Будинок безлічі шляхів

Розділ тринадцятий,

Кальцифер повернув свої жовтогарячі очі у бік Софі.

— Тобі ще треба, щоб я тут вартував? — запитав він. — Чи ви дасте собі раду вдвох?

Софі занепокоєно подивилася на виряджений гомінкий натовп.

— Не думаю, що хтось спробує зробити що-небудь саме зараз, — сказала вона. — Та все одно повертайся чимшвидше. У мене дуже погане передчуття. Я ні на гріш не довіряю отому багряноокому чоловікові. Ані цьому гидкому принцові.

— Добре. Тоді — чимдуж, — протріщав Кальцифер. — Піднімайся-но, юна Чарівно. Я сяду тобі на руки.

Чарліна встала, чекаючи, що її ось-ось ошпарить або принаймні попече. Морган виявив свій протест проти того, щоби вона кудись ішла, тим, що став розмахувати жовтим кубиком, дедалі голосніше викрикуючи: «Зєвений, зєвений, ЗЄВЕНИЙ!».

— Цить! — в один голос сказали Софі та Блим, а товста няня додала: — Паничу Моргане, не можна кричати в присутності короля.

— Це жовтий, — сказала Чарліна, чекаючи, коли всі нарешті відвернуться від них. Вона зрозуміла, що ніхто з присутніх не бачив, що у вогні сидить Кальцифер, і що саме цього Кальцифер і домагався.

Як тільки всі втратили до них інтерес і повернулися до своїх балачок, Кальцифер вискочив із вогню й акуратно сів знервованій Чарліні на пальці, прибравши подобу торта на блюдці. Їй нітрохи не заболіло. Щиро кажучи, Чарліна взагалі майже його не відчула.

— Хитро, — сказала вона.

— Вдавай, що тримаєш мене, — відповів Кальцифер, — і виходь звідси зі мною.

Чарліна обхопила вдаване блюдце і пішла до дверей. На щастя, принц Людовік уже кудись відійшов, але натомість до неї наближався сам король. Він усміхнувся до Чарліни і кивнув їй.

— Бачу, ти взяла собі торта, — сказав він. — Смачний, правда? Хотів би я знати, нащо нам усі ці коники-гойдалки. А ти, бува, не знаєш?

Чарліна похитала головою, і король, все ще усміхаючись, відійшов.

— А й справді, — поцікавилася Чарліна, — нащо нам усі ці коники-гойдалки?

— Для захисту, — сказало блюдце з тортом. — Відчиняй двері та забираймося звідси.

Чарліна прибрала одну руку з удаваного блюдця, відчинила двері й прослизнула у вільгий лункий коридор.

— Захисту кого і від кого? — уточнила вона, намагаючись чимтихіше зачинити за собою двері.

— Для захисту Моргана, — відповіло блюдце з тортом. — Софі сьогодні вранці отримала анонімного листа. У ньому було написано: «Припиняй своє розслідування і покинь Верхню Норландію, інакше твоя дитина постраждає». Але ми не можемо виїхати, бо Софі пообіцяла принцесі, що вона залишиться, доки не з’ясує, куди поділися всі гроші. Ми збираємося завтра вдати, ніби від’їжджаємо…

Кальцифера перервало пронизливе гавкотіння. З-за рогу вирвалася Приблуда і з насолодою тицьнулася Чарліні мокреньким носиком у кісточку на нозі. Кальцифер підскочив і злетів над Чарліниним плечем у своїй власній подобі — блакитної вогняної краплі. Чарліна взяла Приблуду на руки.

— Як ти… — почала вона, намагаючись ухилитися від настирливого собачого язика. Тут вона усвідомила, що Приблуда зовсім не захекалася. — Ой, Кальцифере, вона, мабуть, прибігла сюди короткою дорогою. Ти можеш знайти конференц-зал? Звідти я зумію доставити нас на місце.

— Запросто.

Кальцифер рвонув, ніби блакитна комета, так швидко, що Чарліна ледве встигала за ним. Він кілька разів завертав то вліво, то вправо, і врешті-решт вони потрапили в коридор із кухонними запахами. Чарліна незчулася, як опинилася за дверима конференц-залу — з Приблудою в руках і Кальцифером над плечем, — намагаючись згадати, як потрібно діяти далі.

— Ось як це робиться, — сказав Кальцифер, а тоді зигзагом шмигнув уперед. Чарліна спробувала старанно відтворити його рухи — й опинилася в коридорі зі спальними кімнатами. У вікно за кабінетом дідуся Вільяма світило яскраве сонце. Назустріч їм вискочив Пітер, блідий і нетерплячий.

