Маленький принц

Розділ XX

Довго йдучи крізь піски, скелі та сніги, Маленький Принц зрештою натрапив на дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

— Добрий день! — привітався він.

Перед ним виднів сад, заквітчаний трояндами.

— Доброго здоров’я! — відповіли троянди.

Маленький Принц придивився до них. Усі вони були схо­жі на його квітку.

— Хто ви? — приголомшено запитав він.

— Ми троянди, — відповіли квіти.

— Ох! — зойкнув Маленький Принц.

І почувся страшенно пригніченим. Його квітка розповідала, мовляв, вона у світі єдина і неповторна. А тут їх тисяч п’ять, усі однакові, і то тільки в одному саду!

«Вона б дуже засмутилася, — сказав він собі, — якби побачила цей сад… страхітливо кашляла б і вдавала б, ніби вмирає, щоб уникнути глузувань. А я був би змушений удавати, ніби піклуюся про неї, бо інакше, щоб і мене принизити, вона б і справді віддалася смерті…»

Згодом Маленький Принц знову сказав собі:

«Я думав, ніби я багатий на єдину у світі квітку, а маю звичайнісіньку троянду. Така банальна квітка і мої три вулкани, які мені по коліно і один з яких, мабуть, згас навіки, аж ніяк не роблять із мене великого принца…»

Упавши на траву, Маленький Принц заплакав.