Досить Катрін

(чотири)

Близько третьої години ночі Колін зупинився в зоні відпочинку біля Падуке, штат Кентуккі, відкинув спинку сидіння назад, аж поки вона не вперлась у Гассанові ноги, й заснув. Години за чотири прокинувся — Гассан штовхав його в спину через сидіння.

— Кафіре, я тут паралізований. Підніми цю бісову спинку, заради Бога.

Коліну наснилися його спогади про Катріну. Він намацав важіль і підняв спинку сидіння.

— Яке пекло, — сказав Гассан. — Хтось здох у мене в роті вночі.

— М-м-м, я сплю.

— У мене з рота тхне, мов із розритої могили. Ти взяв зубну пасту?

— Для цього є спеціальна назва. Fetor hepaticus. Це відбувається на останній стадії…

— Не цікавить, — перервав Гассан. Він завжди казав це, коли Колін починав ухилятися від теми. — Зубна паста?

— Туалетний набір у сумці в багажнику, — відповів Колін.[13]

Гассан грюкнув дверцятами, потім іще кришкою багажника, і Колін, протираючи очі, остаточно прокинувся. Поки друг колінкував на бетоні обличчям до Мекки, Колін пішов до вбиральні (у кабінці на стіні було написано: «КайфУ ТРЕБА?» і номер телефону. Розмірковуючи над тим, секс чи наркотики пропонує невідомий благодійник, Колін уперше, відколи безпорадно лежав на килимі у себе в кімнаті, піддався своїй найбільшій пристрасті — занаграмив: кайфу треба — у брата фейк).

Він вийшов у кентуккійське тепло і сів за стіл для пікніка напроти Гассана. Той довбав стіл складаним ножичком, який висів у нього на брелоку для ключів. Колін дивився на нього, упершись підборіддям у стільницю і підклавши під нього долоні.

— Що ти робиш?

— Поки ти стирчав там, я сів за столик отут в якійсь дірі у Кентуккі й помітив, що хтось видряпав на ньому: «БОГ НИНАВИДЕ ГОЛУБЦІВ». Крім того, що це граматичний жах, це сміховинно. От я й виправляю на «Бог ненавидить голубці». Це важко заперечити. Всі ненавидять голубці.

— А я люблю голубці, — промимрив Колін.

— Ти любиш чимало всілякого лайна.

Поки Гассан видряпував «Бог ненавидить голубці», Колінова думка пронеслась отаким звивистим маршрутом: 1) голубці, 2) Катріна № 19, 3) рубінове намисто, яке він купив їй п’ять місяців і сімнадцять днів тому, 4) більшість рубінів походять з Індії, яка 5) була під контролем Сполученого Королівства, де 6) прем’єр-міністром був Вінстон Черчилль і 7) цікаво, як багато хороших політиків, таких як Черчилль, а також Ґанді, були лисими, натомість 8) багато жорстоких диктаторів, таких як Гітлер, Сталін і Саддам Хуссейн, мали вуса. Але 9) Муссоліні тільки зрідка носив вуса, і 10) багато хороших науковців мали вуса, наприклад, італієць Руджеро Одді, який 11) відкрив (і назвав своїм іменем) сфінктер у кишковому тракті, сфінктер Одді, один із кількох не надто відомих сфінктерів, до яких належить, наприклад, і 12) зіничний сфінктер.

На останньому можна зупинитися детальніше. Гассан Гарбіш з’явився у Калманівській школі в десятому класі після десяти років хоумскулінгу — навчання вдома, він був розумний, хоч і не вундеркінд. Тієї осені Гассан і Колін, який навчався тоді в дев’ятому, обидва записалися на математичний курс. Але ніколи не розмовляли, бо Колін відмовився від усіх спроб зав’язати дружбу з усіма, кого звали не Катріна. Він ненавидів майже всіх учнів у Калмані, й це не дивно, адже більшість щиро відповідала йому взаємністю.

