Керуй гормонами щастя

Розділ 4. Позитивне мислення та соціальна довіра

Безпека в громаді – це добре, але мозок ретельно вишукує тих, кому можна довіритися

Протягом еволюції людський мозок засвоїв, що громада є підґрунтям безпеки. Ніхто не сперечається, що ми, люди, обожнюємо незалежність, нам не до вподоби бути «одним із стада». При цьому мозок ссавця сприймає ізоляцію як загрозу для виживання. Врешті-решт ми постійно постаємо перед дилемою: нам погано і «в стаді», і поодинці.

Гормон окситоцин викликає приємне відчуття безпеки, коли ми не самі. Це те, що ми звикли називати довірою. В умовах дикої природи соціальна довіра забезпечує виживання, і, коли воно виникає, мозок нагороджує нас позитивними відчуттями. Зрозуміло, не можна довіряти першому-ліпшому – це, безумовно, невдала стратегія виживання. Протягом еволюції людський мозок навчився приймати зважені рішення – кому можна довіряти, а кому ні. Було б приємно відчувати приплив «затишного» окситоцину повсякчас, але цей гормон синтезується тільки тоді, коли нам здається, що довіряти безпечно.

У тваринному світі синтез окситоцину стимулюється постійною фізичною присутністю стада, зграї або групи. Значна частина цього гормону виділяється під час контакту з близькими особинами, що їм можна довіритися. Під дією окситоцину формуються нейронні зв’язки, які повідомляють тварині, кому можна довіряти в майбутньому. На жаль, у цієї медалі є й зворотний бік, бо коли ссавці збираються докупи, вони починають конфліктувати. Тварина може відокремитися від стада, але в дикій природі вона швидко стане здобиччю хижаків. Мозок ссавців починає виділяти кортизол тільки-но рівень окситоцину падає. Це мотивує тварину прагнути безпеки всередині групи попри можливі конфлікти.

Протягом значного періоду свого існування людство переважно жило в племенах або родинах. Усе свідоме життя люди намагалися відповідати очікування групи. Думка про ізоляцію здавалася нестерпною, оскільки загрожувала фізичному виживанню, тому більшість людей робили все, що від них вимагало суспільство. Ситуація, коли хтось чинив так, як йому заманеться, була виключенням. У сучасному світі виживання вже не залежить від цих зв’язків. Сьогодні на зміну племені та родині прийшла система, що з нею можна пов’язати забезпечення виживання. Якщо в людини виникає конфлікт з оточенням, вона цілком здатна ризикнути розірвати колишні соціальні зв’язки та почати вибудовувати нові.

Розраховувати на почуття соціальної довіри набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Дуже часто ці спроби закінчуються розчаруванням. Для полегшення неприємних відчуттів на допомогу приходить негативне мислення, що стимулює почуття «ми тут усі разом» і не викликає розчарування від перебування «в стаді». Воно породжує позитивні емоції від того, що всі хороші хлопці «з вами», не даючи турбуватися з приводу того, чи дійсно вони фізично поруч. Людина може насолоджуватися самотністю, але коли цей стан триває досить довго, мозок ссавця надсилає сигнал загрози. Якщо відповіддю на тривожне почуття буде думка «світ котиться під три чорти», можна заспокоїти себе тим, що разом із вами під три чорти котиться і решта людства.

Але вам доведеться заплатити за довіру в цинічному стаді. Тобто людині дуже нелегко відчувати довіру в суспільстві, для якого притаманне негативне мислення. У цьому разі людина відчуває загрозу щоразу, коли загрозу відчуває її оточення. Крім того, людина ризикує опинитися в ізоляції, якщо наважиться не поділяти думку групи. Вигнання з групи сприймається внутрішнім ссавцем як загроза життю. Щоб уникнути цієї загрози та зберегти колишній рівень окситоцину, потрібно розділяти всі негативні переконання групи. Людина починає виправдовувати своє негативне мислення фактами та принципами. Така поведінка здається нормальною, коли всі члени групи сконцентровані на однакових фактах та принципах. Навряд чи хтось усвідомлює те, що члени групи дотримуються негативного мислення заради безпеки групи. Побудувати соціальну довіру дуже нелегко, тому все, що стимулює синтез окситоцину, здається привабливим.

Ссавці потребують прихильності

У рептилій синтез окситоцину відбувається тільки під час сексу. Саме це мотивує одну рептилію терпіти фізичну присутність іншої. Увесь інший час, без заспокійливої дії окситоцину, рептилії не можуть перебувати поруч одна з одною. Маленькі ящірки залишають гніздо, щойно вилуплюються з яєць. Якщо вони роблять це недостатньо швидко, то ризикують бути з’їденими власними батьками. Більшість рептилій не доживає до віку статевої зрілості. Виживання виду забезпечується тільки тим, що рептилії залишають дуже численне потомство.

