Досить Катрін

(тринадцять)

Тієї суботи Гассан подався «в мандри» з Ліндсі, Кетрін, ЩОКом, ЗАДом і КОЖУТом. Наступного вечора вони поїхали знову і, повернувшись додому після опівночі, застали Коліна над Теоремою, яка тепер спрацьовувала сімнадцять із дев'ятнадцяти разів. Він не міг дати їй ради лише у випадках із Катріною № 3 і, що найважливіше, № 19.

— Ну, як? — запитав Гассан.

— Ніяк, — відповів Колін, не дивлячись на нього.

— Твоя лагідна вдача і тепла усмішка зігрівають душу, Сінґлтон.

— Я працюю, — відказав Колін.

Він не міг точно визначити момент, коли Гассан почав ставати схожим на всіх інших людей на цій планеті, та це вочевидь відбувалося, і вочевидь це було дуже прикро.

— Я поцілував Кетрін, — сказав Гассан.

Цього разу Колін поклав олівець, розвернувся на стільці й запитав:

— Як?

— Ніяк, — передражнив його Гассан.

— У губи?

— Ні, йолопе, в зіничний сфінктер. Звісно, в губи.

— Навіщо?

— Ну, ми сиділи ззаду в Коліновому пікапі й грали в «пляшечку» — крутили пивну пляшку, але трусило, як у пеклі, бо ми їхали на те місце, в лісі. Хтось крутнув пляшку надто сильно, вона відлетіла далеко і впала з іншого боку салону, і ніхто нікого не мусив цілувати. Тому я вважав, що це безпечно, зрозумів? Я крутнув і, клянусь Богом, вона так акуратненько обернулась довкола власної осі, хоча нас так само трусило, — розумієш, тільки Бог мів утримати її від стрибання — і зупинилась точнісінько навпроти Кетрін, а та сказала: «Мені пощастило», і вона це сказала навіть без сарказму, кафіре! Вона була серйозною. А тоді нахилилась через салон, і в цей час ми підскочили, і вона просто приземлилась мені в обійми, а тоді потяглась до мого рота, і, клянусь Богом, її язик лизав мені зуби!

Колін дивився недовірливо. Він думав, чи не вигадує Гассан.

— Це було дивно, мокро і безсоромно, але класно, здається. Найкраще було тримати руку на її обличчі й дивитися на неї згори, як вона заплющила очі. Може, вона поведена на гладких, не знаю. Байдуже, завтра ввечері я веду її в «Тако Бел». Вона заїде по мене. Ось як я влаштувався, малий. — Гассан усміхнувся. — Панночки приїздять по Великого Татка, бо Великий Татко не має машини.

— Ти серйозно, — сказав Колін.

— Я серйозно.

— Зажди, то ти думаєш, що пляшка не підстрибнула через чудо?

Гассан кивнув. Колін постукав олівцем по столу і встав.

— І звісно ж, Бог не спрямував би тебе до поцілунку з дівчиною, якби ти не мав одружитися з нею, отже, Бог хоче, щоб ти одружився з дівчиною, яка повірила, що я француз із гемороїдальним Туреттом?

— Не будь лайном, — сказав Гассан майже погрозливо.

— Я просто здивований, що містер Високо- і Глибокорелігійний мацає дівчат у салоні пікапа, от і все. Може, ще й пиво гімняне пив, і футболку фанську начепив?

— Якого дідька, чуваче? У чому проблема? Я поцілував дівчину. Нарешті. Справді сексуальну, справді класну дівчину. Витребеньки. Не продовжуй.

Колін не знав, чому, але він відчував непереборне бажання продовжувати.

— Просто не можу повірити, що ти цілувався з Кетрін. Може, вона не така простакувата дурка, як здалося?

Оцього вже Гассан не витерпів: він ухопив Коліна за кучму, потяг через кімнату і припер до стіни. Щелепи в нього були міцно стиснуті. Гассан притискав кулак йому просто в сонячне сплетіння, точно туди, де в Коліна була порожнина.

— Я сказав «витребеньки», кафіре. Ти шануватимеш це довбане слово. Зараз я йду спати, поки ми не побилися. І хочеш знати, чому я не хочу з тобою битися? Бо я б програв.

