Герої (не)війни

Розділ 10. Сила спеціальних операцій

— От потерь прошлого года мы не оправились до сих пор. Чтобы вы понимали, в 2014-м году погиб цвет армейского спецназа. Те люди, которые служили в спецназе не полгода и не год, а 5, 7, 10, 12 лет.

На зустріч мій співрозмовник — високий, кремезний, з низьким командним голосом та чималою силою в руках (це я відчула, коли віталася з ним) — прийшов у захисному армійському костюмі кольору хакі та балаклаві. Спецназ на війні — сили невидимі. І такими мусять залишатися.

Наша розмова тривала більше години. Чимало з того, що мене цікавило (Якою роботою за умовною лінією кордону займаються специ? Чи це вони «зачищають» керівників банд формувань? Які ділянки «роботи» по той та цей бік фронту залишаються неохопленими і наскільки наш спецназ поступається російському?), так і залишилося для мене таємницею. Бо не все, доки закінчиться війна, можуть говорити ті, кого і так на війні на сході практично не видно. Утім, дещо мені таки вдалося з’ясувати. Що саме, розповім по порядку.

У перші місяці весни 2014-го, коли російські «зелені чоловічки» з Криму несподівано перекочували на Донбас, воювати з російськими найманцями та місцевими колаборантами кинули саме спецпризначенців — як найбільш підготовлені на той момент військові сили. Але замість спецоперацій, для яких їх готували, спецназу довелося виконувати роль звичайнісінької піхоти. Більше того, подекуди специ та професіонали супроводжували колони з офіційними особами, коригували артилерійський вогонь, займалися геть усім, крім того, чого їх справді вчили. Риба гнила з голови — на першому етапі спецпризначенцями керували загальновійськові командири, які й гадки не мали про можливості та специфіку роботи спецслужб.

Саме через це 3-й та 8-й окремі полки спеціального призначення на початку війни зазнали непоправних втрат — чимало спеців 3-го полку полягло біля Ізварино, коли українські військові намагалися втримати контроль над ділянкою спільного із сусідом-агресором кордону. Двоє бійців загинули у збитому під Слов’янськом гелікоптері Мі-8. Аж 11 спецназівців 3-й полк спецпризначення втратив 29 липня 2014 року в районі міста Сніжне на Донеччині. Вони виконували бойове завдання, коли із засідки на українських бійців напали бойовики. Потім був Іловайський «котел» та 242 дні оборони Донецького аеропорту, де полягли кращі з кращих представників спецназу.

— Погибли специалисты, которые были подготовлены в мирное время. А подготовка военного времени сильно проигрывает подготовке мирного. Хотя бы по времени этой подготовки, — пояснює мій співрозмовник.

Крім того що спецназ на початку використовували за принципом «комп’ютером забиваємо цвяхи», за рівнем оснащення елітні війська теж нічим не поступалися загальновійськовим. Проблеми були з усім, згадує боєць.

— Скажем так: мы вступили в войну два года назад. Вот у меня в группе было всего две разгрузки — у меня и у моего зама. Все остальные были с подсумками. Потом, в процессе, мы на волонтерские деньги обули, одели, закупили нам всё необходимое снаряжение. Очень многие вещи до сих пор закупают волонтеры. К примеру, та форма одежды и то снаряжение, которое мы имеем на данный момент, не отвечают даже минимальным требованиям. Если мы упустим вопрос с формой одежды и обратимся к снаряжению, то, скажем так, разгрузочные системы, кобуры, пистолетные рукоятья, ремни и так далее — список можно перечислять очень долго — это то, чего не хватает.

Але якщо потрібні берци та камуфляж волонтери спецназу діставали, то, приміром, той же тепловізор, вартість якого близько 50 тисяч гривень, — це розкіш, добре, якщо привозили один. Хоча для виконання спецзавдань така техніка потрібна кожному спецпризначенцю. Вона ж нині в дефіциті навіть на найгарячіших ділянках фронту. Це тобі не американська армія, зітхає боєць.

— Если мы обратимся к опыту наших западных товарищей, тех же американцев, то там каждый боец имеет прибор ночного видения. Каждый! Тепловизоры, средства радиоразведки, средства связи… Это крайне важные элементы, которые мы если и имеем, то точно не в том объеме, в котором они должны быть.

