Нестяма

Факерлянд

— Я Єва, а ти мій Адам, — прошепотіла ніжно, й бетонні стіни відлунилися лагідністю.

— Ні,— була відповідь.

— Чому? — вкотре образилася Єва Браун.

Вона не знала, що ім’я «Адольф» у перекладі з рунічної мови означає «антищасливий».

...хто його сотворив, Гітлера? Звісно ж, Генрі Форд, цей автомобіліст іще на початку століття написав три майже тотожні книги, які набули дужого розповсюдження, — «Моя війна», «Моя борня» та «Моя праця» (про це навіть по телевізору показували, мовляв, він вигадав конвеєр не лише для авто, а й для опусів), і на нещасливу біду вони спровокували невинного хлопчика, австрійського вихреста, художника за покликанням, написати згодом таку саму, скомпілювавши три в «Майн камф», наслідки знані — антищасливим став увесь світ.

Досі невідомо, якого він роду: чи, бува, не австріяк? Але німцем не був і разу, і ця його жахлива таємниця вирішила перекинути планету, щоби ніхто не докопався. Тож чи не іудей він часом? Для таких яскравих акцентуйова-них індивідів властиво позбавлятися вагань і найперший шлях — податися в антисеміти. Та перш ніж нарікати на фюрера, варто пригадати майже біблійну притчу:

«А прийшло бо дерево до Бога й почало бо квилити й жалітися на залізну сокиру, яка нещадно його рубає, а Господь бо зітхнув і відказав бо:

— А ти, дерево, подумай ліпше — а з чого таки зроблена ручка у сокири?»

Адже один невідомий єврейський музикант із невідомого австрійського містечка під Лінцом та й був вилазив на заміжню фрау Шикльґрубер, а потім не вберіг таємниці, навпаки, ще й вихвалявся у пивній та у кав’ярні; словом, маненький Адольфик ще не народився, а однолітки вже дрочили його «жиденям» на вулиці і в школі, не даючи продиху до такої міри, що вже й єврейська малеча його так само дрочила; хлопча лише й мріяло, як би швидше вирватися звідтам якнайдалі — аж так, що згодом просто вимушене було захопити Австрію аншлюсом (по-нашому «возсоєдінєнієм»), аби лише стерти рідне містечко й зробити там велетенського полігона, щоби важка техніка вдень і вночі маневрами трамбувала нещасливе його дитинство.

Де він тепер, той горе-музикант?

Аби далі заховати кінці в воду, Адольфик перекаму-флював походження, власне, й усієї німецької нації, щоби потім ніхто тих кінців не знайшов, але про це згодом.

...Чому він невпинно екзальтував натовпи? Аби щоразу виявляти екзальтованих жінок, які волали: «Хочу дитину від фюрера!»

Тих, кого — блакитнооких і жовтокосих — відстежувало гестапо і під приводом гінекологічного обстеження непомітно з медінструментом впорскувало їм гітлерових сперматозоїдів; він бо вірив, що в такий супермасовий спосіб буде створено нащадків уже не темноволосих і темнооких, як він, і рано чи пізно виправлять несправедливу його генетику. А інакше, що ж тоді воно таке — державотворення?

Єва Браун додавала всіх мислимих рукотворних зусиль, аби націдити якомога більше, отож спермостати розвозили по всій Німеччині, Норвегії, Данії — винятково нор-дичними теренами, перетворюючи на розсаду, і навіть наприкінці війни Гітлер у передсмертній агонії еякулював у пробірку, поспішав коригувати родову похибку, рятуючи себе й майбутнє фатерлянду, стаючи батьком німецького народу не лише в переносному але й у прямому сенсі.

Єва Браун змушено і невтомно тренувала тіло, особливо руки, налягаючи на гімнастику, адже турнік найкраще розвиває долоні пальців, клянучи при цьому «Абвер», розвідку, яка перша спровокувала цей титанічний процес, свого часу рознюхавши, що в комуністичному еСеРе-СеРі відомий світовий генетик Іванов уже усіляко осіме-няє мавп, створюючи нову породу надлюдини.

— Ха-ха-ха, — така була перша реакція фюрера, — то хто там кого жигає: політбюро мавп, чи мавпи — політбюро? І навіщо? Та ви погляньте на їхні пики, вони й без того, як у приматів.

