Досить Катрін

(одинадцять)

На п'ятий вечір у Ґатшоті Гассан із Коліном розділилися. Гассан пустився з Ліндсі в «мандри», під якими, вочевидь, слід було розуміти катання на рожевому джипі Голліс від ґатшотського універмагу до заправки з «Тако» і назад до універмагу, потім знову до заправки/«Тако» і так до безкінечності.

— Тобі треба виходити, — переконував його Гассан. Вони з Ліндсі стояли напоготові в вітальні. З вух у неї звисали сині сережки, а щоки палали штучним рум’янцем.

— Я відстаю з читанням, — пояснив Колін.

— Відстаєш із читанням? Ти тільки те й робиш, що читаєш, — здивувалась Ліндсі.

— Я відстав, бо багато працював над Теоремою і ще через ці наші записи усної історії. Я намагаюсь щодня прочитувати по чотириста сторінок, з семи років.

— Навіть у вихідні?

— Особливо у вихідні, бо тоді я справді можу дозволити собі читати для задоволення.

Гассан струсонув головою.

— Чуваче, ну ти й схибнутий. І це тобі говорить фанат «Зоряного треку» і відмінник із математики з надлишковою вагою. Отож, твої справи кепські.

Він торкнувся Колінової юдо-африканської кучми, наче на щастя, і повернувся, щоб іти.

— Якби ти пішов, то наглянув би за ними, — обізвалась із дивана Голліс.

Колін мовчки взяв свою книжку (біографію Томаса Едісона)[56] і подався сходами до себе в кімнату, де ліг на ліжко і занурився в читання. У наступні п'ять годин він закінчив цю книжку і почав нову, Foxfire, яку знайшов на полиці у своїй кімнаті. Книжка була про те, як раніше жили люди в Аппалачах.

Читання трохи заспокоїло його мозок. Без Катріни, без Теореми і своїх сподівань стати кимсь видатним у нього залишилось небагато. Але завжди були книжки. Книжки — це типові Покинуті: відклади їх — і вони чекатимуть на тебе завжди; приділи їм увагу — і вони завжди відповідатимуть тобі любов'ю.

Колін устиг довідатися з книжки, як оббілувати єнота і обробити шкуру, коли до нього в кімнату, голосно регочучи, вломився Гассан, а за ним притяглася млява сіра маса хутра на ймення Принцеса.

— Я не брехатиму, кафіре. Так, я випив півкелиха пива.

Колін зморщив носа і шморгнув.

— Пити — це ж харам. Я говорив тобі, ти, блін, весь час робиш харамне.

— Ну, коли ти в Ґатшоті, треба жити як ґатшотці.

— Твоє релігійне самозречення — приклад для нас усіх, — глузливо зауважив Колін.

— Годі тобі, не змушуй мене почуватися винним. Ми із Ліндсі взяли один келих на двох. Я й не відчув нічого. Це по-справжньому напиватися харам, а не випити півкелиха пива. Хоч там як, мандри були класні. Було весело. З нами у джипі були ЩОК, ЗАД і КОЖУТ, ми катались години півтори, і вони зовсім непогані. Гадаю, вони всі мене полюбили. Плюс Кетрін теж виявилась дуже милою. А коли я кажу «мила», я маю на увазі «чудова». І ще кумедно, як всі липнуть до ЩОКа, наче він дар Божий Ґатшота. Здається, він у них квотербек, чи корнербек, чи щось таке у шкільній футбольній команді, якщо не брати до уваги, що він якраз закінчив школу, отож, думаю, уже ніхто. Хоча квотербек чи корнербек — це як моряк, раз і на все життя. І ще: коли Ліндсі немає поряд, ЩОК говорить тільки про її зад. У нього немає іншої теми для розмови. Вочевидь він проводить чимало часу, мацаючи її зад, — мила картинка. А я навіть не розгледів її зад.

— Я теж ні, — сказав Колін. Він ніколи особливо не зважав на дупи, хіба що вони були незвичайно масивними.

— Ну, от, — вів далі Гассан, — у них там є мисливський будиночок у лісі, і ми поїдемо з ними полювати, і Ліндсі, і ще дехто з фабрики. Полювати. З рушницями! На свиней!

Колін не мав бажання стріляти по свинях, та хоч і по кому іншому, коли вже на те пішло.

— Гм, — сказав Колін. — Я навіть не вмію стріляти.

— Я теж, але ж це має бути не дуже складно. Довбані дебіли постійно стріляють з рушниць. Ось чому буває стільки мертвих людей.

— Може, ми з тобою натомість могли б поїхати на вихідних до лісу, позависати. Ну, вогнище там, намети.

— Ти знущаєшся?

— Ні, це було б класно. Читати при світлі багаття і готувати самим їжу на вогні, всяке таке. Я знаю, як добути вогонь без сірників. Прочитав у цій книжці, — Колін показав на Foxfire.

