Пригоди Електроніка (квадрилогія)

ТАЄМНИЦЯ: “ТИ - ЦЕ Я”

- Електронику! - пошепки гукає Сергійко, відчинивши дверці шафи. - Все гаразд. Пакунок я віддав у бюро знахідок. Сунув у віконце і втік. Розгортають вони пакунок і бачать: знайшлися й гаманці, й годинники, й авторучки. І ніякого скандалу.

- Я не хотів скандалу, - хрипло сказав Електроник. - Вони самі давали речі.

- Тихіше! Всі сплять! - попереджає Сергійко.

Ніч. З усього неба дивляться у вікно зірки.

Місяць заховався за будинок.

Біля школи горить ліхтар.

- Ти хочеш спати?

- Я ніколи не сплю.

- А що ти робитимеш?

- Я читатиму. Давай мені книжки.

- Які ти хочеш? Пригоди? Про смішне?

- Давай усякі, - каже Електроник. - І вірші давай. Вірші читати корисно. В кожній літері віршів півтора бита.

- Яких ще там бита? - дивується Сергійко.

- Бит - одиниця інформації. В розмовній мові одна літера - це один бит. У віршах - півтора бита. Але це умовна назва. Можеш називати їх як хочеш, хоч догами.

- Ось тобі цілий мільйон догів, - каже Сергійко, дістаючи з полиці книжки. - Зараз я ввімкну тобі лампу. А акумулятори тобі треба заряджати?

- Я дійшов висновку, що вранці була дуже сильна напруга струму, тому я так швидко біг.

- А яка в тебе напруга?

- Сто десять вольт.

- Ну, діло просте. Зараз я візьму трансформатор від холодильника, й буде якраз сто десять вольт.

Сергійко тихенько приніс із коридора трансформатор і табуретку, взяв зі столу лампу й влаштував друга в шафі.

Роздягнувся, ковзнув під ковдру, став дивитися на світлу щілину, що розрізала шафу від верху донизу. Він лежав, дивився на золоту смужку, і йому дуже хотілося встати, заглянути в шафу й ще раз пересвідчитися, чи не сон усе це. Але він чув тихий шелест сторінок, комарине дзижчання трансформатора, бачив два білих проводи, що в’юнилися з шафи до розеток, і усміхався в темряві... Як раптом закрутилася перед його очима вогненна карусель, підстрибнули блакитні кульки, заіскрилася золотом промениста зірка...

І Сергійко заснув.

...Він схопився, почувши клацання замка, - це пішли батьки. Відчинив дверці шафи й радісно засміявся: Електроник дочитував товстенний том.

- Доброго ранку! - сказав Сергійко. - Є вже мільйон догів?

Електроник підвів голову:

- Доброго ранку. П’ятсот тисяч сто шістдесят битів.

- Ну й порозумнішав ти! - шанобливо відзначив Сергійко. - Зараз я вмиюся, і ми дивитимемося колекції.

На столі в кухні лежала записка: “Серьожо! Холодильник зіпсувався. Продукти на вікні. Обідай в їдальні Ми прийдемо вчасно. Мама, тато”.

- Холодильник запрацював, - проспівав Сергійко, ставлячи на місце трансформатор. - А обідати не хочу.

Він витягнув із столу й шафи свої скарби, всівся просто на підлогу поряд з Електроником. Вони роздивлялися обговорювали космічні марки різних країн, перебрали колекцію значків, зіграли в лото і в “Подорож по Марсу”, дивилися малюнки в старих журналах, розгадували головоломки. Сергійко безперестану реготав, плескав друга по плечу. Електроник вигравав у всьому, а головоломки він розплутував, ледь на них поглянувши.

- Хочеш, я тобі все подарую? - запропонував Сироїжкін.

- Для чого? - спокійно відказав Електроник. - Я більше нічого не хочу ковтати.

- Ну, тоді це буде нашим. Твоє і моє. Згода?.. Ой! - Сергій схопився, глянув на годинник. - Двадцять хвилин до уроку!

Він ухопив підручник, гарячково забубонів:

- Квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів катетів. Квадрат гіпотенузи... квадрат катетів...

- Це теорема Піфагора, - сказав Електроник. - Вона дуже проста

- Проста-то проста, а в мене в журналі запитання. І я не вчив.

Електроник узяв папір, олівець і вмить зробив креслення.

