Керуй гормонами щастя

Додаток. Суб’єктність у книжках та фільмах

Збалансувати негативний настрій оточення можна позитивною інформацією. У додатку ви знайдете перелік книжок і художніх фільмів, що засновані на реальних подіях і розповідають про людей, яким притаманні суб’єктність та реалістичні очікування. Вони присвятили своє життя не боротьбі із системою, а конкретним крокам зі створення того, що мало для них значення. Ці книжки та фільми допоможуть вам навчитися ставитися до вирішення проблем не як до боротьби Давида з Голіафом, а як до експерименту з невідомим результатом. Я рекомендую вам ці витвори мистецтва, якщо ви хочете підтримувати позитивний настрій.

Герої цих історій переживали невдачі й падіння. Їх супроводжували розчарування та невизначеність на шляху до створення того, що сьогодні ми сприймаємо як належне. Коли дізнаєшся про перепони, що з ними їм довелося стикнутися, так і хочеться вибухнути агресивною тирадою на адресу системи. Але ці люди залишалися зосередженими на деталях проблеми, долали схильність до негативного мислення, що закладена всередині кожної людини, та продовжували вперто рухатися до своєї мети попри невизначеність соціальних винагород.

Life Story (Історія життя)

Документальний фільм «Історія життя» легендарного телеведучого Девіда Аттенборо розповідає універсальну історію, яка об’єднує кожного з нас із усім живим, що існує на планеті. У шести серіях показані етапи життя різних видів тварин – від народження до генетичного безсмертя. Навряд чи когось залишить байдужим четверта серія під назвою «Влада». У ній настільки тонко показано боротьбу тварин за соціальне домінування, що ви нарешті будете здатними прийняти цей факт та припинити чіплятися за зручну ідею, ніби прагнення до влади – то породження нашого суспільства.

Девід Аттенборо знайомий багатьом як телеведучий, але мало хто знає, що він одним із перших (ще в 1950-х) почав знімати документальні фільми про життя в дикій природі. Девід постійно використовував технічні новинки, що дозволяли більше дізнаватися про поведінку тварин та їхні способи виживання. Проте він не піддався модній тенденції надати життю тварин фльор романтизму та очорнити людину. Аттенборо правдиво показує конфлікти, що виникають у тваринному світі, і це допомагає нам краще зрозуміти свого внутрішнього ссавця та керувати ним, усвідомлюючи, що у всьому винні наші внутрішні імпульси, а не зовнішні обставини. Історія життя самого Девіда Аттенборо розказана в книжці Life Stories («Історії життя») і однойменному фільмі.

Longitude (Довгота)

Якщо вам довелося потерпати через несправедливість бюрократичної машини, ви зможете гідно оцінити історію винахідника, якому відмовили в заслуженій грошовій винагороді. Цей історичний телевізійний фільм знято за однойменним романом Дави Собел. Сьогодні визначення географічних координат не викликає жодних ускладнень, але 1714 року далекі плавання були досить ризикованими, оскільки моряки не мали надійного способу визначення довготи. Британський парламент запропонував грошову винагороду тому, хто винайде надійний метод, що дозволятиме кораблям безпечно повертатися до порту.

Одним із можливих рішень було створення морського хронографа. За це завдання взявся простий тесля Джон Гаррісон. Прилад, що був зроблений теслею, довів свою працездатність на практиці в морській подорожі, але спеціальна комісія, яка повинна була прийняти рішення про вручення винагороди, відхилила заявку. Гаррісон не здався і удосконалював свій винахід ще майже два десятиліття, проте щоразу комісія знаходила привід для відмови. Нарешті Гаррісон поскаржився королю Георгу III і у віці 80 років отримав заслужену грошову винагороду (але не ту, про яку оголошувалося офіційно).

Причина, чому члени спеціальної комісії гнобили Гаррісона, не даючи ходу його приладу та методу, є прозаїчною: вони захищали власні інтереси. До комісії входили переважно астрономи, що віддавали перевагу саме астрономічним методам визначення довготи, тоді як метод Гаррісона дозволяв обійтися без астрономії. За допомогою його приладу виміряти довготу міг будь-який неосвічений тесля або моряк, а це підривало цінність та престиж астрономічних навичок.

Цей момент не цілком ясно відображений у фільмі. Там продемонстровано вчених мужів Королівського наукового товариства в перуках та мантіях, тоді як Гаррісон не входив до їх числа. Освічена еліта не бажала, щоб найбільше відкриття того часу належало звичайному теслі, тому вони постійно змінювали умови, не дозволяючи Гаррісону отримати винагороду. Причому їх лякали не тільки його простий одяг та мова: вони побоювалися зниження власного статусу через те, що підвищиться статус когось іншого.

Можливо, консервативно налаштоване оточення відкидає вашу новаторську ідею. Водночас ви і самі можете виступати проти інновацій. Наша кар’єра будується на застосуванні певних методів, і не завжди поява нових прийомів викликає захват. Легко палати ненавистю до вчених мужів у перуках, коли ви дивитеся фільм, але водночас не звернути уваги на те, що ви теж вставляєте палиці в колеса тому новому, що зробить ваші методи роботи застарілими. Кожен новий метод має довести свою працездатність, і коли розгорається війна за захист власних інтересів, планка піднімається все вище.