«І тут жартує, — подумав Колін. — Він завжди жартує, навіть коли розлючений». Гассан пішов до себе в кімнату через ванну, а Колін знову сів за Теорему. По щоках у нього текли сльози. Колін ненавидів, коли не міг досягти своїх «віх». Він ненавидів це з чотирьох років, коли батько поставив йому денну «віху»: вивчити відмінювання двадцяти п’яти неправильних латинських дієслів. Але наприкінці дня Колін знав тільки двадцять три. Тато не став його карати, та хлопчик знав, що провалився. Зараз «віхи» були, можливо, складнішими, та все ж доволі простими: йому потрібні були найкращий друг, Катріна і Теорема. Та провівши майже три тижні у Ґатшоті, він, здається, тільки віддалився від них.

Наступного ранку хлопці не розмовляли один з одним, і Коліну було цілком ясно, що Гассан досі такий само злий на нього, як і він на Гассана. Він мовчки спостерігав, як Гассан у тиші розправлявся зі своїм сніданком. Пізніше, в будинку якогось пенсіонера з фабрики, не досить старого для пансіонату, той різко поклав диктофон на кавовий столик. Колін почув невдоволення в Гассановому голосі, коли він із монотонною агресивністю знудженого розпитував про життя у Ґатшоті за часів дитинства старого. Видавалося, що всіх найкращих оповідачів вони вже обійшли, і залишилися лише такі, що по п’ять хвилин думають, у червні чи липні 1961 року вони відвідали Ешвіль, Північна Кароліна. Колін усе те слухав — бо це й була його робота, — але в мізках тим часом вирували інші думки. Він ретельно каталогізував усі випадки, коли Гассан поводився з ним як свиня, коли він був мішенню Гассанових жартів, усі в’їдливі маленькі зауваження Гассана з приводу Колінової Катрінизації. А тепер сам Гассан взявся до Кетрінизації, він вирушає в мандри і кидає Коліна.

Ліндсі прогулювала цей день, зависаючи в магазині зі ЩОКом. Хлопці були удвох зі старим, який монополізував їх на цілий день. Попри те, що старий говорив сім годин майже без упину, в душі у Коліна панувала моторошна тиша, і коли вони вийшли з будинку, щоб їхати по Ліндсі, він, зрештою, не витримав:

— Це звучить банально, але я думаю, що ти змінився, — сказав Колін поки вони йшли до машини. — І мені набридло, що ти водишся зі мною, тільки щоб насміхатися.

Гассан нічого не відповів на це, просто забрався на пасажирське місце і захлопнув дверцята. Колін сів за кермо і рушив, от тоді Гассана й прорвало.

— Тобі ніколи не спадало на думку, ти, невдячна скотиняко, що коли я витирав тобі соплі після всіх твоїх розривів, коли підбирав твою жалобну дупу з підлоги у твоїй спальні, коли вислуховував твої безкінечні патякання і маячню про кожну довбану дівчину, яка колись приділила тобі крихту уваги, що я робив це заради тебе, а не тому, що вмирав від бажання послухати останні новини з кидального фронту? То чому б тобі не послухати мої, гімнюче? Може, ти сидів зі мною годинами, вислуховуючи моє скиглення про те, що тебе, товстого й негарного, завжди кидає найкращий друг, щойно на видноколі з’являється чергова Катріна? Ти ніколи не замислювався, хоч на якусь довбану мить, що моє життя може бути таким самим, як і твоє? Уяви, якби ти не був довбаним генієм, і був самотній, і ніхто ніколи тебе не слухав. О, так. Я поцілував дівчину. То вбий мене. Я прийшов додому, поспішаючи розповісти тобі про це, бо в мене нарешті була своя власна історія після чотирьох років вислуховування твоїх. А ти — такий самозакоханий вилупок, що не можеш ні на секунду уявити, що моє життя не обертається довкола зірки на ім’я Колін Сінґлтон.

Гассан зупинився, щоб передихнути, і Колін висказав те, що дошкуляло йому майже весь день.

— Ти назвав його Коліном, — сказав він.

— Знаєш, у чому твоя проблема? — вів далі Гассан, пропустивши сказане мимо вух. — Ти не можеш жити з думкою, що хтось може піти від тебе. Тому замість того, щоб радіти за мене, як кожна нормальна людина, ти бісишся: «О, ні, Гассан мене більше не любить!» Ти такий сцикун, і так пересцяв від того, що хтось може покинути тебе, що все твоє довбане життя будується на тому, щоб не буди покинутим. Це не працює, кафіре. Це не просто тупо, це неефективно. Бо замість того, щоб бути хорошим другом чи хорошим хлопцем, ти тільки й думаєш «вони-можуть-не-любити-мене-вони-можуть-не-любити-мене» — і здогадайся що? Коли ти так робиш, ніхто тебе не любить. Ось тобі твоя довбана Теорема.