— Воно би й смішно — який із мавпи юберменш? — наважився не погодитися Геббельс. — Однак гомо-мавпікус може стати неперевершеним солдатом, перекроївши політичну мапу Європи. З могутніми м’язами та могутніми тваринними інстинктами може переважити наших інтелектуальних солдат.

— Ха-ха-ха, мавпоподібні мавпи, — вже не так упевнено реготнув Адольф.

— Вони почали з того, що взялися своїм чоловікам пересаджувати сіменні канали яйцеклітини горил.

— Та ха-ха-ха.

— І ось уже перший результат — коли ховали Калініна, то кришка гробу взяла і не закрилася.

— До чого тут кришка? — насторожився вождь.

— Така потужна бо ерекція, що навіть у покійника не припинилася й мучила його з того світу. То що вже казати про живих?

(Так було. Він перший бо ліг під скальпель, даючи приклад наступним поколінням активістів, промовивши: «Во ім’я щасливого майбуття пролетаріату».

Чому подався у першопрохідці? Дуже просто — його дружину Сталін запроторив у сталінські концтабори. Отож ним вирішено ризикнути своїм статевим органом за непотрібністю — і от результат, загинув во ім’я радянської науки.)

— Бачте, — наполягав райхміністр, — у них тепер офіційна релігія — мавпізм, вони всі вклоняються мавпам.

— Як це? — сполохався вождь.

— Дарвінізм.

— Дак це ж антилюдська теорія, що людина походить від мавпи.

— А що в комуністів не антилюдське? Дарвінізм у них прогнозовано став державною вірою, і це вже не жарти, бо вони тепер хочуть цю теорійку підсилити дослідами, таку собі теорійку за Марксом про поворот процесу на наступному звиві спіралі.

— За Мавпсом, ха-ха-ха.

Велетенська собацюра арійської породи на ім’я Блон-ді, вихованка Гітлера, і собі вирішила посміхнутись кутиком пащі.

— А ще наша розвідка доповідає: не жарти і те, що славнозвісний проффессор Іванов відряджається в Африку до масового місцеперебування мавп.

— Як доктор Айболіт? — намагався жартувати Гітлер, але вже не так жваво.

— Якби ж то. Він їде з метою запліднювати африканок мавпами і навпаки, а також перехресно.

— Запліднювати? — здригнувся фюрер і зверхня посмішка поволі сповзла з його вусиків. — Навіщо?

— Гомо-совєтікус, ось їхня мета.

— Отже, нам спішно слід покращувати породу, — пробурмотів Адольф.

Тим часом гігантська комуністична експедиція досягнула центру Африки і спинилась. Проффессор Іванов озирнувся дуже вдоволено — навколо було повнісінько мавп усіляких порід приматів. Прибульці прикинулися французькою феміністичною місією й розгорнули «гінекологічні» центри, куди на огляд поставляли молоденьких африканочок, але разом з інструментами до вагін уводили звірячу сперму, яку Іванов власноручно дрочив крізь ґрати в мензурки. Однак жінота швидко відчула містичний дискомфорт у вигляді волохатих материнських передчуттів і почала розбігатися по гірських місцевостях.

— Отож треба запліднювати не жінок, а мавпо-самиць,— остаточно вирішив велетень науки.

— Чому? — злякалися асистенти, справедливо трухнувши, що спермо-місія впаде на них.

— Бо їх легше замкнути в клітку, — була резонна відповідь.

Він мав на увазі тісну металеву конструкцію, яка обтискала самичку, щоб та не тіпалася під час акту. Ідею запозичено з давнього станка, за допомогою якого ще цариця Катерина ІІ злягалася з парнокопитними. Різниця полягала в тім, що вінценосна робила це доброхітно.

А тут доброхіть на таке наважився лише проффес-сор, бо навіть туземці-носильщики не зраділи од такої перспективи, однак чимала винагорода зробила своє, започаткувавши згубну традицію, що перекинулася й на зелених мавп, а ті, обурені, у відповідь нагородили осімени-телів СНІДом, наслідки аж тепер повернулися до нас. На біса було чіпати зелених мавп, адже вони невеличкі, в го-мо-совєтікуси не годяться, та проффессор Іванов був принциповий науковець і залучав до експерименту всі варіанти приматів і приматок, аби масова кількість перейшла у якість (за Марксом).

