Знак Зорро

Розділ XXVII НАКАЗ ПРО АРЕШТ

Кур’єр капітана Рамона, посланий на північ з листом до губернатора, мріяв про те, як весело він проведе час у Сан-Франциско де Азис, перш ніж повернеться до Реіна де Лос-Анджелес. Він знав там якусь сеньйориту, краса якої змушувала палати його серце.

Отже, залишивши кабінет коменданта, він поскакав, як злий дух, змінював коней у Сан-Фернандо й у гасієндах уздовж дороги і в сутінках чвалом в’їхав до Санта-Барбари, збираючись там знову перемінити коней, одержати м’ясо, хліб і вино в гарнізоні і після рушити далі.

Але в Санта-Барбарі його надії погрітися в посмішці сеньйорити із Сан-Франциско де Азис були жорстоко обмануті. Біля дверей гарнізону стояла чудова карета, у порівнянні з якою екіпаж дона Дієго здавався простим візком. Там же було двадцять коней на прив’язі, а дорогою, сміючись і жартуючи один з одним, рухалися кавалеристи в більшій кількості, ніж звичайно стояло в Санта-Барбарі.

Тут був губернатор!

Його превосходительство залишив Сан-Франциско де Азис кілька днів тому для інспекторського огляду і мав намір проїхати на південь до Сан-Дієго де Алкала, зміцнюючи свої політичні позиції, нагороджуючи друзів і засуджуючи до покарання ворогів.

Він прибув до Санта-Барбари годину тому і вислухав рапорт коменданта, після чого вирішив залишитися у свого друга на ніч. Його кавалеристи мали розквартируватися в гарнізоні, і продовження мандрівки було призначено на завтра. Капітан Рамон попередив кур’єра про те, що лист, який він віз, був дуже важливий, і тому кур’єр поспішив у комендатуру і ввійшов до неї з виглядом людини досить значної.

— Я прибув від капітана Рамона, коменданта Реіна де Лос-Анджелес, із украй важливим листом до його превосходительства, — доповів він, стоячи струнко і віддаючи честь.

Губернатор прихильно взяв лист, а комендант махнув рукою кур’єрові, щоб той пішов геть. Його превосходительство швидко прочитав листа. Закінчивши читання, з лиховісним блиском в очах, він почав крутити вуса, за всіма ознаками явно вдоволений отриманими відомостями. Потім він знову прочитав листа і насупився. Йому було приємно довідатися, що можна ще більше розтрощити дона Карлоса Пулідо, але йому було неприємно думати, що сеньйор Зорро, людина, що образила його, все ще був на волі. Він підвівся і почав крокувати кімнатою, потім повернувся до коменданта.

— Я відправлюся на південь зі сходом сонця, — сказав він. — Моя присутність украй необхідна в Реіна де Лос-Анджелес. Ви повинні усім розпорядитися, а кур’єрові скажіть, щоб він їхав назад із моїм ескортом. А тепер я повернуся до будинку мого друга.

Отже, вранці губернатор відправився на південь, ескорт із двадцяти добірних кавалеристів оточив його, між ними був і кур’єр. Губернатор їхав швидко й одного чудового ранку прибув на площу в Реіна де Лос-Анджелес без попередження. Це було саме того ранку, коли дон Дієго виїжджав до гасієнди Пулідо у своїй кареті, взявши із собою гітару.

Кавалькада зупинилася перед таверною, із товстим хазяїном мало не стався апоплексичний удар^[15], бо він не був попереджений про прибуття губернатора і боявся, що той ввійде до таверни і знайде її брудною.

Але губернатор не квапився залишити свою карету і ввійти до таверни. Він оглядав площу, озираючись навколо. Губернатор ніколи не був особливо впевнений у знатних людях цього селища, почував, що вони не повністю під його владою.

Він старанно спостерігав, як поширювалася звістка про його прибуття, як деякі кабальєро поспішали на площу, щоб вітати його; при цьому він відзначав тих, хто, здавалося, був щирим, придивлявся до тих, хто не особливо поспішав зі своїм привітанням, і зауважив, що деякі навіть були відсутні.

Насамперед доведеться приділити увагу справам, сказав він їм, і слід поспішати до гарнізону. Після цього він охоче буде гостем у кожного з них. Було прийнято одне із запрошень і губернатор наказав кучерові їхати. Він згадав про лист капітана Рамона і про те, що не бачив на площі дона Дієго Вега.

Сержант Гонзалес і його солдати були відсутні, переслідуючи, звичайно, сеньйора Зорро, і капітан Рамон сам очікував на його превосходительство коло входу до приміщення гарнізону, салютував йому з урочистим виглядом, низько схилився перед ним і наказав начальникові ескорту охороняти площу і виставити вартових на честь губернатора.

Він провів його превосходительство до кабінету і губернатор сів.

— Які останні звістки? — запитав вій.

— Мої люди женуться його слідами, ваше превосходительство. Але, як я писав, ця чума, сеньйор Зорро, має друзів — цілий легіон друзів, я припускаю. Мій сержант доповідав, що двічі бачив загін його прихильників.

— Вони мають бути розбиті, винищені! — крикнув губернатор. — Подібна людина завжди знайде собі послідовників, і їх буде все більше і більше, поки він не стане настільки сильний, що зможе завдати нам серйозних неприємностей. Чи вчинив він ще які-небудь жорстокості?

