Чи це людина

По цей бік добра і зла

Нам була властива невиправна схильність вбачати в кожній події символ і знак. Уже на сімдесят днів затримувалася Wäschetauschen, тобто церемонія зміни білизни, і наполегливо кружляла чутка, що змінної білизни бракує з тієї причини, що через наближення лінії фронту німцям стало неможливо транспортувати в Аушвіц нові вантажі, а тому визволення вже близько; паралельно ходила протилежна інтерпретація, буцімто затримка зміни білизни є певним знаком цілковитої ліквідації табору найближчим часом. Але зміна білизни таки відбулася і, як звикле, концтабірне керівництво подбало про те, щоб це сталося несподівано і одночасно в усіх бараках.

Бо треба знати, що в таборі тканина — річ дефіцитна і становить цінність; а єдиним способом для нас роздобути собі шматину, щоб витирати ніс або зробити онучу, є відрізати полу сорочки якраз в момент зміни білизни. Якщо сорочка з довгими рукавами, відрізають рукави; якщо ж ні, то задовольняються прямокутником з подолу або ж відпорюють одну з численних латок. У кожному разі потрібно трохи часу, щоб роздобути голку з ниткою і виконати цю операцію з певною майстерністю, щоб при здачі не було видно, що сорочка пошкоджена. Брудну і подерту білизну купою перевозять у табірну кравецьку майстерню, де її більш-менш латають, а тоді дезінфікують парою (але не перуть!) і знову роздають в’язням; тому, щоб оберегти білизну від такого знівечення, її намагаються міняти якомога несподіваніше.

Але завжди чийсь чіпкий погляд проникає — цього не уникнути — під брезент вантажівки, що виїздить з дезінфекції, і тоді за кілька хвилин весь концтабір уже знає, що Wäschetauschen таки відбудеться і що цього разу роздаватимуть навіть нові сорочки, від партії угорців, яких привезли три дні тому.

Новина відразу набула розголосу. Усі незаконні власники других сорочок, вкрадених, «організованих» або чесно куплених за хліб, щоб захиститися від холоду або щоб вкласти капітал, нагромаджений під час періоду добробуту, поквапились на біржу, сподіваючись дістатися туди вчасно, щоб обміняти запасну сорочку на споживчі товари ще до того, як хвиля нових сорочок чи принаймні певність у їх надходженні безповоротно знецінить їхній товар.

На табірній біржі завжди жваво. Хоч будь-який обмін (ба більше, будь-яка форма володіння) прямо заборонений і хоч часті облави, влаштовані капо чи старостами, час від часу розганяють усіх без розбору — продавців, покупців та цікавих — все ж у північно-східному кутку табору (невипадково це найдальший від есесівських бараків край концтабору), тільки-но команди повертаються з роботи, постійно збирається безладне збіговисько, влітку просто неба, а взимку — в умивальні.

Тут десятками товчуться люди, доведені голодом до розпачу, з розхиленими вустами і блискучими очима — оманливий інстинкт штовхає їх туди, де виставлений на продаж товар робить ще нестерпнішими тортури шлунка і посилює виділення слини. У найкращому випадку вони мають жалюгідних півпайки хліба, яку коштом болісного зусилля зекономили зранку, у нерозумній надії, що трапиться нагода вигідного бартеру з кимось недосвідченим, хто необізнаний з теперішнім курсом. Дехто з них з дикою терплячістю купує за півпайки літр баланди, з якої, відійшовши вбік, методично виймає нечисленні шматки картоплі, що лежать на дні; після цього вимінює її знов на хліб, а хліб — ще на один літр баланди, який піддається тій же процедурі, і так далі аж до повного нервового виснаження або ж поки хтось з обдурених, спіймавши їх на цьому, не дасть доброї научки, виставляючи на всезагальне посміховисько. До того ж різновиду належать ті, хто приходить на біржу продати свою єдину сорочку; вони добре знають, що станеться, коли за найближчої нагоди капо помітить, що під курткою вони голі. Капо спитає, що вони зробили з сорочкою; це запитання суто риторичне, формальність, потрібна лише для того, щоб зачепити тему. Вони скажуть, що сорочку їм вкрали в умивальні; відповідь ця теж суто ритуальна, і ніхто не сподівається, що в це повірять; бо навіть каміння в концтаборі знає, що у дев’яноста випадків зі ста той, хто не має сорочки, продав її з голоду і що, зрештою, вони самі відповідають за свою сорочку, бо вона належить таборові. Тоді капо їх поб’є, їм видадуть іншу сорочку, і раніше чи пізніше все почнеться з початку.

