Гра дзеркал

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

— Як ти здогадалася, Джейн?

Міс Марпл відповіла не одразу. Вона замислено подивилася на своїх двох співрозмовників — Кері Луїзу, ще тоншу й тендітнішу, але на диво незворушну — й старого чоловіка з лагідною усмішкою та густим сивим волоссям. Це був доктор Гелбрейт, єпископ Кромерський.

Єпископ узяв руку Кері Луїзи у свою руку.

— Це було великим горем для вас, моя бідолашна дитино, й великим потрясінням.

— Це було справді горем, але не таким уже потрясінням.

— Вона правду каже, — підтвердила міс Марпл. — Я сама прийшла до такого висновку. Усі казали про те, що Кері Луіїза живе в іншому світі й утратила контакт із реальністю. Але насправді, Кері Луїзо, ти завжди була в контакті з реальністю, а не з ілюзією. Ти ніколи не піддавалася обману ілюзії, як більшість із нас. Коли несподівано я усвідомила це, то зрозуміла, що мені треба брати до уваги насамперед те, що ти думаєш і що відчуваєш Ти була цілком переконана, що ніхто не намагається тебе отруїти, ти не могла в це повірити — і ти дала цілковиту слушність так взажати, бо й справді так не було! Ти ніколи не вірила, що Едгар може завдати шкоди Льюїсові — і знову ж таки ти мала рацію. Він би й справді ніколи не завдав йому шкоди. Ти була переконана, що Джіна нікого не любить, крім свого чоловіка, — і так воно й справді було.

Тож коли я стала брати до уваги твоє ставлення до світу, то все, що раніше здавалося мені правдою, перетворилося на ілюзію. Ілюзію, яка була створена для певної мети — у той самий спосіб, у який фокусники створюють ілюзії, щоб обманути публіку. Ми були публікою.

В Алекса Рестаріка в першого промайнув здогад, коли він дістав нагоду побачити речі під іншим кутом зору — побачити їх, так би мовити, ззовні. Він стояв з інспектором на під'їзній алеї, дивився на будинок, і відразу оцінив можливості вікон, і пригадав, як у той вечір почув тупотіння ніг, а потім хронометрування бігу констебля показалo йому, як швидко можна було зробити те, що, як нам здавалося, мало забрати багато часу. Констебль важко відсапувався, і згодом, думаючи про засапаного констебля, я пригадала, що Льюїс Сероколд також важко дихав у той вечір, коли він відчинив нам двері свого кабінету. Бо перед цим йому довелося дуже швидко бігти.

Проте головною загадкою для мене був Едгар Лоусон. Я завжди малa відчуття, що в ньому щось не так. Усе, що він казав і робив, цілком відповідало тому уявленню, яке він про себе створював, але сам він був якийсь не такий. Бо насправді він був нормальним молодиком, який грав роль шизофреніка — і він завжди робив більше, аніж того вимагає від нас життя. Він завжди перегравав.

Усе це, схоже, було надзвичайно ретельно сплановано й обмірковано. Льюїс, певне, зрозумів під час останніх відвідин Кристіана, що в того виникла підозра. І він надто добре знав Кристіана, а тому не мав жодних підстав сумніватися в тому, що той не заспокоїться, поки не з'ясує, обгрунтована його підозра чи ні.

Кері Луїза стрепенулася.

— Атож, — сказала вона. — Кристіан був такий. Забарний, але дуже доскіпливий і проникливий. Я не знаю, що саме розбудило в ньому підозру, але він почав розслідування — і виявив істину.

Єпископ сказав:

— Я картаю себе за те, що був не досить пильним членом правління Фонду.

— Ніхто ніколи не вимагав від вас, щоб ви розумілися на фінансах, — сказала Кері Луїза — Цю справу було раніше доручено містеру Джилрою. Та коли він помер, то великий досвід Льюїса дозволив йому здобути майже повний контроль над грішми. Це, мабуть, і вдарило йому в голову.

