Пригоди Електроніка (квадрилогія)

Електроник немов відчув свердлячий погляд друга, підвів голову. По ледь помітному рухові губ Сироїжкіна він прочитав безмовний наказ: “Скажи що-небудь розумне...” Цієї хвилини біля дошки мимрив Вітька Смирнов, заплутавшись у геометрії Всесвіту. Електроник підняв руку.

- Мій асистент хоче щось поправити у відповіді товариша? - запитав Таратар.

- Так. - Електроник устав. - Як відомо, - скрипуче сказав він, - не удар яблуком по голові спонукав Ньютона здогадатися про притягання тіл, а математично вивчені ним закономірності руху планет.

- Натяк ясний? - запитав математик Смирнова, ховаючи усмішку в вуса. - Сподіваюся, ти розвинеш свою думку, Електроиику.

Асистент учителя скрипучим голосом став говорити про різні моделі Всесвіту, й учні в класі притихли, уявляючи, як вони потрапляють у химерні світи, а Сироїжкін тим часом не слухав Електроника: він концентрував усю свою волю. Настала вирішальна хвилина його досліду: блискавкою своєї думки він був готовий пробитися до далекого Рессі...

“Рессі, це я. Відповідай!” Промінь його погляду-думки проник крізь шкільні стіни, полетів у Всесвіт, несучи наказ зниклому Рессі.

І хоч від сильного напруження в очах винахідника пливли вогненні круги, він вирішив перевірити керування на відстані. Решту енергії можна було витратити на Електроника.

“А тепер скажи яку-небудь дурницю”, - зажадав про себе Сироїжкін. Губи його ледь помітно ворушилися, й Електроник миттю відгадав команду й замовк, затнувшись на півслові.

- Ти не закінчив своєї розповіді, - сказав Таратар всезнаючому асистентові.

Електроник мовчав, виструнчившись біля дошки. Таратар підійшов до нього, торкнув за плече. Електроник мов закам’янів.

Раптом асистент хрипло й чітко сказав, дивлячись в обличчя вчителеві:

- Склич усіх дельфінів, китів, акул...

- Яких... акул? - здивувався Таратар.

Сироїжкін схопився:

- Це не вам!.. Він наказує Рессі!..

Сергій навіть почервонів: невже Рессі його почув, невже він обізвався?

І підтверджуючи “всесвітнє відкриття” Сироїжкіна, Електроник виразно промовив:

- Рятуйся з ними, Рессі! Ти чуєш мене, Рессі?

Учні підбігли до дошки, оточили Електроника:

- Рессі? Де він? Невже знайшовся?!

Скельця окулярів Таратара переможно блищали; він не сердився за зірваний урок.

А Електроник стояв наче вкопаний. Він зовсім не радів з того, що обізвався Рессі. Він ніби навіть зблід.

- Що я наробив... - хрипло промовив Електроник. - Здається, я погубив Рессі. Він знову не відповідає...

Командир плаского диска, йдучи за Рессі, розрахував, що скарболаз пливе у стародавнє місто. Обоє вони - переслідувач і втікач - ніби звикли один до одного, але командир щоразу дивувався з винахідливості механічного плавця. Ціна такої гри дорівнює особливій величині - платі, коли один напружує всі сили, щоб наздогнати жертву, а жертва, відгадуючи кожен рух переслідувача, руйнує всі його хитромудрі плани.

У підводному полюванні вигравав поки що скарболаз, і важко сказати, хто в ньому вважався жертвою. Не раз згадував командир слова професора Громова, які передали йому в одній розмові: “Врахуйте, якщо від мого Рессі залишиться одна нога, то й вона рухатиметься...” Мабуть, краще не скажеш про невтомність і цілеспрямованість плавця.

Затоплене морем місто знайшли недавно. Археологи ще не робили там розкопок: для цього потрібні були дуже міцні скафандри. Але й побіжний огляд свідчив, що кілька тисячоліть тому це було багате торгове місто. Будинки, майдани, вулиці поглинув сипучий пісок. Найкраще зберігся храм, складений з величезних кам’яних брил, - їх не похитнув сильний землетрус, який зруйнував місто і перетворив берег на морське дно. Фотографія стародавнього, порослого водоростями храму промайнула в газетах після відкриття міста, під знімком був підпис: “Храм бога сонця”.

Що вабило проворного скарболаза до стародавнього міста? В усякому разі, не амфори з вином і пахощами, не зброя і не начиння, не вигадливе ліплення портових колон. Певно, й не трюми суден, що лежали на дні колишньої гавані. Може, надзвичайний рубін, який, за свідченням хроніки, оздоблював одного з богів сонця?.. Так гадав сам собі командир підводного човна-диска.

Командир заздрив Рессі: маленький спритний плавець міг бурити дно, легко знаходити предмети, які викличуть добру заздрість будь-якого історика. Кажуть, жителі цього міста виготовляли статуетки дивовижної краси, малювали фантастичні кораблі й величезні багатоповерхові будинки, - вони немовби вгадували далеке майбутнє. Але ж диск не вкотиш усередину храму!

А от Рессі...