Якось на занятті Колін підняв руку і пан Соренстейн запитав: «Що, Коліне?» Хлопець притискав руку до лівого ока під окулярами — вочевидь, йому там щось муляло.

— Можна мені вийти на хвилинку? — запитав він.

— Щось важливе?

— Здається, мені вія потрапила у зіничний сфінктер, — відповів Колін, і клас вибухнув сміхом. Учитель відпустив його, і Колін пішов до вбиральні, де перед дзеркалом витягнув вію з ока, саме в тому місці, до речі, де розташований зіничний сфінктер.

Після заняття Гассан побачив Коліна на широких кам’яних сходах на чорному ході до школи: той жував сендвіч із арахісовим маслом, але без традиційного фруктового желе.

— Послухай, — сказав Гассан, — це мій дев’ятий за все життя день у школі, та навіть я вже збагнув, що можна тут говорити, а чого не можна. Так от, про свій сфінктер говорити не можна.

— Але ж це частина ока, — сказав Колін, захищаючись. — Я все сказав правильно.

— Чуєш, старий. Ти повинен знати свою аудиторію. На офтальмологічній конференції тобі б аплодували стоячи, а в математичному класі всім просто цікаво, як ти примудрився запхати туди вію.

Отак вони стали друзями.

— Що я хочу тобі сказати, — промовив Гассан. — Я не в захваті від Кентуккі.

Колін підвів голову, лежачи грудьми на руках. Він якийсь час сканував майданчик для відпочинку водіїв. Частини, якої йому бракувало, ніде не було видно.

— Так, мені тут теж усе нагадує про неї. Ми мріяли, як поїдемо до Парижа. Взагалі, я й не прагну до Парижа, та просто уявляю, як би їй сподобалося в Дуврі. Ми б ходили по дорогих ресторанах, може, пили б червоне вино. Ми навіть шукали готелі у неті. Збиралися поїхати на гроші за «Головатих дітей».[14]

— Старий, якщо Кентуккі нагадує тобі Париж, це поганий початок.

Колін сів і поглянув на занедбаний газон на майданчику. Тоді перевів погляд на Гассанову різьбу по дереву.

— Голубці, — сказав він.

— О Боже! Дай мені ключі.

Колін поліз до кишені та знехотя кинув їх через стіл. Гассан, встаючи, упіймав їх на льоту і рішуче попрямував до Чортопхайки. Колін з нещасним виглядом поплівся за ним.

Через сорок миль їзди, все ще в Кентуккі, коли Колін скрутився на пасажирському сидінні, спершись на скло, і вже збирався заснути, Гассан оголосив:

— Наступна зупинка — найбільше у світі дерев’яне розп’яття!

— Ми не будемо зупинятися, щоб подивитися на найбільше у світі дерев’яне розп’яття.

— Дідько, ми стопудово зупинимося, — заперечив Гассан. — Воно, мабуть, величезне!

— Гасе, якого біса нам зупинятися і дивитися на дерев’яне розп’яття?

— Бо це автомобільна подорож! Вона передбачає пригоди! — Гассан ляснув по керму, щоб підкреслити своє збудження. — Нам не треба кудись потрапити — це зовсім інше. Ти що, хочеш померти, не побачивши найбільшого у світі дерев’яного розп’яття?

Колін трохи подумав.

— Так. По-перше, ні ти, ні я не християни. По-друге, змарнувати літо, полюючи на ідіотські придорожні атракції, — це ще нікому не допомагало. По-третє, розп’яття нагадує мені про неї.

— Про кого?

— Про неї.

— Кафіре, вона атеїстка!

— Не завжди, — заперечив Колін м’яко. — Вона колись давно носила хрестик. До того, як ми почали зустрічатися.

Він утупив погляд у вікно, повз яке проносилися сосни. Перед очима в нього постав срібний хрестик. Він не забував нічого.

— Твоя м’якодухість мені огидна, — оголосив Гассан, але піддав газу і проскочив з’їзд.