Професійні торговці мають на біржі свої звичні місця; першими серед них є греки — нерухомі й мовчазні, мов сфінкси, вони сидять навпочіпки за своїми мисками з густою баландою, плодом їхньої праці, їхніх комбінацій та їхньої національної солідарності. Греків залишилося вже дуже мало, але вони зробили вельми важливий внесок у формування обличчя концтабору та міжнародного жаргону, який тут є в ужитку. Усі знають, що caravana — це казанок, а la comedera es buena значить, що юшка добра; слово, яке означає загальне поняття крадіжки, klepsi-klepsi, явно грецького походження. Ці нечисленні залишки єврейської колонії в Солуні, які розмовляють двома мовами, іспанською та грецькою, і які чим тільки не займаються, є взірцями конкретної, земної, усвідомленої мудрості, в якій зливаються традиції всіх середземноморських цивілізацій.

Мудрість ця у концтаборі реалізувалася у систематичних і добре обміркованих крадіжках, захопленні теплих місць, а також здобутті монополії на бартерній біржі, але через це не варто забувати, що завдяки своїй огиді до даремної жорстокості, своїй дивовижній переконаності в тому, що людську гідність можна зберегти принаймні потенційно, греки у таборі були найбільш згуртованою, а під цими оглядами й найбільш цивілізованою національною спільнотою.

На біржі можна знайти фахівців з крадіжок на кухні — кишені їхніх курток завжди надимаються якимись таємничими потовщеннями. Якщо ціна на баланду майже стабільна (півпайки хліба за літр), то квотування ріпи, моркви та картоплі надзвичайно примхливе і дуже залежить, між іншими чинниками, також від сумлінності та корумпованості чергових сторожів на складах.

Продають тут і махорку. Це відходи тютюну у вигляді твердих трісок, які офіційно продаються у кантині, пакетиками по п’ятдесят грамів, за «преміальні талони», що їх у Буні роздають нібито кращим працівникам. Роздають їх нерегулярно, дуже скупо і явно несправедливо, так що більшість талонів врешті-решт опиняються, прямим чином або ж через зловживання владою, у руках капо та промінентів; проте преміальні талони Буни ходять на табірному ринку як валюта, а вартість їхня змінюється у строгій відповідності до законів класичної економії.

Були періоди, коли за преміальний талон можна було купити одну пайку хліба, потім — одну з чвертю, а навіть одну з третиною; у певний день курс дійшов до півтори пайки, але тоді запаси махорки в кантині перестали поповнювати і, за браком покриття, валюта ця впала раптом до чверті пайки. В інший період спостерігалося зростання курсу з однієї особливої причини: зміни охорони в жіночому блоці після прибуття контингенту здорових польських дівчат. Бо преміальний талон дає також право доступу в жіночий блок (кримінальним та політичним, але не євреям, та вони від цього обмеження і не страждають); зацікавлені стали швидко й активно їх скуповувати, що спричинило ревальвацію, яка, зрештою, тривала недовго.