Тривало так доти, аж доки з Москви надлетіла радіограма: «Чи ти здурів? Яка ж це буде нова радянська порода, коли донори — негри? Давай, перемикайся на слов’янських осіменителів. Москва. Кремль. т. Сталін.»

Вчений гірко зітхнув і почав посилено налягати на місцеві афрозодіаки і так-сяк особисто втягнувся в розплід.

Тим часом сюди прибули гримовані абверівці під зрадливою личиною християнських місіонерів, почали підбурювати місцеві войовничі племена: «Блідолиці привчають вас до скотоложества!»

Хвиля обурення прокотилася чорним континентом, Іванов іще встиг одбити на Велику Землю радіограму: «Негайно готуйте спецзвіринець для вагітних немовлят, бо тут пора вшиватися».

Тож екстрено вжили заходів, слава Богу, концтабори в нас уміли будувати, правда цього разу не в вічній мерзлоті, а навпаки, в єдиній субтропічній зоні — отак було започатковано Сухумський мавп’ячий заповідник; доки кораблі з живим товаром сюди допливли, все було вже готово.

Але і так звані «місіонери» не ловили ґав. Змінивши сутани на маскхалати, ці диверсанти таємно підповзли під колючі сухумські дроти і порушили периметр. Але новітні мавпо-люди виявилися ще кмітливіші — вони вже давно чекали попід майбутньою діркою, щоби юрмиськом ринути на свободу...

Постскриптум. Нехай на сьогодні зоологи й ботаніки не сушать даремно голів: а звідкіля це раптом по планеті розповсюдилися так звані йєті?

Звідтіля, звідкіля й СНІД.

З людського мавпорозплідника.

Партія не змогла пробачити проффессору Іванову гучної поразки, а щоби приховати її наслідки, пришила тов. профф. Іванову троцькізм, розстріляла його із асистентами, папери поклала навіки в таємні архіви, а мавп’ярню передала академікові Лисенку, про всяк випадок заборонивши генетику, щоби геть замаскувати проект.

А тим часом Райхканцелярія завмерла в очікуванні:

— Що доповідає «Абвер» про еСеРеСеРі? — гриз нігті фюрер.

— Зафіксовано втікачів із розплідника, вони швидко ширяться Європою, спритні, хитрі, невловимі. Але комуністи заповнили свою мавп’ярню новими ембріонами.

Гітлер хотів гризти нігті, але схаменувся, що нема вже чого.

— Що ще?

— Дуже змінилися настрої населення, особливо фольклор, — ховав очі Геббельс. — У них постав новий нечува-ний досі тип приматських анекдотів, наприклад: «Прийшов вегетативний час самиці горили, отож зоотехніки на вулиці зупиняють перехожого:

— За сто рублів заплідниш горилиху?

— Без проблем.

Запліднив, а тоді вибачається перед зоотехніками:

— Пробачте, я вас обманув, бо в мене немає ста рублів».

Гітлер замислився:

— Ну, ясна річ, старенький проффессор Іванов горилу б не подужав...

Усі оніміли, як тонко Гітлер проникає в приховану суть. Провидець!

— Іще є новини? — запитав він.

— Так, майн фюрере, надходять і такі притчі: «Як тепер називаються мавпи в сім’ї радянських народів? Вірменська — орангутян, грузинська — шимпанідзе, а головна, російська — гаврилла».

Нацистська верхівка запанікувала:

— У проффессора Іванова жахливий відсоток вдалих щеплень! — непокоївся Гівмлєр. — Більшовики спрогнозу-вали новий нечуваний урожай.

— Ми можемо програти росіянам майбутню війну! — лементував Геббельс.

Нордична вовкодавиця Блонді на це розплющила око й ляснула хвостом об килим.

— Негайно маємо встигнути — догнати й перегнати СРСР! — різаним голосом волав навіжений фюрер. — Єво, де ти там?! Мерщій тягни фістулу!

Справедливо зауваживши, що особисто він Божим провидінням є виявник найвищого Духу, то, відповідно, має запліднити націю на покращення породи.

Отак нещасна позашлюбна жінка з біблійним йменням Єва стала першородицею нової раси і в глухих лабіринтах Райхканцелярії змушена вправними еквілібрами заповнювати таємні спермо-термостати задля наповнення всіх справжніх арійок плодами, щоби переінакшити власну породу, переінакшити фатум і, власне, правду про іудейське походження вождя. Так само й правду про походження усієї німецької раси, яку Гітлер особистими науковими зусиллями виводив аж із Тибету, силою теорії переімігру-вавши Шамбалу під Берлін.