Легкий рум'янець з’явився на її щоках.

— Льюїс був великою людиною, — сказала вона — Людиною з великим баченням і палкою вірою в те, що можна дуже багато чого досягти — якщо мати гроші. Він добував їх не для себе — принаймні не у вульгарному споживацькому розумінні — він мріяв про ту владу, яку вони дають, а влада була потрібна йому для того, щоб творити добрі діла…

— Він хотів, — сказав єпископ, — бути Богом, — його голос несподівано став дуже суворим. — Він забув, що людина — лише смиренний інструмент Божої волі.

— І тому наклав руку на гроші Фонду? — сказала міс Марпл.

Доктор Гелбрейт завагався.

— Не тільки…

— Розкажіть їй, — мовила Кері Луїза — Вона моя найдавніша подруга.

— Льюїса Сероколда можна було назвати фінансовим генієм. У часи, коли бухгалтерія досягла високої технічної досконалості, він розважався тим, що опрацьовував різні методи обману та шахраювання, які практично неможливо було викрити. Спочатку це були для нього суто академічні вправи, та коли він почав розуміти, які можливості може відкрити перед ним велика сума грошей, то застосував ці методи на практиці. Річ у тому, що він мав у своєму розпорядженні першокласний матеріал. З хлопців, які проходили через його Коледж, він організував невелику добірну групу. То були хлопці, від природи схильні до кримінальної діяльності, які любили гострі відчуття й мали дуже високий рівень інтелекту. Ми ще не все до кінця розслідували, але схоже, що цей езотеричний гурток був таємним, його учасники проходили спеціальне тренування і згодом обіймали ключові посади, де, виконуючи розпорядження Льюїса, здійснювали такі маніпуляції з фінансовими документами, що вилучали з обігу великі суми грошей, не викликаючи найменшої підозри. Схоже, ті операції були настільки складними й розгалуженими, що аудиторам знадобиться багато місяців, щоб їх розплутати. Але їхнім результатом мало стати те, що під різними прізвищами в різних банківських установах та компаніях Льюїс Сероколд зібрав би колосальну суму грошей, на які він мав намір заснувати заокеанську колонію для трудового експерименту, в якому малолітні злочинці дістали б ту територію у власне розпорядження й самі здійснювали б там управління. Мабуть, то була фантастична мрія…

— То була мрія, яка могла здійснитися, — сказала Кері Луїза.

— Так, можливо, вона могла здійснитися. Але засоби, якими Льюїс Сероколд намагався реалізувати її, були злочинними, і Кристіан Гульбрандсен їх викрив. Це завдало йому великої прикрості, а надто, коли він зрозумів. що означало б для вас, Кері Луїзо, розкриття махінацій Льюїса та його можливий арешт.

— Тому він і запитав, чи здорове в мене серце, і так турбувався про мій загальний стан, — сказала Кері Луїза. — А я тоді не зрозуміла до чого він хилить.

— Потім Льюїс Сероколд повернувся додому з Півночі, і Кристіан вийшов йому назустріч у сад і сказав, що йому про все відомо. Гадаю, Льюїс вислухав його спокійно. Обидва зійшлися на тому, що насамперед треба якось уберегти від цього вас, Кері Луїзо. Кристіан сказав, що напише мені листа й попросить, щоб я приїхав сюди як один із членів правління Фонду й ми обговорили становище.

— Але, звичайно ж, — сказала міс Марпл, — Льюїс Сероколд передбачав можливість виникнення такої кризової ситуації. Він усе спланував наперед. Він привів сюди молодика, який мав зіграти тут роль Едгара Лоусона. Безперечно, існував і реальний Едгар Лоусон — на той випадок, якби поліції заманилося документально з’ясувати, хто він насправді такий. Цей фальшивий Едгар точно знав, що йому треба робити — зіграти роль шизофренічної жертви переслідувань і забезпечити Льюїсові Сероколду алібі на кілька життєво важливих хвилин.

