Знак Зорро

Розділ XXXVIII ЛЮДИНА БЕЗ МАСКИ

Двадцять три вершники скакали до площі. Їхні коні були чудові, сідла і вуздечки прикрашені сріблом, їхній одяг був із найкращої тканини, і на них були одягнені капелюхи з перами, начебто це було змагання на кращий головний убір і вони хотіли, щоб світ знав про це. Кожна людина сиділа прямо і гордовито в сідлі, зі шпагою на боку, і в кожної шпаги було дорогоцінне руків’я. Ця зброя водночас призначалася і для практичних цілей, і була багатою прикрасою.

Вони проскакали уздовж фасаду таверни, між дверима і солдатами, що громили їх, між будинком і губернатором з громадянами, що зібралися, і там розвернулися і стали обличчям до його превосходительства.

— Стійте! Є кращий спосіб! — крикнув їхній ватажок.

— Ха! — вигукнув губернатор. — Я розумію! От молоді люди всіх найзнатніших родів півдня. Вони з’явилися, щоб показати свою лояльність і схопити це “Прокляття Капістрано”. Дякую вам, кабальєро! Але все ж таки я не бажаю, щоб хто-небудь з вас був убитий цим молодцем. Він не гідний ваших шпаг, сеньйори! Від’їжджайте убік, надихніть усіх вашою присутністю, але дайте моїм кавалеристам справитися з негідником. І я ще раз дякую вам за виявлене почуття лояльності, за доказ, що ви стоїте за закон і порядок, за встановлену владу.

— Тихіше! — крикнув ватажок. — Ваше превосходительство, ми представляємо тут силу, так?

— Так, звичайно, кабальєро, — підтвердив губернатор.

— Наші роди вирішують, хто повинний правити, які закони є справедливими. Чи не так?

— Вони мають великий вплив, — погодився губернатор.

— Ви не захочете встати один проти усіх нас?

— Звичайно, ні! — вигукнув його превосходительство. — Але я прошу вас, пустіть кавалеристів узяти цього молодця. Кабальєро не личить загинути від його шпаги.

— На жаль, ви не розумієте…

— Не розумію? — запитав губернатор здивовано, оглядаючи всю лінію вершників.

— Ми порадилися один з одним, ваше превосходительство. Знаючи нашу силу і владу, ми зважилися на деякі речі. Зроблено вчинки, яких ми не можемо терпіти. Братів з місій грабують посадові особи. З тубільцями поводяться гірше, ніж із собаками. Грабували навіть людей шляхетної крові, тому що вони не були дружньо налаштовані до влади.

— Кабальєро…

— Спокійно, ваше превосходительство, доки я не скінчив! Усе це досягло апогею^[20], коли кабальєро, його дружина і дочка були кинуті до в’язниці за вашим наказом. Цього ми стерпіти не можемо, ваше превосходительство. Тому ми зібралися в загін, і от ми тут, щоб втрутитися в справу! Так буде ж вам відомо, що ми самі були із сеньйором Зорро, коли він увірвався до в’язниці і звільнив арештованих, що ми відвезли дона Карлоса і донью Каталіну в безпечні місця, і заприсяглися честю і шпагами, що не допустимо більше їхнього переслідування.

— Я хотів би сказати…

— Мовчання, доки я не скінчив! Ми об’єдналися, і сила наших з’єднаних родин за нами. Накажіть вашим солдатам атакувати нас, якщо ви посмієте! Кожна людина шляхетної крові протягом усього Ель Каміно Реаль приєднається до нас і прийде на допомогу, скине вас з посади і рада буде побачити ваше приниження. Ми чекаємо на відповідь, ваше превосходительство.

— Що… що ви хочете? — задихався губернатор.

— По-перше, належної поваги до дона Карлоса Пулідо і його родини. В’язниця не для них! Якщо ви маєте сміливість обвинувачувати їх у зраді, то будьте упевнені, що ми будемо на суді і розправимося з усяким, хто дасть брехливі свідчення, і з усяким суддею, який не буде поводитися належним чином. Ми непохитні, ваше превосходительство!

— Може, я занадто поспішив у цій справі, але я був введений в оману, — сказав губернатор. — Я згодний виконати ваше бажання. Убік тепер, кабальєро, доки мої люди не візьмуть цього негідника в таверні!

— Ми ще не скінчили, — сказав ватажок. — Нам треба поговорити щодо сеньйора Зорро. Що він по суті зробив, ваше превосходительство? Чи винний він у якій-небудь зраді? Він не пограбував жодної людини за винятком тих, хто першим грабував беззахисних. Він побив батогом кількох несправедливих людей. Він захищав гноблених, і за це ми поважаємо його. Щоб робити це, він ризикував своїм життям. Він метався за ображених, і як усяка людина має на це право.