— Як наша експедиція «Абвернербе» в Тибет? — запитав він, бо відрядив туди гірську стрілецьку дивізію науковців.

— Виявлено сліди перебування експедиції Блюмкіна імені Троцького, комуністи значно раніше за нас побували там, — з сумом констатував Геббельс.

— Вони й там нас випередили, — спалахнув вождь. — Ну і що виявили наші антропологи? Заміряли параметри махатмам?

— Винятково давньоарійські черепи, — невпевнено потупив погляд райхміністр.

— В очі! В очі дивись! — наказав фюрер. — А якщо правду? Ну!

— Суцільні монголоїди... — зітхнув Геббельс, — круглоголові всі падли, хоч ти їм кілок на голові теши.

І Гітлер почав люто гризти нігті. Кому? Собі? Ні, Геб-бельсові.

Райхканцелярія завмерла.

— Господи, — закотив очі Гітлер, — які шалені бабки викинули на «Абвернербе» і все лиш, аби отримати невтішний фактаж, ви хоч розумієте, що під загрозою опинилося наше австрійське, та тьху ти! наше арійське минуле?

Усі відчули, що в минулому можуть опинитися й, власне, вони самі.

— Хто-небудь може сказати мені правду? — вимагав вождь. — Звідки почалися арійці? Що там археологія? Знайшла вже чогось арійського?

— Ні, майн фюрере, у фатерлянді не виявлено жодного такого артефакту.

— То де ж вони?

— Усі вони на теренах України.

— Отакої! Стільки зусиль докладено, і от на тобі, маєш... Хто з вас, лайдаків, скаже мені правду?

Здоровецька імперська сука породи вовкодавів, улюблениця фюрера Блонді, загрозливо показала ікло.

Геббельс помникався-помникався й затужив:

— Правда полягає в тім, майн фюрере, що арії поширилися світом із теренів північних степів надчорномор’я.

— Це де?

— «Абвернербе» виявило, що в Україні, майн фюрере.

Присутні очікували на будь-яку реакцію, лише не на солодку усмішку, якою розповзлися вусики вождя, погляд його замріявся і полинув удалечінь. Ніхто й гадки не мав, що там, в Україні, він пережив найкращі моменти життя.

Адже ж Адольф Гітлер після поранення газами на річці Соммі 1918 року геть осліпнув і опинився в окупованій Полтаві, а цілюще її повітря несподівано зробило те, чого не вдалося медикаментозно — він прозрів. І перше, що побачив: це тубільці, винятково всі блакитноокі й жовтово-лосі. Його тоді дуже подивував такий феномен, адже він був художник і чудово зрозумів, що то воно таке — жовто-блакитна гама. Тут не треба й «Абвернербе», аби впет-рати, що це означає.

Гітлер насилу отямився од спогадів і просичав:

— Захопити Україну.

— Але ж ми ще не подолали Англію, — наважився Гім-млер.

— До сраки Англію, — була відповідь.

— Майн фюрере, — намагався пояснити Геббельс, — але ж Україна належить Росії, і, щоб захопити її, треба подолати і Росію.

— Не проблема, — була відповідь.

Річ у тім, що осліп він, звісно, завдяки євреям: не секрет, що все своє свідоме дитинство виростав у їхній сім’ї, тож згодом зробив усе можливе, аби од них відрізнятися — завів довжелезні кошлаті вуса, (бо євреї окремо вусів без бороди не носять) і через газову атаку на протигаз крізь оті їхні волосини пропустив усередину чимало іприту. Після того Адольф порозумнішав, сильно вкоротив вусики і остаточно зненавидів іудеїв. На щастя, Германія тоді за Брестським так званим миром одхопила Україну (німецький шпигун Ленін розплатився нею за фінансування Жовтневого перевороту) й поранені німецькі ветерани посунули сюди лікувати недобите своє здоров’я.

Саме тут він прозрів у переносному і прямому сенсі цього слова.