Командир спостерігав, як скарболаз ковзнув мимо колони й потім зарився в пісок: він пробирався у храм.

Бог сонця, як і тисячі років тому, сидів на своєму троні, підносячись до самого склепіння. Колись біле, а тепер позеленіле мармурове обличчя було непроникне. Очі під напівопущеними повіками дивилися втомлено. Руки лежали на колінах; між великим і вказівним пальцем божественної руки жив восьминіг - він шмигнув у свій захисток, як тільки Рессі з’явився в залі, У вигнутих променях сонячної корони зеленів великий рубін. Збираючи скупе світло, яке проникало через потайний люк у даху, рубін мерехтів зеленими іскрами; знаменитий червоний камінь, знак полум’я небес, змінив свій колір у підводному світі.

Рессі спокійно поплив до статуї.

Не здригнулося океанське дно, не ворухнувся осквернений бог сонця, коли Рессі доторкнувся до каменя. Лише біля напівпрочинених дверей здійнялася каламутна хмаринка намулу, й Рессі зрозумів, що опинився в кам’яному мішку: позаду нього був диск, який розкидав пісок. Корабель не міг проникнути у храм, але ілюмінатор стежив за скарболазом. Він напевне бачив гігантську статую, золотий вінок і великий зелений камінь - найкращу оздобу “небесної корони”...

Рессі, ковзаючи під склепіннями, несподівано намацав щілину між складками одягу статуї. Вузький лаз вивів його з Кам’яної пастки. Навколо знову було море.

Чуткі вуха вловили гул двигуна диска й ще одного незнайомого корабля - підводного човна. Вони були дуже близько. Рессі розрахував: куди він тепер не попливе, йому не уникнути підводного човна й диска. Дні умовні лінії в його схемах - лінії життя й смерті - вперше зливалися в одну.

Аварійний механізм, увімкнувшись автоматично всередині Рессі, безперервно бив тривогу. SOS самотнього розвідника прийняли на “Альбатросі” й радирували йому: “Пливи до нас”. Рессі кинувся до яхти. Дорогою він прийняв ще один сигнал-відповідь, слабкий і далекий, передав подробиці обстановки; обмін інформацією тривав лише кілька секунд.

За тисячі кілометрів від підводного стародавнього міста, у школі юних кібернетиків, тієї ж миті було зірвано урок математики. Електроник, стоячи біля дошки, почув сигнал біди, враз відгукнувся на заклик, точно оцінив небезпеку. Рессі одержав відповідь: “Склич усіх дельфінів, китів, акул. Рятуйся з ними, Рессі!” Так сказав Електроник, дивлячись в обличчя вчителя, замість слів про будову Всесвіту. І хоч Елекроник знав від Громова про те, що переслідувачі зовсім не вороги Рессі, що, намагаючись упіймати плавця, вони рятують надзвичайну машину, він не міг зробити інакше: в радісну мить, коли відгукнувся Рессі, навіть найкращий у світі математик забув геть про все, намагався лише виручити друга. Вчитель не сердився на Електроника: він теж був радий, що Рессі нарешті відгукнувся. А через хвилину Електроник уже картав себе за поквапну відповідь і каявся, що погубив Рессі. Але Рессі більше не озивався на заклики Електроника...

Випірнувши на поверхню, Рессі побачив, що “Альбатрос” повним ходом віддаляється від нього. Плавець не рушив за яхтою: він знав, що “Альбатросу” не втекти від двох швидкохідних кораблів.

Доля яхти була вирішена, проте морський поєдинок на цьому не закінчився. Дельфіни й акули зненацька спливли з глибини й, обганяючи кораблі, попрямували з різних сторін до самотнього Рессі.

Ніколи ще капітани не бачили такого дивного морського стада. Щільним косяком у вигляді фантастичної рибини, сховавши в центрі кудлатого втікача, акули й дельфіни попливли назустріч гостроносому підводному човну.

Підводний човен здригнувся, загальмував, пропускаючи стадо. І відразу до “Альбатроса” підлетів підводний диск, вимагаючи заглушити мотор, лягти в дрейф. Але перш ніж піднятися на борт яхти, командир диска зв’язався по радіо з диспетчером Океану й признався, що Рессі знову вислизнув...

Деякий час Рессі плив серед несподіваних рятівників, а потім уривистим сигналом розпустив свій ескорт і ринувся в глибину. Найважливіше тепер - випливти геть із цих вод, заплутати слід, знайти швидку течію, яка розмиває всі запахи.

Рессі не турбував маленький катер, що безмовно повис позаду. Рессі надіявся на свою швидкість.

У Світовому Океані є лише одне судно, яке випереджає морського стайєра меч-рибу. Навіть не судно, а катер - витягнутий стрілою, з плавним горбом рубки - найшвидкохідніший катер диспетчера глибин Командора. Дуже рідко Командор відривається від головних обов’язків і запускає свій катер: коли станеться аварія на нафтопромислах, коли треба доставити в лікарню тяжкохвору дитину.

Катер диспетчера слідував за Рессі. Командор на прохання професора Громова вирішив сам утрутитися в погоню за швидким плавцем. Але він не пускав поки що катер на повний хід, милуючись змаганням сильних машин.