Аналогічна ситуація зі зброєю. Приставка «спец» на війні геть не означала, що у цих військових була краща чи новіша зброя, ніж та, яку отримував на руки рядовий український боєць. І якщо з автоматами та кулеметами Калашникова специ ще мирилися, снайперські гвинтівки не витримувати жодної критики. Гвинтівка Драгунова розробки кінця 50-х — початку 60-х років аж ніяк не могла дорівнювати тим, що використовували і використовують озброєні Росією бойовики. До речі, нині, за останніми даними з фронту, їхня улюблена зброя на всіх без винятку ділянках фронту — снайперська гвинтівка калібром 12,7.

Одну з таких — АСВК (армійська снайперська гвинтівка крупнокаліберна) — у Росії розробили ще 2004-го року на заводі Дегтярьова. На озброєння російської армії ця гвинтівка потрапила 2013-го — за рік до війни на Донбасі.

Нині ж, за два роки протистояння на сході, для ар­мійсько­го спецназу придбали частину необхідної зброї. Але — лише частину і врізнобій, наголошує спецпризначенець.

— Самые большие проблемы — с бесшумным оружием, со специальным оружием и снайперским. Мы все прекрасно понимаем, что снайперская винтовка Драгунова для спецназа уже устарела, все мы прекрасно понимаем, что АКМ (автомат Калашникова модернізований. — Ред.) с ПВС (монокулярна система нічного бачення. — Ред.) как бесшумное оружие для спецназа устарело. Сейчас в частях есть винтовки новые, закупленные. Есть кое-что, что пришло от государства, но у нас нет единого стандарта и унификации. И это уже не проблема руководства, командования или денег. Это проблема учебного центра.

А з навчальним центром у спецназу великі проблеми. До осені 2013-го бійців військ спеціального призначення готував єдиний в країні 50-й навчальний загін у Кіровограді — у місті, де базується штаб 3-го окремого полку спеціального призначення. Випадково чи ні, але за кілька місяців до захоплення Криму, восени 2013-го, цей центр закрили. Відтоді він так і не відновив роботи. Наче в країні немає війни.

Бійців останнім часом якщо і готували, то невеликими групами і врізнобій. Приміром, у листопаді на військовому полігоні у Хмельницькому український спецназ тренували американські інструктори. Частині «молодих» навички передають досвідчені колеги, які і навчалися за стандартами, і на війні свою роботу зробити встигли. Але проблема, кажуть військові, залишається. Єдиної системи підготовки бійців-­спецпризначенців немає і досі, невесело констатує мій співрозмовник, який свої знання здобував ще в Кіровограді — у тому самому єдиному навчальному центрі спецназу.

— Существует разница между ускоренной подготовкой военного времени и подготовкой мирного времени. Когда человек после учебного заведения попадает в боевое подразделение и в мирное время планово занимается подготовкой, выполняет какие-то учебные боевые задачи, участвует в учениях, соревнованиях, он получает опыт. И этот опыт он потом может применить на войне. И чем больше этот опыт, тем лучше.

— А скільки потрібно часу, щоб підготувати повноцінного боєздатного, готового до реального протистояння з ворогом спецпризначенця?

— Минимум 5 лет подготовки. В режиме вот этой так называемой гибридной войны — меньше. Но при условии, что тренировать людей будут в едином учебном центре. И по единой системе.

Саме за такою системою — найкращою — готували російські сили спеціальних операцій. Після першої та другої чеченських війн російське Міноборони зробило свої висновки і ставку — на сили спеціальних операцій. У них найкращі, порівняно з іншими родами військ, зброя, одяг, спецзасоби та свій навчальний центр на Кавказі, де працюють найкращі інструктори. Але інша, ніж в українських спеців, мотивація. Можливо, тому у ході оборони Донецького аеропорту, яка тривала більше, ніж свого часу оборона Сталінграда та Москви, українські кіборги серйозно прорідили лави російського спецназу. Тоді рахунок російських «двохсотих» ішов на сотні…

Таємні операції та нелегальна розвідка, створення агентурних мереж, впровадження шпигунів у найвищі ешелони влади, підготовка до переворотів, саботаж, диверсії та дезінформація. Це лише невелика частина з того, на що вчаться і чим займаються сили спеціальних операцій. Ці високомобільні, швидкі та надефективні військові формування створені в усіх провідних арміях світу. Росія про появу власних ССО заявила на початку 2013 року. А випробування ці сили проходили в Україні, відзначає боєць.