— Ти назвав його Коліном, — повторив Колін наполегливо.

— Назвав Коліном кого?

— ЩОКа.

— Ні.

Колін кивнув.

— Невже?

Колін кивнув.

— Ти певен? Ну, звісно, ти певен. Ху. Гаразд, вибач. Це було свинство з мого боку.

Колін заїхав на стоянку магазина, зупинив машину, але не вилазив.

— Я знаю, це правда. Про те, що я егоїстична свиня.

— Ну, не завжди. Але менше з тим. Просто припини це.

— Насправді я не знаю, як, — признався Колін. — Як можна просто припинити боятися залишитись покинутим і назавжди самотнім і нічого не важити у світі?

— Ти довбаний розумник, — відповів Гассан, — я певен, ти щось придумаєш.

— Це класно, — сказав Колін трохи згодом. — Я про Кетрін. Ти поцілував дівчину, блін. Дівчину. Я хочу сказати, я завжди наче думав, що ти, може, гей.

— Я міг би бути геєм, коли б мав симпатичнішого найкращого друга, — сказав Гассан.

— Я теж, може, був би геєм, якби міг знайти твій пеніс поміж двох жирних яєць.

— Засранець, я можу набрати хоч іще двісті кіло, але мій Громобій все одно діставатиме мені до колін.

Колін усміхнувся:

— Ї й пощастило.

— Шкода, що вона так і не дізнається, як їй пощастило, хіба що ми одружимося.

Тоді Колін повернувся до попередньої теми.

— Ти буваєш такою скотиною по відношенню до мене. Мені було б легше, якби ти не поводився так, наче ненавидиш мене.

— Чувак, ти ж не хочеш, щоб я сів коло тебе і співав, що ти мій найближчий друг, що я тебе люблю, і ти такий геніальний, що я хочу впасти тобі на груди? Бо я не збираюсь цього робити. Бо це хрінь. Але — так, я вважаю, що ти геній. Без жартів. Я чесно так думаю. І я думаю, ти можеш зробити в житті, що захочеш, і це дуже круто.

— Дякую, — сказав Колін.

Вони вийшли з машини і зустрілися перед капотом, і Колін трохи підняв долоні, а Гассан пхнув його грайливо, і вони пішли до магазину.

ЩОК викладав палички в'яленої яловичини, а Ліндсі сиділа на табуретці за касою і читала «Життя зірок», поклавши босі ноги на прилавок.

— Здоров, — привітався ЩОК. — Чув, у тебе сьогодні побачення, великий мен.

— Так, і все завдяки твоїй майстерній їзді. Коли б ти проминув оту вибоїну, вона ніколи б не потрапила в мої обійми.

— Та на здоров’я. Правда ж, вона краля?

— Агов! — відгукнулась Ліндсі, не відриваючи погляду від журналу. — Це я краля!

— Тихо, мала, — сказав ЩОК.

— Отже, Коліне, — звернувся до Коліна ЩОК, — Гасс каже, що з мандрами в тебе не дуже, однак ти повинен поїхати з нами на полювання в наступні вихідні.

— Я вдячний тобі за запрошення, — сказав Колін. І він справді був вдячний. Жоден квортербек, чи корнербек, чи хоч хто хоч якось пов’язаний з футболом, ніколи нікуди його не запрошував. Але він одразу згадав про те, чому він віддав перевагу Катріні № 1 перед Марі Караволлі. У цьому світі, вважав Колін, краще триматися собі подібних. — Але я навіть не знаю, як стріляти.

— О, закладаюсь, ти упораєш суперкабанюру, — сказав ЩОК.

Колін зиркнув на Гассана, який зробив великі очі й ледь помітно кивав. На якусь мить Колін подумав було відмовитися від полювання, але вирішив, що він заборгував це Гассанові. Не бути самозакоханою скотиною, подумав Колін, — це означає, зокрема, робити із друзями навіть такі речі, які ти не хочеш робити. Навіть якщо вони можуть закінчитися смертю дикої свині.