Мало хто серед звичайних гефтлінгів намагається здобути махорку, щоб курити самим; переважно її виносять з табору, і вона опиняється в цивільних працівників Буни. Ось досить поширена схема «комбінації»: зекономивши якимось чином пайку хліба, гефтлінг інвестує її в махорку; тоді обережно зв’язується з цивільним «аматором», який купує махорку, здійснюючи оплату готівкою — тобто, кількістю хліба, вищою від вкладеної початково. Свій прибуток гефтлінг з’їдає, а раціон, що залишився, знову пускає в оборот. Подібні спекуляції встановлюють зв’язок між внутрішньою економікою табору та економічним життям зовнішнього світу; коли випадково настав перебій у постачанні тютюну цивільному населенню Кракова, факт цей, подолавши бар’єр з колючого дроту, який відділяє нас від решти людства, тут же вплинув на ділову активність у концтаборі, спричинивши виразне піднесення курсу махорки, а отже, і преміальних талонів.

Цей приклад відображає тільки найпростішу схему; складнішим є наступний випадок. Гефтлінг купує за махорку або за гроші, а може, й отримує в подарунок від якогось цивільного сорочку — огидну, подерту, брудну ганчірку, яка, одначе, все ще має три отвори, крізь які можна сяк-так просунути руки й голову. Якщо вона просто поношена і не має слідів штучного знівечення, під час Wäschetauschen шматина ця вважається сорочкою і дає право на обмін; щонайбільше той, хто її покаже, може отримати певну кількість штовханів за те, що так погано дбав про збереження казенного одягу.

Тому в межах концтабору великої різниці в цінності між сорочкою, вартою цієї назви, і латаною-перелатаною ганчіркою нема; вищезгаданому гефтлінгу буде неважко знайти товариша, який володіє сорочкою у товарному стані і який не може використати її, бо з причин місця роботи, незнання мови або ж власної до цього неспроможності не має ніяких стосунків з цивільними працівниками. Товариш задовольниться скромною кількістю хліба взамін, а під час наступної Wäschetauschen становище певним чином знов урівняється, бо добра і погана білизна розподіляється за цілковито випадковим принципом. Але перший гефтлінг зможе пронести добру сорочку контрабандою в Буну і продати згаданому вище цивільному (або будь-кому іншому) за чотири, шість, аж до десяти пайок хліба. Ця така висока прибутковість відображає ризик, якого зазнає той, хто виходить з табору з більш, ніж однією сорочкою або ж повертається без сорочки.

Є чимало варіацій на цю тему. Дехто не вагається і дозволяє зняти з своїх зубів золоті коронки, щоб продати їх в Буні за хліб або тютюн; але зазвичай така угода здійснюється через посередника. «Малий номер» помічає багатий зубний протез у якогось «великого номера», тобто новоприбулого, який тут недавно, але вже достатньо здичів від голоду і крайнього напруження концтабірного життя; «малий» пропонує «великому» три або чотири пайки хліба готівкою за те, щоб той дозволив зняти коронки. Якщо великий погоджується, малий платить, відносить золото в Буну і, через знайомство з якимось вартим довіри цивільним, від якого можна не боятися доносу або обману, дістає прибуток від десяти до двадцяти і більше пайок, які видаються йому поступово, по одній або дві щоденно. З цього приводу слід зауважити, що, на відміну від того, що відбувається в Буні, чотири пайки хліба становлять найбільшу суму оборудок, які укладаються в межах концтабору, адже там практично неможливо ані укладати угоди в кредит, ані вберегти більшу кількість хліба від жадібності інших та власного голоду.

Торгівля з цивільними є характерним елементом таборів праці і, як ми бачили, визначає їх економічне життя. Зрештою, це злочин, який концтабірні правила прирівнюють до «політичних» злочинів; тому за нього карають особливо суворо. Гефтлінг, спійманий на Handel mit Zivilisten — торгівлі з цивільними — якщо не має впливової підтримки, опиняється в Ґляйвіці III, Яніні або в Гайдебреку на вугільних шахтах; це означає смерть від виснаження впродовж кількох тижнів. Крім того, самого цивільного працівника, його співучасника, можуть виказати відповідним німецьким органам і засудити до перебування у таборі знищення на таких самих умовах, що й у нас, на різний строк, наскільки мені відомо, від п’ятнадцяти діб до восьми місяців. Робітників, яких таким чином карають, при вступі в концтабір теж роздягають, але їхні особисті речі зберігаються на відповідному складі. Їм не ставлять тавра і не голять голову, з чого їх легко впізнати, але під час всього періоду покарання вони виконують ту саму роботу, що й ми, і підлягають тій самій дисципліні — за винятком, звісна річ, селекцій.