— Приблуда, гарна собачка! — вигукнув він. — Я послав її за вами. Ви тільки ходіть і погляньте!

Він обернувся і побіг в інший кінець коридору, а тоді тремтячою рукою показав у вікно.

За вікном на гірському лузі щойно закінчився дощ; великі сірі хмари свідчили, що в місті все ще накрапає. Над горами розкинулася веселка: яскрава і пломениста — на фоні хмаровиння, проте бліда та невиразна — на тлі лугу. Росиста трава блискотіла на сонці різнобарвними іскорками, тож якийсь час Чарліна не могла розгледіти, на що саме вказує Пітер.

— Це лабок, — хрипко промовив Пітер. — Так?

Справді, посеред лугу багряною вежею бовванів лабок. Він трохи нахилився, слухаючи кобольда, який вистрибував навколо нього, вказуючи на веселку, і щось викрикав.

— Так, це справді лабок, — підтвердила Чарліна, здригнувшись. — А це Ролло.

На цих її словах лабок розреготався і повернув свої численні комашині очі в бік веселки. Він обережно відступав, поки розмиті веселкові смужки не виявилися просто за його комашиними лапами. Тоді лабок нахилився — і просто із землі витягнув глиняний глечик. Поруч вистрибував Ролло.

— Це, певно, і є той глечик із золотом, котрий ховається під веселкою! — зачудовано вигукнув Пітер.

Вони спостерігали, як лабок передав глечик Ролло, як кобольд ухопив його обіруч. Знахідка явно виявилася доволі важкою. Ролло перестав вистрибувати, похитуючись, він поволікся геть, закинувши голову від пожадливої втіхи. Він обернувся спиною до лабока, тому не бачив, як той підступно простягнув у його бік довгий багряний хоботок. Кобольд, здається, не помітив, що хоботок уколов його в спину, тож просто зникнув у високій луговій траві, притискаючи до себе глечик і сміючись. Лабок також розсміявся, стоячи посеред лугу і вимахуючи комашиними руками.

— Він щойно відклав яйця в Ролло, а той навіть не помітив, — прошепотіла Чарліна.

Їй стало зле. З нею зовсім недавно мало не сталося те ж саме. Пітер був геть зелений на лиці, а Приблуда дрижала.

— Знаєш, Пітере, — сказала Чарліна, — думаю, лабок пообіцяв Ролло глечик із золотом за те, щоб той спричинив чвари між кобольдами і дідусем Вільямом.

— Жодного сумніву, — погодився Пітер. — Поки ти ще не прийшла, я чув, як Ролло кричав, що вимагає плати.

«Він відчинив вікно, щоби послухати, — подумала Чарліна. — От дурень».

— Я мушу оголосити війну, — заявив Кальцифер. Він зблід і якось аж зменшився. Тихеньким тремким голоском просичав: — Я мушу побороти цього лабока, інакше я не заслуговую на те життя, яке дала мені Софі. Заждіть.

Він замовк і повис у повітрі, видовжений і непорушний, заплющивши свої жовтогарячі очі.

— Ви вогняний демон? — запитав Пітер. — Я ніколи раніше не ба…

— Тихо, — сказав Кальцифер. — Мені треба зосередитися. Усе має бути зроблено як треба.

Звідкись долинув слабкий гуркіт. Тоді вгорі — скраю вікна — з’явилося щось, що спершу здалося Чарліні грозовою хмарою. Від неї на луг лягала велика подовгувата чорна тінь, яка дуже швидко дісталася до радісного лабока. Коли тінь упала на нього, лабок обернувся — і на якусь мить завмер. Тоді кинувся навтьоки. На цей момент за подовгуватою тінню з’явився замок, який, власне, і відкидав її, — височезний чорний замок із великих кам’яних брил, із вежами на всіх чотирьох кутах. Було видно, як брили, з яких складався замок, на ходу двигтять і вдаряються одна об одну. Замок наздоганяв лабока.

