайомимо з запитанням. (Сергійко строчить: х + 10 = 111; х = ?; х = 101.) Пояснюємо одиницю довжини нашого часу. І так далі.

- Геніально! - видихнув Сироїжкін. - Ніяк не думав що і в космічній мові теж суцільна математика. Мабуть і я буду математиком-програмістом, - додав він уже для себе.

- Все це придумав не я, а вчені, - сказав Електроник. - Називається мова “лінкос”, або “лінгвістика космосу”. Лінкос пояснює, хто така людина, як вона поводиться яких результатів у науці й практиці досягла. Можливо що існують й інші космічні мови, яких я не знаю, але головне в них ти вже підмітив: усі вони засновані на математиці, бо вона доступна всім розумним істотам Всесвіту.

Сергійко лукаво посміхався, слухаючи все це. Поки Електроник розбалакував, він придумав одне дуже хитре запитання.

- Скажи, Електронику, а чи можна цим лінкосом передати твою вчорашню розмову з моєю мамою?

- Будь ласка, - вмить відповів Електроник. - Кілька осіб розмовляють на математичну тему, неважливо, про що саме йдеться. Як набрати на телефоні номер, як повечеряти, як лягти спати - все це можна виразити математично. Діючих осіб три. “А” - твоя мама - ставить задачі. “В” - це я - завжди розв’язує задачі правильно. “С” - це ти - звичайно плутається, дає неправильні відповіді. Отже, “А” просить “С” розв’язати задачу: “Чому ти не подзвонив, чому не вечеряєш, чому ти хрипиш?” “В” розв’язує задачі правильно: “Я з’їв п’ять пиріжків, я хочу спати, я здоровий”. Проте “А” - твоя мама - каже: “Погано!” Адже вона запитувала “С”, тобто тебе, а не “В”. Вранці “С” дає “А” ті самі відповіді, й тоді “А” хвалить: “Добре!” От і пояснено правило ввічливості: не відповідай на запитання, яке не до тебе звернено.

- Ха-ха-ха-ха! - заходиться Сергій. - Ти молодчина, зміркував, що й до чого. Даю тобі слово: з мамою я розмовлятиму тільки сам.

Він щось пише на папері, потім згортає аркуш навпіл.

- Тепер прочитай мою думку про дуже важливе питання. А я поки що змию губну помаду.

І він біжить у ванну.

Електроник розгортає аркуш, читає:

“Навіщо мені шукати мешканців інших світів, коли жива нелюдина, мій друг і брат по розуму, завжди поряд зі мною??? Звати його Електроник!!!” А під цими рядками намальовані дві смішні людинки, які стоять, узявшись за руки.

- Спасибі, - каже Електроник. - Ти справжній друг. Я це розумію.