Жах на вулиці В’язнів

Частина 17

— Такі-от наші місцеві вибори, — Віктор простягає мені цілу купу аркушів. — Бери все. Може, щось використаєш. Можеш навіть не переписувати.

— Ну, ні, — зло відказую я.

— Так погано? — він похмурніє, і мені вже знов його шкода.

— Краще скажи, — питаю я, — що було далі?

— А нічого. Вони розмістили це на каналі, де працював Терешкун. Томи чоловік. Той, що втопився. Він у них відділ пропаганди очолював. Багато років. І в газеті. Там цілий медіа-холдинг. Навіть сайт є, хоч тут цим ще не користуються. Про Стьопу окрема розмова.

— Ага, ще одне вбивство, — протягую я.

— Та яке вбивство? Ти ж чув, що Тома сказала — самогубство. Бідолаха.

— Терешкун?

— Тома. Ну, але ти питав, чим та історія з гайцями скінчилася? Так-от, нічим. Ці їхні штучки попри спланованість і вкинуті гроші нічого не могли змінити. Мирона любили. А Стабільність ні. Він у людей викликав ненависть. Чужий, грубий, слина з рота крапає. А ми били в кампанії на те, що Мирон свій. «Свій у дошку» — це я про нього придумав. Хороший слоган, правда? Причому він ніде не світився — аж в кінці на бордах вибили. До того просто в люди кинули фразу, і спрацювало. Ще іноді в статтях про нього в текст закидали. На підсвідомість тиснуло. Ми їх узували. У нас навіть, як це, мозкові штурми бували. Навіть сам Мирон приходив. Коли мав час поза заводськими справами. Там теж якісь проблеми були.

— Він через завод і в депутати ж зібрався? Щоб конкуренти не відібрали й не знищили?

— Та наче так. Хрін його знає нащо. Для мене це взагалі загадка — що в людині не так має бути, щоб вона захотіла в політику. Яка така ланка ДНК за це відповідає? Де та хвора хромосома, яку слід видалити? Словом. Ми в них вигравали. Бо Стьопа, який у них за піар відповідав, хріново працював. І сам. Без мозкових колективних штурмів. Просто силою брали та грішми. А цього тут мало. Давай, я тобі про нього ще розкажу. І про Тому. Бідна, бідна Тома…