Лабок метнувся вбік. Замок повернув за ним. Тоді лабок розгорнув свої прозорі крильця, щоб додати собі швидкості, помчав у бік високих скель на краю лугу. Тільки-но добігши до них, він різко розвернувся і кинувся в інший бік, у напрямку вікна. Видно, лабок сподівався, що замок з розгону вріжеться в скелі. Але замок легесенько розвернувся і тільки додав швидкості. Великі клуби диму виривалися з його веж і відпливали у височінь, до згасаючої веселки. Лабок на бігу скосив одне зі своїх численних очей у бік замку, нахилив комашину голову і, розхитуючи вусиками й дзижчачи крильми, заклав широку дугу, яка привела його на самісінький край урвища. Хоча його крила вимахували так часто, що здаля розмилися в невиразні багряні хмарки, скидалося на те, що вони були неспроможні підняти його у повітря. Чарліна збагнула, чому він тоді не став переслідувати її з краю провалля: він просто не зміг би вилетіти назад на свій луг. Замість того, щоб зістрибнути з кручі і втекти, лабок просто біг по краєчку урвища, сподіваючись, що замок поженеться за ним, не втримає рівноваги і звалиться вниз.

Замок і справді погнався за лабоком. Випускаючи хмари диму і пари, він із гуркотом мчав над кручею, і хоча наполовину перевисав над урвищем, проте легко втримував рівновагу. Лабок у розпачі пугукнув і знову змінив напрямок, кинувшись до середини лугу. Там він вдався до останнього трюку — зменшився. Перетворившись на маленьку багряну комашку, лабок потонув у зелені, загубився серед трав і квітів.

За мить чи дві тут-таки був і замок. Задвигтівши, замок зупинився на тому самому місці, де зник лабок, і завис у повітрі. З його пласкої основи почало вириватися полум’я: спершу — жовте, потім — жовтогаряче, тоді — зловісно-бордове і врешті-решт — сліпучо— біле. Язики полум’я лизали низ замку, густий дим піднімався попри стіни і зливався з димом, що бухав із веж. Увесь луг наповнився гарячою чорною імлою. Протягом кількох хвилин, які збоку здавалися годинами, замок, ніби сонце крізь хмари, прозирав крізь дим як розмитий обрис. Навіть з-за шиб чарівного вікна було чути, як стугонить полум’я.

— Готово, — сказав Кальцифер. — Думаю, тепер йому канька.

Він повернувся до Чарліни, і та зауважила, що його очі набули дивного срібного блиску.

— Відчини, будь ласка, вікно, мені треба полетіти туди та в усьому пересвідчитися.

Як тільки Чарліна повернула шпінгалет і відчинила вікно, замок піднявся вище й відлетів убік. Увесь дим і сажа зібралися в одну велику чорну хмару, яка перекотилася за край урвища і вже за межами долини розповзлася, а потім остаточно зникла. Поки Кальцифер летів до лугу, замок скромно тримався осторонь — біля чорного квадрата випаленої землі, а з його веж тепер струменіли тільки тоненькі смужки диму. У вікно війнув надзвичайно гидотний сморід.

— Пху! — скривилася Чарліна. — Що це?

— Гадаю, печений лабок, — припустив Пітер.

Вони спостерігали, як Кальцифер підплив до випаленого квадрата. Опинившись на місці, він перетворився на нестримний синій розчерк, який гасав туди-сюди над попелищем, не пропускаючи ані найменшого клаптика випаленої землі.

Коли він повернувся, його очі знову світилися звичним жовтогарячим кольором.

— Так і є, — весело сповістив він. — Канька.

«Так само як і безлічі квітів», — подумала Чарліна, однак їй здалося нечемним заговорити про це вголос. Найважливіше, що з лабоком покінчено.

— Наступного року квіти виростуть знову, — заспокоїв її Кальцифер. — То нащо ти мене покликала? Через цього лабока?

— Ні, через його яйця, — в один голос відповіли Чарліна і Пітер, а тоді розповіли про ельфа і переказали його слова.

— Покажіть, — наказав Кальцифер.

Вони гуртом пішли на кухню, за винятком Приблуди, яка жалібно заскиглила й відмовилася йти з ними. З кухонного вікна перед Чарліною відкрився чудовий вид на залите сонцем подвір’ячко, де на білизняних мотузках досі висіла рожева, біла і червона білизна, з якої крапотіла вода. Пітер не подумав, що треба забрати її до будинку. «Чим же він тут займався?» — замислилася Чарліна.

Скляна скринька і далі стояла на столі, яйця нікуди з неї не зникли, тільки тепер вона якимось чином занурилася у стільницю, так що над поверхнею виставала тільки її половина.

— Чого це вона так угрузла? — запитала Чарліна. — Через магію в яйцях?

Пітер помітно зніяковів.

— Не зовсім, — промимрив він. — Це сталося, коли я наклав на скриньку охоронне заклинання. Я збирався піти до кабінету пошукати ще якогось заклинання, але якраз побачив, як Ролло говорить із лабоком.

«Як це на нього схоже! — подумала Чарліна. — Цей дурило завжди вважає себе найрозумнішим!»