- Ось доведення Евкліда. Є ще доведення методом розкладання, додавання, віднімання...

Сироїжкін дивився на друга, мов на чаклуна.

- Здорово! - видихнув він у захопленні. - Мені б отак... Але Сироїжкіну пара забезпечена.

- Що таке пара? - зацікавився Електроник.

- Ну, пара... це двійка... або погано.

- Погано, - повторив Електроник. - Зрозуміло. Я читав в одній книжці: з будь-якого становища є вихід. Це авторитетне й перевірене міркування.

- Вихід? - Сергій задумався. - Вихід-то є... - Він прямо глянув у вічі Електроникові й почервонів. - А ти не можеш піти замість мене?

- Я можу, - байдуже сказав Електроник.

Очі в Сергійка заблищали.

- Давай так. - Він облизнув губи, що раптом пересохли. - Сьогодні ти будеш Сергій Сироїжкін, а я - Електроник. Дивись! - Сергійко підвів друга до дзеркала. - Ось ти і я. Ліворуч - я, праворуч - ти. Тепер я перейду на другий бік. Дивись уважно. Нічого не змінилося! Знову праворуч - ти, а ліворуч - я. Точно?

- Точно! - підтвердив Електроник. - Сьогодні я Сергій Сироїжкін.

- Цур-цура, це наша таємниця, - попередив Сергійко. - Розумієш, таємниця! Нікому, хоч умри, ні слова. Поклянися найсвятішим!

- Чим? - спитав Електроник.

- Ну, найважливішим. Що для тебе найважливіше?

Електроник подумав.

- Щоб я не зламався, - промовив він.

- Так і скажи: “Щоб я зламався, якщо видам цю таємницю!” Електроник хрипло повторив клятву.

- Слухай уважно! - сказав Сергій. - Ти береш портфель і йдеш до школи. Он вона - у дворі. Ти йдеш у сьомий клас “Б” - на першому поверсі перша кімната ліворуч. Як зайдеш, сідаєш за другу парту. Там сиджу я, а переді мною Макар Гусєв, такий здоровенний хлопець. Він пристає і дражниться, але ти не звертай на нього уваги. Далі все йде як по маслу. На першому уроці ти малюєш, на другому відповідаєш теорему Піфагора, а третій урок - географія. Ти знаєш що-небудь з географії?

- Я знаю всі океани, моря, річки, гори, міста...

- Чудово! Ти запам’ятав?

Електроник повторив завдання. Він запам’ятав усе дуже добре.

Сергійко миттю зібрав портфель і виглянув про всяк випадок на площадку: чи немає Макара Гусєва? Згори долинув тупіт. Це біг сходами Професор - Вовка Корольков.

- Привіт! - гукнув він. - Ти ще не читав “Програміста-оптиміста”? Там написано, що ти чемпіон світу з бігу!

Сироїжкін знизав плечима:

- Подумаєш, чемпіон! Ви ще не те про мене дізнаєтеся!

Він повернувся у квартиру й сказав Електроникові:

- Пам’ятаєш естраду в парку, де ми вчора врятувалися від погоні? Ти знайдеш її? Після уроків приходь туди.

Можливо, дехто з читачів чув про “Програміста-оптиміста”. Ці два слова часто вимовляють не тільки в математичній школі, а й у дворах, і на Липовій алеї. Навіть у магазині й у тролейбусі можна почути в розмові про новини з “Програміста-оптиміста”.

“Програміст-оптиміст” - шкільна стіннівка. Неважко здогадатися, що випускають її математики - вони ж і програмісти. Найпростіше в цій газеті - назва. Уже сам номер, що стоїть поряд, зашифрований у рівняння і вимагає деяких роздумів. Далі йдуть дописи про всілякі події, в яких раз у раз трапляються формули, вектори, паралельні, ікси, ігреки тощо. Ці дописи звичайно читаються з усмішками й жартиками: обізнані з математикою знаходять у них багато натяків, іронії, пересторог, порад.

Проте не подумайте, що математики випускають стіннівки лише для себе. По-перше, “Програміста-оптиміста” читають усі старшокласники-монтажники, які самі нічого не випускають. По-друге, малюки знаходять там багато карикатур, смішних віршів і веселих фотографій. По-третє, в газеті завжди є вільне місце, й кожний учень може взяти клей і приліпити туди свій допис, оголошення чи прохання.

