Гра дзеркал

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Минула хвилина або дві, перш ніж до кожного дійшло, що вона сказала.

Кері Луїза недовірливо запитала:

— Кристіана застрелено? Вбито? Але ж цього не може бути.

— Якщо ви мені не вірите, — сказала міс Белвер, ще міцніше стиснувши губи й звертаючись не так до Кері Луїзи, як до всієї компанії, — то підіть самі погляньте.

Вона була сердита. Її гнів знайшов собі вихід у хрипкій гостроті голосу.

Повільно, недовірливо Кері Луїза ступила крок до дверей. Льюїс Сероколд поклав руку їй на плече.

— Ні, моя люба, дозволь, я піду.

Він підійшов до дверей і вийшов із зали. Доктор Мейверік, кинувши сповнений сумніву погляд на Едгара, подався за ним, Міс Белвер теж пішла з ними.

Міс Марпл обережно допомогла Кері Луїзі опуститися на стілець. Вона сіла, її очі були наповнені болем і жахом.

— Кристіана вбито? — повторила вона знову.

Вона промовила ці слова тоном скривдженої дитини.

Волтер Хад залишився поруч із Едгаром Лоусоном, спопеляючи його поглядом. У руці він тримав револьвер, який підібрав із підлоги.

Місіс Сероколд запитала з подивом у голосі:

— Але хто міг захотіти вбити Кристіана?

Це було не те запитання, яке вимагало відповіді.

Волтер процідив крізь зуби:

— Психи! Усі вони тут божевільні та психи.

Стівен підійшов ближче до Джіни, ніби готуючись захистити її від будь — якої небезпеки. Її юне приголомшене обличчя було найяскравішою річчю в кімнаті.

Несподівано парадні двері відчинилися, й струмінь холодного повітря залетів до зали разом із чоловіком у важкому пальті.

Його веселе привітання прозвучало неймовірним дисонансом.

— Вітаю вас, люди, що тут у вас відбувається сьогодні вночі? На дорозі густий туман. Мені довелося їхати збіса повільно.

Протягом якоїсь миті ошелешеній від подиву міс Марпл здавалося, що її зір роздвоївся. Адже один і той самий чоловік не міг стояти біля Джіни й заходити у двері. Потім вона зрозуміла, що це була тільки схожість, а коли придивитися уважно, не така вже й близька схожість. Двоє чоловіків були вочевидь братами з досить сильною родинною схожістю, але не більше.

Якщо Стівен Рестарік був тонкий майже до виснаження, то новоприбулий був повний. Велике пальто з каракулевим коміром було щільно підігнане під його повне тіло. То був вродливий молодик, а вираз його обличчя був позначений авторитетністю й світився добрим гумором успіху.

Але міс Марпл помітила ще одне. Його погляд, коли він увійшов до зали, негайно зупинився на Джіні.

Він спитав із легким сумнівом у голосі.

— Ви мене чекали? Ви отримали мою телеграму?

Він звертався тепер до Кері Луїзи. Підійшов до неї. Майже машинальним рухом вона простягла йому руку. Він узяв її й обережно поцілував. То був приязний жест пошани, а не просто вияв театральної чемності.

Вона прошепотіла:

— Звичайно, Алексе, любий, звичайно. Але, ти ж бачиш… сталися непередбачені події…

— Події?

Мілдред розповіла йому про те, що сталося, розповіла з якоюсь похмурою втіхою, що здалася міс Марпл бридкою.

— Кристіан Гульбрандсен, — сказала вона. — Мій брат Кристіан Гульбрандсен щойно знайдений мертвим від кулі.

— Святий Боже! — У голосі Алекса прозвучало щось більше, аніж приголомшений подив. — То він наклав на себе руки?

Кері Луїза стрепенулася.

— О, ні, — сказала вона. — Він не міг накласти на себе руки. Тільки не Кристіан. О ні.

— Дядько Кристіан ніколи не вистрелив би сам у себе, я певна, — підтримала її Джіна.

Алекс Рестарік переводив погляд з однієї людини на іншу. Від свого брата Стівена він одержав короткий ствердний кивок. Волтер Хад відповів йому досить непривітним поглядом. Потім погляд Алекса спохмурнів, зупинившись на міс Марпл. Так, ніби він побачив зайву й непотрібну декорацію на добре обладнаній сцені.

Він дивився на неї так, ніби хотів, щоб йому пояснили її присутність. Але ніхто не став пояснювати її присутність, і міс Марпл і далі здавалася старою, сентиментальною і трохи розгубленою старою леді.

— Коли? — запитав Алекс. — Коли це сталося, я хотів запитати?

— Перед самою твоєю появою, — сказала Джіна. — Десь три або чотири хвилини тому, я думаю. Ми навіть чули постріл. Але ми не помітили його — по-справжньому не помітили.

— Не помітили? Чому не помітили?