— Я що, схожий на підлітка-бойскаута? Ми поїдемо, розважимося. Встанемо рано, вип’ємо кави, пополюємо на кабанів — і всі будуть п’яними й веселими, окрім нас.

— Ти не можеш мене змусити, — відповів Колін.

Гассан ступив крок до дверей.

— Це правда, скиглію. Ти не мусиш їхати. Сиди собі й далі, просиджуй сраку. Я свою теж завжди кохав і доглядав, але зараз мені там засвербіло, заманулося трохи пригод.

Коліна охопило прикре відчуття, схоже на те, коли його кидають. Він же намагався знайти компромісне рішення! Він хотів десь позависати, але з Гассаном, а не з цими типу крутеликами.

— Я щось не второпаю, — сказав він, — ти з Ліндсі хочеш побути, чи що?

Гассан погладив хутряну масу Принцеси і алергени полетіли в повітря прямісінько до Колінового носа.

— Знов за рибу гроші? Ні. Господи. Я ні з ким не хочу зустрічатися. Я бачу, що це робить із тобою. Як ти добре знаєш, я вірю у призначення Громобоя для однієї якоїсь дуже особливої панянки.

— А ще ти віриш у те, що пити не можна.

— Туше, мон амі. Стидно й соромно.

Автором наймасштабнішого з усіх відомих дослідження високообдарованих дітей був такий собі Льюїс Терман, психолог із Каліфорнії. За допомогою вчителів Терман вибрав близько семи тисяч обдарованих дітей з усього штату, за якими стежив от уже майже шістдесят років. Звісно, не всі ці діти були вундеркіндами, їхній IQ коливався від 145 до 190 — у Коліна, наприклад, коефіцієнт інтелекту іноді перевищував 200, — але вони представляли найкращих і найрозумніших у цьому поколінні американців. Результати трохи приголомшували: скидалося на те, що високообдаровані діти у вибірці мали не набагато більше шансів стати видатними інтелектуалами, ніж звичайні діти. Більшість досліджуваних дітей стали цілком успішними дорослими — банкірами, лікарями, юристами, університетськими викладачами, але майже жоден із них не став справжнім генієм, і зв'язок між високим IQ та вагомим внеском у світову спадщину майже не простежувався. Коротше кажучи, обдаровані діти з дослідження Термана рідко справджували надії, які подавали в дитинстві.

Взяти для прикладу цікавий випадок із Джорджем Годелем. Він мав один із найвищих поміж досліджуваних коефіцієнт інтелекту, й від нього можна було сподіватися відкриттів на рівні розшифрування структури ДНК чи щось таке. Натомість він був доволі успішним лікарем у Каліфорнії, пізніше перебрався до Азії. Він так і не став генієм, але спромігся знеславити своє ім'я: Годель, цілком імовірно, був серійним убивцею.[57] То яка користь від того, щоб бути вундеркіндом?

Колінів батько, соціолог, вивчав людей і мав свою теорію щодо того, як із вундеркінда зробити дорослого генія. Він вважав, що у розвитку Коліна слід спиратися на, як він це називав, «активне виховання, орієнтоване на результат», і природну схильність сина до навчання. Що означало загалом — дати Коліну йти своїм шляхом, поставивши певні «віхи», які, власне, нічим не відрізнялися від цілей, крім того, що називалися віхами. Колінів батько вірив, що такий тип вундеркінда — уроджений і розвинутий правильним оточенням та освітою — міг стати справжнім генієм, вікопомним. Він говорив про це Коліну іноді, коли той приходив зі школи похмурий, змучений «дибою», стомлений удавати, що повна відсутність друзів його не обходить.

— Але ти переможеш, — говорив йому батько. — Уяви, Коліне, одного дня вони всі озирнуться на своє життя і хотітимуть бути тобою. У тебе буде те, що всі хотіли б мати насамкінець.

Але так довго чекати не довелось. Трапилися «Головаті діти».

Наприкінці зимових канікул у випускному класі Колінові зателефонували з кабельного каналу, про який він ніколи не чув, з якогось CreaTVity. Сам він рідко дивився телевізор, але про цей канал взагалі ніхто не чув. Номер телефону їм дав Krazy Кіт, з яким вони контактували з приводу його наукових статей про вундеркіндів. На каналі хотіли, щоб Колін взяв участь в їхній телегрі. Батьки поставилися до цього несхвально, але їхнє «активне виховання, орієнтоване на результат» означало, що Колінові давали певну свободу вирішувати самостійно. А він хотів на шоу тому, що: а) десять тисяч доларів — перший приз — це були неабиякі гроші; б) його покажуть по телебаченню.