“На користь чи на погибель собі винайшли люди машини? - міркував Командор, ведучи катер. - Якщо судити про мислення з поводження машини, воно не відрізняється від людського. Що б я робив на місці цього хвостатого плавця, який мимохіть став підлеглим фон Круга? Тікав би з усіх ніг, точніше, з усіх рушіїв. І молодець цей Рессі: покликав на допомогу ціле стадо рятівників. Ні, не можна віддавати в чужі руки такий винахід! Ану, вперед, Рессі! Тримайся і не вішай свого хвоста!” Командор увімкнув прожектор. У промені світла майнув плавець, який щодуху тікав.

Катер поступово наздоганяв Рессі, що відчайдушно працював хвостом.

“Правду казав Астронавт: швидкість така, що якби попалася на шляху необережна риба, вибухнула б, як граната... - подумав Командор. - Слушну пораду дав мені диспетчер Космосу! Коли б я рухався навперейми втікачеві - а так легше його спіймати, - при цій швидкості я зламав би Рессі”.

Цю мить Рессі запам’ятав назавжди: він перестав бути невловимим.

З корпуса катера виповзла механічна рука, простяглася до нього. Пальці з натягненою сіткою повільно стислися. Притихлий бранець розв’язував подумки задачу: як вирватися на волю, якщо противник прудкіший за тебе. Рессі не знав, що полон і є його воля.

...Найурочистіший момент у житті морського мандрівника - це та хвилина, коли він виходить з прозорої будівлі й шукає поглядом свій корабель. Троє подорожніх зацікавлено оглядають порт. Професор Громов, Електроник та Сироїжкін прилетіли в приморське місто, щоб продовжити свою мандрівку на підводному судні. Це не проста морська прогулянка. Сьогодні дуже важливий день: Громов і його помічники їдуть по Рессі.

В синьо-зеленому просторі погойдуються підводні судна, в яких угадуються знайомі обриси вічних жителів океану, і професор пояснює хлопчикам: ось корабель-дельфін, корабель-вітрильник, корабель-кальмар... Мармурові східці ведуть до причалу, де стоїть, приймаючи пасажирів, великий лайнер “Білий кит”. Усередині нього - як в літаку: круглі ілюмінатори, ряди зачохлених крісел. Тихо зачиняються дверці. Прогудівши на прощання, корабель-кит виходить з’ порту, розтинаючи могутньою головою хвилю, і непомітно для пасажирів опускається в безпечні глибини. Тепер він випливе десь дуже далеко - можливо, в іншому океані, в іншій півкулі планети...

Океанський лайнер-кит заходить дорогою в підводне місто. Туди й пливуть професор і хлопчики-близнята, чия дивовижна схожість викликала веселе пожвавлення пасажирів. Громов щось пише в блокноті. Електроникові дісталося місце біля самого ілюмінатора, як новачкові глибин. А Сироїжкін, сидячи поміж ними, крутиться в зручному кріслі, згадуючи свої морські пригоди.

В опукле скло, прямо на Електроника й Сергія, дивляться акулячі морди; мелькають в ілюмінаторі лапаті хвости та крила плавників; зеленим сяйвом світяться таємничі жителі глибин. Усі вони відстають від швидкохідного корабля, лише якась там плямиста рибина, вирячивши очі на яскраве світло, довго пливе поряд. Сироїжкін почуває себе “морським вовком”: він бачив усе це на дні морському.

Сьогодні Сергій балакучий, як риба:

- Ти не зустрічався, Електронику, ніс у ніс з акулою?

- Ні.

- А я мало не проїхався на акулі. Нітрохи не страшно!

- Акули бувають, різні, - спокійно відповідає Електроник. - Піщана, тигрова, китова, котяча, біла, блакитна, оселедцева...

- Молодець, усе знаєш!.. Тепер скажи мені: хто найкращий спринтер моря?

- Катер диспетчера Океану. Він наздогнав Рессі.

- Правильно. Катер диспетчера швидший, ніж меч-риба. А швидкість у морі - це воля! От Рессі знає...

- Рессі ще не вільний, - скрипуче говорить Електроник. - Щось заважає йому бути колишнім Рессі. Хоч він близько від нас, все одно не озивається.

Електроник подумки викликає Рессі, й Сироїжкін замовкає. Потім шепоче в кишеню, де лежить транзистор:

“Агов, Рессі. Ми пливемо до тебе... Чуєш?”

- Чому він мовчить? - думає Сергій вголос. - Скажіть, Гелю Івановичу, а Рессі й досі такий самий?

Професор підводить голову, неуважливо дивиться на хлопчиків, киває:

- Зовні такий самий. А от що в нього на думці - побачимо.

- Гелю Івановичу, а ви пишете не тим кінцем олівця.

- Ага, справді... - Громов киває, неуважливо дивиться на порожні аркуші й, перевернувши олівець, знову заглиблюється в записи. - Спасибі, що підказав.

