Грішні, чесніші за херувимів...

ЕПІЛОГ

Свою першу новелу “Я маю ноги”, я напишу завтра. І “За сімома замками” — про німецьких покриток і дітей війни, і про Чинбаря, який чекає синів з війни, і про те, як згоріло у Сави родове гніздо — теж напишу завтра, у дорослому житті, залишивши за порогом дитинства цілий світ, який я потому все життя намагатимусь розгадати, щоб колись, проживши й переживши, прочинити до свого раю земного тихенько браму, і побачивши там ще живих тата з мамою, дідів-дядьків, бабів-тіток-дядинів своїх, ще малих братів і сестер своїх, здивуватися з радісним смутком:

— Боже! Я ж росла на прекрасній землі, в Едемі щасливих ілюзій і скороминущого смутку. Я росла в театрі великих пристрастей і зростала у храмі високих чеснот.

Я жила серед грішніших людей, чесніших за херувимів, славніших за серафимів.