Пригоди Електроніка (квадрилогія)

ДЕНЬ БЕЗ МАТЕМАТИКИ

Цього дня директор школи юних кібернетиків займався справами восьмого класу “Б”.

Рано-вранці подзвонив тренер збірної з хокею і попросив дозволу відпустити Макара Гусєва з уроків. Тренер сказав, що в Гусєва, на його думку, блискучий кидок по воротах, і тепер його хочуть подивитися знавці - майстри хокейної ключки. Директор знав про виграний матч, але не припускав, що Макар, готуючись до відповідального тренування, уже лежить у своїй камері надсили...

Він сказав, що згоден відпустити гравця, після чого почув вишукано-захоплену фразу тренера: “Якщо мої прогнози щодо Макара Гусєва справдяться, я зніму капелюха перед вашою школою”. Перед школою юних кібернетиків знімали капелюха багато знаменитостей, і директор не дуже здивувався такому визнанню.

Піаніст Фермопіл Турін привітав директора з талановитим музикантом в особі восьмикласника Королькова, розпитував, чи давно Вова проявляє свої здібності, як вчиться, чи не перешкоджають його заняття музикою успішності. Директор відзначив математичні нахили Королькова і в свою чергу дізнався про виконання незвичайного концерту. Він був радий, що знаменитий піаніст запропонував дати Королькову кілька уроків.

Дзвінок з австралійського міста Мельбурна здивував директора. Астрономічне товариство розшукувало містера Сироїжкіна, просило його дозволу на публікацію статті про відкриття Наднової. Директор глянув на годинник - заняття ще не починалися - і назвав номер домашнього телефону Сироїжкіна.

Директор вирішив знайти класного керівника.

- Як же так, Семене Миколайовичу, - звернувся він до Таратара, - весь світ, можна сказати, цікавиться справами вашого восьмого “Б”, а я веду переговори, майже нічого не знаючи про тс, що відбувається?

На подив директора, Таратар поводився войовничо.

- Я не все розумію в цій історії, Григорію Михайловичу! Математичні роботи учнів правильні, але самі відкриття досить складні й суперечать загальноприйнятій логіці. Вам, наприклад, ніколи не доводилося літати вулицями на саморобному килимку?

Директор задумливо водив олівцем по паперу, малюючи великі знаки запитання.

- Про килимок мені розповідав Віктор Ілліч Синиця, - промовив директор. - Але щось дуже туманне.

Таратар чмихнув крізь настовбурчені вуси.

- Якби ви зазнали на собі, туман одразу б розвіявся. А втім, килимок загублено. - Таратар обвів поглядом знайомий директорський кабінет. - Вибачте, Григорію Михайловичу... Ви знаєте, за тридцять шість років роботи я бачив немало різних учнів - дикунів, лицарів, ораторів, нових Одіссеїв, Едісонів, Ейнштейнів... Але ці звичайні генії доведуть мене до передчасної пенсії.

- Вам потрібна допомога?

- Спочатку спробую розібратися сам. Як ви дивитеся на те, якщо я проведу дещо незвичайний урок - без застосування чисел?

- День без математики? - запитав директор.

- Саме так. Я хочу перевірити один здогад...

- Пропозиція мені подобається, - заявив директор. - Спробуйте.

Спочатку всі в класі зраділи несподіваній пропозиції.

Ручні годинники здано на збереження вчителеві, стінний зупинено - не знаєш, коли почався, коли закінчився урок. Автоматична лічильна парта “Репетитор” не працює. Допомога Електроника виключається. Користуватися цифрами, формулами, рівняннями, фізичними величинами та іншими науковими “інструментами” взагалі не можна.

Діти були збуджені: здорово, немов перебуваєш у кам’яному столітті. Відкриття починаються заново.

Таратар запропонував відкрити планету Земля. Тільки новими очима, за новими правилами - без застосування чисел. Цілком ясно, що клас взагалі їх не знає, мислить своїми, оригінальними категоріями.

Таратар розгорнув на дошці схему. На ній - ліс, річка, гора, залізниця, покручена нитка шосе. З лісу починає свій шлях восьмий “Б”. Головне завдання - установити, чи є на Землі розумне життя, цивілізація.

Усе нібито просто: ось вона - залізниця. Але як визначити, що вона - витвір розуму?

Старостою класу на цьому уроці обрали Сергія Сироїжкіна. Сироїжкін запропонував біологові Смирнову дізнатися, які форми життя зустрічаються на планеті.

