У пошуках кращого

У прихильності є своя ціна. Часто тварині доводиться обирати між задоволенням своїх соціальних та інших життєвих потреб. Наприклад, голодна газель помітила галявину з чудовою соковитою зеленою травичкою. У неї відбувається викид дофаміну, і вона хоче туди потрапити. На жаль, галявина занадто далеко від місця, де пасеться стадо, до якого вона належить. Це стимулює в газелі викид кортизолу, і вона починає озиратися навкруги. Вона бачить, що ближче розташована ще одна зелена галявина, але там багато її родичів, що візуально набагато сильніші за неї. Останнього разу, коли вона підійшла до них надто близько, отримала сильний удар копитом. Думка про те, щоб знову наблизитися до них, викликає в нашої газелі ще один викид кортизолу, тож тварина продовжує пошуки. Вона бачить галявину із зів’ялою травою бурого кольору. Видовище не надто привабливе, тому в неї синтезується зовсім трохи дофаміну. Перш ніж почати їсти, газель проводить цей порівняльний аналіз. Нарешті вона починає щипати травицю. Потім стадо переходить на нове місце, і все повторюється.

Гормональні гойдалки за участю дофаміну, кортизолу та окситоцину є частиною повсякденного життя ссавця. Газель не чекає на те, що в неї триматиметься сталий високий рівень дофаміну або окситоцину. Вона не думає, що із цим світом щось не так, коли їй раз по раз доводиться робити вибір. Вона просто шукає найкращий наступний крок. Мозок ссавців продовжує очікувати на нейрохімічні наслідки від дій у тому чи іншому напрямку.

Завдяки розвиненому мозку примати здатні враховувати більшу кількість наслідків. Їхній мозок краще пристосований до формування нових нейронних зв’язків, що дозволяє їм розривати старі прихильності та будувати нові. Під час пубертатного періоду примати здатні залишити свою зграю та почати жити в новій. Вони мають здатність утворювати групи всередині зграї та приєднуватися то до однієї, то до іншої з них. Примати формують нові очікування щодо колишніх членів групи, якщо обставини змінюються. Окситоцинові зв’язки утворюються в них в період юнацтва, а потім вони їх корегують.

У приматів є особливий спосіб стимулювати синтез окситоцину за допомогою чистки та догляду за поверхнею тіла – так званий грумінг. Напевно, вам доводилося бачити світлини або відео мавп, що шукають комах на шкірі одна в одної. Можливо, ви навіть казали: «Як це мило! Чому люди не можуть ставитися так одне до одного?» Звичайно, ми не хочемо, щоб наші сусіди шукали в нас у волоссі комах, але ми воліємо зануритися в це почуття взаємної довіри, що виникає в приматів під час їхніх занять грумінгом. Проте мавпам доводиться приймати нелегке рішення, кого саме обрати своїм партнером у цій справі. Іноді їхні очікування не виправдовуються, і замість окситоцину вони отримують викид кортизолу. На щастя, мозок приматів досить розвинений, щоб упоратися з таким рішенням.

Уявіть зграю шимпанзе, що знайшла дерево зі смачними стиглими плодами. Члени зграї з найвищим статусом займають кращі місця, щоб поласувати фруктами. Одна з мавп знає, що вона слабша за інших і отримає укуси та стусани від родичів, якщо спробує претендувати на їхні місця. Мавпа знаходить менш зручне місце, де не так багато плодів і більша небезпека стати здобиччю хижака. Якщо ця шимпанзе занадто віддалиться від своєї зграї, мавпи з іншої можуть напасти на неї або викрасти. Коли вона віддаляється на максимально безпечну відстань, у неї підвищується рівень кортизолу, тож мавпа повертається ближче до групи і заспокоюється під дією окситоцину. Іноді вона залишається голодною, проте живою. Якось вона проявляє ініціативу і вичищає шкіру найсильніших шимпанзе зграї. Можливо, із часом ці сильніші мавпи навіть залучать її до свого кола. Доглядати за шкірою родича, який періодично погрожує твоєму виживанню, – не надто приємна справа, але очікування на те, що з часом її можуть прийняти до кола сильних, підбадьорює. Поведінка, що забезпечує виживання, у чому б вона не полягала, приносить позитивні відчуття завдяки окситоцину та дофаміну.

Часом примати дратують одне одного. Це викликає в них прагнення «зробити щось негайно», і такою дією для них стає грумінг. Окситоцин допомагає приматам підтримувати необхідну для виживання соціальну довіру, попри неминучі конфлікти, що між ними трапляються.


Довіра та зрада

Фізичне співіснування сприяє довірі, оскільки під його впливом формується окситоциновий ланцюжок. Якщо одна тварина перебуває поруч з іншою, яка не заподіює їй шкоди, у першої поступово формується очікування довіри. (Можна згадати, що приблизно в такий самий спосіб формується соціальна прихильність у студентів, що живуть в одній кімнаті в гуртожитку.) При цьому хибний вибір об’єкта довіри загрожує виживанню. Часто можна помітити, що в шимпанзе бракує пальців: це сумний наслідок того, що вони надто близько підпустили до себе не того примата. Коли одна мавпа розслабляється і дозволяє іншій чистити свою шкіру – це величезний акт довіри. Синтез окситоцину стимулюється під дією дотиків, оскільки в природі довіра та дотик «ідуть у комплекті».

