Маленький принц

Розділ XIX

Маленький Принц піднявся на високу гору. Єдиними горами, які він знав коли-небудь, були три вулкани, що сягали йому по коліно. Згаслий вулкан правив йому за стільчик. «Із такої високої гори, — сказав він собі, — я одразу побачу всю планету і всіх людей…» Та побачив лише гострі верхівки скель.

— Добрий день! — про всяк випадок привітався він.

— Добрий день!.. Добрий день!.. Добрий день!.. — покотилось відлуння.

— Хто ви? — запитав Маленький Принц.

— Хто ви?.. Хто ви?.. Хто ви?.. — озвалося відлуння.

— Будьте моїми приятелями, я самотній, — поскаржився він.

— Самотній… самотній… самотній… — вторувало відлуння.

«Що за дивна планета! — подумав тоді Маленький Принц. — Геть уся суха, шпичаста й неприязна. А людям бракує уяви. Вони лише повторюють те, що їм кажуть… У себе на планеті я мав квітку, і вона завжди перша озивалася до мене…»