— Ельфійських чарів було б цілком досить, — сказав Кальцифер, ширяючи понад утопленою скляною скринькою.

— Але ж ельф сказав, що вони небезпечні! — запротестував Пітер.

— А ти зробив їх іще небезпечнішими, — дорікнув йому Кальцифер. — Стійте, де стоїте. Скриньки тепер не можна торкатися. Чи хтось із вас знає поблизу добрячий плаский камінь, на якому я міг би знищити ці яйця?

Пітер намагався триматися, щоб не виглядати присоромленим. Чарліна ж пригадала, що коли падала з урвища, то ледь не гепнулася на скелясте плато, перш ніж зуміла полетіти. Вона якомога докладніше описала Кальциферові, де це було.

— Під кручею. Зрозуміло, — відказав Кальцифер. — Хтось із вас, будь ласка, відчиніть двері чорного ходу, а тоді відійдіть.

Пітер кинувся відкривати двері. Чарліна помітила, що його все ж таки гризе сумління за те, що він зробив зі скляною скринькою. «Але це не зупинить його від того, щоб наступного разу втнути ще якусь дурницю, — подумала дівчинка. — Якби-то він умів учитися на своїх помилках!»

Кальцифер на якусь мить завис над скляною скринькою, а тоді вихором вилетів у відчинені двері. У дверях його щось ніби затримало, він смикався і дрижав, але потім напружився, збільшився удвічі, зробився подібним на великого синього пуголовка, а тоді з силою рвонув уперед і промчав понад мотузками зі строкатим пранням. Скляна скринька зі скреготом і таким звуком, ніби хтось розсипав купу дощок, вирвалася з заглибини у столі й полетіла услід за вогняним демоном. Вона промайнула понад двором і помчала у той бік, де в небі розчинявся схожий на краплину блакитний силует Кальцифера. Пітер і Чарліна підбігли до дверей і спостерігали, як скринька, виблискуючи скляними боками, полинула над зеленими пагорбами у бік лабокового лугу, аж поки не зникла з очей.

— Ой, — забідкалася Чарліна, — я забула розповісти йому, що принц Людовік — лабокін!

— Що, справді лабокін? — перепитав Пітер, зачиняючи двері. — Тоді зрозуміло, чому моя мама виїхала з цієї країни.

Чарліну не надто цікавила Пітерова мама. Вона нетерпляче відвернулася, і побачила, що стільниця знову стала ідеально пласкою. Що ж, одним клопотом менше, а то вона вже почала непокоїтися, що робити зі столом, у якому посередині зяє велика квадратна вм’ятина.

— То яке охоронне заклинання ти застосував? — запитала Чарліна.

— Я потім тобі покажу, — ідмахнувся Пітер. — Зараз я хотів би ще раз поглянути на той замок. Як думаєш, ми могли би відчинити вікно й підібратися до нього поближче?

— Ні, — відрізала Чарліна.

— Але лабок точно мертвий, — не здавався Пітер. — Нам нічого не загрожує.

Чарліна виразно відчувала, що Пітер напрошується на неприємності.

— Із чого ти взяв, що там був лише один лабок? — запитала вона.

— В енциклопедії так пише, — наполіг Пітер. — Лабоки — самітники.

Не припиняючи запеклої суперечки, вони пройшли у внутрішні двері й повернули ліворуч, у коридор. Там Пітер відчайдушно рвонув до вікна. Чарліна кинулася за ним і схопила хлопця за край його жакета. З тривожним дзявкотом до них кинулася Приблуда, яка додумалася перегородити Пітерові шлях, кинувшись йому під ноги. Щоб не впасти, йому довелося виставити перед собою руки і впертися ними у вікно. Чарліна роздратовано поглянула на гірський луг за вікном, який мирно виблискував у променях призахідного сонця, а біля випаленого клаптя землі на ньому стояв замок. Це була одна з найчудернацькіших будівель, які Чарліні доводилося бачити.

Нестерпно яскравий спалах на мить засліпив їх.

Невдовзі долинув гуркіт вибуху, настільки ж гучний, наскільки яскравим був спалах. Підлога під ногами задвигтіла, віконна шибка задрижала у рамі. Усе затрусилося. Крізь сльози від яскравого світла і темні плями в очах Чарліні здалося, що вона бачить, як замок вібрує знизу й аж до самого верху. Хоч вуха позакладало від грому, та їй здалося, ніби вона чує, як тріщать, двигтять і гримлять камені у стінах Мандрівного замку.

«Розумничка Приблуда! — подумала Чарліна. — Якби Пітер оце зараз виліз назовні, було би вже по ньому».

