Керуй гормонами щастя

Нехай це припиниться

Перший крок до зниження рівня кортизолу – це визначення загрози. Гормон стресу може попереджати як про внутрішню загрозу, наприклад про голод, так і про зовнішню, наприклад про хижака. Щоб знизити рівень кортизолу, для початку потрібно зрозуміти, чим був обумовлений його викид. Наприклад, низький рівень цукру в крові стимулює викид кортизолу, який припиняється, якщо щось з’їсти. Тому, коли ящірка відчуває болісне відчуття, яке ми називаємо голодом, вона шукає їжу. Однак коли ви торкаєтеся рукою гарячої плити, їжа ніяк не полегшить біль від опіку, так само, як вас не врятує від голоду уникнення гарячої плити. Щоб вижити, потрібно розуміти, чим викликаний викид кортизолу. Маленький мозок аналізує це за допомогою невеликої кількості нейронних зв’язків. У розвиненому мозку вищих ссавців настільки багато нейронних зв’язків, що може виявитися вельми непросто інтерпретувати своє відчуття «Зроби щось!». На щастя, у людини є ацетилхолін, який говорить: «А пам’ятаєш?..» – і адреналін, що каже: «Негайно!»

Ящірці вдається припинити синтез кортизолу, але неприємні відчуття незабаром знову повертаються. Коли перетравлення їжі закінчується, знову виникає відчуття голоду. Варто втекти від одного хижака, як з’являється інший. Мозок постійно перебуває в режимі пошуку наступної потенційної загрози. Маленький мозок фокусується на негайних загрозах: його не хвилюють завтрашній голод або мир із хижаками взагалі. Потужності його нейронних ланцюжків вистачає на пошук та уникнення негайних небезпек.

У рептилій теж є кора головного мозку, але вона дуже і дуже мала, а тому в них обмежена можливість до навчання – вони вчаться через свій біль. Коли ящірка відчуває кігті орла, викид кортизолу приводить до утворення нейронних зв’язків між усіма активними на ту мить нейронами. Якщо їй удасться пережити цю зустріч, то наступного разу вона швидше визначить загрозу, що насувається, оскільки вигляд та запах орла збудували всередині мозку нейронні зв’язки між активними нейронами. Досвід змінює нейронні ланцюжки, що відповідають за уникнення хижаків і були у ящірки від народження.

Ящірка не знає, хто такий орел. Вона просто уникає відчуттів, що стимулюють синтез кортизолу, а тому ховається до укриття, коли помічає тінь від орла. Спосіб життя ящірок не вимагає великої кількості нейронів. Ця стратегія виживання будується на тому, що нейрони спалюють багато «палива». Ефективна «операційна система» рептилії діє за рахунок уникнення неприємних відчуттів, але не ставить питання, чому вони виникли.

Соціальний біль

У рептилій немає соціального життя. Вони залишають рідну домівку одразу ж після народження і ризикують бути з’їденими власними батьками, якщо зроблять це недостатньо швидко. Вони позбавлені можливості навчатися в тих у старших, у них закладені лише базові навички виживання. Переважна кількість рептилії стає здобиччю хижаків ще до того часу, як досягне віку статевої зрілості. Виживання видів базується тільки на тому, що кожна доросла істота залишає багатотисячне потомство.

Ссавці не можуть собі такого дозволити, оскільки розвиток їхніх дитинчат набагато складніший, ніж у рептилій. Умовно кажучи, ссавці «складають усі яйця до одного кошика», і їхні гени можуть легко загинути. Для забезпечення виживання вони активно захищають своє потомство від хижаків, використовуючи міцні соціальні зв’язки.

Рептилії не відчувають соціального болю, бо їм не потрібно забезпечувати виживання інших рептилій. Вони терпіти не можуть перебувати поруч із родичами і уникають цього – виняток становлять лише моменти спарювання. Мозок ссавців улаштовано так, що їм подобається компанія, і на самоті вони можуть почуватися дискомфортно. Коли ссавця відокремлено від групи родичів, у нього відбувається синтез кортизолу, що змушує його сприймати ізоляцію як загрозу для виживання.

При цьому жити в групі нелегко. Коли тварина бачить їжу, інші родичі теж її помічають. Коли тварина намагається здобути ласий шматок, то може отримати болючі стусани й подряпини від інших. Мозок ссавців прагне уникати болю як від фізичних конфліктів, так і від голоду, а також від соціальної ізоляції. Подібне балансування можливо завдяки нейронним зв’язкам, що сформувалися раніше на підґрунті досвіду.

Рептилії діють на базі досвіду пращурів, що був закладений у них природою, тоді як ссавці керуються власним практичним досвідом – в їхньому мозку формування нейронних зв’язків відбувається внаслідок взаємодії з навколишнім світом. У них є для цього час, оскільки в період раннього розвитку вони перебувають під захистом дорослих тварин. Звичайно, для забезпечення виживання виду кожна молода особина повинна навчитися уникати небезпек, коли вийде з-під опіки батьків. Кожна тварина вчиться на своєму хорошому або поганому досвіді.

У навчання методом випробовувань та помилок є свої недоліки. Щоб дізнатися, яку небезпеку становить, наприклад, лев, необов’язково потрапляти до його лап – після подібного уроку шанси вижити є дуже сумнівними. Замість цього ссавці спираються на можливості соціального навчання. Якщо молода зебра відходить надто далеко від стада, мати кусає її, і больові відчуття починають асоціюватися саме з відділенням від інших. Відчуття голоду також зростає в той час, коли матері немає поруч. У мозку молодого ссавця зв’язок між відокремленням і болем формується раніше, ніж ситуація може стати небезпечною.

Крім того, у ссавців є дзеркальні нейрони, що здатні відображати біль і приємні емоції інших. Малюк, що загубився, відчуває паніку матері, коли вона його знаходить; молоді тварини відчувають паніку своїх товаришів під час наближення хижака. Унаслідок відзеркалення вибудовується зв’язок між відокремленням і викидом кортизолу, між перебуванням у групі і припиненням синтезу кортизолу. Процес віддзеркалення допомагає молодим тваринам навчитися поведінки, яку застосовують інші, щоб уникнути загрози. У такий саме спосіб соціальне навчання допомагає мозку людини перейняти негативне мислення від людей, що її оточують.

Дещо про мозок рептилії…

Рептилії уникають собі подібних, окрім випадків спарювання.