Зелені мартенси

Фелікс

Йду з Оптою вулицею Пулавською. Уночі так дивно й гарно. Я люблю ніч. Іноді проїжджають автомобілі, але рідше, ніж удень. Повз нас саме проїхав запізнілий трамвай, мабуть, у депо. А мене раптом огортає ейфорія, що все добре закінчилося, що нам так пощастило. Це, напевно, завдяки Опті, бо вона така є. Немов притягує хороше. І коли ми вже доходимо до її будинку, мені зовсім не хочеться повертатися.

Сідаємо на лавочці, і я нерішуче обіймаю її.

— Ти не мерзнеш?

— Після таких переживань? Ну, що ти! — відповідає вона.

І сидимо так мовчки, слухаючи віддалений гомін машин.

— Дякую, що була поруч, — кажу. — Якби не ти, не знаю, чим би все закінчилося.

— І так би закінчилося добре, — сміється Опта. — Моя роль у цьому була мінімальна, це твоя сестра чудово впоралась.

— Ну, так, вона — так… Але якби не ти, я б, напевно, здурів, розумієш?

— Ну, якраз на цьому й полягає дружба, — відповідає вона, — щоб підтримувати одне одного.

Не знаю чому, але слово «дружба» завжди болісно врізається мені в мозок. Бо вже знаю, зрештою, давно вже знав, що для мене це щось значно більше, ніж просто дружба.

І це магічна мить, я знаю, що мушу сказати їй це зараз, а не колись потім, незалежно від того, як вона відреагує.

— Опто… — шепочу я, бо голосові зв’язки немов перестали мене слухатись, — для мене… це щось більше, ніж дружба.

Западає тиша.

— Справді? — питається.

— Справді. Бо я… здається… а точніше напевно кохаю тебе.

Знову тиша. Дивлюся на неї, а вона… Просто всміхається. Всміхається так гарно, як ніколи до цього, гарніше, ніж тоді, коли я вперше її побачив. І мені не лишається нічого іншого, окрім як поцілувати цю усмішку. Ми цілуємося, аж раптом починає сніжити. Опта на мить відривається від мене. На коротку мить.

— Поглянь, — каже. — Перший сніг.

Гадки не маю, котра година, коли повертаюся, стрибаючи від щастя на одній нозі по плитах тротуару. Знаю лише, що ми довго сиділи на тій лавці й цілувалися так, як я міг собі лише мріяти. І знаю, що завтра буде новий день, і ми виступатимемо на концерті, і що навіть якщо зіграємо дуже погано, це не важливо, бо я просто кохаю її. І що кожен наступний день буде найкращим днем у житті, навіть, якщо її саме не буде поруч. Бо вона просто є.