— Гаразд, — погодився Колін, дивлячись не на ЩОКа, а на Гасса.

— От і добре, — сказав ЩОК. — Слухайте, раз уже ви всі тут і можете наглянути за магазином до закриття, я відчалюю. Ми зустрічаємося із хлопцями з фабрики. Йдемо на боулінг.

Ліндсі відклала журнал.

— Я теж люблю боулінг, — сказала вона.

— Сьогодні тільки для хлопчиків, бебі.

Ліндсі удавано набурмосилась, тоді усміхнулась і встала, щоб поцілувати ЩОКа на прощання. Він перехилився через прилавок, чмокнув її в губи і вийшов.

Вони рано зачинили магазин і поїхали додому, хоча Голліс не любила, щоб її переривали до п’ятої тридцяти. Вона лежала на дивані у вітальні й промовляла:

— Нам потрібна тут твоя допомога. Поглянь на ціни. — Побачивши, що вони заходять, сказала: — Я передзвоню, — і натиснула відбій. — Я ж говорила вам, я працюю до пів на шосту й мені не можна заважати.

— Голліс, чому ти продаєш землю Маркусу?

— Це тебе не стосується, і не змінюй тему, будь ласка. Йдіть і не заходьте в дім до сімнадцятої тридцяти. Я плачу вам за роботу, не забувайте. І, Ліндсі Лі Веллс, я знаю, що тебе не було сьогодні в домі містера Джеффрі. Не думай, що я не дізнаюсь про такі речі.

— У мене сьогодні побачення, я не вечерятиму, — втрутився Гассан.

— А я забираю Коліна на вечерю, — сказала Ліндсі. — Цього Коліна, — пояснила вона, тицьнувши Коліна в біцепс. Голліс просяяла; а в погляді Коліна змішалися подив і сум’яття.

— Що ж, тоді я, мабуть, зможу трохи попрацювати ввечері, коли вас не буде, — потішилась Голліс.

Колін провів решту часу до «побачення», працюючи над Теоремою. За півгодини він довів до пуття К-19. Проблема, як виявилось, була не в математиці, а у неправильних сподіваннях: Колін намагався пристосувати Теорему так, щоб графік К-19 мав такий вигляд:

Якщо коротко, він сподівався на возз’єднання. Він виходив з того, що Теорема може зазирати в майбутнє, коли К-19 повернеться до нього. Але вирішив, що Теорема не може враховувати свій власний вплив. Після цього він зміг описати свої стосунки з Катріною № 19 до цього часу тією ж формулою, до якої дійшов раніше, у машині з Ліндсі:[69]

О п’ятій годині він був уже зовсім близько. Колін уклав у формулу вісімнадцять із дев’ятнадцяти «американських гірок» своїх стосунків із Катрінами. Але Катріна № 3 не піддавалась, а не можна ж подавати на Нобелівську премію[70] рівняння, яке описує тільки вісімнадцять із дев’ятнадцяти Катрін. Наступні дві години він обмірковував кожен аспект Катріни № 3 (повне ім’я: Катріна Івенберг) із точністю та ясністю, які робили його мозок таким унікальним. Але так і не здолав Аномалію № 3, як він її назвав. Рівняння, що правильно описувало решту вісімнадцять, для Катріни № 3 давало такий графік:

Графік-смайлик означав, що не Катріна покинула Коліна, а, навпаки, він її, що було абсурдом. Він пам’ятав усе про Катріну № 3 і про всіх інших — він пам’ятав усе про все, — але щось у Катріні № 3 вислизало від нього.

Колін так зосереджено працював над Теоремою, що забув про все навколо, і сіпнувся від несподіванки, коли позаду прозвучав голос Ліндсі: «Час вечеряти, чуваче». Він озирнувся й побачив, що вона просунула голову в двері його кімнати. На дівчині була блакитна бавовняна майка і блакитні вузькі джинси, на ногах — «конверси» і — наче вона знала, що йому це подобається — жодного макіяжу. Вона була симпатичною навіть без усмішки. Колін кинув погляд на свої джинси і жовту футболку «Головаті діти».

— Не варто перевдягатися заради мене, — сказала Ліндсі, усміхаючись. — І нам треба йти.