— Так, ваше превосходительство. Вчора один чернець із Сан-Габріель був покараний батогом за шахрайство. Сеньйор Зорро захопив на великій дорозі його обвинувачів і відстьобав їх до півсмерті. Потім, як звечоріло, він прискакав до села і наказав побити батогом суддю. Мої солдати в цей час були відсутні, розшукуючи розбійника. Очевидно, сеньйор Зорро обізнаний про пересування моїх сил і нападає завжди, коли кавалеристи відсутні.

— Виходить, шпигуни попереджають його?

— Очевидно, так, ваше превосходительство. Минулої ночі тридцять кабальєро поскакали за ним, але не знайшли і сліду негідника. Вони повернулися сьогодні вранці.

— Дон Дієго Вега був з ними?

— Він не виїхав з ними, але повернувся з ними. Здається, вони підібрали його в гасієнді батька. Ви, напевно, вгадали, що я мав на увазі родину Вега у своєму листі. Я перекопаний тепер, ваше превосходительство, що моя підозра несправедлива. Цей сеньйор Зорро зробив навіть набіг одного разу віючі на будинок дона Дієго, коли той був у від’їзді.

— Як же це так?

— Але дон Карлос Пулідо і його родина були там.

— Ха! У будинку дона Дієго? Що ж це означає?

— Це прекумедно, — сказав капітан Рамон, посміюючись. — Я чув, що дон Александро наказав донові Дієго знайти собі дружину. Він не з тих, хто уміє свататися. Він зовсім позбавлений життя.

— Я знаю це, продовжуйте.

— Отже, він поїхав просто до гасієнди дона Карлоса і просив у нього Дозволу посвататися до єдиної його дочки. Саме в цей час промишляв сеньйор Зорро, і дон Дієго, поїхавши у справах до своєї гасієнди, запросив дона Карлоса прибути до нього в село з усією своєю родиною й оселитися в його будинку до його повернення, тому що там було безпечніше. Пулідо не могли, звичайно, відмовити. А сеньйор Зорро, очевидно, пішов за ними.

— А! Продовжуйте.

— Це просто смішно, що дон Дієго привіз їх сюди, щоб уникнути гніву сеньйора Зорро, тоді як у дійсності вони працювали пліч-о-пліч з розбійником. Згадайте, що цей сеньйор Зорро був у гасієнді Пулідо. Ми одержали звістку від одного тубільця і майже схопили його там. Він саме їв; потім вони його заховали в шафі, і коли я залишився сам, а мої люди шукали його сліди, він вийшов із шафи, вразив мене в плече з-за спини і зник.

— Підлий негідник! — вигукнув губернатор. — Але як ви думаєте, чи відбудеться шлюб дона Дієго і сеньйорити Пулідо?

— Я думаю, що про це не варто турбуватися, ваше превосходительство. По-моєму, батько дона Дієго дещо шепнув своєму синові. Він напевно звернув увагу дона Дієго на той факт, що дон Карлос не в дуже гарних стосунках з вашим превосходительством, але є дочки інших осіб, що користуються прихильністю вашого, превосходительства. У будь-якому разі Пулідо повернулися до своєї гасієнди після повернення дона Дієго. Він зайшов до мене в гарнізон і, очевидно, дуже боявся, щоб я не запідозрив його в зраді.

— Я радий чути це. Вега дуже могутні. Вони ніколи не були моїми гарячими друзями, але все-таки ніколи і не піднімали руки проти мене. Тому я не можу поскаржитися на них. Добре було б зберегти з цими дружні стосунки. Але ці Пулідо…

— Навіть сеньйорита, здається, надає допомогу цьому розбійникові, — сказав капітан Рамон. — Вона хвалилася переді мною тим, що називала його “мужнім”. Вона насміхалася із солдатів. Дон Карлос і деякі ченці підтримують цю людину, даючи їй їжу і питво, переховуючи та постачаючи відомостями про місце знаходження солдатів. Пулідо зводять нанівець наші зусилля схопити негідника. Я міг би вжити заходів, але вирішив спочатку сповістити вас і зачекати на ваше рішення.

— У подібному випадку може бути тільки одне рішення, — сказав губернатор гордовито. — Якого б високого походження не була людина і яким би не було її становище, вона не може зрадити, не поплатившись за це. Я думав, що дон Карлос вже одержав урок, але очевидно це не так.

— Чи є хто-небудь з ваших людей у гарнізоні?

— Тільки хворі, ваше превосходительство.

— Ваш кур’єр повернувся з моїм ескортом. Чи добре він знає місцевість?

— Звичайно, ваше превосходительство. Він стояв тут якийсь час.

— Тоді він може служити провідником. Пошліть половину мого ескорту негайно до гасієнди дона Карлоса Пулідо, накажіть їм заарештувати його, відвести у в’язницю і замкнути там. Це буде для нього ударом. Досить з мене цих Пулідо!

— А зарозуміла дуенья, що насміхалася з мене, а горда сеньйорита, що обсипала кавалеристів презирливими глузуваннями?

— Ха! Прекрасна думка! Це буде уроком для всієї округи. Нехай їх також відведуть до в’язниці і замкнуть там, — сказав губернатор.