— Євреї своєю повзучою окупацією поневолили фатер-лянд, до такої міри переповнивши, що корінні німці змушені були розбігатися Європою і далі — колоністи опинилися аж за Уралом, євреї ж стали місцевими до такої їхньої міри, що вже наполягали, наче німецька мова походить від ідиш, і почали вже іменувати себе над нами старшим братом: Дойчлянд юдер аллєс! Од моря до моря! Що, мовляв, і слово «Європа» походить од слова «єврей». І навіть, коли їх кілька разів виганяли з країни (як вони тоді називали: ісход із німецького полону), та мову вони не повернули, ще й поверталися щоразу в «полон» і все починалося спочатку.

Це ж бо юний Гітлер змалку був виховувався в єврейській родині й чудово володів мовою ідиш, отож багацько наслухався там їхнього шовінізму про так званий Божий народ і численні пріоритети, які з цього походять. Отож і собі таких самих захотілося; протест, що зароджувався тоді в юнака, згодом виллється у таку ж велетенську, тільки арійську, доктрину, здатну протистояти конкурентній експансії.

Аякже! Коли вступав до віденської художньої академії, то узрів: уся геть приймальна комісія складається з юде-їв, але не признався, жодним слівцем не видав себе, хоча знав — одного слова чи характерного жесту досить, щоб опинитися в цьому виші, проте наївно прагнув об’єктивності, покладаючись лише на власну малярську геніальність... Наївний.

Отож схопив облизня і часто й ображено підскакував уві сні:

— До гетто їх!

— До Гетте? — недочула Єва Браун.

— У газову камеру! Я нюхав газ — тепер нехай вони його понюхають, — бігав він кабінетом, навіжено очікуючи, доки наростуть нові нігті, щоб гризти.

Несподівано зупинився:

— З вашою археологією. Ми її всю заново перекопаємо! Отже — на Вкраїну!

Ось як наближався день 22 червня 1941 року. Зрештою, містична дата сонячного протистояння забезпечила бліцкриг, що успішно просувався до Москви, коли фюрер несподівано перевів стрілки:

— Зняти з московського напрямку танкову армаду Ґуде-ріана і перекинути її на Київ.

Генералітет онімів:

— Але ж він уже майже під Москвою.

— Кажу: до сраки Москву, не вона наша мета.

— Як це не вона? На який кий нам Київ? — тетеріли фельдмаршали.

— А на такий, що пригадайте історію. Куди наш славетний прародитель Германаріх скеровував свої орди? На Москву? Хуйскву! Винятково на Київ він скеровував. Уже тоді прагнув викопати там артефакти і закопати їх тут, щоб наша археологія згодом не червоніла.

Він умовк, бо проговорився. Ніхто не мав знати його істинних планів і намірів.

І Москва встояла.

Гітлер поспішав до своєї головної мети, бо дуже боявся, що світова наука випередить його війська. А захопивши Україну, колиску аріїв, легко зможе настановити там Германію яко старшу. Українця ж перейменувати на ун-терменша, тобто молодшого брата, зробити з нього те, що свого часу не вдалося Германаріху.

Другим напрямком його атаки був генетичний — стати сурогатним татом нації, наплодити якомога більше власних нащадків, аби ними залюднити аншлюсовані вкраїнські терени, що остаточно переінакшить географію світових пріоритетів. Оволодівши ними, володітимеш першоджерелами походження й інших народів теж — а цього ой як не вистачає Дойчлянду.

— А тоді й побачимо, хто тут Божий народ!

Любив підхохмити: «Який же євреї Божий народ — де, хто і коли бачив обрізаного арійця?»

Своє ж обрізання він ховав за толерантність Єви Браун, дурна би вона була вибовкнуть, що спить не з арійцем...

Отож вона збільшувала надої. Для цього Адольф Гітлер повністю перейшов на вегенетаріанство (бо в плодах більше афрозодіаків), і не так для їхнього побільшення, як для уякістеншання. Хто в таке не вірить, то нехай замислиться: а що таке, зрештою, «гітлер-югенд»? Не в переносному, а в прямому значенні цього слова? Отож бо.

Тим часом червона армія підступалася під Берлін.

— Ну, ну, фрьокен, ну, — квапив.

«Знає, як ужалити, хоч би раз назвав: фрау». Так, засватана, та не вінчана, скільки разів ловила спиною глузливі погляди в коридорах Райхканцелярії, однак це дужче додавало люті й моці її рукам, а вождь народів відповідав їй вусатим поцілунком.