Вони спустилися вниз саме вчасно, щоб крізь скляні двері побачити, як Гассан сідає у позашляховик Кетрін. Він вручив її прив’ялу троянду, яку зрізав у садку. Вона посміхнулась і вони поцілувалися. Господи! Колін бачив це на власні очі: Гассан цілував дівчину, яка мала бути шкільною Королевою краси.

— Кетрін була Королевою на зустрічі випускників?

— Ні, я була, — одразу відповіла Ліндсі.

— Справді?

Ліндсі стисла губи.

— Насправді ні, але ти не повинен був так дивуватися з цього! Але Кетрін була в складі «Королівського двору». Вона зупинилась і гукнула в бік кухні: — Агов, Голліс! Ми поїхали. Повернемось, мабуть, пізно. Гарячий секс і все таке.

— Розважайтесь, — відгукнулась Голліс. — Зателефонуй мені, якщо затримаєтесь після опівночі.

Вони поїхали в місто, повз заправку з «Тако», де замовили собі їжу в «драйві». Обоє повитягували шиї, намагаючись розгледіти крізь вікно Гассана з Кетрін.

— Таке враження, що він їй справді подобається, — сказала Ліндсі. — Тобто, мені він теж подобається. Не хочу видатися стервом, я просто здивована. Зазвичай вона западає на тупих красунчиків.

— Як і ти.

— Фільтруй базар. Я, між іншим, оплачую твою вечерю.

Вони забрали свої порції курки-такос і поїхали. Колін вирішив нарешті запитати, що відбувається.

— Е-е, а чого це ми вечеряємо вдвох?

— Ну, є три причини. По-перше, я думаю про нашу Теорему і в мене є запитання. Як вона працює, якщо ти гей?

— Цебто?

— Ну, графік, що піднімається, означає, що хлопець покинув дівчину, а графік униз означає, що дівчина покинула хлопця, так? А що як обоє хлопці?

— Це байдуже. Треба просто визначити позицію кожного. Замість «х» і «д» це може бути просто «хі» і «х2». Це алгебра.

— Це пояснює мою четвірку з мінусом з математики. Добре. Слава Богу. Мене справді непокоїло, що це прислужиться тільки натуралам, і що б це тоді була за Теорема. Друга причина: я намагаюсь сподобатися Голліс, а ти їй подобаєшся, і якщо ти подобаєшся мені, я сподобаюсь їй..

Колін спантеличено дивився на неї.

— У мене четвірка з мінусом з алгебри, але дванадцять із плюсом з крутології. Атож, популярність — складна штука. Доводиться багато часу міркувати над тим, що таке «подобатися»; ти повинен справді любити подобатися, а ще, типу, вміти не подобатися.

Колін напружено слухав, покусуючи себе за пучку великого пальця. Слухаючи, як Ліндсі говорить про популярність, він відчув оте таємниче благоговіння (mysterium tremendum).

— Та це пусте, — вела вона далі. — Мені треба довідатись, що відбувається з цим продажем землі. Той Маркус наштампував був типових будинків на південь від Бредфорда. Гидота. Голліс ніколи не вкладалася б у таке лайно.

— А, зрозуміло, — сказав Колін трохи розчаровано.

— І третя причина, — сказала Ліндсі, — треба навчити тебе стріляти, щоб ти не зганьбився.

— Стріляти з пістолета?

— З рушниці. Я поклала одну тобі в багажник, — Колін нервово озирнувся. — Вона не кусається, — заспокоїла його Ліндсі.

— Де ти взяла зброю?

— Де я взяла? Розумнику, дістати зброю в Ґатшоті, Теннессі, легше, ніж хламідію в повії.

Через двадцять хвилин вони сиділи на порослому травою полі на краю густого лісу, який, за словами Ліндсі, належав Голліс, але скоро належатиме Маркусу. Поле, поросле польовими квітами та поодинокими деревцями, було чомусь обнесене брусованою огорожею.

— Навіщо тут огорожа?

— Колись у нас був кінь Гобіт, він пасся тут, але потім помер.

— Це був твій кінь?

— Ага. Ну, і Голліс теж. Голліс отримала його в подарунок на весілля від мого батька, а коли я народилась шість місяців по тому, Голліс віддала його мені. Гобіт був дуже лагідний кінь. Я з трьох років уже могла на ньому їздити.

— То твої батьки розлучилися?

