Маленький принц

Розділ XV

Шоста планета була вдесятеро більша. На ній жив літній добродій, що писав грубезні книжки.

— Ти ба! Ось і дослідник! — вигукнув він, помітивши Маленького Принца.

Маленький Принц сів на стіл і перепочивав. Він був у таких далеких мандрах!

— Звідки ти прибув? — запитав його літній добродій.

— Що за книжка така товста? — запитав і собі Маленький Принц. — Що ви тут робите?

— Я географ, — відповів літній добродій.

— А що таке географ?

— Учений, який знає, де є моря, річки, міста, гори та пустелі.

— Цікаво, — протягнув Маленький Принц. — Бодай нарешті якийсь справжній фах! — І озирнувся на планету географа. Маленький Принц ще ніколи не бачив такої величної планети. — А ваша планета гарна. Тут є океани?

— Я про це ще не знаю, — відповів географ.

— Ох! (Маленький Принц був розчарований). А гори?

— Я про це ще не знаю, — пролунала та сама відповідь.

— А міста, річки і пустелі?

— Теж не знаю.

— Таж ви географ!

— Авжеж, — кивнув географ, — але не дослідник. Я не маю жодного дослідника. Не географ вирушає рахувати міста, річки, гори, моря, океани та пустелі. Географ — надто важлива постать, щоб тинятися. Географ не покидає свого кабінету. Але приймає там дослідників. Розпитує їх і записує їхні спогади. Якщо спогади котрогось із них видаються географу цікавими, він наказує з’ясувати стан моралі дослідника.

— Навіщо?

— Дослідник, який бреше, занапащає географічні книжки. А також дослідник, який забагато п’є.

— Чому? — дивувався Маленький Принц.

— Бо в пияків двоїться в очах. І тоді географ позначає дві гори там, де є тільки одна.

— Я знав одного чоловіка, — мовив Маленький Принц, — що був би поганим дослідником.

— Можливо. Отже, коли мораль дослідника видається доброю, його розпитують про зроблені відкриття.

— І ми це побачимо?

— Ні. Це надто складно. Від дослідника вимагають подати докази. Якщо йдеться, наприклад, про відкриття великої гори, вимагають, щоб він приніс звідти велике каміння.

Географ раптом стрепенувся:

— Стривай, ти ж прибув здалеку! Ти дослідник! Ти опишеш мені свою планету!

Географ, розгорнувши реєстр, заточив олівець. Розповіді дослідників записують спершу олівцем. А щоб записати чорнилом, чекають, поки дослідник подасть докази.

— Ну? — заохочував географ.

— Ох! У мене, — відповів Маленький Принц, — не дуже цікаво, бо все малесеньке. Я маю три вулкани. Два вулкани діють, один погас. Але ж ніколи не знаєш, що може трапитися.

— Ніколи не знаєш, — повторив географ.

— А ще я маю квітку.

— Ми не реєструємо квітів, — мовив географ.

— Чому? Ця квітка найгарніша!

— Квіти ефемерні.

— Що означає «ефемерні»?

— Книги з географії, — пояснював географ, — найцінніші з усіх книжок. Вони ніколи не стають застарілі. Яка-небудь гора вкрай рідко зрушує з місця. Океан украй рідко висихає. Ми пишемо про вічне.

— Але згаслі вулкани можуть прокинутись, — урвав його Маленький Принц. — Що означає слово «ефемерний»?

— Згас вулкан чи прокинувся, нам, географам, байдуже. Для нас має значення тільки те, що це гора. Вона не змінюється.

— Але що таке «ефемерний»? — повторив Маленький Принц, що ніколи не зрікався свого вже поставленого запитання.

— Це слово означає: такий, якому невдовзі загрожує зникнення.

— Моїй квітці невдовзі загрожує зникнення?

— Звичайно.

«Моя квітка ефемерна, — подумки сказав собі Маленький Принц, — і має лише чотири колючки, щоб боронитися від світу! А я покинув її самотню на своїй планеті!»

У серці Маленького Принца вперше озвався жаль. Та невдовзі хлопчик знову збадьорився:

— Що ви порадите відвідати? — запитав він.

— Планету Земля, — навіть не вагався географ. — Про неї ходять добрі чутки.

Маленький Принц покинув планету географа, думаючи про свою квітку.