Коли він прибув на перший запис, для нього створили образ холодного, підступного, безжального вундеркінда. Купили йому прямокутні окуляри в металевій оправі, а у волосся втерли тонну гелю так, що в нього на голові утворився кучерявий безлад а ля найкрутіший хлопець у школі. Йому видали п’ять строїв, зокрема, пару дизайнерських джинсів, які обтискали сідниці, як нав’язливий коханець, і футболку з рукописним принтом БАЙДА. А тоді за один день зняли всі шість попередніх раундів гри, зупиняючись тільки, щоб перевдягти вундеркіндів у новий одяг. Колін виграв усі шість раундів і вийшов у фінал, де його суперником була Карін Аронсон, білява дванадцятирічна дівчинка-вундеркінд, яка навчалася в докторантурі з математики. У Карін був образ янголятка. У тиждень між першим записом і фіналом Колін носив свої дизайнерські джинси й нову стильну сорочку до школи, і люди запитували в нього: «Тебе справді покажуть по ящику?» А потім один крутий хлопець, його звали Гербі,[58] сказав Гассану, що Колін подобається одній дівчині, Марі Караволлі. І оскільки Коліна не так давно перед тим покинула Катріна № 18, він запросив Марі на побачення, тому ця італійська красуня з постійною засмагою, яка легко виграла б титул Королеви краси, якби у Калмані проводили такі конкурси, була найсексуальнішою дівчиною з усіх, яких він коли-небудь зустрічав чи хоча б мріяв зустріти. А розмовляти чи піти на побачення з такою дівчиною він навіть і не мріяв. Колін, звісно, волів би не переривати свою серію Катрін. Але Марі Караволлі була такою дівчиною, заради якої розривають серії.

І тоді трапилася кумедна річ. У день побачення Колін вийшов із метро після школи; усе було ідеально сплановано. В нього було досить часу, щоб дійти додому, повикидати обгортки від фастфуда і бляшанки від газованки з Чортопхайки, прийняти душ, купити квіти у «Білій курці» й заїхати по Марі. Та коли він повернув на свою вулицю, то побачив, що на сходинках його будинку сидить Катріна № 1. Колін дивився на дівчину, яка майже вперлася колінами собі в груди, і думав про те, що майже ніколи не бачив її без Krazy Кіта.

— У тебе все гаразд? — запитав Колін, наблизившись.

— А, так, — відповіла вона. — Вибач, що я без попередження. Просто у мене цей французький тест? — вона промовила це з запитальною інтонацією. — Завтра? І я не хочу, щоб татко знав, який я дундук у французькій, і я подумала, може… Я б зателефонувала, та в мене немає номера твого мобільного. Ну, коротше, я подумала, що раз уже я знайома зі світовою зіркою телевікторини, може, вона дасть мені приватний урок. — Катріна усміхнулась.

— Гм, — сказав Колін.

Наступних кілька секунд він намагався уявити, яким могло бути побачення з Марі. Колін завжди заздрив таким людям, як Гассан, що вміли заводити друзів. Але, міркував він собі, в умінні завоювати будь-кого присутній ризик потрапити не на ту людину.

Він уявив найкращий можливий сценарій: Марі зрештою, яким би неймовірним це не здавалось, закохується в нього, завдяки чому вони з Гассаном злітають угору соціальними сходами і стають бажаними гостями на різних вечірках і отримують на них запрошення. Ну, Колін бачив удосталь фільмів, щоб знати, що буває з бевзями, які приходять на вечірки до крутих: зазвичай або бевзів кидають у басейн,[59] або вони самі перетворюються на п’яних, безмозких крутеликів. Жоден із цих варіантів йому не подобався. До того ж Колін насправді, фактично, не був закоханий у Марі. Він її навіть не знав.

— Зажди, — сказав він Катріні № 1 і зателефонував Марі. Вона дала йому свій номер раніше того ж дня, під час їхньої другої в житті розмови[60] — прикметний факт з огляду на те, що вони ходили до однієї школи близько десяти років.

— Мені дуже шкода, — сказав він, — але в мене сімейна нагальна… Так. Ні. Мій дядько в лікарні, ми всі маємо провідати його… Ні. Так. Я певен, із ним усе буде гаразд… О’кей. Супер. Вибач іще раз.

Ось так вийшло, що єдиний раз, коли Колін хоч трохи наблизився до того, щоб кинути когось, це була Марі Караволлі, яка, на загальну думку, була найпривабливішою дівчиною в американській історії. Натомість він натаскував Катріну № 1 із французької. Один урок перейшов у щотижневий, тоді два щотижня, і наступного місяця вона прийшла разом із Krazy Кітом, щоб разом з Коліновими батьками та Гассаном подивитися, як Колін помножив на нуль бідолашного бовдура на ім’я Санджів Редді у першому епізоді «Головатих». Пізніше того ж вечора, коли Гассан уже пішов додому, a Krazy Кіт із Коліновими батьками пили червоне вино, Колін з Катріною Картер вислизнули з будинку і пішли випити кави до Cafe Sel Marie.