Тварина, яка перебуває поблизу, швидше завдасть вам шкоди, ніж та, що на відстані. Це означає, що ваше прагнення окситоцину цілком здатне вам нашкодити. Протягом еволюції мозок навчився не довіряти тим, хто цього не заслуговує. Коли довіра не виправдовується, мозок реагує викидом кортизолу. Під його дією формуються нові нейронні зв’язки, що скасовують колишні, які було збудовано під дією окситоцину. Тому зрада близьких залишається в людській пам’яті надовго.

Для людей зрада – це абстрактне поняття. У тваринному світі все є вкрай визначеним. Наприклад, коли павіан чує заклик про допомогу від партнера з грумінгу, то зазвичай кидається на його захист. Він ризикує життям заради свого родича й очікує на таку саму поведінку у відповідь. Якщо партнер з грумінгу не відповідає на заклик про допомогу, це може коштувати іншому павіанові життя. У нього відбувається викид кортизолу, і його очікування щодо цієї мавпи змінюються. Павіан більше не ризикуватиме власним життям заради «зрадника». Більше того, він знайде собі іншого партнера з грумінгу. Нейрохімічні реакції мозку визначають поведінку, що забезпечує виживання особини. Тут не існує потреби в абстрактних теоріях зради.

Ссавці постійно змушені приймати складні рішення, що стосуються довіри. Левиця може довіряти самцеві, який з’їв її потомство. Газель може довіряти товаришам по стаду, що іноді надають сигнали помилкової тривоги. Тварина незмінно перебуває перед вибором: між окситоцином від почуття довіри і кортизолом від реальної загрози.

Припустімо, хтось із однокласників наполегливо домагався вашої довіри, щоб потім списати у вас контрольну. Ви можете сприйняти це за зраду, і ваш однокласник теж може розцінити вашу відмову дати списати як зраду. У нас формуються очікування щодо наших соціальних зв’язків, але часто ці очікування не відповідають реальності. Людина шукає щирих стосунків, бо вони викликають приємні емоції і допомагають забезпечити виживання. Водночас вона болісно переживає, коли її довіра не виправдовується, бо це викликає в неї внутрішнє відчуття загрози. Рішення вкладати сили в розвиток соціальних зв’язків дається нелегко. Після кількох розчарувань людина менш схильна довіряти в майбутньому. Чи варто дивуватися, що звичку до негативного мислення так просто отримати і так складно від неї позбутися?


Короткочасна та довгострокова довіра

Люди часто з подивом помічають, що довіряють незнайомому попутнику. У цьому випадку в нас немає жодних очікувань, а це означає, що ризик почуватися згодом зрадженим теж є невисоким. Людина просто насолоджується припливом окситоцину. Після завершення поїздки колишні попутники, імовірно, ніколи більше не зустрінуться. Мозок шукатиме інші способи стимулювати синтез окситоцину.

Короткострокові моменти довіри не здатні захистити тварину тією самою мірою, що й довгострокові щирі стосунки. Наприклад, секс (про нього ми поговоримо докладніше трохи нижче) стимулює великий викид окситоцину. Це буквально сплеск довіри на короткий проміжок часу. Незабаром окситоцин розпадається, приємні відчуття минають, поки щось знову не почне їх стимулювати. Мозок людини вважає за краще стійкі соціальні зв’язки, проте вони можуть супроводжуватися конфліктами та обмеженнями, тому він продовжує шукати способи отримати окситоцин без кортизолу.

Вистави та видовищні види спорту стимулюють синтез окситоцину. Людина перебуває в оточенні тисяч інших глядачів чи вболівальників, які очікують побачити те саме, що й вона. Під час заходу глядачів об’єднують схожі почуття. Але потім люди в натовпі не допоможуть одне одному вижити. Прекрасне відчуття спільності та єднання було лише сплеском окситоцину. Мозку хотілося б постійної дії окситоцину, але йому не подобаються розчарування, що постійно з’являються протягом життя у «великому стаді». Внутрішній ссавець прагне отримати приємні відчуття, не спровокувавши при цьому негативні.

Ми цінуємо особисті стосунки, тому що віртуальної групи може не виявитися поруч у потрібний момент. Вибудовувати персональні зв’язки – то важка робота, до того ж вони можуть миттєво зникнути через зраду. Тому людині, що прагне без ризику отримати окситоцин, привабливою здається ідея долучитися до великої спільноти незнайомців. Негативне мислення – один із способів викликати позитивне відчуття безпеки в групі. Під час обговорення кризи сучасності людина сприймає себе як частину величезної соціальної спільноти попри те, чи ведеться це обговорення онлайн, чи особисто, чи просто у формі уявного діалогу. Не дивно, що нові технології отримали таке швидке і значне поширення в тому, що стосується створення віртуальних співтовариств. Вони допомагають стимулювати синтез окситоцину без зобов’язань, що ними зазвичай супроводжується вибудовування персональних стосунків. Люди, що ви їх знаєте особисто, можуть вас розчарувати, але в наших силах перемкнутися на спілкування з людьми з віртуального співтовариства.

