Керуй гормонами щастя

Очікування VS Реальність

Людина змушена постійно генерувати очікування, щоб наповнити свій світ сенсом. Наприклад, коли ви читаєте, то безперервно прогнозуєте, які букви з’являться далі і яким буде значення наступного слова. Коли інформація на сторінці збігається з очікуваннями, відбувається невеликий викид дофаміну. Тоді людина формує наступний прогноз і знову чекає сплеску дофаміну. Ви розумієте сенс слова, навіть коли воно написане з помилкою або в ньому відсутня одна з літер, оскільки ваші очікування заміщають відсутні елементи. Для вас це настільки природно, що ви цього навіть не помічаєте, аж поки невідповідність не стає настільки серйозною, що підвищення рівня кортизолу змушує вас перечитати речення ще раз.

Приблизно так само мозок постійно робить прогнози щодо принципів дії навколишнього світу. Коли прогноз не справджується, виникає відчуття загрози виживанню, поки людина не вносить корективи до свого прогнозу. Отже, ми постійно шукаємо засоби поліпшити свої прогнози щодо поточної реальності. Щоразу, коли людина правильно пророкує потенційну небезпеку або перешкоду, викид дофаміну викликає в неї приємні емоції.

Коли людина каже собі: «У таких, як я, немає шансів», їй приємно від усвідомлення, що вона розуміє закони цього світу. Вона будує свої прогнози так, щоб уникнути розчарування. Зрозуміло, ця людина «спирається на факти». Ось тільки її мозок сам вирішує, які факти брати до уваги. Голодний лев не почне гонитви за газеллю, яка пасеться десь біля небокраю. Слон, що страждає від спраги, не витрачатиме час на стежку, що не веде до водойми. Мозок людини прагне обрати такий шлях, що на ньому винагорода за зусилля буде найсуттєвішою, а ризик – мінімальним.

Прогнозування соціальних винагород

Тварина мусить задовольнити свої соціальні потреби, якщо хоче забезпечити поширення власних генів. Коли вона отримує соціальну винагороду, наприклад у вигляді уваги сильного союзника або бажаного партнера, гормони щастя формують нейронні шляхи, що допоможуть їй отримувати більше подібних винагород у майбутньому. Мозок ссавців постійно прогнозує, у який спосіб домогтися задоволення соціальних потреб. Коли ви робите крок назустріч соціальній винагороді, відбувається сплеск дофаміну, який спонукає зробити наступний крок. Якщо вам удалося наблизитися до роботи мрії або бажаної події, або вам просто хтось посміхнувся на знак схвалення, дофаміновий ланцюжок посилюється. Однак унаслідок метаболізму приємні відчуття незабаром закінчуються, і людина знову прагне їх повернути. Було б добре мати гарантовану формулу отримання соціальних винагород, але, на жаль, усупереч усім нашим зусиллям, соціальні очікування іноді завершуються розчаруванням.

Буває, що мавпа чистить шкіру свого родича і нічого не отримує навзамін. Іноді примат приділяє увагу самиці, але та його ігнорує. Кортизол стимулює тварину спробувати інший спосіб, але після кількох невдач їй буває складно вирішити, на що спрямувати зусилля. Тому ми часто використовуємо вже випробувані мієлінізовані нейронні шляхи, що сформовані в нас ще з дитинства. Електричний імпульс прямує ними без усіляких перешкод, і людина використовує ту модель поведінки, що приносила результат у минулому. Можливо, ця модель полягає в тому, щоб заробити тачдаун в американському футболі або спостерігати в компанії друзів за грою улюбленої команди. Зрозуміло, це не означає задоволення реальних потреб виживання, але синтез дофаміну відбувається і в тому випадку, коли ви очікуєте отримати соціальну винагороду. Мозок на ґрунті власного досвіду прогнозує, якою буде ця соціальна винагорода. Можливо, у вашому оточенні її отримувала людина, що приготувала смачний обід або вирішила складне рівняння, чи той, хто після кількох годин пошуків знайшов відкритий бар. Існує нескінченно багато способів отримати соціальну винагороду, але саме на базі тих, що довели свою ефективність у минулому, вибудовуються найміцніші очікування.

Багато хто отримує соціальні винагороди завдяки негативному мисленню. Вони бачать, що інші підтримують критичний настрій, і висловлюють критичні зауваження, щоб отримати приємні відчуття від викиду гормонів щастя. Коли ці приємні відчуття зникають, усе повторюється.

Чому цей світ розчаровує

Ви не матимете викиду дофаміну, якщо щодня вертатиметеся до тієї самої водойми з рибою. Необхідно постійно знаходити глибшу та більшу водойму, тому що ту винагороду, яка у вас уже є, мозок сприймає за належне. Перш ніж звинувачувати в цьому «наше суспільство», замисліться щодо результатів наступного дослідження.

Учені видресирували мавп так, що за виконання певного завдання ті отримували листя шпинату. Якось замість шпинату їм запропонували несподівану нагороду – солодкий яблучний сік. Рівень дофаміну в мавп неймовірно зріс, оскільки цукор забезпечує більшу кількість енергії для виживання. Синтез дофаміну – це спосіб мозку сказати: «Ось це дійсно задовольнить твої потреби. Намагайся отримати ще!» Протягом декількох днів мавпам продовжували давати яблучний сік, але рівень дофаміну почав знижуватися. Зрештою в один із днів дофамінової відповіді на сік не було взагалі. Сік залишався таким самим солодким, але він більше не був новою інформацією. Функція дофаміну – програмувати нові очікування. А оскільки піддослідні мавпи вже чекали на те, що отримають сік, це не було для них винагородою і не стимулювало синтез дофаміну.