Сироїжкін заглядає у професорський блокнот. Але він нічого не розуміє в рядках формул. Може, Громов придумує нову машину, складнішу, ніж Рессі? Рессі вже зробив світове відкриття; незабаром він буде з ними. А наука рухається вперед...

- Гелю Івановичу, а ваша майбутня модель теж матиме нове “І так далі”?

- Яка модель?

- Ну, яку ви зараз винаходите.

- Он воно що!.. Це зовсім інша робота, Сергію. - Професор зніяковіло закрив блокнот. Він не хотів нікому говорити про свої Заборонні Теореми. Він приготував їх на крайній випадок: можливо, світ обійдеться і без зайвих заборон. - Давайте обміркуємо, друзі, як нам поводитися з Рессі...

Корабель наближався до підводного міста. На всю стіну оглядового ілюмінатора - прозорий купол.

Повільно проступають крізь призму води фантастичні будівлі.

Громов. показуючи на екран, пояснив маленьким супутникам, що всі ці підводні споруди були спочатку “відкриті” під мікроскопом, а потім уже збудовані архітекторами та інженерами Напрочуд міцна шкаралупа мікроскопічних водоростей, яку нескінченні хвилі прибою не в змозі розбити об скелі, підказала біоархітекторам, як побудувати легкий і міцний купол, що витримує глибинний тиск. До його високих склепінь, які палахкотіли вогнями, мов нічне небо у зорях, звелися будинки-стріли, будинки-стільники, будинки-колоски; так само, як живі дерева, оточені зеленими галявинами, вони тяглися до світла. Вигадливі мости - плетені, наче павутина, скручені жолобом листи, променисті морські зірки - перекинулися через вулиці, вели до стадіонів, басейнів, ковзанок, театрів, веж, схожих на палаци з інших планет. Підводне місто, яке не поступалося красою земним столицям, світилося у своїй прозорій мушлі.

Корабель-кит підійшов до скляної стіни, і його притягли до себе шлюзи.

В залі порту професора та його супутників зустрічав юнак, якого Сергій відразу впізнав: Дон!

Морський доглядач якусь хвилину дивився на Сироїжкіна й Електроника, потім, засміявшись, назвав кожного на ім’я й не помилився. Дон сказав Громову:

- Вас чекають, професоре.

Катер, якого вів Дон, доставив гостей до центру міста, де посеред майдану височіла величезна куля без єдиного вікна. Це був всесвітньовідомий Центр Світового Океану.

Через шлюз пасажири вийшли на площадку з кабінами ліфтів. Над одним сяяли літери: “Диспетчер Океану”. Морський доглядач запросив гостей до ліфта диспетчера.

Вони опинилися ніби в центрі Землі.

В круглому залі диспетчера блакитна сфера світового океану з темними брилами материків проглядалася наскрізь. Материки здавалися позбавленими життя, а весь океан був пронизаний звивистими пунктирами світних точок. Кожний підводний човен, рудовоз чи танкер - усе, що пливло в океанських глибинах, мерехтіло маленькою іскрою, посилаючи свої сигнали диспетчерові; навіть під крижаними шапками Арктики, в глибоких каньйонах Антарктики пробиралися підводні судна. Все усередині кулястого залу було прозорим, щоб краще спостерігати за світовим рухом, - стіни, підлога, стільці, мікрофони й круглий стіл, за яким, тихо перемовляючись з кораблями, суходолом, повітряним океаном, космосом, працювали диспетчер Океану та два його помічники. Коли у дверях з’явилися гості, диспетчер кивнув помічникам і, карбуючи крок по скляній підлозі, пішов назустріч.

Громов, короткозоро мружачи очі, впізнав у високому русявому чоловікові Командора: кілька разів вони зустрічалися на наукових конгресах.

- Радий вітати вас, Командоре. Вибачте, що відірвав від роботи.

- Доброго здоров’я, професоре, - голосно відповів Командор. - Даруйте за те, що для цієї зустрічі вам довелося опуститися на саме дно...

- Я поки що не розчарований, - жартівливо сказав Гель Іванович.

Хлопчаки, завмерши, дивилися захоплено на диспетчера Океану. Вперше бачили вони славетного володаря трьох чвертей планети.

А Командор, глянувши на кирпатих близнюків, як і Дон, розреготався:

- Оце так загадка! Як же Рессі розрізняє вас?

- Де він? - в один голос запитали восьмикласники.

- А втім, чи впізнає він вас...

Промовивши таку фразу, Командор круто обернувся й сягнистою ходою попрямував до трикутника Африки. Він підійшов до чорної брили материка й відчинив непоказні на вигляд дверці.

- Виходьте.

З дверцят, химерно зігнувшись, з’явилася масивна постать.

Чоловік вивів за собою собаку на повідку.

- Рессі!

Командор зупинив хлопців помахом руки.

- Прошу познайомитися, - уривисто сказав Командор. - Пан Мік Уррі, головний адміністратор лабораторій фон Круга. Професор Гель Іванович Громов.

- Ми знайомі, - іронічно відповів Громов.

А Мік Уррі, кинувши насторожений погляд, підтвердив:

- Зустрічалися.