— І щоб ні краплі, все піде в Дойчлянд!

«Дройчлянд», — мало не бовкнула вголос і тому дужче обтиснула зубами крізь губи.

Велетенська високопородна сука Блонді на килимку підземного Вервольфу шорошила вухо, стомившись журно споглядати коханку.

...Єва ж тимчасом чудово усвідомлювала, що всі ці фюрерські пестощі спрямовані лише на пробірку, вони ускладнювалися, «ще отак стану лесбіянкою», знала бо, що й дещиці надоїв їй не перепаде, адже вона була безплідна, «навіщо ж марнувати»; як і кожна розумна жінка, вважала, що безплідний, власне, він, але бажання перевірити таку версію з іншим чоловіком розбивалися об згадку про гестапо.

Щоби збільшити еякуляції, він вдався до стимулюючих наркотиків, і бідна Єва Браун змушена була стимулювати не лише руками, але й усім іншим, так, що в неї навіть було зірвалося:

— Як же ти, високоморальний, ти, вегенетаріанець, а вживаєш наркоту?

— Люба, щоб ти знала: в наркотиках немає нічого м’ясного, то ж не читай мені мораль і не відволікайся, не відволікайся від фістули, продовжуй, мила, — густо засопів він.

Так, во ім’я високої мети він пожертвував скоромним. Була й більша жертва — рослинна некошерна їжа здувалася в нутрощах пухирцями, породжуючи метеоризм, особливо це мучило на раутах — доводилося одсовуватись од мікрофона; проте саме здуття кишківника відчутно посилювало зсередини ерекцію.

Мав він іще одне дієве спонукання: «Як згадаю, мила, скіко малафьї я в тебе колись змарнував», після такої репліки вона мимоволі посилювала фрикції.

Однак мала ще дужчу сатисфакцію: «Якщо безплідна не я, а він, то якого краху зазнають мільйони дуреп, очікуючи на вінценосне запліднення». І вона ще активніше хапалася за фістулу, прискорюючи, домагаючись, аби швидше обтиснути, дбайливо вичавити й ретельно зав’язати ган-дона на вузлик та передати до спермо-ферми, дедалі й дедалі утверджуючи Адольфа яко батька нації.

Чому він викорінив гомосексуалізм? Бо той відволікав націю від збільшення приплоду. Чому заборонив абстракціонізм? Бо відволікав від справжніх життєстверджуваль-них форм соціалістичного реалізму; а вже що-що, а в живописі вождь щось тямив.

...коридорами Райхканцелярії вже гупотіли кирзові підкови радянських десантників, топчучи фістули, вже рештки Єви Браун та Адольфа Гітлера дотлівали в бензиновій купелі, а на протилежному закутку земної кулі, попід хмарами, делегація високогірних махатм тибетської національності урочисто зустрічала блакитноокого жов-точубого посланця, він, упавши на коліна, передав їм на-плічника-термостата;

...ще бетонними коридорами Райхканцелярії улюблена фашистська сучара Блонда нордичної породи тужила на місяць за Третім райхом, конвульсуючи од ціаніду, вже фельдмаршал Кейтель підписував пакт про капітуляцію німецької Германії, а ще й досі таємні лаборанти розфасовували ужинок, і тисячі кур’єрів дипломатичною поштою розвозили компактні спермостати з посівним матеріалом до різних куточків Германії...

І ось тут криється розгадка теперішнього феномена: якщо Гітлер знищив у Німеччині весь єврейський ареал, то звідкіля ж він тепер так густо взявся? Як засвідчує статистика, більше сімдесяти п’яти відсотків самих лише місцевих ЗМІ зараз належать саме євреям.

Річ у тім, що славнозвісні спермоферми — на противагу Єві Браун — виявилися геть-чисто плідними, тому шалена повоєнна народжуваність зумовлена саме цими далекоглядними державними заходами. Особисті побоювання фюрера щодо того, що він полукровка, виявилися безпідставними, бо ж очевидно: аж на сімдесят п’ять відсотків він був не-арійцем.

Отже, там постала оновлена раса напрочуд активних особистостей, що їхній прадавній голос крові виявився потужніший за деякі сумнозвісні хибні ідеологічні надбудови...

Гітлерюденд! — отак би сказав про них якийсь антисеміт.