Гра дзеркал

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

Вони застали всю родину в бібліотеці. Льюїс ходив сюди-туди, і в атмосфері відчувалася велика напруга.

— Що сталося? — запитала міс Белвер.

Льюїс коротко відповів:

— Ерні Грег не з'явився на перекличку сьогодні ввечері.

— Він утік?

— Ми не знаємо. Мейверік та інші люди з персоналу обшукують парк. Якщо ми його не знайдемо, нам доведеться звернутися в поліцію.

— Бабусю! — Джіна підбігла до Кері Луїзи, налякана блідістю її обличчя. — Тобі, мабуть, погано.

— Мені дуже прикро. Бідолашний хлопець…

Льюїс сказав:

— Я хотів розпитати в нього сьогодні ввечері, чи справді він бачив щось варте уваги вчора вночі. Мені запропонували добру роботу для нього. Я хотів сказати йому про це, а потім поговорити про вчорашній вечір. А тепер… — і він замовк.

Міс Марпл тихо прошепотіла:

— Дурний хлопець… Дурний, бідолашний хлопець…

Вона похитала головою, й місіс Сероколд сказала лагідним голосом.

— То й ти так думаєш, Джейн?

Увійшов Стівен Рестарік. Він сказав:

— Я не знайшов тебе в театрі, Джіно. Ти, здається, сказала… Гей, що тут сталося?

Льюїс повторив свою розповідь, а коли він договорив, увійшов доктор Мейверік зі світлочубим рожевощоким хлопцем із підозріло ангельським виразом обличчя. Міс Марпл пригадала, що бачила його за столом під час вечері, коли тільки приїхала до Стоунігейтса.

— Я привів Артура Дженкінса, — сказав доктор Мейверік. — Здається, він був останнім, хто розмовляв з Ерні перед його зникненням.

— Ну ж бо, Артуре, — сказав Льюїс Сероколд, — будь ласка, допоможи нам, якщо зможеш. Куди подівся Ерні? Він лише хотів пожартувати, так?

— Я не знаю, сер. Справді, не знаю. Він нічого мені не сказав, нічого. Він балакав лише про театр. Сказав, ніби вигадав щось надзвичайне про те, як обладнати сцену, й містер Хад та містер Стівен були просто в захваті.

— Я ще про одне хочу запитати тебе, Артуре. Ерні хвалився, ніби він гуляв учора в парку після вечірньої переклички в Коледжі. Це правда?

— Звісно, ні. Він лише вихвалявся. То такий брехун, Ерні. Він ніколи не виходив уночі. Любив похвалитися, ніби він може відкрити будь-який замок, але не такий уже він був мастак із замками. Якщо замок справжній, то він нічого не може зробити з ним. Хай там як, а вчора ввечері він нікуди не виходив, це я знаю напевне.

— Ти це кажеш не тому, щоб догодити нам, Артуре?

— Богом клянуся! — сказав доброчесний Артур.

Проте ця розповідь, схоже, не задовольнила Льюїса.

— Послухайте-но! — сказав доктор Мейверік. — Що це?

Почувся гомін голосів, які наближалися. Двері відчинилися, й до кімнати, хитаючись, увійшов містер Баумгартен, як і завжди, у своїх окулярах, блідий і приголомшений.

— Ми знайшли його — їх. Це жахливо…

Він упав на стілець і втер собі лоба.

Мілдред Стріт гостро запитала:

— Чому ви сказали: «Ми знайшли їх»?

Баумгартен тремтів усім тілом.

— У театрі, — сказав він. — Обох із проломленими черепами — певно, на них звалилася важка гиря противаги. Алекса Рестаріка й того хлопця, Ерні Грега. Обидва мертві…