- Тим краще. Пана Уррі затримано на яхті “Альбатрос”, коли... е-е... як би м’якше сказати... коли він привласнював собі чужі цінності.

- Може, пірати - родичі пана Командора? Чи знайшли власників стародавніх суден? - понуро сказав дотеп Мік Уррі.

Командор рвучко обернувся:

- За Кодексом Океану стародавні затонулі кораблі належать державі. Ви разом з вашим хазяїном відповідатимете по всій суворості закону.

- Треба ще довести... - пробурмотів Уррі.

- Так що панові Уррі нічого втрачати, - голосно мовив Командор, не звертаючи уваги на репліку адміністратора. - Крім ось цього собаки...

Кудлатий тер’єр спокійно сидів біля ніг адміністратора. Він і вухом не повів, ніби йшлося не про нього.

- Це мій. - Мік Уррі сіпнув за поводок. - І звуть мого пса, до вашого відома, Індекс...

- Це Рессі! - дзвінко сказав Сироїжкін і оглянувся. - Правда, Електронику? Правда, Гелю Івановичу?

Професор Громов та його учень мовчки дивилися на Рессі.

- Рессі, до мене! - наказав Сироїжкін і ступив крок уперед.

- Не підходь, - хрипло попередив Уррі.

- Вирішуйте самі - Рессі чи Індекс. Тут я вам не суддя. Підводного плавця я піймав на прохання професора Громова. Доти ніколи його не бачив, - закінчив Командор і відійшов убік.

В тиші залу прозвучало слабке дзижчання - це Електроник бурмотів команди для Рессі. А вслід за дзижчанням - гучний гавкіт. Рессі, ошкірившись, шалено гавкав на своїх колишніх господарів. Мік Уррі ледве стримував собаку на поводку.

- А що я казав! - хрипів Мік Уррі. - Можете забиратися геть. Усі. Поки цілі.

- Звідси не вийде ніхто без мого дозволу, - твердо сказав Командор.

І, мов у відповідь на його слова, Рессі з тріском розпустив прозорі крила й, вирвавшись з рук здивованого Уррі, злетів аж під склепіння. Всі задерли голови до блакитної стелі, а помічники диспетчера схопилися з місця. Вперше в Центрі Світового Океану ковзала така незвичайна істота.

- Продовжувати зв’язок з кораблями! - наказав Командор помічникам. І потім звернувся до адміністратора: - Вгамуйте його. Він заважає працювати.

Уррі лише посміхнувся, спостерігаючи жарти свого Індекса.

- Він нас не визнає, - пробурмотів Сироїжкін. - Електронику, як же це так? Доне, ти ж бачив, який він слухняний. Ти його впізнаєш?

Дон кивнув, а Електроник скрипучо сказав правду:

- Він вилучив нас із пам’яті.

Гель Іванович стежив за Рессі, який ширяв угорі. Потім він витягнув з кишені блокнот, написав щось на аркушику, вирвав його, простягнув Електроникові:

- Прочитай.

І поки Електроник монотонним гучним голосом вимовляв формули, професор задоволено спостерігав, як Рессі поступово знижується і ховає крила, перетворюючись на звичайного собаку; як він м’яко стрибає згори на всі чотири лапи й підходить до Мікка Уррі, сторожкий, недоступний, - ще не Рессі, але вже й не Індекс.

Командор звернувся до професора:

- Я бачу, ваш урок пройшов не без користі... Велике спасибі.

- Поки що так. Однак не забувайте, що в нашій дискусії бере участь ще один співрозмовник.

- Хто?

- Манфред фон Круг.

Фон Круг, сидячи біля пульта машини, не чув, звичайно, свого імені. Діставши сигнал небезпеки від Індекса, він увімкнув екран і спостерігав боротьбу моделі з невідомим противником. На екрані дві точки носилися всередині замкнутого простору, який означав зал, підводний дім або глибинний корабель. Ясно одне: Індекс намагається вирватися на волю, щоб знову стати невловимим. Фон Круг, натискуючи на кнопки електронної машини, перебирав різні варіанти гри. Він був ладен пожертвувати своїм помічником і яхтою “Альбатрос” з усіма її знахідками, аби тільки лишився Індекс. З такою універсальною моделлю можна починати будь-яку нову справу на порожньому місці...

Коли Мік Уррі привіз із Індії сталевий капкан, доктор насамперед став змінювати пам’ять Рессі. На машину посипалися електричні розряди. Рессі вийшов із сталевого ящика з іншими законами всередині своїх електронних схем, і головними сигналами для нього стали: новий хазяїн, його помічник, велика електронна машина. Кругівська машина віднині давала йому команди на відстані в тисячі кілометрів; іноді до неї приєднувався сам господар чи помічник. І все.

Індекс виконував завдання так само сумлінно, як і колись, - від кінчика носа до хвоста це був чіткий механізм, і в постійно змінюваному візерунку його пам’яті ніколи більше й не поставали картини колишнього життя. Коли його оточили підводні кораблі й небезпека відродила в схемах якийсь старий зв’язок, він, послухавшись поради Електроника, ні на секунду не згадав свого попереднього володаря, як, до речі, і свого справжнього імені. І, відгукуючись на позивний “Індекс”, Рессі робив приємність фон Кругу.