— Як гадаєш, що це було? — запитав Пітер, як тільки до них повернувся слух.

— Кальцифер знищив яйця лабока, звичайно, — відповіла Чарліна. — Скелі, куди він полетів, — скраю, на межі лугу.

Вони невтомно кліпали, щоби позбутися синіх, сірих і жовтих кіл, які витанцьовували перед очима. Не вірячи власним відчуттям, вони вдивлялися в луг: половину його ніби корова язиком злизала, разом із травою й квітами. Там унизу зараз, певно, утворився нічогенький обвал.

— Г-м-м, — озвався Пітер. — Як думаєш, не міг він і себе знищити разом із лабоковими яйцями?

— Сподіваюся, що ні! — відповіла Чарліна.

Вони чекали і спостерігали. Хоча у вухах ще трохи гуділо, до них повернувся слух, кола перед очима потроху згасали. За якийсь час вони побачили, як замок піднявся і самотньо й сумно поплив до скель по той бік лугу. Вони дивилися, як він переплив поверх кам’яної гряди і зникнув з очей за гірським кряжем. Від Кальцифера не лишилося ані сліду.

— Може, він повернувся на кухню, — припустив Пітер.

Вони метнулися на кухню, відчинили двері чорного ходу і стали вдивлятися в небо понад розвішаною білизною, однак синього, подібного на краплю силуету ніде не було видно. Тоді вони пройшли у вітальню й відкрили парадні двері. Але єдиними синіми плямами надворі були квіти гортензії.

— А вогненні демони взагалі вмирають? — запитав Пітер.

— Звідки я можу знати? — відмахнулася Чарліна. Як завжди у хвилини клопотів, вона чітко усвідомлювала, чим бажає зайнятися. — Я йду читати.

Чарліна залізла на найближчий диван, надягла окуляри й підняла з підлоги «Подорож чарівника». Пітер сердито зітхнув і вийшов з кімнати.

Але з читанням у неї нічого не вийшло: Чарліна ніяк не могла зосередитися. Вона весь час думала про Софі й Моргана. Було цілком зрозуміло, що якимось незбагненним чином Кальцифер є для Софі членом родини.

— Для неї це було б набагато тяжче, ніж для мене, якби я раптом втратила тебе, — звернулася вона до Приблуди, яка прийшла посидіти на її туфлях.

Чарліна подумала, що варто було би піти до Королівського особняка і розповісти Софі, що трапилося, але тим часом надворі вже геть стемніло. Софі зараз, певно, на званій вечері, сидить навпроти принца-лабокіна, а навколо запалені свічки і все таке. Чарліна сумнівалася, що ще раз наважиться втрутитися в перебіг урочистостей у Королівському особняку. До того ж Софі й так страшенно непокоїться через оту небезпеку для Моргана. Чарліні не хотілося додавати їй зайвої гризоти. А може, Кальцифер повернеться вранці. Як-не-як, він же весь із вогню. З іншого боку, такий сильний вибух міг знищити що завгодно. Чарліна уявила крихітні сині вогники, розсипані серед каменепаду…

До вітальні зайшов Пітер і сказав:

— Я знаю, що нам треба зробити.

— І що ж? — в’їдливо поцікавилася Чарліна.

— Нам треба піти до кобольдів і розповісти їм про Ролло, — заявив Пітер.

Чарліна здивовано подивилася на нього. Тоді зняла окуляри і подивилася ще раз, уважніше:

— А яке діло кобольдам до Кальцифера?

— Жодного, — збентежено відповів Пітер. — Але ми можемо довести їм, що лабок заплатив Ролло, щоби той завдав їм клопотів.

Чарліні страшенно кортіло встати і вперіщити Пітера по голові «Подорожжю чарівника». До чого тут кобольди?!

— Треба йти вже, — переконував Пітер, — перш ніж…

— Уранці, — твердо відрізала Чарліна. — Уранці, після того як ми підемо до скель подивитися, що сталося із Кальцифером.

— Але… — почав Пітер.

— Тому що, — квапливо перебила його Чарліна, гарячково підшукуючи відповідну причину, — Ролло зараз десь ховає свій глечик із золотом, а якщо ти збираєшся його звинувачувати, він має бути серед кобольдів.

Як не дивно, Пітер трошки подумав і погодився з нею.

— А ще нам треба прибрати спальню чарівника Норланда, — зауважив він. — Якби раптом його вже завтра повернули додому.

— От і займися цим, — сказала Чарліна. А подумки додала: «Поки я не жбурнула в тебе книжкою. Або навіть вазою!».