Професор мав рацію: у понеділок в “Програмісті-оптимісті” всі читали й обговорювали один допис - “Ура чемпіонові!” Коли чемпіон з портфелем в руці з’явився в коридорі, запанувала тиша. До чемпіона підійшов Спартак Недєлін.

- Це ти Сироїжкін? - запитав він.

- Я, - сказав Електроник.

- Звісно, це він! - закричав, виростаючи за спиною чемпіона, Макар Гусєв, - Сир Сирович Сироїгін, власною персоною!

- Не блазнюй! - обірвав Макара Спартак Недєлін.

- Не блазнюй! - напав на Макара Професор, чим дуже здивував свого приятеля. - Ясно сказано, що першим прибіг Сироїжкін, а не Гусєв.

А Недєлін знову запитував:

- Як же ти так зумів?

- Не знаю, - відповів Електроник.

Діти загомоніли.

- Він ще не читав, - голосно сказав хтось. - Пустіть його!

Електроник підійшов до газети й за кілька секунд, ніби переглядаючи, прочитав усі дописи.

- Все правильно, - спокійно зазначив він. - Тільки в цьому рівнянні помилка - треба плюс, а не мінус.

- Вірно, - сказав Недєлін. - Молодець! Математично мислиш. - Спартак виправив авторучкою помилку, поплескав героя по плечу й відійшов.

Дзвінок розігнав читачів по класах.

Електроник уже сидів на другій парті за могутньою спиною Гусєва, дивлячись прямо перед собою. Поряд з ним совався Професор, гірко розмірковуючи про те, як йому вибачитися за історію з телескопом. Він пробував заговорити із сусідом, але той наче води в рот набрав.

Учителька малювання, зайшовши в клас, сказала, що сьогодні заняття на вулиці. Загрюкали покришки парт, задзвеніли голоси. Гомінка зграйка вихопилась із школи, перетнула Липову алею. А далі - бігом до кручі, до річки. Скільки разів були вони тут і все-таки зупинилися принишклі, широко розкривши очі. Серед зеленого шумовиння кущів стікає вниз довга й блискуча, мов льодяник, скляна коробка. На її споді - три яскраві смуги: червона, жовта, синя. А доріжками котяться різнобарвні горошини - це мчать по штучному кольоровому снігу лижники. Мчать з гори з величезною швидкістю, гальмуючи внизу, де коробка роздимається, наче мильна бульбашка. А ще далі, за деревами, - річка й легка арка моста, де також усе в русі: теплоходи, катери, автомобілі, тролейбуси. А за річкою і за мостом все місто губиться у світлому серпанку.

І вони сидять і малюють те, що бачать. Дехто - розгонисто, впевнено, підкоряючи олівцю перспективу, дехто - нерівно, несміливо, хапаючись за гумку, але всі разом - уважні, вдумливі.

- Зараз робите тільки начерк, - каже вчителька. - Розфарбуєте вдома. Той, хто хоче стати космонавтом, інженером, льотчиком, дослідником, повинен мати добру зорову пам’ять на кольори.

Вчителька ходить за спинами, заглядає в альбоми, стиха дає дітям поради. Ось вона зупинилась біля Сироїжкіна.

Довго дивилася через його плече, потім запитала:

- Що це таке, Серьожо?

Електроник простягнув їй альбом і хриплим голосом відповів:

- Це рухи лижників.

В альбомі Сироїжкіна - не контури міста, а колонка формул. Під ними - кострубаті літери тексту.

- Не розумію, - знизала плечима вчителька й прочитала вголос: - “Даний трактат, не претендуючи на вичерпну повноту дослідження поставлених проблем, не може не бути корисним для осіб, які проводять дослідження в цій галузі”.

Художники захихотіли.

- Це вступ, - пролунав скрипучий голос Електроника, - Далі все конкретно.

- Ти не захворів? - спитала вчителька. - У тебе хриплий голос. Мабуть, ти застудився.

- Я здоровий, - проскрипів Електроник.

Учителька читала далі:

- “Автор виходить із твердження, яке через свою очевидність не вимагає доказів, а саме: лижі й лижник утворюють систему трьох векторів. Аналіз цієї системи показав, що вона стійка тільки тоді, коли вектори системи лінійно залежні, причому два з них повинні бути колінеарні...” Ти що, Сироїжкін, писав на уроці в газету? Нічого не можу зрозуміти.

- А чому ж, усе зрозуміло! - впевнено промовив хтось.