Зараз фон Круг, єдиний хазяїн Індекса, турбувався за свою невловиму модель. Світна точка, покружлявши всередині кулі, застигла. Хтось - дуже сильний противник - втручався у дії Індекса, примушував не підкорятися наказам кругівської машини. “Але хто? Громов? Лише він один знає будову моделі, може керувати нею...” Фон Круг іронічно скривив губи. “Якщо це сам пан професор, він дістане зараз наочний урок від свого колишнього винаходу...” Пальці доктора нервово забігали по кнопках, піднявши Індекса на страусових ногах і кинувши його на противника.

Точка на екрані ковзнула до невидимого бар’єра, який розділяв учасників гри, а потім повільно відкотилася назад.

“Спокійно, - промовив фон Круг, - боротьбу не закінчено...” Він стукав по столу, не наважуючись на крайній вихід. Сильний удар струмом напевне заспокоїть невидимого ворога. Скандал? А хто знає, що саме він, доктор Круг, за тисячі кілометрів керує Індексом? Кінець кінцем, це тільки машина, й краще не мати свідків її дивних дій...

Фон Круг поворушив точкою на екрані, переконавшись, що він володар унікального Індекса. Тонкий палець натиснув кнопку.

Коли з пащі Індекса виліз сталевий бур і Громов крикнув якісь слова, ніхто в диспетчерській не зрозумів одразу, щo сталося. Індекс, що біг до професора, раптом метнувся вбік, і наступної миті блиснула іскра сильного розряду, погасло світло, запалилася синя аварійна лампа. Океани враз потемніли, кораблі зникли, капітани за хвилину позбавились диспетчера. Командор викликав чергових електриків.

Мік Уррі стояв зблідлий, добре розуміючи, наскільки небезпечний був Індекс кілька хвилин тому. Уррі зітхнув, помітивши двох морських інспекторів, які зайшли до залу.

- Відведіть його, - сказав Командор інспекторам. - І потім, заберіть, будь ласка, оце.

Спалахнуло світло, пробудивши океан, і всі побачили, що Командор показує під стіл, де лежав нерухомо собака.

- Не чіпайте його! - прозвучав дзвінкий хлопчачий голос, схожий на крик болю. - Це Рессі! Ні за що не віддам Рессі!

Сироїжкін, пірнувши під стіл, бережно взяв на руки кудлатого Рессі, Електроник тієї ж секунди опинився поряд; продзижчали його команди для Рессі.

- І навіщо я крикнув? - звинувачував себе Громов. - Коротке замикання! Як же я не здогадався, що він, звернувши, наштовхнеться на провід...

Командор дивився на хлопчаків із собакою.

- Яке основне правило вашої машини? - запитав він професора.

Замість Громова квапливо відповів Електроник, ніби від його слів залежало життя Рессі.

- “Чітке виконання наказів хазяїна. Самостійність і свобода дій допомагають моделі дотримуватись основного правила...”

- Щось я не помітив чіткого виконання завдань, - задумливо промовив Командор. - То хто ж його справжній хазяїн?

В круглому залі попискували сигнали тисяч суден. Капітани вели свої кораблі глибинними дорогами. Там, угорі, над океанами. Землі, світило сонце й сяяли зорі, панував штиль і бушували шторми. Там, у всіх океанах планети, йшло звичайне життя... А Сироїжкін тримав у руках нерухомого Рессі.

- Неправильно! - голосно сказав Сергій. - У головному правилі зазначено: “хазяїна та його друга”. - І він здивовано втупився в Рессі. - Дивіться, він...

- Що - він? - підскочив Електроник.

- Та його друга! - повторив Сироїжкін.

І всі побачили: собака ледь помітно ворухнув хвостом.

- Я друг... - тихо промовив Сироїжкін.

Хвіст знову здригнувся.

- Я друг Електроника!..

Хвіст, трохи забарившись, вильнув.

- Я друг Громова!!

Ще один помах.

- Я друг Рессі!!!

І у відповідь пролунав гавкіт. Спочатку ледь чутний, як уві сні, потім голосніший, голосніший. Рессі розплющив очі, зіскочив на підлогу, стріпнувся і зайшовся дзвінким, пронизливим гавкотом.

- Дивіться, він гавкає... - здивовано сказав Громов. - Гавкай, голубчику, гавкай!

І, зрозумівши його радість, засміявся радісно Командор, усміхнувся Електроник, розреготався Дон. І помічники диспетчера пирснули в мікрофони. А Сироїжкін стояв, широко розставивши ноги, і не розумів, чого всі сміються. Він зробив відкриття. Повернув Рессі одним словом “друг”, яке фон Круг не зміг викреслити з пам’яті. Що тут смішного?

Сергія похитувало від раптової перевтоми. Всі кораблі Океану рухалися зараз прямо на нього. Він не мав права відповідати на їхні сигнали. Він повинен був перевірити головне.

- Рессі, до мене!

