Пригоди Електроніка (квадрилогія)

КОСМІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ - ЗЕМЛЯ

- От і дочекалися! - сердито сказав Сергій Сироїжкін. - “Віднині ніяких дослідів”! Так я й знав: Таратар не сприймає наші винаходи всерйоз. Теж мені генії з восьмого “Б”! А я гадав, що він найкращий у школі вчитель.

- Таратар має зрозуміти, - спокійно промовив Електроник, - що генії - ті ж самі люди, тільки вони переробляють значно більше інформації. Чому машина працює на повну силу, а людина напівсили? Це несправедливо.

- Робота над проектом “Космічний корабель - Земля” йде повним ходом, - провадив далі Сироїжкін. - Перевіримо?

- Перевіримо, - сказав Електроник і ввімкнув свій радіотелефон на гучність.

Пролунав ні з чим не зрівнянний сумбур звуків, який складався з формул, запитань, смішків, вигуків, голосного читання наукових текстів, ігреків, іксів, інтегралів, нескінченно довгих рівнянь. Усередині Електроника немов працювала радіостанція: десятки два голосів ставили своєму вірному другові запитання, а він миттю відповідав, причому водночас кожному й усім. Досить було якомусь учневі восьмого класу “Б” набрати на телефонному апараті три одиниці підряд, як він негайно з’єднувався з найкращим у світі математиком, знавцем різних наук, хранителем інформації, ходячою енциклопедією - словом, із самим Електроником.

Сироїжкін та Електроник сиділи біля школи на лаві, й мало хто з перехожих звернув увагу на двох хлопчаків у розстебнутих пальтах і зсунутих набакир шапках. Навіть коли зазвучав радіотелефон, майже ніхто на них не глянув. Хіба мало підлітків крутять набридлий усім транзистор!

Люди вслухалися в звуки капежу, цвірінькання горобців, в хрускіт снігу під ногами...

А восьмий “Б” в цей час працював.

Восьмикласники вимагали від Електроника відповіді на запитання: яка зараз погода на Марсі та Юпітері, які існують моделі центральної нервової системи людини, які формули польоту ракети, мухи й крижня, нарешті - рівняння перевірки надсили, надспритності, надточності. В Електроника просили графіків радіосигналів з інших галактик, математичні ігри, теорії зародження життя, просили дати ноти симфонічної поеми Скрябіна “Прометей”, склад ракетного палива й фарб Леонардо да Вінчі. Електроника запитували, як лікувати кішку від нежиті, що говорили стародавні греки про атоми, хто з динамівських хокеїстів хвилину тому забив гол спартаківцям та інше. Звичайні генії з восьмого “Б” працювали над своїми відкриттями й разом з тим цікавилися поточними подіями у світі, а Електроник їм допомагав у міру своїх здібностей.

Якщо скласти всі відкриття восьмого “Б”, то виходив ніби план майбутнього всієї планети, всього людства. Він називався так: проект “Космічний корабель - Земля”. Певна річ, людство нічого не знало про цей план.

План - тільки припущення, яке треба довести, а доведення - основа всієї науки. От чому, незважаючи на удачу перших дослідів, восьмий “Б” не квапився заявляти про свій проект.

Лише професорові Громову було відомо про задуманий проект. Він дозволив Електронику користуватися інформацією обчислювального центру. Без такої допомоги весь замір був би несерйозним заняттям.

Сироїжкін попросив друга ввімкнути мікрофон.

- Космічний корабель - Земля, - промовив він неголосно у мікрофон, і всі голоси, почувши цю фразу, зупинилися на півслові, замовкли в чеканні.

Це була урочиста хвилина для Сироїжкіна. Проект, що Його вони задумали з Електроником, здійснювався. Над ним працював увесь клас, можна сказати - цілий “науковий колектив”.