— Чого ж ви хочете?

— Цілковитого прощення, тут же і цієї хвилини людині, відомій під ім’ям сеньйора Зорро.

— Ніколи! — вигукнув губернатор. — Він образив мене особисто! Вн помре! — Він повернувся і побачив, що поруч нього стоїть дон Александро Вега. — Дон Александро, ви пайвпливовіша людина, протистояти якій не сміє навіть губернатор. Ви справедлива людина! Скажіть цим молодим кабальєро, що вони бажають неможливого. Накажіть їм повернутися додому, і цей прояв зради буде забуто.

— Я підтримую їх! — прогримів дон Александро.

— Ви… ви стоїте за них?

— Так, ваше превосходительство! Я приєднуюся до кожного слова, вимовленого ними у вашій присутності. Переслідування мають припинитися. Виконайте їхні вимоги, наглядайте, щоб надалі ваші посадові особи чинили правильно, повертайтеся до Сан-Франциско де Азис, і клянуся, що тут на півдні не буде зради. Я сам стежитиму за цим. Але якщо ви станете проти них, ваше превосходительство, я сам устану проти вас, доможуся вашого зміщення й розорення, а також падіння брудних ваших паразитів разом з вами!

— Цей жахливий, свавільний південь! — скрикнув губернатор.

— Ваша відповідь? — запитав дон Александро.

— Я не можу нічого зробити, як тільки погодитися, — сказав губернатор. — Але є одна річ…

— Ну?

— Я дарую життя цій людині, якщо вона здасться. Але він повинний стати перед судом за вбивство капітана Рамона.

— Вбивство? — запитав ватажок кабальєро. — Це була дуель між дворянами, ваше превосходительство. Сеньйор Зорро мстився за образу, завдану сеньйориті комендантом.

— Ха! Але Рамон був кабальєро…

— І сеньйор Зорро також. Він нам сказав це, і ми віримо йому, тому що в його голосі звучала правда. Отже, це була дуель, ваше превосходительство, між дворянами, за всіма правилами, і нещастя капітана Рамона, що він виявився менш вправним у володінні шпагою. Це зрозуміло. Ваша відповідь?

— Я погоджуюся, — слабко сказав губернатор. — Я прощаю його і їду додому до Сан-Франциско де Азис. Переслідування припиняться в цій місцевості. Але я ловлю дона Александро на слові — він поручився, що тут не буде зрадництва, якщо я виконаю те, що сказав.

— Я дав своє слово, — сказав дон Александро.

Кабальєро виразили свою радість і спішилися. Вони відсторонили солдатів від Дверей, а сержант Гонзалес гарчав у вуса, бо знову винагорода минала його.

— Послухайте! Сеньйоре Зорро! — крикнув один із присутніх. — Ви чули?

— Я чув, кабальєро!

— Відчиніть двері і вийдіть до нас вільною людиною.

Пройшла хвилина вагання, а потім майже вже зруйновані двері розчинилися, і сеньйор Зорро вийшов із сеньйоритою під руку. Він зупинився на порозі, зняв своє сомбреро і зробив усім низький уклін.

— Добрий день, кабальєро! — крикнув він. — Сержанте, я шкодую, що ви позбавилися винагороди, але я подбаю, щоб сума її була вміщена на ваш рахунок і рахунки ваших людей у хазяїна таверни.

— Клянуся святими! Він кабальєро! — вигукнув Гонзалес.

— Зніміть маску! — крикнув губернатор. — Я хочу бачити обличчя людини, що так дурила моїх кавалеристів, залучила кабальєро під свій прапор і змусила мене піти на компроміс^[21].

— Я боюся, що ви розчаруєтеся, коли побачите моє обличчя, — відповів сеньйор Зорро. — Чи не очікуєте ви, що я схожий на сатану? Або, може, з іншого боку, ви думаєте, що в мене ангельська зовнішність?

Він посміхнувся, глянув на сеньйориту Лоліту, потім підняв руку і зірвав маску.

Відповіддю на цей жест був цілий хор вигуків, що виражали здивування, вибух прокльонів з боку двух-трьох солдатів, крики захвату кабальєро і напівгордий, напіврадісний вигук одного старого кабальєро.

— Дон Дієго, мій син — мій син!

А людина, що стояла перед ним, здавалося, опустила плечі, зітхнула і заговорила млосним голосом.

— Неспокійні нині часи! Невже я ніколи не зможу помріяти про музику і поезію?

І тієї ж миті дона Дієго Вега, “Прокляття Капістрано”, схопив у обійми батько.