Знак Зорро

Розділ ІX БРЯЗКІТ ШПАГ

Майже посеред столу стояв чималий канделябр, у якому яскраво горіло близько десятка свічок. Сеньйор Зорро підскочив до нього й одним рухом скинув на підлогу, погасивши усі свічки й в одну мить зануривши кімнату в повну пітьму. Він уник швидкого натиску дона Карлоса, стрибаючи по кімнаті так легко, що його м’які чоботи не робили ані найменшого шуму і не виказували місця його перебування. На мить Лоліта відчула на талії руку чоловіка, що ніжно обхопила її, і подих на щоці та почула шепіт:

— До скорого побачення, сеньйорито!

Дон Карлос ревів, як бик, указуючи шлях солдатам; і вже деякі з них стукали в парадні двері. Сеньйор Зорро кинувся до сусідньої кімнати, що виявилася кухнею. Слуги-тубільці розбіглися перед ним, начебто він був примарою. Він же швидко загасив усі свічки, що там горіли.

Потім він побіг до дверей, що відкривалася надвір, і видав звук, що був наполовину стогоном, особливий звук, подібного до якого ніхто в гасієнді Пулідо ніколи раніше не чув. Коли солдати ввірвалися в парадні двері, а дон Карлос вимагав тріску, якою знову можна було б запалити свічки, у дворі почувся стукіт копит. Солдати здогадалися, що це скакав кінь Зорро.

Звуки копит завмерли у віддаленні; але солдати визначили напрямок, у якому біг кінь.

— Ворог сховався! — закричав сержант Гонзалес, що був на чолі загону. — На коней і за ним! Тому, хто схопить його, даю одну третину винагороди!

Кремезний сержант вибіг з будинку, люди — за ним; вони скочили в сідла і люто помчали в темряву на стукіт копит.

— Світла! Світла! — пронизливо кричав дон Карлос усередині будинку.

Увійшов слуга з тріскою, і свічки було знову запалено. Дон Карлос стояв посеред кімнати, потрясаючи кулаками в безсилому гніві. Сеньйорита Лоліта причаїлася в кутку із широко розплющеними від жаху очима. Донья Каталіна, цілковито прийшовши до тями, вийшла зі своєї кімнати, щоб довідатися про причину сум’яття.

— Негідник утік! — вигукнув дон Карлос. — Треба сподіватися, що солдати схоплять його.

— У будь-якому разі він розумний і хоробрий, — зауважила сеньйорита Лоліта.

— Я визнаю за ним не, але він розбійник і злодій! — заревів дон Карлос. — Навіщо знадобилося йому мучити мене цим візитом!

Сеньйорита Лоліта подумала, що знає причину, але вона була б останньою з тих, хто захотів би пояснити її батькам. На обличчі грав слабкий рум’янець, викликаний спогадом про руку, що обійняла її, і про слова, пошепки сказані їй на вухо.

Дон Карлос широко розчинив двері і стояв, прислухаючись. Знову долинув тупіт коня, що мчав чвалом.

— Шпагу! — крикнув він слузі. — Хтось їде, може, негідник знову повертається! Але це тільки один вершник, клянуся святими.

Чвал припинився; якась людина пройшла верандою і поспішно ввійшла до кімнати.

Це був не розбійник, а капітан Рамон, комендант гарнізону в Реіна де Лос-Анджелес.

— Слава святителям! — відсапувався дон Карлос.

— Де мої люди? — закричав капітан.

— Виїхали, сеньйоре. В погоню за цією свинею, за цим розбійником, — пояснив йому дон Карлос.

— Він утік?

— Так, хоч ваші люди й оточили будинок. Він жбурнув свічки на підлогу й утік через кухню.

— Солдати погналися за ним?

— Вони наступають йому на п’яти, сеньйоре.

— Ха! Треба сподіватися, що вони спіймають цю пташку. Він наче скалка в солдатському боці. Ми не можемо спіймати його, і тому губернатор надсилає нам саркастичні листи своїми кур’єрами. Цей сеньйор Зорро розумна людина, але все-таки його буде схоплено!