— Силы специальных операций — это скальпель. Это хирургический инструмент, ведь не всегда нужно применять молоток либо пилу, если можно легонько произвести хирургический надрез скальпелем. Весь мир к этому пришел. Даже Россия. Результативность данного вида, данного воинского организма вы видите на нашей территории. Крым уже не наш, его захватили в считаные дни, на территории Луганской, Донецкой областей хозяйничают оккупанты. Это была специальная операция, которая идет против Украины до сих пор. И она совмещала в себе все фазы и факторы специальной операции.

Першою з цих фаз була потужна російська пропаганда. Брехня про особливий регіон Донбас, який годує решту України, про наступ на російську мову та захист російськомовного населення, «фашистів» і «бандерівців», що прийшли до влади, — це лише невелика частина з того арсеналу, який російські ЗМІ активно використовували ще задовго до початку російсько-української війни. Крім фільмів, музики, пісень та пропагандистських новин, російські сили спецоперацій активно вирощували та озброювали у східних областях так званий «спротив», який потім російські ж ЗМІ охрестили «апалченцями» — ображеними шахтарями, які повстали проти столичної влади. У східних областях ця пропаганда лягла на сприятливий ґрунт.

— Если мы посмотрим, как Россия ведет информационно-психологическую борьбу, то это и теле- и радиовещание, это и теле- и радиопередачи, это художественные фильмы. Вплоть до музыки. Вспомните такую «чудесную» в кавычках песню, как «Вставай, Донбасс!», — там же профессионально написанные слова, профессионально подобранная музыка и профессионально подобранный видеоряд. Они вкладывают в это огромные деньги и получают от этого достаточно хорошие дивиденды. Прежде всего мы должны сражаться за умы и сердца. То есть пока мы не выбьем из-под ног оккупантов поддержку населения, нам будет очень тяжело. Скажем так, я больше чем уверен, что многие из боевиков, которые находятся сейчас в рядах так называемой ЛНР и ДНР, готовы были бы, возможно, сдаться. Но зачастую многие из них даже не знают об амнистии. И задача сил спецопераций — им эту информацию донести.

Сполучені Штати сили спецоперацій створили ще у далеких 1980-х. У США це окрема, незалежна від інших родів військ структура. Її основні принципи: люди завжди важливіші за «залізо», ССО — не продукт масового виробництва та якість краща за кількість. На невеликі, мобільні, чудово оснащені військові сили свого часу зробила ставку і Великобританія, яка нещодавно вирішила посилити цей компонент.

Україна про створення власних сил спеціальних операцій заявила ще у вересні 2014-го. Саме тоді вийшов указ Президента про появу ССО — найефективнішого військового підрозділу, здатного протистояти ворогу в умовах «гібридної» війни. Майже рік спецпризначенці боролися за людину, яку хотіли бачити на чолі ССО, — Сергія Кривоноса. Серед спецназу — фігура легендарна. Це він керував обороною Краматорського аеропорту, коли Краматорськ контролювали бойовики. Вони провели в оточенні 47 днів. Їжу та боєкомплекти захисники аеропорту отримували з повітря. І відстояли об’єкт без жодних втрат.

Утім, сили спецоперацій — за рішенням атестаційної комісії — очолив генерал-майор Ігор Луньов, який керував десантними військами в операціях зі звільнення Слов’янська, Краматорська, Дебальцевого, Вуглегірська.

Сергій Кривоніс став його першим заступником.

Наприкінці лютого 2016-го Міністерство оборони оголосило набір до нового виду Збройних Сил…

— Пойду я, меня уже ждут, — лаконічно підсумовуючи нашу розмову, кремезний спецназівець у балаклаві міцно тисне мені руку і швидко йде. Попри усі наявні в структурі проблеми зі спецтехнікою, зброєю, навчанням, вони все одно роблять те, що мусять, — захищають Батьківщину. Тепер — від реального, а не теоретичного ворога. Бо кожен із них, хто раніше чи пізніше приходив у спецвійська, складав присягу на вірність народу та Україні.