Вони працюють в особливих арбайтскомандах і не мають ніяких контактів зі звичайними гефтлінгами. Адже для них концтабір є покаранням, і якщо вони не помруть від виснаження чи хвороби, то мають непогані шанси повернутися в людське суспільство; якби вони могли спілкуватися з нами, це становило б отвір у стіні, яка робить нас мертвими для світу, і пролило б світло на ту таємницю, під якою приховують наш стан від вільних людей. А для нас концтабір не є покаранням; для нас не передбачено жодного строку, і табір є просто призначеним для нас способом існування в лоні німецького суспільного організму, без часових обмежень.

Одна секція нашого табору призначена саме для тих цивільних працівників усіх національностей, які мають перебувати тут протягом більш чи менш довгого часу за свої незаконні стосунки з гефтлінгами. Ця секція відділена від решти концтабору колючим дротом і називається E — Lager, а її мешканці звуться E — Häftlinge. «E» — це перша літера слова Erziehung, яка означає «виховання».

Усі описані досі комбінації базуються на контрабанді матеріалів, що належать концтаборові. Тому есесівці намагаються суворо придушувати їх — навіть золото наших зубів є їхньою власністю, бо незалежно від того, чи вийняте воно з щелеп живих чи мертвих, усе воно раніше чи пізніше опиняється в їхніх руках. Тому природно, що вони роблять усе можливе, аби золото не покидало меж концтабору.

Але крадіжкам як таким керівництво концтабору ніяким чином не запобігає. Це доводить відверте потурання, з яким есесівці ставляться до контрабанди в зворотному напрямку.

Тут загалом все простіше. Ідеться про те, щоб вкрасти — або перехопити вже вкрадені — різноманітні знаряддя, інструменти, матеріали, вироби тощо, з якими ми щоденно маємо справу в Буні під час роботи; пронести їх ввечері у концтабір, знайти клієнта і здійснити обмін на хліб або баланду. Така торгівля точиться надзвичайно інтенсивно; єдиним і нормальним шляхом постачання деяких товарів, необхідних для нормального життя в таборі, є крадіжка в Буні. Типовими прикладами є крадіжки мітел, фарби, електричних проводів, шмаровидла для взуття. Прикладом може слугувати торгівля шмаровидлом.

Як ми вже згадували, концтабірні правила велять, щоб взуття щоранку було намазане шмаровидлом і почищене, і кожен блоковий староста відповідає перед есесівцями за виконання цього правила людьми з його бараку. Тому можна б припустити, що кожному баракові періодично видають це шмаровидло, але це не так — тут працює інший механізм. Треба ще сказати, що ввечері кожен барак одержує трохи більшу кількість баланди, ніж сума належних йому пайок; зайвину на свій розсуд розподіляє блоковий староста, який насамперед обдаровує своїх друзів та підопічних, а потім наділяє прибиральників, нічних охоронців, контролерів вошей та всіх інших промінентів на посадах у бараці. Те, що залишається (а кожен тямущий блоковий староста вміє зробити так, щоб щось залишалося завжди), витрачається на покупки необхідного.

Далі зрозуміло: ті гефтлінги, яким трапиться в Буні нагода наповнити свій казанок машинним мастилом (чи чимось іншим — годящою для цієї мети вважається будь-яка чорна і масна субстанція), прийшовши ввечері в табір, систематично обходять бараки, поки не знаходять блокового старосту, який не має цього товару або ж хоче запастися ним на майбутнє. Зрештою, кожен барак переважно має свого звичного постачальника, з яким домовлено про постійне щоденне відшкодування, за умови, що він постачатиме шмаровидло щоразу, як запас його буде кінчатися.