Негативне мислення – то зручний спосіб влитися у віртуальне співтовариство. Коли ми починаємо лаяти прокляту систему або скаржитися на те, у який жахливий час живемо, нас швидко визнають за свого. Людина не шукає підтримку в групі усвідомлено – вербальний мозок постачає їй докази власної правоти і зайнятий обробкою цієї інформації, поки людина насолоджується припливом окситоцину.


Кого ми називаємо стадною твариною?

Тварина, що піднімає голову, коли всі інші її схилили, піддає себе справжній загрозі. Завдяки процесу природного відбору мозок знає, коли краще схилити голову. «Стадна» поведінка може дратувати вас в інших, хоча ви при цьому не усвідомлюєте, що також є схильними до неї.

Коли приналежність до певної спільноти створює у вас відчуття безпеки, будь-яка загроза цій спільноті сприймається наче загроза вам особисто. Навіть віддалена загроза вашій соціальній групі викликає викид кортизолу, і це захоплює вас зненацька.


Дещо про мозок ссавця…

Тварина, що піднімає голову, коли всі інші її схилили, піддає себе справжній загрозі. Завдяки процесу природного відбору мозок знає, коли краще схилити голову.

Протягом майже всієї історії людства полишати своє найближче оточення для людини було настільки небезпечно, що вона вважала за краще лишатися в ньому попри внутрішні конфлікти, які сьогодні здаються нам жахливими. Наприклад, люди повсякчасно зазнавали фізичне насильство з боку інших членів спільноти, але не покидали групу, бо перебування в ній сприймалося як більш безпечне. Сьогодні світ є досить безпечним, щоб людина мала змогу сісти на найближчий міжміський автобус і облаштуватися в іншому місці. Хоча не завжди це буває так просто. У дорослому віці окситоциновий ланцюжок формується не так легко, як в юнацтві, коли в мозку активно йде процес мієлінізації, а людина ще не є цілком здатною задовольняти свої життєві потреби. Вона може так і не знайти те співтовариство, у якому їй було б комфортно, до того ж, навіть коли людині вдається налагодити нові стосунки, конфлікти все одно трапляються. Очікування не виправдовуються, і людина почувається зрадженою. Вона може захотіти знову зірватися з місця і спробувати щастя деінде, оскільки в неї вже є подібний досвід.

Найлегше соціальні прихильності вибудовувати в юнацтві. Сьогодні ми часто руйнуємо старі зв’язки і гадаємо, що ще побудуємо нові. Але нові окситоцинові ланцюжки є більш уразливими, ніж ті, що формувалися в тісному контакті і покривалися мієліновою оболонкою в юнацтві. Замістити одну «зграю» іншою вдається не завжди, тому іноді в людини виникає відчуття загрози, як у тварини поза зграєю. Вербальний мозок інтерпретує це відчуття як «щось не так зі світом».

Саме з цієї причини синтез окситоцину є настільки важливим. Така тривіальна справа, як-от чищення шкіри в приматів, здається настільки важливою, тому що приплив окситоцину наповнює світ новими фарбами. У сучасному світі існує безліч найрізноманітніших способів стимулювати його синтез: наприклад, загальні смаки щодо їжі, музики, спорту. Коли людина обговорює із співрозмовником загальні інтереси, викид окситоцину відбувається в обох. Поціновувачі року спілкуються з поціновувачами року, а геологи – з геологами. Соціальні зв’язки дають мозку сигнал про забезпечення виживання, навіть якщо ця задача не була актуальною саме зараз.

Обговорення політики – то ще один спосіб налагодити соціальні стосунки. Політичні теми зачіпають глибинну потребу в захисті від загрози. На основі практичного досвіду в нас формуються різні очікування щодо того, як уникнути небезпеки, але, хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, вам швидше вдасться знайти спільну мову з людиною, що поділяє вашу думку. Ця довіра допомагає вибудовувати стосунки, які сприймаються наче велика підмога для виживання. У світі нетривалих соціальних спільнот політика стала зручним способом стимулювати синтез окситоцину.

В умовах дикої природи ссавці із сильнішими соціальними альянсами займають більшу територію, більшою також є кількість їжі та нащадків. У людському суспільстві потужні соціальні альянси забезпечують виживання багатьма способами. Вони допомагають людині знайти роботу або пару, позбутися неприємностей. Мозок винагороджує людину приємними відчуттями, коли вона робить те, що сприяє зміцненню соціальних зв’язків, оскільки це забезпечує її виживання.

Загрузка...