— Ні, офіційно ні. Але знаєш, як говорять про Ґатшот: населення тут ніколи не змінюється, бо щоразу, коли одна жінка вагітніє, один чоловік залишає місто. — Колін засміявся. — Він пішов, коли мені був рік. Телефонує пару разів на рік, але Голліс ніколи не дає мені говорити з ним. Я не знаю його і не переймаюсь цим. А що в тебе?

— Мої батьки досі одружені. Я повинен дзвонити їм щовечора в один і той самий час — через півгодини, до речі. Вони нормальні, хоча, мабуть, надто піклуються про мене. Насправді ми доволі нудна сім’я.

— Ти не нудний. Тобі треба припинити це говорити, бо люди зрештою повірять. Тепер до зброї.

Ліндсі підхопилася, побігла назад через поле і перестрибнула через огорожу. Колін рушив за нею підтюпцем. Бігати він не любив.

— Відчини багажник, — гукнула Ліндсі.

Колін підняв кришку багажника і знайшов довгу двоствольну рушницю з прикладом із мореного дерева. Ліндсі взяла рушницю, простягла йому і сказала:

— Тримай дулом у небо.

Вона захопила квадратну картонну коробку, і вони пішли назад, через огорожу й далі через поле.

Ліндсі з виглядом експерта розкрила рушницю, витягла з картонної коробки два циліндричних патрони і вставила їх у гнізда.

— Коли це лайно заряджене, не направляй його на мене, чуєш?

Вона закрила рушницю, піднесла до плеча, а тоді обережно передала Коліну. Потім стала позаду нього і допомагала тримати рушницю проти плеча. Він відчував, як її груди вперлися йому в лопатку, ноги були стопа до стопи з його ногами, живіт — навпроти його спини.

— Притисни її сильно до плеча, — скомандувала дівчина, і він виконав команду. — Запобіжник тут, — вона намацала його руку і провела її до металевого перемикача збоку на рушниці. Він досі ніколи не тримав у руках зброю, і тепер відчував збудження і водночас провину.

— Так от, коли стріляєш, не треба тягти за спусковий гачок, — сказала Ліндсі йому в шию. — Просто поклади на нього палець і натисни. Просто м’яко натисни. Зараз я відступлю на крок назад і ти просто натисни, гаразд?

— А у що мені цілитись?

— До сараю ти однаково не дострелиш, цілься просто вперед.

Колін відчув порожнечу ззаду, де щойно була Ліндсі, й тоді дуже м’яко натиснув на гачок.

Звук пострілу вдарив його по вухах, а приклад рушниці — у праве плече. Від сили удару рука сіпнулась вгору, ноги підкосилися, і він гепнувся на дупу, та так і залишився сидіти поміж польових квітів з рушницею, спрямованою в небо.

— Що ж, — зауважив Колін, — було весело.

Ліндсі розсміялась.

— Ось чому ми тут — щоб ти не відбив собі дупу перед Коліном, Чейзом і рештою. Тобі треба навчитися готуватися до відбою.

Наступну годину Колін тільки й робив, що палив перед себе у напрямку дубів, зупиняючись тільки для того, щоб перезарядити рушницю і зателефонувати батькам. Він настріляв сорок чотири гільзи, й коли в нього вже заніміла рука і з’явилося таке відчуття, наче йому в праве плече безупинно гамселив чемпіон з боксу, запитав:

— Чому б тобі не стрельнути?

Ліндсі затрусила головою і сіла на траву. Колін сів поряд.

— О, ні, я не стріляю з рушниці. Вона мене жахає.

— Ти глузуєш із мене?

— Ні. До того ж це десятий калібр. Я й за тисячу доларів не стрілятиму з десятого калібру. Вона б’ється, мов той мул.

— То якого ж ти…

— Я ж сказала: не хочу, щоб ти пошився в дурні.

Колін хотів іще поговорити, але не знав, про що, тож він ліг на спину і почав розтирати своє наболіле плече. Ґатшот виявляв проти нього фізичну агресію: набряклий шрам над оком, сорок чотири забої плеча і, звісно, досі болісна порожнеча всередині. І все ж, як це не дивно, йому подобалося це місце.

Ліндсі прилягла поруч, схрестивши руки під головою, потім злегка копнула його ногою в голінь, щоб привернути увагу.

— Що? — запитав Колін.

— Я думаю про ту дівчину, яку ти так любиш, — завела вона. — А я так люблю це місце. І як це трапляється.