Щовечора біля дверей усіх Tagesräume терпляче стовбичать гуртки постачальників; годинами вони стоять під дощем або снігом і збуджено обмінюються інформацією про коливання цін та вартість преміального талона. Час від часу один з них відходить від гурту, іде ненадовго на біржу, а відтак повертається з останніми новинами.

Крім уже названих, є ще безліч інших товарів, які можна знайти в Буні і які можуть придатися в блоці, сподобатися блоковому старості чи зацікавити промінентів. Жарівки, щітки, звичайне мило і мило для гоління, напилки, кліщі, мішки, цвяхи; продають тут і метиловий спирт, з якого роблять питво, і бензин, який використовують для примітивних запальничок — незвичайних досягнень таємного концтабірного ремісництва.

У цьому складному переплетінні крадіжок і переходу краденого з рук в руки, яким сприяє глуха ворожнеча між есесівцями та цивільним керівництвом Буни, першорядна роль відведена Ка-Бе. Ка-Бе є тим місцем, де опір найменший, клапаном, через який можна найлегше обійти правила і уникнути нагляду начальства. Усі знають, що саме санітари викидають на ринок за низькою ціною одяг та взуття померлих і селекціонованих, яких вивозять в Біркенау голими; саме санітари й лікарі виносять в Буну виділені їм сульфаніламідні препарати, продаючи їх цивільним за продукти.

Крім того, санітари мають величезні прибутки від торгівлі ложками. У концтаборі новоприбулим ложок не дають, хоч напіврідку баланду споживати без них неможливо. Ложки виробляють у Буні тайкома у вільний час гефтлінги, які працюють як кваліфіковані робітники у командах ковалів та бляхарів; це грубі і важкі знаряддя, зроблені з кованої бляхи, часто із заточеним руків’ям, щоб вони водночас могли слугувати ножем для нарізання хліба. Самі виробники продають їх прямо новоприбулим: проста ложка коштує половину пайки, ложка-ніж — три чверті пайки хліба. Існує правило, що в Ка-Бе можна ввійти з ложкою, але вийти з нею не можна. Санітари вилучають ложки в одужалих у момент виписки, ще до того, як ті одягнуться, і пускають їх у продаж на біржі. Додавши до ложок одужалих ложки померлих та селекціонованих, санітари щодня дістають прибуток від продажу приблизно п’ятдесяти ложок. А виписані зі шпиталю змушені повертатися на роботу у невигідному становищі, бо їм доводиться виділити половину хлібної пайки на придбання нової ложки.

І врешті, Ка-Бе є головним клієнтом крадіїв і скупником того, що крали в Буні, — добрих двадцять літрів баланди, яку отримує Ка-Бе, виділяється щодня у фонд закупівлі найрізноманітніших товарів у відповідних спеціалістів. Хтось краде тонку гумову трубку, яку в Ка-Бе використовують для клізм та шлункових зондів; хтось пропонує кольорові олівці та чорнило, потрібні для складної звітності канцелярії Ка-Бе; термометри, скляні пробірки та хімічні реактиви покидають склади Буни в кишенях гефтлінгів і знаходять застосування в лазареті для медичних потреб.

Не хочу бути нескромним, але мушу додати, що саме в нас з Альберто з’явилась ідея вкрасти кілька сувоїв міліметрового паперу для термографів у сушильному цеху і запропонувати їх головному лікареві Ка-Бе, підказавши, що їх можна застосувати для діаграм пульс-температура.

Як підсумок можна сказати, що крадіжки в Буні, за які карає цивільне керівництво, дозволяють і заохочують есесівці; крадіжки в концтаборі, з якими щосили борються есесівці, цивільні вважають нормальними операціями обміну; крадіжки серед гефтлінгів загалом караються, але покара стосується однаково серйозно і злодія, і обкраденого. Тепер нехай читач поміркує, що могли означати в концтаборі наші слова «добре» і «погано», «слушно» і «неслушно»; нехай кожен подумає, на основі змальованої картини та наведених прикладів, наскільки наше звичайне уявлення про мораль могло зберегтися по цей бік колючого дроту.