Дужі руки підхопили хлопчика й віднесли до сусідньої кімнати. Але раніше за Електроника, раніше за Громова, раніше за швидкого Дона, раніше за самого Командора, який устиг підхопити Сергія, що почав падати, до хлопчика одним стрибком підскочив Рессі...

- ...Алло, Сергію, ти чуєш мене? Прийом, - почув Сироїжкін, мов крізь сон.

Він підняв повіки. Побачив променисті очі під зрослими бровами. Командор простягнув йому велетенську руку, бережно посадив.

- Ну як, пройшло? - запитав Командор. - На глибині це буває.

- Я керував... - сказав Сироїжкін.

І Командор одразу зрозумів його:

- У тебе непогано виходить: Рессі знову став Рессі. Колись керуватимеш не однією машиною. Океаном. Чи Космосом. Як захочеш.

Гель Іванович торкнувся його плеча:

- Ти першовідкривач, Сергію. Дайно я уважно подивлюся на тебе. - І він ласкаво заглянув у вічі першовідкривачеві, який несподівано для всіх згадав наймогутніше слово - “друг”.

У залі продзвеніли далекі дзвіночки. Служба порятунку сповіщала про традиційне трихвилинне мовчання ефіру. Завмер весь океан, до самого дна, прислухаючись, чи не прозвучить десь SOS. У тишу спокійних секунд, що їх відлічував хронометр, зрідка вривався слабкий писк - сигнали морських тварин, які носили в собі кулі сонних стрільців.

- Це дельфіни й кити, - тривожно сказав Громов. - Треба їх знайти!

- Знайдемо, - обіцяв Командор.

- З кораблів, з космосу, із дна океану.

- Підключу всіх диспетчерів.

- Щоб більше ніхто не натиснув таємно кнопку.

- Не дозволимо.

- Вірю вам. - Громов вийняв з кишені якісь папери, порвав на маленькі клаптики. На запитливий погляд Командора посміхнувся: - Так, дрібниці...

А Електроник теж порушуючи традиційне мовчання трьох хвилин, хрипло сказав Сироїжкіну:

- Я переробив основне правило Рессі. Ніяких більше хазяїв... Тільки друзі!

- Вам одним відкрию сувору таємницю. Я розробив Заборонні Теореми...

Професор Громов бачить перед собою уважні обличчя. Професорові очі усміхнені, але говорить він серйозно. Іде урок математики у восьмому “Б”. Учитель Таратар киває головою: він ніколи не сумнівався в могутності математики.

- Розумієте всю складність цього питання для прогресу людства? Заборонні Теореми могли б з часом зупинити всі машини. - Професор оглянув програмістів. - І от якось написавши чергову формулу, я подумав: а чим же винна сама машина? Хіба так уже необхідно обмежувати її розвиток? Винною буває якась людина, котра або не усвідомлює результатів її роботи, або використовує на шкоду іншим. У чому провинився мій Рессі, чому я мушу зруйнувати гарну модель?.. Я знищив Заборонні Теореми, простіше кажучи - порвав аркуш з формулами. І зробив це із задоволенням!

А машина, через яку створювалися Заборонні Теореми, що загрожували людству, - ось нона, зовсім поряд, сидить біля дошки. Кудлата, вусата, із задерикуватим хвостом - до останньої волосинки викапаний тер’єр. Навіть не віриться, що чорний тишко - всесвітня знаменитість. Цікаво, що Рессі сам про себе думає? Чи він усвідомлює, врешті-решт, що він - Рессі?..

Електроник підняв руку.

- Скажіть, Гелю Івановичу, ви так і не застосували свої теореми?

Професор усміхнувся, щось згадавши.

- Чесно кажучи, один раз намагався застосувати. (Легкий здивований гомін пролетів по класу.) Коли Рессі атакував нас, я крикнув одну з формул. Рессі метнувся вбік, наштовхнувся на провід, і коротке замикання трохи було не вивело його з ладу. Якби не відкриття Сироїжкіна, не знаю, чи був би зараз з нами Рессі.

Сироїжкін зніяковіло зморщив носа, хоч усі вже знали, як він відзначився.

А Громов вихопив з кишені довгу люльку, змахнув нею, мов диригентською паличкою, заходив по класу, розмірковуючи вголос:

- Ви маєте знати, майбутні програмісти, що людство за свою історію не раз відмовлялося від всесвітнього егоїзму. Пригадайте: колись люди встановили, що Земля не центр Всесвіту, що живуть вони на периферії Галактики й саме земне життя аж ніяк не виняток. Одного разу ми вирішили, що не тільки людина уміє мислити, й створили автомати, наділивши їх майже людськими рисами... Може, в цьому й полягає прогрес?.. Вибач, Електронику, що я кажу так при тобі, але ти пам’ятаєш історію людства незгірше за мене... Ось, наприклад, Рессі: він загадав нам з Електроником немало задач, поки ми не оцінили його вчинки. Рессі ще раз підтвердив необмежені можливості людини. А краще від мене, мабуть, усе пояснить сам Електроник.

Таратар запросив свого помічника до дошки.

Електроник став поряд з Рессі, взяв крейду, впустив ганчірку. Піднімаючи її, непомітно погладив собаку. Ворухнувся хвіст на знак дружби.

