Лише секунда

– Засинай. Ну чого ти вовтузишся? Лягай уже на бочок і заплющуй очі. Чого ти дивишся на мене так, сонечку? Нам рано прокидатися, уже давно треба спати.

– Мамусю, а розкажи мене про тата.

– Ще раз розповісти про нашого тата?

– Так. Про те, який він.

– І тоді ти заснеш?

– Обіцяю. А тато мені насниться.

– Добре, люба.

– Мамусю, я вже заплющую очі та слухаю.

– Так, сонечку.

– Мамо, а чого ти мовчиш?

– Може, краще я розкажу тобі казку?

– Але ж ти обіцяла мені – про тата. Ти пообіцяла!

– Так, сонечку, я обіцяла, але мені трохи важко. Давай я погладжу тобі спинку.

– Добре.

– Чого ти зітхаєш, чого? Хочеш почути про тата?

– Хочу.

– А давай-но я розповім тобі казку, а в ній буде тато.

– Тато в казці?!

– Так, але тільки ми з тобою знатимемо, що це тато.

– Цікаво. А всі решта не зрозуміють?

– Усі решта подумають, що це просто якийсь собі чоловік.

– Тож тільки ми з тобою будемо знати, що то наш тато?

– Так. Ти, я і він.

– Мамо!

– Що, сонечку?

– Хочу тебе про щось попросити.

– Так, мишенятко.

– Мені хотілось би також побувати там, у тій казці.

– Гаразд, там будеш і ти, разом із татом. А зараз ти заплющиш оченята, я їх тобі поцілую і почну розповідати казку.

– Добре, я вже заплющую очі – так мені набагато краще уявляти. Мамо, а можна, щоб у цій казці тато розповідав мені свою казку?

– Нічого собі! Та це вже буде казка в казці.

– Так, казка в казці! Добре я придумала?

– Так, сонечку, ти гарно придумала! Хоча це складно, мамі треба трішки подумати.

– Мамо!

– Що ще, Маринко?

– Розповідай мені, будь ласка, так, щоб ця казка не закінчувалася. Добре? Нехай уві сні я побачу про­довження.