Смирнов одразу ж доповів, що йому зустрічається рослинність дивної форми - на товстих шершавих стеблах, з довгими паростками й однаковими пласкими кружальцями на кінцях. Кількість стеблин він повідомити не може, бо не знає лічби, але нерівномірне їхнє розміщення дає змогу зробити висновок про те, що це не штучні насадження, а просто рослинність. Яка - невідомо: аналізу він провести не може, користується лише методом спостереження. Сліди на поверхні грунту свідчать про наявність тварин, але самі вони дуже обережні, ховаються в густих заростях. У повітрі літають дрібні крилаті істоти, їхні крики записані на магнітофон і передані Професорові для визначення музикальності, якщо, звичайно, дозволено застосовувати техніку...

Далі клас веде Кукушкіна. Річка не привернула її особливої уваги, зате цей водний шлях указував дорогу до шосе. Новий шлях насторожив Кукушкіну своєю правильною формою. Та як установити її походження? Кукушкіна припустила: може, такі рівні шляхи прокладають тут льодовики, що рухаються? Чи це затверділий сірий слиз гігантського молюска, який колись проповз тут?

- Є, є розум! - закричала радісно Кукушкіна. - У нього чотири колеса!

Вона пояснила, що шляхом рухається предмет незвичайної форми.

- Доведеться замінити Кукушкіну, - сказав учитель. - Адже ми домовилися: без чисел.

- Я хотіла сказати, що колеса - геніальний винахід жителів цієї планети, - торохтіла Кукушкіна, сідаючи за парту. - Жодна тварина не використовує колеса.

- Ми цього не знаємо, - втрутився Сироїжкін і послав до схеми Королькова.

Обережний Професор уважно досліджував довгі паралельні стрічки з дуже твердого матеріалу (замість “паралельні” він сказав “рівнобіжні”). Між ними були укладені поперечки. Зірке око Професора угледіло, що через рівномірні проміжки вздовж колії стоять однакові гігантські гіллясті стеблини, а на них натягнуті товсті нитки. Професор не сумнівався: це ознака розумного будівництва, справжня знахідка експедиції.

- Що тебе переконало у твоєму висновку, Корольков? - запитав учитель.

- Рівномірність структури - повторюваність одних і тих самих деталей, пояснив Професор, описуючи рейки, шпали, стовпи. - Недаремно в давнину казали: “Світ подібний до числа”. Моя знахідка підтверджує цю істину.

Професор торкався забороненої теми. Проте він, хитрун, тільки філософствував, не порушуючи правил. І Таратарові нічого не лишалось, як погодитися з ним.

- А тепер ми підходимо до великого скупчення різних будівель, які чимось нагадують місто, - проголосив Корольков.

- Такий відповідальний об’єкт досліджує староста, - сказав учитель.

І Сироїжкін завів восьмий “Б” у місто.

Усі бачили тепер досягнення земної цивілізації. Просторі житла, різноманітний транспорт, потоки жителів на вулицях. “Вони двоногі”, - сказав Сироїжкін, і, хоч це слово було небезпечним, ніхто не помітив маленької помилки - так цікаво описував староста вигляд міських вулиць, автомобілів, сигнали світлофорів, квапливих перехожих, вуличні сценки, ніби справді бачив усе це вперше.

- На жаль, я загубив свій клас, - доповів Сергій, хитро всміхнувшись. - Щойно мене повідомили, що він перебуває на 13-й Парковій вулиці, в будинку номер 6, на 5-му поверсі готелю “Дружба”. Наших вітають земляни.

- А як же правило, Сироїжкін? - нагадав Таратар. - Боюсь, що ми залишилися без класного вожака.

- Я не можу подорожувати інакше в сучасному місті! - парирував Сироїжкін. - Тут усе пронумеровано: будинки, поверхи, квартири, машини, вертольоти, газети, гроші, черевики, голи, гравці, хвилини, секунди і так далі. Тут нічого робити з нашим правилом, Семене Миколайовичу. Без чисел - мов глухий і сліпий, мов без язика.

- Може, спробувати описати місто поетично? - запропонував невблаганний Таратар.

- Попробуй, Сергію, - пожвавився Електроник, який сидів увесь цей час зовсім байдужий, вимкнувши свої лічильні здібності.

- Я так одразу не можу, - завагався Сергій.

Тут схопився з місця Професор.

- Дозвольте, Семене Миколайовичу? - запитав він і від хвилювання поправив на носі окуляри. - Як відомо, Галілео Галілей читав “Божественну комедію” Данте з циркулем у руці! Він накреслив космічні описи Данте й переконався, що Його уявлення про Всесвіт не відповідають прийнятій у той час евклідовій геометрії і містять силу грубих помилок.

- Чому ж Галілсй звернувся до комедії? - ледь примружившись, запитав Таратар. - Адже це література?

- Саме тому, - серйозно заявив Професор. - Данте міг не знати всіх тонкощів геометрії. Але Галілей справедливо гадав, що поезія, музика, мистецтво грунтуються на математичних принципах. Я цілком згоден з ним і процитую слова самого Галілея: “Філософія написана в грандіозній книзі природи, яка відкрита нашому пильному зорові. Але прочитати цю книгу може лише той, хто навчився розуміти її мову й знаки... А написана вона мовою математики”. - Професор переможно сів на місце.