І Сергій не міг відмовити собі в задоволенні процитувати першу фразу з їхнього колективного проекту:

- “Ми живемо в одному Космічному кораблі - Земля і думаємо про його майбутнє. Кожен робить свою справу. Та всіх нас хвилює проблема - майбутнє людства...” А далі він говорив про те, яку хто розв’язує зараз задачу:

- Ти, Макаре: як зробити людину надсилачем...

- Ясно! - обізвався Макар.

- Ти, Майко: як долетіти до зірок...

- Чи не дуже гучно сказано? - зіронізувала автор а-килимка.

- Ти, Вікторе: як забезпечити харчами людину в дорозі...

- По-моєму, примітивний висновок, - парирував володар штучної корови.

- Ти, Професоре: як розвивати науку й мистецтво..

- Стараюсь, - сухо відповів Професор. - Але хто це говорить?

- Говорить Сироїжкін!.. Моя работа - таємниці зоряної енергії. А зараз ми з Електроником обговорюємо Таратара. Його незрозумілу заборону: “Віднині й надалі”... Які є ще проблеми, труднощі, перешкоди?

Проблем було чимало. Авторів проекту бомбардували запитаннями. В основному винахідники скаржилися на нестачу потрібної інформації, матеріалів, устаткування, а головне - часу: їм було мало двадцяти чотирьох годин! У деяких восьмикласників виникли складності в стосунках з батьками.

- Заждіть ви про бабусь та дідусів, - перебив скаржників дівчачий голос. - Заскиглили! Ти мені ось що скажи, Електронику: чи не винаходимо ми велосипед?

- Велосипед ми не винаходимо, - відповів Електроник, - його давно винайдено.

- Ти не зрозумів, я не про велосипед, - беззлобно пояснила Майка. - Таратар захопив мій а-килимок. А може, він викине його в сміттєпровід? Зрозумійте, товариші, я нічого не маю проти Таратара, але чи ми не винаходимо нікому не потрібні речі? Адже не ми одні працюємо над проектом майбутнього.

- Правильно, - підтвердив Сироїжкін. - Як це ми не подумали? А ще проголосили себе геніями... Можуть і засміяти!

Цієї хвилини Електроник уявив розрахунки кожного досліду, а потім і всього проекту “Космічний корабель - Земля”.

І вперше в житті дуже збентежився: він не сподівався, що на нього чекає непосильна праця...

Електроник вирішив порадитися з професором Громовим.

Гель Іванович Громов сидів біля пульта електронної машини і спеціальним світловим олівцем креслив на екрані формули й рівняння. Машина обчислювала й майже миттю видавала відповіді, вимагаючи нової роботи. Олівець упевнено писав нові знаки. Громов розробляв схеми майбутніх машин.

Приємно було мати справу з таким розумним партнером, який лічив у мільйони разів швидше, ніж людина. Але вчених уже не задовольняли самі тільки швидкості. Для обробки дедалі більшого потоку інформації потрібні інші якості машини: наприклад, здатність мислити подібно до людини, яка не перебирає всієї інформації, а знаходить найкоротший шлях для розв’язання задачі. Але як мислить сама людина, як працюють складні механізми її мозку?

Вчені не мали точної відповіді на це питання.

Громов креслив зрозумілі машині символи й заразом малював на екрані людинок. Дуже різних людинок. Майбутні машини Громов уявляв у людській подобі.

Він міркував: “Мало сконструювати машину, її треба навчити й виховати. Тоді вона розумітиме людей, працюй ватиме з точним знанням мсти...” Громов знав одного робота, який досягнув великих успіхів в обчислюванні, проте був надто впевнений у своїй винятковій безпомилковості; не минало й дня, щоб він не зробив якоїсь дурниці, і все тільки через те, що погано навчений...

Професор намалював якесь обличчя і подумав:

“Щось дуже знайоме... Де я його бачив?” Екран відреагував негайно. Спалахнув напис: “Це Електроник”.

Громов усміхнувся: “Авжеж, це мій Електроник”, - і побачив у дверях симпатичну фізіономію учня.

- Заходь, - привітливо сказав професор Електроникові. - А ми тебе щойно згадували. Як говориться, легкий на спомин.