Спартак Недєлін, розпашілий, рум’яний, у білому светрі, стояв поряд з учителькою.

- Дозвольте, Галино Іванівно? - попросив він альбом Сироїжкіна. - Я поясню! Тут описано, як ми катаємося на лижах. Щойно на всіх трьох доріжках був наш дев’ятий “А”. Отже, про що пише Сироїжкін? Система трьох векторів - це лижник і лижі. Природно, що вони залежать одне від одного, інакше ніякого катання не вийде, і два з них - лижі - ковзають по снігу й паралельні, тобто, висловлюючись мовою математики, вони колінеарні. Про що й пише Сироїжкін. Читаємо далі: “Дуже стійка система, яка складається з трьох колінеарних векторів і яку випробували на собі кілька дослідників”, - Спартак не витримав, засміявся. - Дотепно! Точно як Вітька Попов. Упав на спину й з’їжджав услід за лижами. От не знав, що ти такий писака, Сироїжкін! Це треба негайно в газету. І забавні малюнки можна зробити. Я гадаю, слід назвати так: “Лижний спорт і векторна алгебра”.

- Не знаю, як щодо газети, - сухо промовила вчителька, - а завдання він не виконав.

- Пробачте йому, Галино Іванівно! - попросив Спартак. - Буває, що захопишся не тим, що треба... Але ж талановито написано!.. Він намалює краєвид удома.

- Гаразд, - сказала Галина Іванівна Сироїжкіну, - намалюй удома. А поки що я ставлю тобі крапку в журналі... Діти, урок закінчено. Повертаємось у школу.

До Електроника підійшов Макар Гусєв і потягнув його за рукав.

- Та ти мудрець, Сироїго! От не знав! - Макар нахилився й пошепки запропонував: - Слухай, давай утечемо від усіх і скупаємося!

- Я не вмію плавати, - голосно сказав Електроник.

- Тихіше! - Макар вирячив очі й насварився кулаком, - Чого боїшся? Та ми швиденько, ніхто й не помітить.

- Я ніколи не купаюсь, - була спокійна відповідь.

Така зухвала брехня глибоко вразила Гусєва. А чий же портрет був на всю обкладинку журналу! Всі бачили, яі;

Сироїжкін на цій обкладинці вилізав із басейну й скалив зуби фотографові.

- Подивіться на цього матусиного синочка! - загорлав Макар. - Він боїться промочити ніжки! Він ніколи не купається... Ну й заливає!..

Макар і гадки не мав, наскільки він близький до істини.

Купання для Електроника було все одно що самогубство: вода, попавши всередину, могла вивести з ладу його тонкий механізм. Гусєв кричав на все горло, щоб привернути увагу присутніх і присоромити недавнього чемпіона. Але його збентежило запитання Сироїжкіна:

- Що значить - заливає? Я тебе нічим не обливав.

- Ти, Сироїжкін, зовсім з’їхав з глузду, - махнув рукою Гусєв, - Простих речей не розумієш... Чи ти придурюєшся?

- Нічого він не придурюється, - втрутився Професор. - Я, коли думаю про щось, завжди пишу “карова” через “а” і взагалі забуваю найзвичайнісінькі слова. Ти, Макаре, не чіпляйся. Бачиш, людина захрипла. А ти - купатися.

- Подумаєш! Я вранці вже двічі скупнувся. І в повній формі! - Гусєв схопив каменюку, пошпурив її з кручі. - Помацай м’язи, Вовко! - попросив він Професора. - Залізо!.. Гей, чемпіоне, гайда наввипередки до школи!

Сироїжкін навіть не оглянувся.

- Не люблю, - сказав Макар, - коли роблять усе напоказ. Один раз можна й чемпіона світу обігнати. А ти спробуй щодня...

І Гусєв помчав до школи.

Прізвище математика було Таратар. Його любили. Таратар Таратарович - так діти прозвали свого вчителя - ніколи не квапився ставити двійку. Коли учень мимрив і плутався біля дошки, Таратар дивився на нього ледь насмішкувато, полискуючи випуклими скельцями окулярів і ворушачи густими, як щітка, вусами. Потім він викликав охочих пояснити помилку й говорив класові: “Якщо хтось не знає даної теми, хай підніме руку й скаже, а не забирає в усіх час. Мені однаковісінько, чи купував цей учень ковзани, чи був у гостях, чи просто забув вивчити, - двійку я йому не поставлю. Але боржок за ним лишиться, і я коли-небудь нагадаю...” І Таратар не забував спитати плутаника вдруге.

