Маленький принц

Розділ III

Я довго не міг збагнути, звідки з’явився Маленький Принц. Він ставив мені багато запитань, але, здається, ніколи не чув моїх. Тільки випадково мовлені слова мало-помалу розкрили мені його таємницю. Скажімо, вперше помітивши мій літак (я не малюватиму його, для мене це надто складно), він запитав:

— Що це за річ?

— Це не річ. Він літає. Це літак. Мій літак.

Я пишався, сказавши малому, що вмію літати. А він аж вигукнув:

— Як? Ти впав із неба?

— Авжеж, — скромно кивнув я.

— Ох! Яка дивина!..

Маленький Принц задзвенів переливчастим сміхом, що страшенно роздратував мене. Я не хочу, щоб із мого лиха сміялися. А потім хлопчик додав:

— Що ж, отже, й ти небесний прибулець! А з якої планети?

Я одразу побачив просвіт у таємниці його присутності й притьмом запитав:

— То ти з іншої планети?

Та хлопчик не відповів. Він похитував головою, пильно роздивляючись мій літак:

— У такому ти й справді не міг прибути здалеку…

Хлопчик надовго поринув у роздуми. Потім, діставши з кишені баранця, прикипів очима до свого скарбу.

Уявіть собі, як мене здивувало оте напівпризнання про «інші планети». Я спробував дізнатися більше:

— Хлопчику, звідки ти? Ти кажеш «у мене», де це? Куди ти хочеш забрати баранця?

Він відповів після мовчазних роздумів:

— Ящик, який ти дав, добрий тим, що вночі буде баранцеві за кошару.

— Звичайно. А якщо ти такий дбайливий, я дам тобі ще й мотузку припинати його вдень. І кілочок.

Мої слова, здається, приголомшили Маленького Принца.

— Припинати? Що за дурниця!

— Бо, якщо не припнути, він піде невідомо куди і заблукає…

Мій приятель знову розсміявся:

— І куди, по-твоєму, він піде?

— Куди завгодно. Куди очі спадуть…

Але Маленький Принц, споважнівши, заперечив:

— Пусте, таж у мене таке все малесеньке!

І, мабуть, сумовито, додав:

— Куди очі спадуть, далеко не зайдеш…