— Бо тут відбувалося дещо інше… — сказала Джіна з відтінком вагання в голосі.

— Ще б пак не відбувалося, — із притиском сказав Волтер.

Джульєта Белвер увійшла до зали через двері з бібліотеки.

— Містер Сероколд запропонував, щоб усі ми чекали в бібліотеці. Це буде зручно для поліції. І для всіх інших, крім місіс Сероколд. Ти пережила великий шок, Каро. Я наказала наповнити кілька пляшок гарячою водою, щоб покласти тобі в ліжко. Відведy тебе й…

Підвівшись на ноги, Кері Луїза похитала головою.

— Я повинна спершу побачити Кристіана, — сказала вона.

— О, ні, люба, не треба. Не псуй собі настрій…

Кері Луїза дуже лагідно відтрутила її вбік.

— Люба Джоллі, ти не розумієш.

Вона розглянулася навкруги й покликала:

— Джейн!

Міс Марпл уже підходила до неї.

— Ходімо зі мною, ти не проти, Джейн?

Вони рушили удвох у напрямку дверей. Доктор Мейверік, заходячи, мало не зіткнувся з ними.

Міс Белвер вигукнула:

— Докторе Мейверік! Зупиніть її. Вона хоче вчинити велику дурницю.

Кері Луїза спокійно подивилася на молодого лікаря. Вона навігь легко всміхнулася.

Доктор Мейверік запитав:

— Ви хочете піти туди — й побачити його?

— Я повинна.

— Розумію. — Він відступив убік. — Якщо ви вважаєте це своїм обов'язком, місіс Сероколд, то йдіть. Але потім, будь ласка, підіть ляжте й дозвольте, щоб міс Белвер доглянула за вами. У першу мить ви, можливо, не відчуєте шоку, але запевняю вас, що потім ви відчуєте його.

— Атож. Гадаю, ви маєте рацію. Я буду розважлива. Ходімо, Джейн.

Дві жінки вийшли у двері, проминули внизу головні сходи, пройшли коридором повз їдальню, яка була праворуч, і подвійні двері, що вели до кухонних приміщень ліворуч, повз бічні двері, що виводили на терасу, й підійшли до дверей, за якими було оздоблене дубом помешкання, надане в розпорядження Кристіана Гульбрандсена. То була кімната, обставлена радше як вітальня, а не як спальня, де з одного боку стояло в алькові ліжко, а з другого були двері, що виводили до перевдягальні та ванної кімнати.

Кері Луїза зупинилася на порозі. Кристіан Гульбрандсен сидів за великим письмовим столом із червоного дерева, на якому стояла перед ним невеличка портативна друкарська машинка. Він сидів там тепер, але перехилився набік на стільці. Високі підлокітники стільця перешкодили його тілу сповзти на підлогу.

Льюїс Сероколд стояв біля вікна. Він трохи відхилив штору й дивився в ніч.

Він обернувся і спохмурнів.

— Моя люба, тобі не слід було приходити.

Він підійшов до неї, і вона простягла руку до нього. Міс Марпл відступила на крок або два.

— Ні, Льюїсе. Я повинна була — побачити його. Людина має знати, що діється в її домі.

Вона повільно підійшла до письмового столу.

Льюїс сказав застережним тоном:

— Нічого не торкайся. Поліція повинна побачити все в такому вигляді, в якoму ми його знайшли.

— Звичайно. Отже, його хтось умисне застрелив, так?

— О, так. — Льюїс Сероколд здавався трохи здивованим, що таке запитання взагалі йому поставили. — Хіба ти сумніваєшся в цьому?

— Та ні, власне Кристіан не міг накласти на себе руки, і він був такий досвідчений чоловік, що про нещасливий випадок говорити тут не доводиться. Тому з усіх можливих залишається тільки один варіант, — вона на мить завагалася, — вбивство.

Вона обійшла стіл і стояла, дивлячись згори вниз на мертвого чоловіка. На її обличчі був вираз смутку й любові.

— Любий Кристіан, — сказала вона. — Він був завжди добрий до мене.

Вона лагідно доторкнулася пучками пальців до маківки його голови.

— Царство тобі небесне і спасибі тобі, дорогий Кристіане, — сказала вона.

Льюїс Сероколд заговорив, і в його голосі прозвучало більше емоцій, аніж міс Марпл будь-коли чула від нього раніше:

— Я хотів би, аби Бог допоміг мені вберегти тебе від цього Керолайн.

Його дружина лагідно похитала головою.

— Ніхто не спроможний уберегти нікого ні від чого, — сказала вона. — Правді завжди доводиться дивитися у вічі — раніше чи пізніше. І тому краще зробити це якнайраніше. Тепер я піду й ляжу. Ти, звичайно, залишишся тут, Льюїсе, поки приїде поліція.

— Так, залишуся.

Кері Луїза обернулася, й міс Марпл обняла її за плечі.