Потім капітан Рамон пройшов далі кімнатою, побачив дам, зняв капелюха і вклонився їм.

— Ви маєте вибачити моє зухвале вторгнення, — сказав він. — Коли офіцер викопує свій обов’язок…

— Охоче вибачаємо, — відповіла донья Каталіна. — Ви зустрічалися з моєю дочкою?

— Не мав честі.

Донья познайомила їх; Лоліта знову пішла в свій куток, відкіля почала роздивлятися офіцера. На нього приємно було подивитися — він був високий, стрункий, у блискучій формі, зі шпагою на боці. Що ж до капітана, то він ніколи раніше не бачив сеньйориту Лоліту, тому що служив усього один місяць у Реіна де Лос-Анджелес, після переведення сюди із Санта-Барбари.

Але тепер, глянувши на неї в перший раз, він подивився і в другий, і в третій. Дивний блиск з’явився в його очах, що сподобалося доньї Каталіні. Якщо Лоліта не буде ласкава до дона Дієго Вега, можливо, їй сподобається капітан Рамон, а обвінчати її з офіцером, значить дістати сімейству Пулідо деяку протекцію.

— Я не можу розшукати моїх людей у темряві, — сказав капітан, — тому, якщо це не занадто сміливо з мого боку, я хотів би залишитися тут і зачекати на їхнє повернення.

— Звичайно, будь ласка, — погодився дон Карлос. — Влаштовуйтесь, сеньйоре, я накажу слузі подати вина.

— Цей сеньйор Зорро досить побігав, — сказав капітан, після того як спробував вино і знайшов його чудовим. — Люди, подібні до нього, з’являються іноді і існують якийсь час, але це ніколи довго не триває. Зрештою вони зустрічаються зі своєю долею.

— Це правильно, — сказав дон Карлос. — Молодець хвалився тут сьогодні своїми подвигами.

— Я був комендантом у Сайта-Барбарі, коли він зробив свій знаменитий візит, — пояснив капітан. — Я перебував у гостях в одному будинку на той час, інакше була б зовсім інша історія. І сьогодні, коли було бито на сполох, я був не в гарнізоні, а в будинку одного друга. От чому я і не виїхав разом із солдатами. Але як тільки дізнався, відразу прибув. Очевидно цей сеньйор Зорро добре обізнаний про моє місце перебування і старанно позбавляє мене можливості схрестити з ним шпаги. Сподіваюся коли-небудь зробити це.

— Ви думаєте, що могли б перемогти його, сеньйоре? — запитала донья Каталіна.

— Безперечно! Я припускаю, що насправді він погано володіє шпагою. Він пошив у дурні мого сержанта, але це зовсім інша справа, і мені здається, що він тримав в одній руці пістолет, доки фехтував. Я б швидко впорався з молодцем.

У кутку кімнати стояла шафа, і тепер у її дверцятах з’явилася щілина.

— Молодчик має бути засуджений на смерть, — продовжував капітан Рамон. — Він грубий у поводженні з людьми. Я чув, що він убиває без причини. Говорять, що на півночі, в околицях Сан-Франциско де Азис панує жах. Він убиває чоловіків безжалісно, ображає жінок…

Двері шафи розчинилися — і сеньйор Зорро ввійшов до кімнати.

— Я хочу від вас відповіді за ці слова, сеньйоре, бо все це неправда! — крикнув розбійник.

Дон Карлос озирнувся і відкрив рота від подиву, а донья Каталіна відчула слабість у колінах і впала на стілець. Сеньйорита Лоліта відчула деяку гордість і дуже великий страх за того, хто говорив.

— Я… я думав, ви втекли, — задихався дон Карлос.

— Ха! Це був тільки трюк! Мій кінь утік, але не я!

— Виходить, тепер ти не втечеш! — закричав капітан Рамон, витягаючи шпагу.