- Дозвольте додати? - запитав Сироїжкін і урочисто прочитав ще один вислів: - “Весь наш попередній досвід приводить до переконання, що природа є здійсненням того, що математично найпростіше показати”. Вибачте, Семене Миколайовичу, я хочу лише нагадати, що це сказав Ейнштейн.

Підняв руку Електроник і рівним голосом процитував:

- “Три справи покладено на нього: по-перше, визволити звуки з рідної безпочаткової стихії, де вони перебувають; по-друге, довести ці звуки до гармонії, надати їм форму; по-третє, запровадити цю гармонію в зовнішній світ”.

- Це теж про математику? - запитав схвильований Таратар.

- Так сказав Олександр Блок про призначення поета, - пояснив Електроник. - Але, по-моєму, це слушно і для математика.

- Оголошується перерва, - несподівано запропонував учитель.

За сніданком в їдальні восьмикласники одержали від кухаря різної величини порції і знову переконалися, що дуже дивно існувати без звичного рахунку. Сироїжкін, виявивши, що його котлета удвічі менша за Професорову, замислено спитав:

- Хотів би я знати, скільки в ній грамів?.. Чому помиляється кухар? Невже і його підмовив Таратар?

- Забудь, Сергію, про грами, - порадили йому приятелі, - забудь про час, шахи й шашки на перерві, про свою Наднову, навіть про Електроника. Хіба ти не знаєш Таратара? Ніколи не вгадаєш, що він придумає...

- Жартувати так жартувати! - пробурмотів Сергій...

Коли вчитель зайшов до класу, на дошці він побачив величезні літери:

- Чудово! - посміхнувся Таратар. - Я задоволений вашим “сердитим” висновком. Ще недавно ви говорили мені, що не хочете бути чистими математиками, що обрали інші професії. Признаюся, спочатку мені було прикро. Але після деякого міркування я схвалив ваш вибір. І вирішив перевірити: даремно я вас учив усі ці роки чи не даремно. Ви довели мені, що хоч би ким ви стали в майбутньому - фізиками, інженерами, робітниками, біологами, - ви будете математично мислити. Я не помилився щодо вас... Я задоволений своїм класом.

- А то який же ми клас без математики? - буркнув Сироїжкін. - Смішно навіть.

- Класом може бути і клас ссавців, - проспівала єхидна Кукушкіна.

- Спасибі! - відповів їй Сергій. - Ти, я бачу, спеціаліст найвищого класу.

- Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа теж, між іншим, клас, - нагадав Професор.

- Ну, це вже класика! - проголосив Гусєв.

Усі розсміялися, і Таратар найголосніше.

- Запишіть нове завдання, - сказав він, дуже задоволений.

Діти розгорнули зошити. Вони знову почували себе єдиним восьмим “Б”.

- Та ви хитрун, Семене Миколайовичу! - торжествував директор. - Вітаю з прекрасним уроком!

- Нічого особливого, - махнув рукою математик. - У мене до вас ще одне прохання. Дайте мені офіційну відпустку на два дні. У мене купа рукописів восьмого “Б”.

Директор уважно слухав.

- Сукупність усіх цих робіт становить цікавий задум прийдешнього - великий проект, який придумали учні, - мовив Таратар. - Багато чого в цих роботах мені неясно, треба розібратися... Крім того, не далі, ніж учора, я одержав поштою сто двадцять сторінок машинопису. Автор доводить, що я останнім часом припустився немалих помилок! Уявляєте?

Директор з цікавістю глянув на вчителя, якого знав не один десяток років, прикидаючи, яку ж іще хитрість задумав невгамовний Таратар.

- Невже так багато помилок? Хто цей жартівник?

- Цю працю підписав Електроник. Від імені восьмого “Б”.

- Розберіться, Семене Миколайовичу... В помилках корисно розібратися... Але ж хто вас замінить на ці дні? - Директор дістав розклад. Усі вчителі старших класів були зайняті.

- Я гадаю, Електроник, - запропонував Таратар. - На всякий випадок пораджуся з Гелем Івановичем Громовим. Дозволите?

Він набрав номер, попросив професора до телефону.

- Громов підтримав пропозицію, - повідомив Таратар. - Річ у тому, що Електроник переживає кризу, розв’язує дуже складну задачу.

- Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електроникові?

Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електроник шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.

Директор здивувався:

- Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут - Електроник... Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.

- Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електроникові не зашкодить зараз самостійність.

- Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, - лагідно промовив директор, - тому знаємо, що самостійність - це добре, а допомога і восьмому “Б” і навіть Електроникові потрібна. Давайте тільки подумаємо - яка...

Десяте квітня.