Електроник усміхнувся:

- Не все вдається легко. Доводиться робити багато розрахунків. - Він глянув на екран і відразу оцінив учителеві формули. - Я бачу, ви теж розв’язуєте важкі задачі.

- Стараюся... - зніяковіло признався Громов. - Роботу тільки розпочато, ми поговоримо про неї пізніше... Як ваш проект “Космічний корабель - Земля”?

- Є складні питання, - відповів Електроник і став розповідати про те, як восьмий “Б” долає труднощі.

Громову подобалася дитяча назва: “Космічний корабель - Земля”. Поки Електроник розповідав, він намалював на екрані машини кулю. Машина відповіла знаком запитання: вона знала тисячі предметів і понять круглої форми й уточняла для себе завдання.

Громов написав на екрані: “Земля”.

Машина миттю дала картину Землі - таку, яку видно з космосу. Блакитна куля з обрисами материків, з білими шапками полюсів, із серпанком хмарності. Великий корабель мчить людство зі швидкістю мільярд кілометрів у рік крізь морок вічної ночі.

- Цікаво, який екіпаж корабля зараз, цієї хвилини?

- Перевіримо, Електронику? - допитливо промовив Громов і накреслив на склі: “Населення Землі”.

Над земною кулею спалахнуло дев’ятизначне число.

Остання цифра мигнула й почала нарощувати число. Кожної секунди населення планети збільшувалося на дві людини. За добу народжувалося майже двісті тисяч нових землян.

- За століття населення потроїться, - підрахував Електроник. - Елементарна задача. Але декого лякають ці цифри.

- Якщо навіть і потроїться, не станеться ніякої катастрофи. Ті, хто говорить про новий потоп чи обледеніння, про смерть від ядухи, внаслідок розвитку промисловості, помиляються, - сказав Громов. - Земля завжди була й буде домом людства.

- Теоретично допустима кількість жителів на кожний квадратний метр планети, включаючи моря й океани, сто двадцять чоловік, - мовив Електроник. - Щоб умістити їх, вся земна куля має стати суцільним містом заввишки у дві тисячі поверхів. Це можливо через тисячу років.

- Перший космічний корабель людства “Восток”, - нагадав учневі професор, - уміщав лише одну людину. Але саме Гагарін відкрив шлях до інших планет і зірок, і людство активно освоює цей шлях. Хто сказав тобі, що люди погодяться перетворити свій дім, свою Землю в гігантський мурашник?

Здавалося, Електроник збентежився, ніби подумав: чи мав він право втручатись у справи людей?.. Та врешті-решт він захищав проект восьмого класу “Б”!

- Я не знаю точно, що буде через тисячу років, це розрахунки одного західного вченого, - сказав він учителеві. - А от Майка Свєтлова сумнівається: може, ми працюємо даремно й винаходимо велосипед?

- Велосипед? - Громов ледь помітно усміхнувся. - Антигравітаційний пристрій, штучна тварина... - почав перелічувати він, - ні, я щось не знаю інших таких вирішень. Хоч, звичайно, роботи над цими проблемами ведуться, але кожний дослідник думає по-своєму.

- І ми по-своєму уявляємо майбутнє Землі. Нам не подобаються деякі пропозиції, - вів далі Електроник.

- Які?

Наприклад, сучасний проект міста Ойкумепополіса. Його запропонував грецький учений. Я особисто вважаю його помилковим.

Громов попросив машину показати проект Ойкуменополіса.

Місто-спрут з каменю та бетону заповнило весь екран. Воно простягнуло свої гігантські щупальці вздовж морів, океанів, рік, озер, обхопивши їх у кам’яні обійми. Все було точно розраховано в цьому місті. Головні багатства планети - вода й повітря (5 квадрильйонів тонн повітря і 1,3 мільярда кубометрів води, з якої тільки два проценти прісної) - охороняються особливо ретельно. Ойкуменополіс ділив планету на окремі ізольовані кабіни. їх було три: “природна зона”, “сільськогосподарська зона” й саме “місто”. Кабіни повністю ізольовані, в кожній свої порядки - тільки так, стверджував автор, планета зможе забезпечити нормальне життя.

