Маленький принц

Розділ XIII

На четвертій планеті жив бізнесмен. Цей чоловік був такий заклопотаний, що навіть не підняв голови, коли прибув Маленький Принц.

— Добрий день! — привітався Маленький Принц. — У вас погасла сигарета.

— Три плюс дві буде п’ять. П’ять і сім — дванадцять. Добрий день! П’ятнадцять і сім — двадцять дві. Двадцять дві і шість — двадцять вісім. Не маю часу знову запалити. Двадцять шість і п’ять — тридцять одна. Ух! Отже, п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна.

— П’ятсот мільйонів чого?

— Га? Ти ще тут? П’ятсот один мільйон… я вже не знаю… Я маю купу роботи! Я людина серйозна, мені не до балачок! Дві і п’ять — сім…

— П’ятсот один мільйон чого? — повторив Маленький Принц, що ніколи й нізащо не зрікався свого вже поставленого запитання.

Бізнесмен підняв голову:

— За п’ятдесят чотири роки, відколи я живу на цій планеті, мені заважали тільки тричі. Вперше це сталося двадцять два роки тому, бозна-звідки прилетів хрущ і дзижчав так жахливо, що я, додаючи, аж чотири рази помилився! Вдруге це сталося одинадцять років тому, мене доконав ревматизм. Я дуже мало рухаюсь. Я не маю часу тинятися. Я людина серйозна. Втретє… таж оце тепер! Отже, я казав п’ятсот один мільйон…

— Мільйон чого?

Бізнесмен збагнув, що немає надії на спокій:

— Отих дрібних цяток, які інколи видно на небі.

— Мух?

— Та ні, дрібних цяток, які блищать.

— Бджіл?

— Та ні. Дрібних золотавих цяток, які спонукають мріяти нероб. А я — людина серйозна! Я не маю часу на мрії.

— Ага! Зірок?

— Таки їх. Зірок.

— І що ти робиш із п’ятьмастами мільйонами зірок?

— Їх п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я точний в усьому.

— І що ти робиш із цими зорями?

— Що я роблю з ними?

— Так.

— Нічого. Вони моя власність.

— Зорі — твоя власність?

— Авжеж.

— Але я бачив одного короля, що…

— Королі не мають власності. Вони володарюють, це зверхники. Тут є велика відмінність.

— І що тобі дає власність на зорі?

— Завдяки їй я багатий.

— І що тобі дає це багатство?

— Я можу купувати інші зорі, якщо хто-небудь відкриє їх.

«Оцей, — подумки сказав собі Маленький Принц, — міркує десь так, як той пияк».

Однак запитував далі:

— Як можна привласнити зорі?

— А чиї вони? — невдоволено буркнув бізнесмен.

— Не знаю. Нічиї.

— Тоді вони мої, бо я перший про це подумав.

— Невже цього досить?

— Авжеж. Коли ти знайшов нічийний діамант, він твій. Коли відкрив нічийний острів, він твій. Коли перший маєш якусь ідею, ти патентуєш її, і вона твоя. Я маю у своїй власності зорі, бо ніхто ніколи до мене не здогадався привласнити їх.

— Таки правда, — погодився Маленький Принц. — І що ти робиш із ними?

— Порядкую ними. Веду облік та інвентаризую, — відповів бізнесмен. — Це важко. Але ж я людина серйозна!

Маленький Принц однаково не заспокоївся:

— Ось я маю у своїй власності шарф, можу обкрутити його навколо шиї і забрати. А якщо маю квітку, можу зірвати її й забрати. А от ти не можеш зняти зорі!

— Ні, але можу покласти їх у банк.

— А це що таке?

— Розумієш, я записую число своїх зірок на папірцеві. А потім замикаю той папірець на ключ у шухляді.

— І це все?

— Цього досить!

«Смішно, — думав Маленький Принц. — Досить поетично. Але несерйозно».

Маленький Принц мав про серйозні речі уявлення, дуже відмінні від уявлень дорослих.

— Я, — розповідав він, — маю квітку, яку щодня поливаю. Маю три вулкани, у яких щотижня трушу сажу. Бо дбаю і про згаслий вулкан. Адже ніколи не знаєш, що може трапитися.. І моїм вулканам, і моїй квітці добре, що вони моя власність. А от ти не робиш зорям ніякого добра…

Бізнесмен роззявив рота, але не знав, що відповісти, тож Маленький Принц покинув його.

«Без сумніву, дорослі абсолютно дивні», — подумки лише сказав він собі під час подорожі.