Зелені мартенси

Опта

Я постійно думаю про цього хлопця, про Фелікса. Не те, щоб я закохалася, просто він був приємний, а останнім часом рідко трапляється, що зі мною хтось нормально розмовляє.

Батько і Марта від самого ранку ходять накручені, він поспішав на роботу, а Марта конче хотіла, щоб він допоміг їй з комп’ютером. Бо вона мусить шукати роботу й розсилати своє резюме та фото, а комп гальмує й постійно вискакують вікна з рекламою. От тільки тато справді не мав уранці часу цим займатися, бо він на дев’яту мусить бути на роботі, а їде на протилежний кінець міста, і тоді вона образилася, а він сказав, що ситий по горло її забаганками, і хай віддасть комп’ютер у ремонт, якщо не може почекати до вечора, а тоді вона йому заявила, що через нього не зробить жодної кар’єри… Бо Марта намагається зробити кар’єру фотомоделі або моделі, але це непросто, враховуючи, що вона для цього вже застара. І сердиться на тата, що він нічого не може їй влаштувати, тому тепер вона вирішила взяти справу у свої руки.

Я дуже міцно поцілувала тата, коли він виходив, щоб йому стало краще, а Марта дивно глянула на мене, так, наче я їй ворог. Але я розумію, вона зла, бо не може знайти собі жодного заняття, принаймні такого, яке їй цікаве. З іншого боку, вона мала б радіти, що вона з татом, і взагалі не мусить працювати, має, що їсти й дах над головою. Я, наприклад, цьому тішуся. Коли бачу в новинах стільки біженців, моя б воля — усіх би запросила додому.

Йду в бік школи й бачу однокласниць. Вони збилися в купку й пліткують, так наче зараз не за дві восьма, а невідомо-скільки часу до початку уроку. Я поспішаю, не люблю запізнюватися.

— Агов, товстухо, — чую. — Цікавий костюмчик. На карнавал зібралася?

Вони завжди сміються із двох речей: моєї фігури та одягу. Мені на це начхати, я вдягаюся так, щоб мені було приємно. Я постійна клієнтка місцевих секондів і купую різне шмаття, чим шаленіше — тим краще. Обожнюю довгі спідниці й кольорові светри. Сьогодні на мені свіжа здобич: спідниця в зелені павичі. А до неї яскраво-зелений светрик. На мою думку, чудово пасує до рудого волосся. Дівчата в класі вдягаються зовсім інакше. Носять звужені джинси й футболки із принтами, наче їх усіх з одного конвеєра випустили.

— Лиши її, бач — поспішає. Ще задихатися почне.

Думаю, їм це колись набридне. Від початку навчального року минув лише місяць, тож час ще є. З мене не виходить жертва, бо я замало переймаюся, тому врешті вони дадуть мені спокій. Та все ж це неприємно. Але в житті є речі набагато важливіші й кращі.

Я навіть не реагую, я просто ігнорую зачіпки. І переважно займаюся уроками. І тим, щоб не вмерти. Товстуха — це ще нічого, доки вона вчиться не найгірше. Як мене спитає фізичка чи хімічка, я буду на додачу товстухою-дебілкою, а це вже може бути важче. На кожній перерві я сиджу в класі, якщо нас не виганяють, або в коридорі й зубрю. Та зубрити я можу скільки завгодно — у мене просто немає цього в генах. Коли добра фея роздавала таланти, вона точно позбавила мене вміння засвоювати матеріал з математики, фізики й хімії першого класу гімназії.