Уся земна куля, саме життя в Ойкуменополісі були розрізані на частки. Було щось протиприродне в цьому розподілі Землі.

Громов дивився на екран, не приховуючи подиву.

- Чесно кажучи, вперше бачу Ойкуменополіс, - признався вчений. - З яких міркувань виходив його архітектор?

На вимогу Громова екран повідомив, що при сучасних темпах розвитку західним країнам вистачить запасів залізної руди, алюмінію, міді, олова, цинку та інших корисних копалин щонайбільше на два-три десятиріччя.

Громов похитав головою, й Електроник здогадався, що ці факти не тільки правильні, а й сумні.

- На жаль, - повільно сказав Громов, - ті, хто століттями володіли цими багатствами одноосібно, завжди черпали їх, не оглядаючись, не турбуючись про майбутнє. Але ж відомо, що цінності земної кори колись та виснажаться.

- Земна кора за своїми пропорціями подібна до яєчної шкаралупи, - підказав Електроник.

- Порівняння правильне. Проте Земля - не просто куряче яйце, Електронику! Наша Земля - найдивовижніша планета у Всесвіті, вона має всі умови для життя. Треба до неї дуже дбайливо ставитися, розумно господарювати.

Професор натиснув кнопки машини, на екрані проступив рядок: “Щороку в світі помирає понад 10 мільйонів чоловік від голоду.

- Площа земель, придатних для посіву, дорівнює квадрату зі стороною 5700 кілометрів, - сказав Електроник, - продуктів харчування має вистачити всім.

Професор уважно подивився на учня.

- Приватному підприємцеві не вигідно вкладати кошти в бідні й пустельні землі, й через те засівається лише половина корисного квадрата.

Місто-спрут знову виросло на екрані.

- Ойкуменополіс, - іронічно промовив Громов, - Неважко здогадатися, для якої мети воно придумане: хтось займатиме цілі поверхи, відпочиватиме у природній зоні, дихатиме свіжим повітрям, а інші - працюватимуть біля конвейєра, прибиратимуть вулиці, бачитимуть сонце тільки в телевізорі...

І він стер з екрана чужий проект.

На щастя,людство й не мало наміру будувати місто-спрут.

Люди інакше перетворювали свою планету.

Люди освоювали Океан.

Громов і Електроник бачили на екрані підводні селища, міста, порти. У блакитних просторах працювали заводи й електростанції, механізми добували нафту, а люди керували всіма машинами. У підводному світі трудився диспетчер Світового океану Командор, який свого часу врятував Рессі від загибелі.

Люди знаходили нові джерела харчування.

Ось сліпучі, розжарені піски Сахари. На колись неродючому піску - довгі ряди покритих прозорою плівкою теплиць. У теплиці парко й гаряче, але робітник задоволений плодами своєї праці: він показує рекордної величини огірки й помідори, жовтогарячі, яскраво-червоні, золотаві фрукти. Вони ростуть без усякого грунту, можна сказати - з повітря, яке “приготовлене” таким чином, що дає рослинам всі соки землі...

А ось домогосподарка смажить на сковороді біфштекс, інша готує курча. Прославляють ці кадри не вправних кухарів, а вчених, які винайшли штучний білок...

Люди економили цінні метали: старі механізми не викидали, а знову привозили на заводи.

Кран бере сталевими клішнями спрацьовані машини, деталі, металобрухт. Їх пресують у балабухи, завантажують у спеціальні печі. Печі виплавляють залізо, хром, нікель, мідь - метали, з яких колись були зроблені старі механізми. Наприклад, легковий автомобіль - це майже тонна сталі, чверть тонни заліза, тринадцять кілограмів міді, двадцять п’ять - цинку, дев’ять - свинцю... Із заощаджених матеріалів можна виробляти нові автомобілі. Люди лікували природу, з якою раніше поводилися немилосердно, лікували так само турботливо, як лікують хвору людину.