Джон Гаррісон зрештою домігся свого, бо не припинив удосконалювати свій хронограф. Сьогодні його прилади можна побачити в Гринвічській королівській обсерваторії в Лондоні, де також можна зробити світлину на гринвічському меридіані, що проходить уздовж обсерваторії. Крім того, хронографи Гаррісона можна побачити на відео в YouTube.

Ця історія отримала продовження в наші дні. Майже 150 років хронографи Гаррісона припадали пилом у комірчині. Сьогодні вони виставлені на загальний огляд завдяки наполегливості та старанням ще однієї людини, про яку теж ідеться у фільмі. Під час Першої світової війни один із солдатів проходив лікування після контузії в Гринвічському військово-морському шпиталі. Він знайшов нікому не потрібні прилади, зрозумів їхню соціальну значимість і витратив кілька років на їхнє відновлення. Ця історія свідчить про те, що сьогодні ми користуємося різними подарунками цивілізації завдяки тому, що наші попередники доклали до цього неймовірних зусиль.

October Sky (Жовтневе небо)

В основу сюжету покладена реальна історія Гомера Гікема, що в підлітковому віці під враженням від запуску радянського супутника вирішив побудувати ракету. Крім того, для нього це було спробою втекти від суворої реальності. Головну роль у фільмі зіграв молодий Джейк Джилленгол. Це кіно про дружбу між хлопцями, що допомагають один одному опанувати фізику. Головний герой стикається з цілковитим нерозумінням з боку батька і долає безліч перешкод, щоб домогтися здійснення своєї мрії – побачити, як його ракети відриваються від Землі.

Сила Гікема полягала не тільки в знаннях, але також в умінні залучати до себе людей – однокласників, учителів, інженерів, жителів містечка. Дивно бачити, як він раз по раз отримує необхідну підтримку. Перед ним відкриваються нові можливості, і він не втрачає жодної з них. Чутки про нього поширюються, і все більше людей приходять подивитися на запуски ракет у Західній Вірджинії.

Батько Гікема відчуває свою відповідальність за безпеку: він управляє шахтою, де працює майже все населення невеликого містечка. Божевільна ідея сина може поставити під загрозу його стан. Хоча ми й обурюємося, що він стоїть на шляху прогресу, але чудово розуміємо: запуск космічної ракети – це ризикована справа, і сьогодні його навряд чи дозволили. Батько дуже холодно ставиться до всіх членів сім’ї, крім старшого брата Гомера, що є перспективним гравцем в американський футбол. Гомер страждає від зневажливого ставлення батька та брата, попри те що повага до нього в місті все більше зростає. Найсильнішого болю нам завдають близькі люди, це наочно відображено в автобіографічному романі Гомера Гікема, що було опубліковано під назвою Rocket Boys. (Гомер Гікем також став автором серії книжок для підлітків.)

У фільмі акцент дещо зміщено: показується, що головний герой прагне вирватися з пастки бідності. Однак навчатися в університеті Гомерові заважала не бідність – йому це заборонив батько, і врешті-решт йому довелося погодитися продовжити батьківську справу на шахті. Гомер долає негативне мислення, зосередившись на створенні того, що для нього є важливим. Він швидко вчиться, часом на власних помилках – як наукових, так і соціальних. Він та його друзі не скаржаться на шкільну систему, а просто крок за кроком ідуть до своєї мети.

У книжці змальовано сцену, коли Гомер сильно порізався, збираючи металобрухт, щоб заробити на деталі, що були йому необхідні. Друзі, побоюючись, що він помре від утрати крові, якщо вони його залишать, змусили його йти до міста майже п’ять кілометрів. Там лікар, суворо відчитав його та без анестезії наклав шви на рану. Коли Гомер повернувся додому, мати змусила його вимитися, перш ніж йти спати, і теж вилаяла. Який різкий контраст із сучасними принципами виховання, коли загальноприйнято утримуватися від критики і хвалити дитину за найменші зусилля. Якщо в дітей або підлітків немає мотивації, ми звинувачуємо себе, що недостатньо їх хвалили. Іноді й самі діти починають звинувачувати у всьому оточення, замість щось зробити самостійно або чогось навчитися. У книжці подано інший тип мислення. Так, часом це жорстоко, і дуже добре, що ми поступово від цього відійшли, але це відмінне нагадування, що кожному з нас слід розвивати внутрішній стрижень.

The King’s Speech! (Король говорить!)

Батько королеви Єлизавети страждав на заїкання, і публічні виступи були для нього суцільним жахом. Фільм розповідає про те, як король Георг VI боровся зі своїм недоліком, щоб гідно впоратися з тією місією, що він мав виконувати. Під керівництвом талановитого логопеда він виконував різні вправи, розвивав діафрагму та інші м’язи. Це фільм про те, як непросто змінити себе, незалежно від статусу в суспільстві.