Завершення експерименту виявилося вельми бурхливим. Учені дали мавпам листя шпинату замість соку. Тварини почали лютувати: вони верещали, кидалися на прути клітки, жбурляли листя шпинату. Це було для них неймовірним розчаруванням, але вчені отримали важливу інформацію.

Мозок ссавців безперервно порівнює винагороду, що була отримана, з очікуванням. Якщо винагорода перевершує очікування, починається синтез дофаміну. Якщо винагорода не відповідає очікуванням, мозок реагує викидом кортизолу. Подібні нейрохімічні «американські гірки» мотивують тварин не припиняти пошуки, що забезпечує виживання в кожному конкретному випадку. Однак коли подібні спади і підйоми відбуваються постійно, комфортний ритм життя руйнується і настає розчарування.

Дещо про мозок ссавця…

Мозок ссавців безперервно порівнює винагороду, що була отримана, із очікуванням. Якщо винагорода перевершує очікування, починається синтез дофаміну. Якщо винагорода не відповідає очікуванням, мозок реагує викидом кортизолу. Подібні нейрохімічні «американські гірки» мотивують тварин не припиняти пошуки, що забезпечує виживання в кожному конкретному випадку. Однак коли подібні спади і підйоми відбуваються постійно, комфортний ритм життя руйнується і настає розчарування.

Дуже непросто жити з мозком, що перебуває в постійному прагненні до дофаміну. Радість від отримання бажаного проходить дуже швидко, але якщо людина не отримує винагороду, на яку очікувала, то емоційно почувається ще гірше. Можливо, ви помічали цей парадокс на собі або в оточенні. Імовірно, ви звинувачували в усьому суспільство або окремих людей, не підозрюючи, що ця реакція однакова у всіх ссавців. Не існує способу отримувати дофамін у необмежених кількостях. Мозок, що його людина успадкувала в процесі еволюції, заощаджує гормони щастя, щоб стимулювати нові способи задоволення потреб. Тож замість просто насолоджуватися фактом свого існування, людина перебуває в постійному пошуку, пристосовується до розчарувань і шукає далі.

Уявіть, що в другому класі ви виграли конкурс із правопису й отримали соціальну винагороду, яка перевершила ваші очікування. Сплеск дофаміну запрограмував мозок на ідею «Це те, що мені потрібно для задоволення власних потреб!». Унаслідок формування нейронних шляхів в мозку ви з великим задоволенням продовжили вивчати правила правопису, оскільки підсвідомо чекали на отримання винагороди. Однак після того, як ви виграли ще кілька подібних конкурсів, та сама винагорода припинила бути для вас чимось особливим. Складно знову викликати настільки ж приємне збудження, яке мотивує докладати зусилля. Мозок шукає нові винагороди і навчається завдяки спостереженню. Ви бачите, що однолітки отримують більш суттєві винагороди за досягнення в інших галузях, і формуєте нові очікування.

Винагороди, що мають безпосередній стосунок до питань виживання, стимулюють більшу кількість дофаміну. Припустімо, малюк спостерігає, як лікар рятує його маму від серйозної хвороби. У нього відбувається сплеск дофаміну, коли він уявляє, що в майбутньому теж може стати лікарем. Дитині належить пройти неймовірно довгий шлях, поки вона дійсно опанує професію лікаря, але дофамін робить приємним кожен крок у цьому напрямі відповідно до того, як мета стає все ближчою. На цьому шляху її чекають перешкоди і невдачі, але вона не припиняє докладати зусилля, щоб реалізувати свої очікування. Коли, набувши лікарський статус, ця вже доросла людина вилікує свого першого пацієнта, то отримає величезний викид дофаміну, і це відчуття триватиме ще деякий час. Проте врешті-решт мозок звикне до цієї винагороди. Лікарю почне здаватися, що чогось бракує. Саме так – дофаміну.

Імовірно, кожен із нас на тому чи іншому життєвому етапі переживав відчуття, що чогось бракує. Можна стати рокзіркою, це стимулюватиме синтез дофаміну певний період, а потім мозок зажадає чогось більшого. Можна стати президентом. І знову ж таки це не зробить вас щасливим навіки. Спочатку ви замислитеся про другий термін, а потім про своє місце в історії. Це побічний ефект від прагнення отримати більше дофаміну. Мозок ссавців звикає до старих винагород і вимагає нових.

Часто люди вчаться знову запалювати колишні почуття за допомогою встановлення нових цілей. Доктор освоює іншу спеціалізацію. Рокзірка змінює імідж, фанат відеоігор знаходить новий рівень, а потім й іншу гру, спортсмен підкорює більш стрімку вершину, а гравець підвищує ставки. Зробити це буває непросто, а тому відчуття, що чогось бракує, може тривати певний час. Якщо ви не знайомі з механізмом дії мозку ссавця, то можете навіть упевнитися в думці, ніби щось не так зі світом навколо вас.

Коли людина ставить перед собою нову мету, то ризикує пережити в майбутньому розчарування. А крім того, не виключено, що після досягнення цієї мети дія дофаміну не триватиме довго. Навіть якщо людина ефективна в досягненні цілей, її увагу завжди буде сконцентровано на перешкодах попереду. Її не полишатиме відчуття, що чогось бракує, навіть якщо все йде добре. Це система виживання виконує ту роботу, для якої вона й призначена.