Моря й океани очищали від бруду. У великі озера вдували кисень, як вдувають його в акваріум, щоб там не щезло життя. на голих місцях саджали ліси. В пустелі тисячі кілометрів були покриті прозорою плівкою, яка стримувала піски; штучні водоймища наповнювалися водою. Вода й повітря - основні умови життя на планеті - вироблялися людиною за суворими планами.

Звичайні електростанції не могли вже забезпечити всі потреби необхідною енергією. В океанах плавали металеві острови - атомні електростанції. На Місяці провадилося будівництво гігантської станції, яка накопичуватиме енергію Сонця. І, як обіцяли вчені, наближалася до розгадки термоядерна реакція, яка дасть найдешевшу електроенергію.

Усі ці сцени показували, як проходила науково-технічна революція на планеті Земля. Вона почалася в середині двадцятого століття, розвивалася дуже бурхливо, а кінця її поки що ніхто не передбачав.

Громов згадав про проект восьмого “Б”. Один з авторів піклувався про харчування людей, вирощуючи штучний білок. Другий - про найвигідніший космічний транспорт - гравітаційний корабель. Третій - про зоряні джерела енергії... Проект починався як забавна гра. Але в будь-якій дитячій грі закладено серйозний зміст. Так міркував професор Громов, спостерігаючи за своїм учнем.

Електроник установив зв’язок з Рессі, підключився до великої машини.

Екран спалахнув так яскраво, що Громов на мить замружився. Спочатку йому здалося, що океан Юпітера міниться всіма барвами веселки. Та, мабуть, це було неточно. Барви Юпітера не були схожі ні на семибарвне суцвіття небесної дуги, ні на відбите алмазом сонячне світло, ні на світіння криги в глибинних печерах Антарктиди, ні на схід Сонця в космосі - взагалі ні на що знайоме людям. Океан вигравав різнобарвними хвилями; водночас щось народжувалося, спалахувало й вмирало; океан, мов кольорова музика космосу, жив своїм життям.

- Рессі, - сказав Електроник, показуючи на іскри, і збільшив зображення.

Рессі! Хто б міг упізнати в цій яскравій істоті Рідкісного Електронного Собаку, винахід Електроника - кудлатого симпатичного тер’єра. Земний пес в океані далекої планети мав вигляд заморської дивовижі. Кожна волосинка довгої шерсті стояла сторчма й світилася по-особливому. Навіть очі були різноколірними. Рессі “освоював” Юпітер.

Коли кілька місяців тому Громову зателефонував диспетчер Космосу Астронавт і запитав його думку про те, чи зможе Рессі працювати на Юпітері, професор сприйняв його слова за жарт. Але пропозиція була серйозна. На Юпітері виявили першу живу істоту. Вона плавала з величезною швидкістю в океані планети й зовні скидалася на земного кита. Космонавти назвали її китом Юпітера.

Астронавт посилався на думку свого друга - диспетчера глибин Командора: тільки одна штучна система могла у вельми незвичайних умовах вивчати таємничого кита, не поступаючись йому в швидкості й маневреності, збираючи й надсилаючи на Землю різноманітну інформацію. Це - Рідкісний Електронний Собака, чудовий плавець глибин Рессі, з яким Командор був, як відомо, добре знайомий.

Громов попросив вихідні дані про Юпітера й сів складати нову програму для Рессі. Все життя Громов мріяв побувати на далекій планеті й мати відданого четвероногого друга. Як він зрадів, коли Електроник запропонував йому змонтувати електронного тер’єра!.. Ніхто, навіть сам Електроник, не підозрівав, що Гель Іванович дуже прив’язався до механічного Рессі. І ог саме Рессі мав розвідувати п’яту, найбільшу планету Сонячної системи.

