Герої (не)війни

Закінчуємо там, де й почали. На Краснопільському цвинтарі під Дніпропетровськом. З хрестами без імен. Тимчасово не встановлений захисник України №… У вересні 2014-го з окупованої частини Донбасу виїхало три «КамАЗи» з останками тіл загиблих під Іловайськом. Три вантажівки з руками, ногами, тулубами і головами тих, хто ще недавно був чиїмось сином, чоловіком, батьком, другом. Їх посортували, взяли матеріал для ДНК-еспертизи і поховали. Крім Краснопільського цвинтаря, є ще поховання на Кушугумському кладовищі біля Запоріжжя. А ще могили у Старобільську. Невідомі й нікому не потрібні герої. Самотня ворона сидить на пам’ятнику…

У цій книжці немає можливості розповісти про всіх. Сайт Memorybook.org.ua подає 2360 загиблих воїнів ЗСУ, 141-го бійця підрозділів МВС, 212 — Національної гвардії, 10 — Служби безпеки, 76 прикордонників і 78 — так званих інших служб. Під іншими службами маються на увазі добробати, які не увійшли до складу офіційних підрозділів. Батальйон ОУН, ДУК «Правий сектор», «Карпатська Січ», батальйон імені Дудаєва, грузинський національний легіон і волонтери. Останніх п’ятеро.

Микола Чорний. Зник безвісти 23-го червня 2014-го під час доправляння гуманітарної допомоги в район Дебальцевого. Був ексгумований пошуковцями місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Похований із військовими почестями як тимчасово не встановлений захисник України у Дніпропетровську. Після встановлення особи за тестом ДНК перепохований у рідному Кременці.

Юрій Пізняк — фермер з Дніпропетровщини, який допомагав зводити блокпости на кордоні з Донеччиною. Вбитий проти ночі на 14 серпня 2014 року на блокпосту «Слов’янка-кордон», коли бойовики намагалися зі зброєю прорватися з Донецької області у Дніпропетровську.

Волонтер Роман Шлюсар. Із Чернівців, загинув під час поїздки в зону АТО біля Лисичанська.

Володимир Бондар. Загинув 17-го травня 2015-го в результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, що веде до села Троїцьке Луганської області. У позашляховику військові й волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Разом із Володимиром загинули старший солдат Попіль, полковник Соколенко і волонтер Євдокименко…

Вибачте усі, кого і чиїх родичів ми не згадали. Вибачте усі.

Війна триває. Уже здається, що Україні треба звикати до постійного осередку напруження на сході. Здається, що суспільство вже звикло. Урешті, живе ж так успішна країна Ізраїль. Крім усього іншого, це означає, що Молох війни потребуватиме все нових і нових героїв — наших захисників. Героями ж не народжуються…