Дженні Герхард

Розділ XXIV

Тимчасово уладнавши справи Герхардтів і свої взаємовідносини з ними, Кейн повернувся в Цинциннаті до своїх обов’язків. Він щиро цікавився життям величезного підприємства, яке займало цілих два квартали на околиці міста, і всі успіхи й перспективи були для нього такою самою кревною справою, як для його батька й брата. Йому подобалося почувати себе невід’ємною частиною величезного підприємства, що дедалі зростало. Коли він зустрічав на залізниці вантажні вагони з написом: «Компанія Кейн, Цинциннаті» чи бачив за вікнами великих магазинів у різних містах всілякі екіпажі виробництва своєї фірми, він відчував гаряче й радісне задоволення. Адже не жарт бути представником такого надійного, поважного, порядного підприємства! Все це було чудово, але тепер в особистому житті Лестера почалася нова епоха — коротко кажучи, тепер з’явилася Дженні. Повертаючись до рідного міста, він усвідомлював, що цей зв’язок може потягти за собою неприємні наслідки. Він побоювався того, як поставиться до цього батько, а головне, доводилося думати про брата.

Роберт був людиною холодною і педантичною, типовий ділок, бездоганний і в суспільному, і в особистому житті. Ніколи він не переступав суворо встановлених меж узаконеної доброчесності, не відзначався ні чулістю, ані великодушністю і по суті здатний був на перше-ліпше шахрайство, яке міг би в своїх інтересах виправдати тим чи іншим пристойним приводом або хоч доконечною потребою. Що він у цей час думав, Лестер не знав, — він не міг простежити за всіма викрутами логіки, яка поєднувала жорстокі заходи ділка з найсуворішими правилами моралі, — але Роберт якось примудрявся сполучати одно з одним. «Він проповідує, як шотландець-пресвітеріанин, і чує поживу, як азіат», одного разу сказав комусь Лестер про брата, і це було абсолютно точне визначення. І однак він не міг би збити Роберта з його позицій, ані зайти з ним у суперечку, бо за братом була думка більшості. Роберт діяв, та, мабуть, і міркував саме так, як заведено.

Зовні брати були в дуже дружніх стосунках, внутрішньо — глибоко чужі один одному. Роберт загалом ставився до Лестера непогано, але не вірив у його здібності розбиратися в фінансових справах. До того ж брати були надто різні люди, щоб однаково дивитись на життя. Лестер потай зневажав брата за те, що той присвятив себе холоднокровній, упертій гонитві за всемогутнім доларом. А Роберт був переконаний, що легковажність Лестера недозволенна й доведе його рано чи пізно до біди. У справах їм не доводилося стикатись серйозно, бо всім до цього часу заправляв батько, але поміж них постійно виникали дрібні суперечки, і неважко було зрозуміти, звідки дме вітер. Лестер стояв за те, щоб провадити торгові справи на основі дружніх стосунків, особистих знайомств, послуг та поступок. Роберт вважав, що треба дотримуватися твердої лінії, знижувати витрати підприємства й продавати так дешево, щоб задушити будь-яку конкуренцію.

Старий фабрикант завжди намагався підтримати згоду й тишу, але передбачав, що коли-небудь вибухне велика сварка й тоді комусь із синів, а може, навіть і обом, доведеться вийти з діла. «Треба б вам менше гризтись між собою!» частенько говорив він.

І ще одне турбувало Лестера — батькові погляди на шлюб, точніше — на його шлюб. Арчібалд Кейн завжди твердив, що Лестер повинен одружитися і що він робить велику помилку, зволікаючи з цим. Всі інші, крім Луїзи, благополучно оженилися та повиходили заміж. Чому б і йому, улюбленому синові, не взяти з них прикладу? Старий був переконаний, що це шкодить Лестеру в усіх відношеннях.

— Заведено, щоб людина в твоєму становищі була одружена, — не раз переконував він сина. — Це надасть тобі солідності в очах людей. Знайди собі хорошу дружину, заведи сім’ю. Що ти робитимеш без дому, без дітей, коли доживеш до моїх років?

— Чому ж, якщо зустріну підходящу дівчину, одружуся, — відповідав Лестер. — Але поки що я такої не зустрічав. Що ж мені, по-твоєму, робити? Одружуватися з ким попало?

— Ні, звичайно, але чи мало хороших дівчат? Ти, напевно, зумів би знайти собі підходящу дружину, коли б захотів. Наприклад, оця Пейс. Чим вона погана? Вона тобі завжди подобалась. Не слід зволікати з цією справою, Лестер, це до добра не доведе.

Син тільки посміхався у відповідь.

— Добре, батьку, облишмо це. Коли-небудь я схаменуся. Але ж для того, щоб пити, треба відчувати спрагу.

Старий на деякий час здавався, але це було його болюче місце. Йому так хотілося, щоб син отямився і став справжньою діловою людиною.

Лестер розумів, що таке становище речей не дозволить йому побудувати свої стосунки з Дженні на якійсь міцній основі. Він старанно обдумав план дій. Безперечно, він не відмовиться від Дженні, що б там не було. Але треба бути насторожі; не слід ризикувати дарма. Привезти її в Цинциннаті? Який вибухне скандал, якщо це коли-небудь виявиться! Влаштувати її в затишному будиночку де-небудь за містом? Звичайно, у родичів рано чи пізно виникне підозра. Брати її з собою в численні ділові поїздки? На перший раз поїздка до Нью-Йорка минула благополучно. Але чи завжди так буде? Він обмірковував це знову й знову. Труднощі тільки запалювали його. Кінець кінцем, можливо, найпридатнішим буде якесь інше місто: Сент-Луїс, Чикаго чи Пітсбург. Він часто бував там, особливо в Чикаго. Нарешті він вирішив поселити Дженні саме в Чикаго. Він завжди може під якимсь приводом навідатись, і це тільки одну ніч їхати. Так, Чикаго найкраще. У такому великому, бурхливому місті неважко буде загубитися. Провівши два тижні в Цинциннаті, Лестер написав Дженні, що незабаром приїде до Клівленда, і вона відповіла, що він може прийти до неї додому. Вона говорила про нього батькові. Вона вирішила, що безглуздо залишатися вдома, і влаштувалась на роботу в магазині, по чотири долари на тиждень. Він посміхнувся, прочитавши це, але її енергія, порядність подобалися йому. «Вона молодець, — сказав він собі. — Я ще ніколи не зустрічав такої дівчини».

Найближчої суботи він приїхав до Клівленда, зайшов у магазин, де служила Дженні, і умовився зустрітися з нею ввечері. Йому хотілося, щоб відрекомендування його як її поклонника скінчилося якомога швидше. Злидні в домі Герхардтів і їхні нестатки, що аж били у вічі, викликали у Лестера мало не огиду, однак сама Дженні здавалася йому такою ж чарівною, як завжди. Після того як він просидів кілька хвилин у їдальні, до нього вийшли привітатися Герхардт з дружиною, але Лестер майже не звернув на них уваги. Старий німець здався йому досить звичайною особою — таких сотнями наймали на найскромніші посади на фабриці його батька. Поговоривши трохи про те, про се, Лестер запропонував Дженні поїхати кататись. Дженні одягла капелюшок, і вони вийшли. Насправді ж вони пішли на квартиру, яку найняв Лестер, де поки що зберігалося нове вбрання Дженні. Повернулася Дженні о восьмій годині вечора, і домашні не побачили в цьому нічого поганого.