Як це з людиною трапляється. Ця земля, яку Голліс продає, а я просто божеволію через це. Частково тому, що не хочу тут цього лайна — типової забудови, а частково тому, що тут моя схованка.

— Твоя схованка?

— Моя таємна схованка. Моє супер, неймовірно цілком таємне місце, про яке ніхто-ніхто не знає. — Ліндсі помовчала, тоді відірвала погляд від гіпнотичної глибини неба і повернулась до Коліна: — Хочеш, покажу?

— Не хочу хвалитися, — сказала Катріна № 1 між двома ковтками кави у Cafe Sel Marie, — та це здається символічним, що все почалося з мене.

— Ну, — відповів Колін, який пив молоко, підфарбоване кавою, — на це можна поглянути із трьох різних позицій. Або 1) це масовий збіг, що всі дівчата, які мені подобалися, мали одне й те саме ім’я, або 2) я якимось чином відчуваю особливу красу цього імені, або ж 3) я так ніколи й не оговтався від наших двозполовиноюхвилинних стосунків.

— Ти був такий кльовий тоді, — сказала Катріна і, витягнувши губи, подула на каву. — Я пам’ятаю, що так думала. Ти був вишуканий зануда ще до того, як вишукані зануди увійшли в моду.

— Я схиляюсь наразі до варіанту № 3, — усміхнувся він.

Довкола них гримів посуд. У кав’ярні було повно народу. Колінові було трохи видно кухню, де їхній офіціант курив довгу тонку сигарету.

— Мені здається, що ти, може, навмисне стараєшся бути дивним. Просто ти такий. Це робить тебе тобою, на відміну від інших.

— Ти говориш, як твій батько, — зауважив він, згадавши Krazy Кіта.

— Тоді, коли я депресувала через французький іспит, ти видався мені неймовірно привабливим, — призналась Катріна. Вона незмигно дивилась на нього, не відводячи погляду. Ці її блакитні очі — саме таким має бути небо. Вона усміхнулась. — То я говорю, як мій батько?

— Так, кумедно, але він також ненавидить французьку.

Вона розсміялась. Колін побачив, що офіціант загасив цигарку й попрямував до їхнього столика запитати, чи не треба їм чогось ще. Катріна № 1 сказала, що не треба. Тоді спитала в Коліна:

— Ти знаєш щось про Піфагора?

— Я знаю його теорему.

— Ні, я про самого чувака. Він був оригіналом. Вважав, що все можна виразити числами, що математика може пояснити світ. Все пояснити.

— Що, навіть такі речі, як любов? — запитав Колін, якому було трохи прикро, що вона знає те, чого він не знав.

— Особливо любов, — відповіла Катріна. — І ти достатньо навчив мене французької, щоб я могла сказати тобі: 10-5 проміжок 16-5-14-19-5 проміжок 17-21-5 проміжок 10-5 проміжок 20-1-9-13-5.

Довгу мить Колін дивився на неї, втративши мову. Він легко розшифрував цей код, але не казав нічого, гадаючи, коли вона це придумала і коли вивчила напам’ять. Навіть він не міг би так швидко перевести французькі літери в арабські цифри. Вона сказала числами: «Je pense que je t`aime» — «Мені здається, що ти мені подобаєшся». Або ж: «Мені здається, що я тебе кохаю». Французьке дієслово «aimer» має два значення. Вона йому подобалась і він кохав її. Вона говорила з ним мовою, яку не можна до кінця зрозуміти, хоч як би наполегливо її вивчав.

Він мовчав, аж доки не сформулював відповідь повністю, відповідь, яка живитиме її цікавість, але не задовольнить її до кінця. Попри те, що Колін Сінґлтон, і це треба визнати, був нездатний виграти в стосунках у фінальному раунді, навіть якби на кону стояло його життя, він зазвичай перемагав у першому.

— Ти це говориш тільки тому, що мене показують у телевізійному шоу, яке ніхто не дивиться, — сказав він.

— Можливо.

— О, можливо, — підхопив він, — ти це говориш, бо тобі лестить, що я витратив вісім років життя в погоні за сімома літерами твого імені.

— Можливо, — погодилась вона. І тут у Коліна задзвонив телефон. Матінка. Їхня відлучка скінчилась. Та було вже запізно. В його уяві Катріна № 1 вже стала Катріною № 19. Незабаром до неї перейде трон, який весь цей час по справедливості належав їй.