Навіть особа королівської крові є, першою чергою, людиною, і думки про минулі невдачі стимулюють у неї викид кортизолу. У Георга VI було сформовано достатньо кортизолових ланцюжків, оскільки його дитинство та юнацтво не були безхмарними. Він засвоїв урок: краще побоюватися людей, ніж довіряти їм, тож коли починав говорити, спрацьовувала його внутрішня тривожна кнопка. Глядач відчуває безпорадність короля, коли той намагається подолати дію нейронних зв’язків, що збудовані всередині мозку дуже давно.

Один із головних персонажів фільму – логопед Лайонел Лог – спрямовує короля, замість йому підкорятися. Він не дозволяє йому сховатися від болю за високим статусом. Напевно, кожен із нас хоч раз відчував бажання втекти, коли зміни ставали занадто дискомфортними та болючими, тому ви можете собі уявити, наскільки великою була ця спокуса в Георга VI. Лог постійно підштовхує Георга поглянути в очі своєму внутрішньому страхові; отже, у фільмі відображено прагнення, що закладене в нас від природи: перемогти того, хто нас перевершує.

Крім фільму існує книжка. Вона заснована на особистих щоденниках та листах Лайонела Лога, і її написав його онук. Назва книжки – «Король говорить: Як одна людина врятувала Британську монархію». У ній відображено моменти, що не увійшли до фільму. Так, Лайонел Лог пише у своєму щоденнику, що король працював, виконуючи спеціальні вправи старанніше, ніж будь-хто з його пацієнтів. Із книжки стає зрозуміло, що між Логом та Георгом були не просто приятельські стосунки: король щедро винагороджував Лога і ставився до нього з повагою та вдячністю. Онук Лога впевнений, що навіть порушувалося питання про присвоєння лікарю лицарського звання. Цілком зрозуміло, що король не героїзував образ Лога на публіці, щоб не привертати уваги до свого недоліку.

У книжці йдеться про те, що Лог підтримував стосунки з королем протягом багатьох років. Можна назвати це дружбою, але скорше вони були більше схожі на професійні. Лог був хорошим фахівцем і не потребував на дружбу короля, щоб вижити. Кожен із них діяв відповідно до своїх інтересів, і їхня співпраця була взаємно ефективною та корисною.

Les emotifs anonymes (Анонімні романтики)

Це французька романтична комедія про двох хворобливо сором’язливих людей, що знаходять своє кохання, продаючи шоколад. Високий рівень соціальної тривоги тут продемонстровано з приємним тонким гумором. Ми сміємося разом із головними героями, а зовсім не над ними, коли їм удається поратися з різними труднощами і долати свої негативні очікування. Зрештою (увага, спойлер!) вони перемагають свої страхи і в них зав’язуються стосунки, а бізнес іде вгору.

Назва фільму майстерно передає його суть. Emotions Anonymous – це міжнародна програма з 12 етапів для людей, які хочуть позбутися тривоги, депресії або низької самооцінки за допомогою структурованої роботи в групі. Героїня фільму бере участь у такій груповій терапії, і група підтримує її, коли вона, ледь не вмираючи від сором’язливості, знаходить роботу, починає зустрічатися з босом і допомагає встати на ноги його компанії. А бос, теж патологічно сором’язлива людина, отримує домашнє завдання від свого психіатра позалицятися до симпатичної співробітниці. Коли вона прихильно приймає його залицяння, хвилювання героя тільки посилюються. Він не звинувачує в цьому суспільство і чесно зізнається: «Мені страшно», фокусуючись при цьому на тому, що здатен змінити, – на самому собі. Відчувати тривогу – це природна властивість людської психіки: ми постійно згадуємо про колишні розчарування, щоб уникнути нових. Складно робити кроки до винагороди, якщо підсвідомо очікуєш на поразку. Головні герої фільму роблять ці кроки, незважаючи ні на що, і поступово вибудовують нові очікування. Після цього фільму вам неодмінно закортить практикувати позитивне мислення.

The Sicilian Girl (Сицилійка)

Це драма про дівчину, яка знайшла в собі сміливість виступити проти мафії, та блискучий опис стадної поведінки. Піти з мафії – цілком реальна загроза виживанню, тому страх головної героїні є цілком обґрунтованим.

Головна героїня порушує знаменитий кодекс мовчання, що заведений у мафії. Після того як її батька і брата вбили на її очах, вона вирішує приєднатися до руху проти мафії та дати офіційне свідчення. Від неї відвернулися не тільки всі знайомі, а й власна мати. Дівчина сподівається на захист відомого італійського прокурора, але той не здатен захистити навіть себе.

Фільм заснований на реальних подіях. Прототипом головної героїні стала Рита Атріа, чий батько і брат теж були членами мафії. Вбивства, які відбулися на очах у Рити, стали частиною масштабної каральної акції. Як демонструє фільм, коли загроза починає походити від когось із найближчого оточення, перед людиною постає болісна дилема: вона в небезпеці і в тому разі, якщо залишиться, і в тому, якщо піде. Ми вчимося на прикладах і часто бачимо, що людині вдається уникнути конфлікту, коли вона ігнорує внутрішню загрозу та концентрується на зовнішній.