Свій наступний крок він також добре обміркував. Він умисне вигадав історію про те, що тебе, Кері Луїзо, повільно отруюють. Для цього йому досить було сказати, що про це йому розповів Кристіан, та додрукувати на машинці кілька рядків, поки він чекав поліцію. Додати миш'як до тоніка було дуже легко. Для тебе в цьому не було ніякої небезпеки — адже він однаково не дав би тобі його випити. Шоколадні цукерки лише додали до цієї вигаданої історії зайвий штрих — і, звичайно ж, спочатку ті цукерки не були отруєні, проте він доклав туди кілька отруєних, перед тим як передати коробку інспекторові Кері.

— І Алекс про це здогадався, — сказала Кері Луїза.

— Так, тому він і зібрав обрізки твоїх нігтів. У них можна було б виявити миш'як, якби ти приймала його протягом тривалого часу.

— Бідолашний Алекс, бідолашний Ерні…

На хвилину запала мовчанка, поки двоє інших думали про Кристіана Гульбрандсена, про Алекса Рестаріка та про хлопчика Ерні — а також про те, як швидко вбивство спотворює й калічить душу людини.

— Але немає підстав сумніватися, що Льюїс ішов на великий ризик, коли переконав Едгара стати його співучасником — навіть у тому випадку, якщо він мав на нього великий вплив..

Кері Луїза похитала головою.

— То був не просто вплив. Едгар був відданий Льюїсові.

— Атож, — сказала міс Марпл. — Як Леонард Вайлі своєму батькові. Я думаю, а чи не…

І вона делікатно замовкла.

— Ти, мабуть, помітила схожість? — запитала Кері Луїза?

— То ти про це давно знала?

— Я здогадувалася. Я знала, що у Льюїса був короткий роман з актрисою, перед тим як він познайомився зі мною. Він мені про це розповів. Їхні стосунки не були серйозними, та жінка надто любила гроші й про нього зовсім не дбала, але я не сумнівалася в тому, що Едгар був насправді сином Льюїса…

— Атож, — сказала міс Марпл. — Це все пояснює.

— І він віддав своє життя за нього в кінці — сказала Кері Луїза. Вона подивилася на єпископа, й у її погляді було якесь благання. — Ви ж це знаєте.

Запала мовчанка, а тоді Кері Луїза сказала:

— Я рада, що вce так закінчилося. Що він віддав життя в надії врятувати хлопця… Люди, спроможні бути дуже добрими, можуть також бути дуже поганими. Я завжди знала, що Льюїс належить саме до таких людей… Але він дуже мене любив, і я любила його.

— А ти підозрювала його? — запитала міс Марпл.

— Ні, — сказала Кері Луїза. — Бо я була збита з пантелику отруєнням. Я знала, що Льюїс ніколи не став би мене труїти, а проте в листі Кристіана було явно сказано, що хтось мене отруював — тож я думала, що всі мої уявлення про людей були помилковими.

— А коли Алекса й Ерні знайшли вбитими? — запитала міс Марпл. — У тебе виникла тоді підозра?

— Так, — сказала Кері Луїза. — Бо я не думала, що хтось, крім Льюїса, міг наважитися на таке. І я стала боятися його наступних дій…

Вона легенько затремтіла.

— Я захоплювалася Льюїсом. Я захоплювалася — як би це висловити? — тим, що було в ньому доброго. Але тепер я зрозуміла, що коли ти добрий, ти повинен бути й смиренним.

Доктор Гелбрейт лагідно сказав:

— Саме цією вашою якістю я завжди захоплювався — вашим смиренням.

Її прегарні сині очі широко розкрилися від подиву.

— Але я не розумна — і не дуже добра. Я тільки здатна захоплюватися добротою в інших людях.

— Моя люба Кері Луїзо, — сказала міс Марпл.