Ссавці не можуть собі такого дозволити. Виношування та народження теплокровного дитинчати – то настільки складне завдання, що в більшості самок за життя народжується відносно небагато малюків. Гени самки загинуть, якщо цих дитинчат з’їдять хижаки. Ми пішли від особин, чиї гени не загинули та поширилися. Наші пращури постійно перебували на захисті власного потомства – до цього їх підштовхував окситоцин. У мозку, що виробляє більше окситоцину, шанси на виживання є вищими. Протягом природного відбору сформувався мозок, що продукує багато окситоцину.

Окситоцин виробляється в самок ссавців навіть під час пологів. Плід отримує його з потоком крові, тому дитинча з’являється на світ з високим рівнем цього гормону. Між дитинчам і самкою встановлюються відносини, що засновані на взаємній довірі. Однак цей окситоцин незабаром руйнується, і, щоб отримати його знову, потрібно щось робити. Самка починає доглядати за дитинчам, що стимулює новий викид окситоцину і в неї, і в малюка.

Люди схильні називати синтез окситоцину любов’ю, співчуттям і емпатією, але варто поглянути на це питання з практичної точки зору. Процес виношування слоненяти триває 22 місяці. Лев може вбити його за одну секунду. Один дорослий слон не зможе захистити слоненяти, а ось стаду слонів це цілком під силу. Слонам як виду нічого не загрожує, якщо вони триматимуться гуртом і будуть напоготові захищати тих своїх дитинчат, яким загрожує небезпека. Вижити в дикій природі можна тільки тоді, коли ви ніколи не втрачатимете пильність. Самка ссавця відчуває спокій, коли її дитинча перебуває поруч із нею; ідентичні емоції відчуває й дитинча, перебуваючи поруч із мамою. У кожної тварини в стаді виробляється окситоцин, коли вони разом.

Проте самка та малюк не можуть проводити разом увесь час. Самка потребує на велику кількість їжі, щоб підтримувати процес лактації для годування дитинча. Щоб мозок молодої особини розвивався, вона повинна самостійно досліджувати навколишній світ. Тому тварини часто розлучаються, і тоді рівень окситоцину в них знижується. Тяжке почуття змушує їх повертатися одне до одного. Ключовим моментом у цій прихильності є взаємність: дитинча перебуває в пошуках матері, а мати повертається до дитинчати. Це підвищує шанси на виживання. Молода тварина, яка втрачає свою матір, як правило, гине, попри всі жалісливі історії про дитинчат, що їх усиновили інші самки. Прихильність – то питання життя і смерті, і завдяки окситоцину прихильність викликає позитивні емоції.

Окситоцин та розслаблення

Певно, ви чули, що саме гормон окситоцин викликає перейми та стимулює процес лактації. У ширшому сенсі його функція полягає в тому, щоб дозволити тварині розслабитися в присутності інших. Розслаблятися в присутності когось незнайомого – не дуже вдала ідея, тож мозок обережно підходить до стимуляції синтезу окситоцину. Він реагує на запах, звуки, вигляд, що асоціюються в нього із ситуаціями з минулого, коли вироблявся окситоцин. Якщо окситоцин не виробляється, тварина почувається напоготові, окситоцин їй потрібен не заради постійного відчуття довіри, а для того, щоб уміти відчувати різницю, що від неї може залежати її виживання.

Дія окситоцину на нейронні шляхи відображається в тому, що молода тварина програмується довіряти будь-чому, поки в неї синтезується окситоцин. Тому прихильність дитинчати легко поширюється на все, що він зустрічає навколо, поки перебуває поруч із мамою. Ця поведінка сприймається самкою як безпечна, бо у неї також виробляється окситоцин – адже вона відчуває приналежність до стада чи зграї. Молода особина ще не розуміє тих загроз, що її оточують, але навчається на власному досвіді. У неї виникають неприємні відчуття, коли вона відбивається від стада, оскільки почуття голоду зростає, а рівень окситоцину знижується. Самка може навіть вкусити дитинчат, щоб у нього закріпилася асоціація між ізоляцією та болем.

Дещо про мозок ссавця…

Довіра до всього, що оточує, не сприяє виживанню. Мозок ссавця еволюціонував, щоб відчувати різницю.

Прихильність до групи підвищує шанси на виживання, оскільки стадо набагато краще визначає небезпеку. За наявності стількох очей і стількох вух ризик небезпеки суттєво знижується. Але цей принцип працює тільки тоді, коли тварина наслідує стадну поведінку. Людина може вирішити: «Я не побіжу, поки сам не побачу лева». Але якщо газель залишиться стояти, коли все стадо бігтиме, це може коштувати їй життя. У тих особин, що прислухаються до думок оточення, шанси на виживання вищі. Людина походить саме від таких особин.

Стадна поведінка може виявитися ефективною стратегією і для хижаків. Вовки, гієни та леви часто полюють групами, оскільки так вони можуть добути більшу кількість їжі. Життя в таких групах може бути нелегким, оскільки сильніші особини домінують над іншими під час отримання їжі та спарювання, але водночас спільне перебування стимулює в членів групи синтез окситоцину. Гормон обіймів робить можливим спільне проживання настільки лютих хижаків.