Поки Гусєв малював на дошці креслення теореми Піфагора, Таратар, ледь згорбившись, заклавши руки за спину, ходив уздовж рядів і заглядав у зошити.

- Ну-ну, - обернувся він до Гусєва, - ти закінчив?

Макар кивнув.

- Чи всі б отак накреслили? - спитав Таратар у класу.

- Ні, - відгукнувся Професор.

- Будь ласка, Корольков, підкажи.

- Треба ще провести діагональ у прямокутнику.

- Правильно. Тепер, Гусєв, доводь.

Макар сяк-так, при підтримці Професора, довів теорему. Важко зітхнувши, він сів на місце. Професор допоміг йому струсити з куртки крихти крейди.

Учитель знову звернувся до класу:

- Це доведення є в підручнику. Може, хтось знає інші?

Перш ніж Професор устиг піднести руку, Електроник устав.

- Я.

Таратар був трохи здивований: Сироїжкін ніколи не виявляє особливої активності, а тут навіть устав.

- Прошу, Сироїжкін, - сказав учитель.

- Я можу навести двадцять п’ять доведень, - хрипло промовив Електроник.

Здивований гомін пролетів над партами.

Таратарові вуса смикнулися вгору.

- Ану, ану... - сказав він і подумав: “У хлопчика ламається голос. Перехідний вік. І який самовпевнений... Побачимо, чи витримає він цю роль до кінця”.

Крейда в руці Електроника швидко забігала по дошці, й ось уже готовий трикутник, оточений квадратами.

- Найпростіше доведення теореми є у давньогрецького математика Евкліда, - каже скрипливим голосом Електроник і потім за лічені секунди обрушує на слухачів порівняння геометричних фігур. - Учені вважають, - жваво мовить Електроник, - що це доведення теореми Евклід придумав сам. Як відомо, про Піфагора Самоського ми майже нічого не знаємо. Крім того, що він жив у шостому столітті до нашої ери, сформулював свою теорему й був керівником першої у світі математичної школи. Евклід понад дві тисячі років тому зібрав усі відомі йому аксіоми. Можна сказати, що він заснував геометрію. Евклідова геометрія проіснувала без змін до дев’ятнадцятого століття, поки російський вчений Лобачевський не побудував нову систему.

- Правильно, - підтвердив Таратар. - Продовжуй, Сергію.

Клас зачудовано завмер. Навіть на останній парті, де сидять любителі всіляких пригод, перестали грати в “Морський бій”.

А Електроник уже накреслив три нові фігури. Він розповідає про те, як формулювали славетну теорему стародавні греки, індійці, китайці, араби.

Таратар устиг тільки вставити:

- У давнину, до речі, теорему Піфагора знали тільки окремі вчені, добре обізнані з таємницями математики, тепер її вчать усі.

Крейда Електроника малює і малює. Нагромаджуються квадрати й трикутники, виростають квадрати з трикутників, діляться квадрати на трикутники. Сипляться слова: “Метод додавання... Метод розкладання... Метод віднімання...” Дошка покрилася рівними багатокутниками, всі бачать креслення паркету й здивовані тим, що це теж доведення теореми Піфагора.

А Електроник підтверджує:

- Метод “укладання паркету”. Так він називається.

Потім він знову будує квадрати на сторонах трикутника, ділить їх на однакові частини й звертається до слухачів з дуже короткою промовою:

- Тут усі міркування містяться в одному слові: дивіться! І ви все побачите!

Діти роздивляються дошку.

Таратар киває головою, усміхається.

- Нарешті, “стілець нареченої”, - хрипло проголошує Електроник.

Клас не витримує, регоче.

- Я сказав правильно, - обернувшись, мовить Електроник. - “Стілець нареченої”. Цю фігуру придумав не я, а індійці, причому в дев’ятому столітті.

“Стілець нареченої” уже зображено на дошці. Це п’ятикутник, поставлений на прямий кут, з виступом для сидіння нагорі. Не дуже-то всидиш на такому хиткому стільці!

Діти знову сміються і замовкають. Сироїжкін читає вірші:

Пребуде вічно істина в святині,

Якщо її людина пізнає!

Тож теорема Піфагора й нині

Являє нам призначення своє.

Таратар підхоплює, і вони читають далі удвох: