Аркан вовків

Епілог

Брилю від Щезника.

Привіт, учителю! Радий, що у вас усе гаразд. Нехай так буде і надалі!

Нога ще болить, але я звик. До весілля перестане.

Я майже у Києві. Після відпочинку нас розішлють вартовими по різних паланках. Я звик до цих хлопців, буде незвично без їхньої кумпанії. Хоча після кількох днів наодинці я зрозумів, що самому мені також подобається.

А ще я випадково знайшов родичів. У мами виявилася сестра, а в неї — син, мій двоюрідний брат. Уявляєте? Вони живуть у тому селі та наглядають за дубами. Я щасливий і спантеличений водночас. Досі не віриться. Про всяк випадок, його ім'я — Трохим Непийвода. Якщо матимете змогу дізнатися про нього у своєму курені, буду вельми вдячний. Бо різні помилки трапляються...

Напишу, як покину столицю.

Нехай Мамай допомагає.»

Гостинний двір, чию назву передав йому Пилип, ховався між численних вуличок Подолу за Нижнім валом.

— «Під катівською сокирою», — прочитав Северин уголос. — Де ж іще зупинитися, як не в місці з такою назвою.

Він зліз на землю та спробував передати Шарканя пахолку, що підпирав собою стіну із виглядом людини, яка помирає від нудьги.

— Сам зі своїм конем вовтузься, — відповів пахолок, дебелий хлопець з рум'яними щоками.

— Хіба це не твоя робота? — здивувався Северин.

— Не хочу, — той за габаритами був схожий на Ярему.

— Дам два шеляги.

— Засунь ті шеляги, — налиті кров'ю очі зупинилися на чересі Северина і пахолок на кілька секунд замислився. — Мені в долоню.

Северин кинув йому пару мідяків та зайшов усередину.

— Привітний у вас пахолок, — сказав він хазяїну.

— Та то небіж мій, бісова душа, ні чорта робити не хоче, уявляєте?

— Уявляю.

— Весь у татуся вродився, падлюка така, яблучко від яблуні, — хазяїн, гладкий коротун, аж слиною бризнув. — Прошу щиро вибачення! Він отак постійно відмовляється, але що я вдію? У нього кулак завбільшки з мою голову!

— Та не турбуйтеся, ваш небіж допоміг мені.

— А, ви характерник, — коротун розгледів черес. — Він череса боїться. Ваші друзі попереджали про ваше прибуття, казали, щоб приготував кімнату для ще одного, уявляєте? І ось ви тут! Як годинник.

— Угу, — підтримав розмову Северин.

— Ваш ключ! Страви сьогодні не подаємо, бо нікому готувати, стара моя прихворіла, вже вдруге за місяць, а листопад ще не скінчився, уявляєте? Вічна біда то з нею, тс з тим опудалом ледачим, — господарю явно наболіло. — Як справи робити? Як виживати? Ви маєте рідню?

— Куди ж без неї, — посміхнувся Северин.

Тепер він справді мав рідню.

— Дівку також не пропоную, бо, ви уявляєте, підхопила вона...

— Не потрібно дівку. Мої друзі у себе?

— Та ні, кожен пішов у справах. Просили вам переказати, що о шостій зустрічаються на Софіївській площі.

— Дякую.

Северин закинув речі до кімнати та рушив до міста. Київ готувався до зими: люди поспішали в справах у плащах, кожушках, новомодних пальтах, деякі мали парасольки. Минулого разу вир стрімкого життя його лякав, але тепер Чорнововк насолоджувався ним.

Характерник дістався Контрактової площі, трохи постояв перед Діамантовим палацом та вирішив повторити дорогу, якою вони пройшли того дня, коли Савка показував місто.

З кроками оживали спогади, які здавалися несправжніми.

Вони гуляли вп'ятьох, тринькали гроші, веселилися та потроху знайомилися між собою. Тут випивали, там розмовляли. Савка був живий і здоровий, мріяв про майбутнє в осяйних шатах. Він не знав, що його руку прибиватимуть цвяхом до дерева, аби він заманив друзів у пастку, не підозрював, що його голову вкриють численні криві шрами, під котрими згасне вогник притомності. Ігор був живий та мчав по сліду свого вічного полювання, не підозрюючи, скільки ренегатів Вільної Зграї ховаються під боком — поглянь лише на схід. Борцеховський, живий та здоровий, чекав на нову жертву, Ярослава Вдовиченко, розбита горем, чекала у засідці, Ліна мала при собі всі спогади, а сам Северин думав про неї та про пророцтво лісовика, навіть не уявляючи, що має рідну тітку та двоюрідного брата.

І Катрю він тоді знав тільки з оповідок Гната...

Северин дійшов до порту цепелінів та задивився на величні аеростати. Подумав, що може просто зараз зняти всі гроші зі свого рахунку, придбати квитка та полетіти куди завгодно, хоч у саму Гамерику, де він житиме без жахів та смертей, спокійно мандруючи до кінця днів своїх, і ніхто його не знайде...

Але вороття з вовчої стежки не існує. Вона стелиться під ногами всюди, куди би він не пішов. Адже Звір, що не боявся вбивств, тріумфував від перемог та радів зі смертельних небезпек, із насолодою вдихав запах крові і дивився байдуже на мертві тіла, той самий Звір...

Частина твого єства, брате.

Порт цепелінів лишився за спиною. Він закурив люльку і раптом згадав, як Захар подарував її, а він тоді не розумів смаку тютюну. Призвичаївся... Сталося багато змін, великих і маленьких.

Северин безцільно ходив вуличками, допоки не вгледів вивіску салону пана Гофмана.

— О, пане лицарю, — зрадів пан Гофман. — Я все думав, коли хтось повернеться за вашим замовленням!

— Ніхто не забирав?

— Ні-ні, дагеротипи на місці. Ви заберете усі п'ять чи лише власний?

— Всі п'ять. Вибачте, що так довго.

— Гарантія три роки, тим паче за таку щедру передоплату, яку ви внесли... Візьміть. Вийшли чудові світлини. Вам подобається?

Чорнововк поглянув на чорно-білий знімок.

Вони тільки-но отримали золоті клямри. Гнат зухвало підкрутив вуса та схрестив руки на грудях, Ярема тримає пірнача та широко всміхається, веселий Савка стоїть руки в боки, Северин дивиться з-під лоба, з рукою на шаблі, а погляд Пилипа блукає десь ліворуч, за кадром.

Вони ще нічого не знають.

— Подобаються, — Северин сховав дагеротипи у торбинку, яку люб'язно подав пан Гофман. — Дякую.

— Заходьте ще! Переказуйте вашому товаришу з довгою косою вітання! Він у вас із кебетою молодик.

Северин зайшов до найближчого шинка, замовив якоїсь їжі. Знову дістав дагеротип та вдивився в нього, свідка минулого, зліпка історії. Несамовито захотілося гукнути, попередити цих наївних самовпевнених хлопців — стережіться, попереду тільки кров, біль і смерть!

Але то був лише шмат паперу.

— Усі такі гарнюні, — сказала дружина шинкаря, забираючи посуд і платню. — Особливо з пером павича... Перекажи йому, що коли мій дурко помре, то нехай заходить в гості! А хоча знаєш... Нехай і раніше приходить!

Жінка дзвінко розсміялася.

— Він не зайде, — відповів характерник та сховав дагеротип.

— Чому? — здивувалася весела шинкарка.

Чорнововк мовчки вийшов геть.

На зустріч він спізнився. Годинник показував пів на сьому, коли Северин дістався площі. Ліхтарники запалювали останні вечірні світочі, а неподалік Софії Київської співав кобзар. Навколо нього зібралася юрба: Северин вирішив, що братів варто шукати саме там. Людей скупчило-ся багато, довелося трохи поштовхатися, але він не помилився — вся трійця стояла біля співака, в якому Чорнововк із подивом упізнав Василя Матусевича.

Той тільки-но скінчив останню пісню, всі зааплодували, а потім понесли гроші. Монети щедро дзеленчали, Василь посміхався, і коли глядачі розійшлися, Северин підійшов до ватаги.

— Ось і він! Наш герой, — загорлав Гнат, який чомусь вирядився у повний лицарський стрій.

Ярема стиснув Северина у обіймах. Ребра захрустіли. Северин почав до цього звикати.

— Допоміг відьмі? — Спитав Пилип.

— Допоміг, — відповів придушений Северин.

— А вона подарувала тобі холодне серце, наче камінь? — Бойко зареготав.

Северин проігнорував дивно сформульоване питання та вирвався з обіймів.

— У тебе сивина у волоссі, — помітив Пилип.

— Так, мій спостережливий брате, це через ваші жарти, — Северин не збирався розповідати, звідки вона насправді взялася.

— Я вирішив залишити собі ту кобилу, — прогудів Ярема.

— Вітаю! Це твоє особисте рішення, яке я мовчки приймаю та жодним чином не намагаюся оцінити. Запам'ятай цю хвилину назавжди, — Чорнововк повернувся до Василя. — А ти якого дідька тут робиш?

— Ти ж сам дозволив, — сказав кобзар, ховаючись за інструментом. Кобза була новою... Чи так здалося Северину.

Василь був переляканим.

— Що дозволив? — не зрозумів Чорнововк.

— Скласти пісню...

— Я спитав, що ти тут робиш? Бо ти говорив, що на Чорне море збирався, то... Постривай-но. Про яку пісню мова?

Гнат зареготав так, що чуб затрусився, Ярема пирснув разом із ним і навіть Пилип засміявся.

— Ох, друже, — сказав Василь, складаючи гроші до капшука. — Я йшов на південь, прямував до теплого моря, як в одній корчмі вкрали у мене лихі люди бандуру. Ти уявляєш? У кобзаря! Вкрасти бандуру! Це як вкрасти душу, вкрасти голос! Жахливий злочин. От і довелося повернутися до Києва, до майстра з гідними інструментами, аби купити новий, бачиш? Просадив усі дукачі, які ви мені подарували.

— І заробив ще один, — Ярема урочисто дав йому золотий. — Твоя остання дума того вартує!

Матусевич водночас зрадів золоту та засумував, що розмова повернулася до теми пісні.

— Василю, — процідив Северин. — Ти мені баки не забивай. Про яку пісню вони торочать із таким запалом?

— Ти забув? — обережно спитав Василь. — Тоді, в корчмі у Старих Садах, ми з тобою випивали...

— Це я пам'ятаю.

— Ти розповів мені про нещасну історію свого

кохання...

— От цього я вже не пригадую.

— Та дозволив створити на її основі пісню...

— Що?! — заревів Северин.

Трійця знову вибухнула реготом. Гнат ледь по землі не качався.

— Герой-коханець, — мовив Ярема, змахуючи сльози з очей. — Не лютуй! Гарна пісня вийшла, тут геть всі плакали. Василь у нас справжній митець!

— «Дума про характерника та відьму» стане відомим твором, — погодився Пилип. — Світла і трагічна історія кохання.

Гнат перестав реготати та здивовано вирячив на нього очі.

— Мені здається, чи це був кпин?

— Схоже на те, — кивнув Ярема.

Пилип незворушно стенув плечима.

— Щоб мені пір'я горлом поросло, Варган пожартував! Чи це можливо? Чи це сон? — Бойко потрусив головою. — Не будіть мене! Тут Варган має почуття гумору, а про Щезника кобзарі думи співають...

— Василю, — мовив Северин глухо. — Я ж був тоді п'яний, як чіп...

— Не треба було? — засмутився кобзар. — Але ж справді гарна дума вийшла...

— Біс з тобою, — махнув рукою Чорнововк. — Вона принаймні без мого імені?

— Без твого, — радісно підтвердив Василь. — Хочеш, заспіваю? Особисто для тебе?

— Потім, — рішуче відмовився характерник. — Ох, краще би тоді в корчмі ти не сюжети вигадував, а мене викрасти не дав.

Василь обурено сплеснув руками.

— Відколи це кобзарі мають захищати сіроманців, а не... Постривай! Та жінка тебе викрала? Вона назвалася твоєю хрещеною матір'ю! Знала твоє прізвище та ім'я!

— Довга історія.

— Ми її тобі за чаркою розповімо, — сказав Гнат. — Не все, звісно, а тільки що можна. Такий епос! Майже Енеїда.

— Я не питиму, — нагадав Пилип.

— Знову здорово, — закотив очі Бойко. — Ми бачили, як ти пив.

— Похорон то виняткові обставини.

— А дума про Северина не виняткові обставини? Ну годі тобі! Навіть Орися п'є!

— Ти бачив Орисю? — спитав Северин.

— Ага, — кивнув задоволено Гнат. — Тільки-но з побачення! Моя цукерочка всі-всі листи прочитала і ми сьогодні гуляли Ботанічним садом... Купив їй у «Золотому Розі» коралі, дванадцять разків! Їй дуже сподобалося. Переживала за моє поранення... Така витончена, така ніжна! І я весь такий ясновельможний, тільки герба не вистачає, навіть вітри жодного разу не пустив. Бачте, як мало лаюся? Це все від тієї зустрічі. Стримувався так, що аж срака спітніла.

Тепер зрозуміло, чому він єдиний мав на собі кунтуша, та ще й ретельно виголився.

— Отже, твої листи спрацювали.

— Спрацювали, — і тут Гнат згадав, про що хотів спитати: — До речі, Катря тебе справді в Буді проводжала?

Чорнововк, який вранці після листа вчителю написав сестрі Іскрі, посміхнувся та завдав удару у відповідь:

— Про це я розповім Василю особисто. Може, він складе думу про характерника і характерницю...

Гнат миттю набурмосився. Северин згадав про дагеротипи та дістав усі з торбинки.

— Тримайте, хлопці. Забрав у Гофмана.

Пилип тріснув себе по лобі.

— Так і знав, що я про щось забув.

— І мені з голови вилетіло, — кивнув Ярема та роздивився уважно знімок. — Оце я здоровенний поміж вас.

— Не знаю, що робити з п'ятим, — сказав Северин.

— А що з вашим п'ятим? — поцікавився Василь. — Савка, так? Я все соромився спитати, куди він подівся...

— Його важко поранили, — відказав Пилип. — Дай мені п'ятого, Щезнику. Я збережу та віддам, коли він одужає.

Він сказав «коли», а не «якщо», і Северин був за це вдячний.

Характерники втупилися у дагеротипи. Чорнововк раптом відчув, як вся їхня радість зникла, коли Василь згадав про Савку.

Навіщо веселитися? Навіщо вдавати, наче життя триває? Хто з них стане наступним «важко пораненим», як Деригора? Чи вбитим, як Вишняк?

Клята стежка. Проклята вовча стежка! Кожен, хто ступить на неї, вигорить, наче світ Потойбіччя, а затим і згорить сам.

Якби він знав, що його чекає...

З думок Северина вирвали крики: браття стояли за десяток кроків попереду та кликали його за собою.

— Агов, герою! Чого став, наче гузно репнуло? — це Гнат, авжеж.

— Шинок сам до нас не прийде, — додав Ярема.

— Ти йдеш? — спитав Пилип.

Чорнововк подивився на їхні обличчя. Згадав характерницю Катрю і відьму Ліну, відьму Соломію і вчителя Захара, осавулу Забілу і корчмаря Буханевича, чумака Клименка і двоюрідного брата Трохима...

Розпач зник. Все стало на свої місця.

Він глянув під ноги, де вилася невидима та нескінченна стежка.

Та, що вела між війною та миром, між підлотами та чеснотами, між пеклом та раєм.

Він був на ній не сам.

Не похилившись. Не озираючись. Не опускаючи погляду.

Він ітиме до кінця.

І Северин широко усміхнувся.

— Я йду.

Літературно-художнє видання

Павло Дерев'янко

Аркан вовків

Роман

Головна редакторка Вікторія Гранецька Літературне редагування Любов Кривуца, Вікторія Гранецька Дизайн обкладинки Вадим Карасьов

Верстка та макетування Влад Сорд

Підписано до друку 02.02.2022.

Формат 60x84/16. Папір Lux Cream. Друк офсетний. Друк. арк. 28. Умов. друк. арк. 26,04. Обл.-видавн. арк. 17,50.

Дод. наклад 2000 прим. Замовлення № 376/1.

Видавництво «Дім Химер» 21007, м. Вінниця, вул. Некрасова, 2 Тел.: +38 (098) 355 69 91

E-mail: chimeraspublisher@gmail.com Сайт: https://chimeraspublisher.com.ua/

Свідоцтво про внесення до державного реєстру суб'єкта видавничої справи ДК № 6504 від 29.11.2018 р.

Віддруковано ФОП Корзун Д.Ю. з оригіналів замовника. Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серія В02 № 818191 від 31.07.2002 р. 21034, м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 62а.

Тел.: 0 (800) 33-00-90, (096) 97-30-934, (093) 89-13-852, (098) 46-98-043. e-mail: info@tvoru.com.ua http://www.tvoru.com.ua