Один із космічних кораблів захопив незвичайного пасажира, що подорожував на Юпітер. Тепер у нічному небі Громов насамперед відшукував яскраву зірку.

Рессі можна було в будь-яку мить побачити й на екрані: телекамери, обладнані в ньому, передавали зображення на Землю, й електронні машини записували на своїх дисках всю інформацію.

Рессі просторував у кольорових хвилях океану, вивчав барви, форми, будову речовини, закони незнайомої природи - все, що становило приховану суть цієї планети, механізми її життєдіяльності. А поряд з Рессі пливло, мов тінь, цікаве створіння. Величезне, воно світилося ізсередини, вмить змінюючи забарвлення разом з переливами хвиль, наче гігантський хамелеон.

- Кит Юпітера, - сказав хрипло Електроник. - Рессі намагається установити з ним контакт.

Рессі поряд з китом здавався дуже маленьким, але плавали супутники дружно. Куди Рессі - туди й кит. Куди кит - туди й Рессі. Живий кит Юпітера й механічний розвідник із Землі уважно вивчали один одного.

Що відбувалося на далекому Юпітері, поки що ніхто не знав. Була тільки інформація без певних висновків.

І Рессі, передаючи на Землю свої спостереження у вигляді цифр, закінчував кожне повідомлення заздалегідь обумовленою фразою:

Це означало, що справжнього контакту між Рессі й дивною істотою Юпітера ще не налагоджено. Не знайдено спільної мови.

Громов огледівся. Тут, у машинному залі, все ясно: сірі, спокійні тони стін, металеві футляри машин, чутливі зіниці приладів. За вікном буяє весняне сонце, галасують хлопчаки...

А на Юпітері? Хтозна, які там бурі й шторми, які небезпеки в океані Юпітера?.. Тільки Рессі з його чутливими механізмами здатний борознити простори невідомого океану.

- Не жаль було відпускати Рессі? - запитав Громов.

- Жаль? - Електроник усміхнувся. - Звичайно, жаль. І мені, і всім товаришам. Але відкриття Рессі дуже важливі для науки.

Сам Електроник. хазяїн Рессі, працює на повну силу. Він знає, що час від часу з’являються нові, досконаліші покоління електронних машин, і намагається не відстати від них, вибирає найважчі задачі. В цій роботі схеми його перебудовуються, накопичують досвід, щоб наступного разу швидко знайти правильне розв’язання.

Громов подумав: як вони скоро виросли - його електронні діти!.. Можна на мить забути, хто з них на якій планеті перебуває, кому пропонувати формули, а кому - електричний струм для підкріплення сил.

- Які в тебе плани? - запитав професор учня.

Той якийсь час оцінював запитання.

- У мене немає ніяких перспектив, - несподівано сказав електронний хлопчик.

Професор здивувався. От тобі й оптиміст!

- Як це розуміти, Електронику?

- Я не можу розв’язати деякі проблеми.

- Наприклад?

- Як стати чемпіоном з шахів, - пояснив Електроник. - Обсяг усієї інформації, що міститься в будь-якій шаховій партії, як відомо, не може переробити ні жива, ні штучна система. Я не бачу виходу.

Громов глянув на Електроника з подивом: невже він сам прийшов до такого важливого висновку?

- Отже, з’явилася нова задача? - запитав він.

- Нерозв’язна, - уточнив Електроник.

- Якби вона була нерозв’язна, - примружився Громов, - на цій планеті не було б жодного чемпіона з шахів. Жодного полководця. Жодного відомого вченого... Як вони діяли?.. - Не знаю. Я аналізував помилки великих людей і не знайшов для себе відповіді.

- Ти не відмовишся зіграти партію в шахи? - запропонував Громов.

Професор розумів, що його учень поставив перед собою найважчу для електронної машини задачу. Навчитися вільно грати в шахи, відкрити в кінцевому підсумку закони творчості - ця задача складна навіть для нього, спеціаліста по машинах. Інтуїція підказувала Громову: щоб її розв’язати, треба починати з гри.

Четверте квітня.