— Назад, сеньйоре! — крикнув Зорро, виставивши пістолет. — Я охоче битимуся з вами, але тільки за правилами. Дон Карлос, візьміть вашу дружину і дочку під руки і відійдіть у куток, доки я схрещуватиму шпагу з цим брехуном. Я не маю наміру допустити, щоб ви донесли вдруге про моє перебування тут.

— Я думав, ви втекли! — пихкав дон Карлос, очевидно нездатний думати про що-небудь інше і виконуючи наказ сеньйора Зорро.

— Трюк! — повторив розбійник, сміючись. — У мене прекрасний кінь. Напевно ви чули особливий звук, виданий мною. Мій кінь за цим знаком пускається в дикий чвал, стукаючи копитами, а солдати женуться за ним. Коли він пробіжить деяку відстань, то повертає у бік і зупиняється, а після того, як погоня пронесеться мимо, повертається і чекає мого наказу. Без сумніву, він тепер у дворі. Я покараю цього капітана, потім поскачу!

— З пістолетом у руці? — крикнув Рамон.

— Я кладу пістолет на стіл — так! Він лежатиме там, якщо дон Карлос залишиться з дамами в кутку. Тепер, капітане!..

Сеньйор Зорро витяг свою шпагу, і капітан Рамон з радісним скриком схрестив її зі своєю. Капітан Рамон був відомий, як майстер у фехтуванні, і сеньйор Зорро очевидно знав це, бо спочатку був обережний і скоріше захищався, ніж нападав. Капітан напирав, його шпага зблиснула, як спалахи блискавки на похмурому небі. Сеньйор Зорро опинився майже біля стіни, і в очах капітана почали вже спалахувати вогники торжества. Він фехтував швидко, не даючи розбійнику перепочинку, стоячи на своїй позиції й утримуючи супротивника біля стіни.

Але от сеньйор Зорро посміхнувся. Він розгадав спосіб боротьби супротивника і знав, що все буде добре. Капітан злегка відступив від позиції, як раптом захист перейшов у напад. Це спантеличило капітана Рамона. Сеньйор Зорро почав тихо сміятися.

— Було б ганебно вбити вас, — сказав він, — ви чудовий офіцер, чув я, і армії потрібні хоч кілька таких людей. Але ви оббрехали мене і за це повинні бути покарані. Зараз я проштрикну вас наскрізь, але так, що ви залишитеся в живих, після того як я витягну шпагу назад.

— Хвалько! — буркнув капітан.

— А це ми зараз побачимо. Ха! Я майже покінчив з вами, капітане. Ви розумніші за вашого кремезного сержанта, але все-таки недостатньо розумні. Де ви вважаєте за краще, щоб я вас простромив, з лівого боку чи з правого?

— Якщо ви так упевнені, то простроміть мені праве плече, — сказав капітан.

— Захищайте його, мій капітане, бо я зроблю, як ви сказали! Ха!

Капітан крутився, намагаючись, щоб світло від свічок падало в очі розбійникові, але сеньйор Зорро був досить розумний, щоб зрозуміти це. Він змусив капітана знову повернутися, примусив його відступити і загнав у куток.

— Ну от, капітане! — викрикнув він і простромив йому праве плече. Потім злегка змахнув шпагою, після того як витягнув її. Він зачепив плече трохи нижче, і капітан Рамон похилився на підлогу, відчувши слабкість. Сеньйор Зорро відступив назад і вклав свою шпагу в піхви.

— Я прошу в дам вибачення за цю сцену, — сказав він. — І запевняю вас, що цього разу я дійсно йду. Ви побачите, що капітан не сильно поранений, доне Карлосе. Він зможе повернутися у свій гарнізон протягом дня.

Сеньйор Зорро зняв, капелюха і низько поклонився усім, у той час як дон Карлос бурмотів щось і не міг придумати, що б таке сказати, досить образливе і різке. Очі сеньйора Зорро на мить зустрілися з очима сеньйорити Лоліти, і він був радий, не побачивши в них відрази.

— Добраніч, — сказав він і знову засміявся.

Потім вибіг через кухню в двір, знайшов коня, що дійсно очікував його, швидко скочив в сідло й поскакав.