Рессі дивився на чорну дошку з-під кошлатих пасом шерсті.

- Я наведу приклади самостійних дій Рессі, коли він просторував над пустелею, - серйозно почав Електроник і посміхнувся. - Скажу відверто: я не відразу розшифрував їх.

Клас завмер. Сам Електроник, найкращий у світі математик, учень професора, асистент учителя, - і раптом зізнається у своїй слабості.

Та цей Рессі і справді хитромудрий, винахідливий, непереможний. Могутній розум у волохатому тілі!.. Ура невловимості, хвала незнищенності!

Стукотіла по дошці крейда. Квапилися пера. Гірки формул нагромаджувались у зошитах.

Не писав лише Макар Гусєв. Убирав очима таємничу силу Рессі, намагався не пропустити жодного слова. Він уявляв себе непереможним силачем, як Рессі, тільки, ясна річ, людиною. Секрет сили витав навколо нього в повітрі - досить лише дуже захотіти, напружити всю волю, а формули - не біда, він їх спише потім у приятелів.

- А що буде з Рессі? - перебиваючи Електроника, запитав нетерплячий Макар.

Електроник відповів, стукаючи крейдою:

- Він продемонструє свою систему керування тваринами. Рессі запрошують на службу директори двох заповідників.

- Ого! - Макар переможно махнув важким кулаком. - Слово честі, дуже хочеться влізти в його шкуру!

- Навіть мені важко уявити майбутні пригоди Рессі, - хрипло підтвердив Електроник.

Учитель і професор перезирнулися. А програмісти засміялися, на хвилину відірвавшись від зошитів.

Таратар нахилився до Громова, напівголосно сказав:

- Уява... Дивна річ! Так в чому ж тоді полягає відмінність?.. - І не закінчив запитання.

- Признаюсь, я зовсім забув, що Електроникові потрібна уява, - пошепки підхопив професор. - Дякую, що нагадали. Певно, головна відмінність людини від машини - уміння ставити питання, на які ніхто не може відповісти...

Електроник, не дописавши рівняння, обернувся до професора.

- Ви сказали, - прозвучав його різкий голос, - я зможу ставити нерозв’язні питання? Про не відкриті ще закони?

І Електроник, повторивши на свій лад слова професора, надто пізно зрозумів, що поставив собі нерозв’язне питання. Щоб не впасти в безглуздя, відвернутися від болісних розмірковувань, він засіпався, затанцював біля дошки, наспівуючи модний ритм:

- Е-е-е, балі-балі... е-е-е, балі-лей...

Від подиву Таратар засопів, як носорог. За всю педагогічну практику вчитель уперше бачив, щоб біля дошки танцювали.

- Ти на уроці! - грізно нагадав учитель, обриваючи жестами смішки класу.

А Громов з неприхованою цікавістю дивився на свого учня, який пританцьовував.

- Е-е-е...

- Ти сам придумав музичний запобіжник від нерозв’язних питань? - звернувся професор.

Електроник кивнув, здригаючись усім тілом.

- Не найкращий. Після уроку ми побесідуємо з тобою про мистецтво, про силу волі, зрештою, про уяву.

Електроник миттю затих, здивований тим, як легко можна знайти вихід із прикрого становища.

- Вибачте, - хрипло сказав він. - Я, очевидно, погано застосовую другу теорему Геделя. Якщо дозволите, я продовжу пояснення.

Електронний хлопчик, кинувши погляд на незворушного Рессі, став писати рівняння, “винайдені” його четвероногим другом.

А Сергій Сироїжкін, поглядаючи то на Електроника, який старанно писав, то на спокійного Рессі, думав:

“Дивовижна це особа - Рессі. Він ще помандрує по світу. Покаже своє таємниче “І так далі”.

- Алло, Командоре! Не знав, що ти повелитель не лише підводних човнів-китів, а й глибинних собак. Чув, як ти відзначився, як повернув професорові його Рессі. Молодчина, Командоре! Прийом.

- Уже розвідав, Асте? На такій недосяжній висоті... Прийом.

- На висоті - точно, в порожнечі - вірно, та все ж над нашою Землею. Мені тут відомі всі секрети... До речі, Командоре, хочу з тобою порадитися. Хлопці на Юпітері бачили недавно в океані Тварину, схожу на нашого кита. Переливається всіма барвами, як океан цієї планети, пустує у хвилях і плаває так, що піймати його неможливо. Може, підказати глибинникам: нехай попросять Громова, щоб позичив Рессі? Як він - справиться? Прийом.

- Справиться, Астронавте, клянусь океанами Землі. Прийом.

- Слово Командора - надійна порука. Я відразу зрозумів, що моя донька, коли підросте, побачить живого кита Юпітера. Прийом.

- Побачить, Асте, неодмінно побачить. Але раніше ти покажи їй плямисту жирафу. А то вона не повірить жодній картинці. Домовились, Асте? Відбій!..

© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Пригоди Електроника: Фантастичні повісті. - К.: Радянська школа, 1988. - 400 с.

© ВИДИШ М. Я., переклад з російської, 1988.