41

Яковлєв піднявся з Подолу фунікулером на Володимирську гірку, проминув Львівську площу й зупинився біля сорок другого будинку. Постояв, роззираючись, і зайшов до парадного. Мальцев потихеньку югнув за ним, і вчасно: побачив, що Яковлєв дзвонить у квартиру на третьому поверсі. Сюди він заходив удруге, й чекісти знали: у дванадцятій квартирі мешкає Варвара Володимирівна Виноградова — жінка без визначеного роду занять, як здогадувалися у ВДПУ — зв’язкова Центру дії.

Осьмушко стояв біля парадного і розглядав перехожих. Мальцев зупинився поруч, сказав тихо:

— Продовжуй спостереження, я побіг дзвонити…

Він повернувся хвилин через десять, спітнілий і захеканий. Повідомив:

— Зараз будуть…

І справді, через кілька хвилин біля під’їзду сусіднього будинку зупинився автомобіль, з якого вистрибнув Горожанин з двома чекістами в шинелях. Почекали, поки Осьмушко збігав по двірника. Нарешті той з’явився — у кирзових чоботях і ватянці, від нього за версту песло перегаром, і Горожанин запитав суворо:

— Скільки хильнув сьогодні?

— Пиво… Тільки два кухлі…

Горожанин подивився на нього, наче той був не звичайний двірник, а заморське диво, запитав:

— Виноградову знаєш?

— З дванадцятої квартири? Варвару Володимирівну? Гарна жінка й не скупа…

— Отже, знаєш. Зараз подзвониш і скажеш, аби відчинила. Нове розпорядження по прибиранню сходів… Ясно?

Двірник розуміюче глипнув на автомобіль, зміряв Горожанина з голови до ніг допитливим поглядом і запитав:

— Братимете?

— Не твоє діло.

— Шкода… — зітхнув двірник.

— Я тобі дам шкода, — вишкірився Мальцев, — уболівальник знайшовся!

— Та я зроблю все, як наказали, — поясняв двірник, прикривши рота долонею, — але ж кажу: гарна жінка й не скупа…

Чекісти приліпилися по обидва боки дверей, а двірник покрутив ручку дзвінка, Виноградова відчинила, почувши знайомий голос, — Мальцев безцеремонно відштовхнув її і увірвався до помешкання.

Яковлєв сидів біля письмового столу й переглядав папери у теці. Побачивши озброєних людей, почав повільно підводитися, та ноги підігнулися — знеможено опустився на стілець.

— Руки! — скомандував йому Мальцев. Підвів Яковлєва за комір, закрутив йому руки за спину, скримцював, підсунув стілець — запропонував: — Тепер посидь і заспокойся…

Нарешті мова повернулася до Яковлєва:

— Яке маєте право? І хто ви?

— ДПУ, — пояснив Горожанин. — Ось ордер на обшук. Прошу ознайомитися, громадянко Виноградова.

— І що ж ви шукатимете? — Варвара Володимирівна не втратила самовладання, тільки мерзлякувато закуталася в теплу вовняну хустку.

— А може, не варто, Варваро Володимирівно? — запитав її Горожанин. — Учора в районі Новоград-Волинського перейшов польський кордон відомий вам Михайло Олексійович Павлюк, він же Онищенко. Зараз він їде до Києва й не здогадується, що ми контролюємо кожен його крок. Завтра він з’явиться тут, на Львівській, і це буде ще один доказ ваших зв’язків з Варшавою та Парижем… — Горожанин підійшов до столу, поплескав долонею по стосу журналів. — “Новь”… Свіжі номери, які ще не вдалося розповсюдити. І ви, громадянине Яковлєв, прийшли саме по журнали…

— Ви глибоко помиляєтесь, — якомога переконливіше одповів Яковлєв, — я давно знайомий з Варварою Володимирівною й іноді навідуюсь до неї.

— Ви знайомі також із Швайковським та Єдиневським, — пояснив Горожанин, — але, мабуть, також заперечуватимете це. — Взяв зі столу теку з паперами, погортав і запитав: — Інструкції з Парижа? Давно одержали? І що ж пише пан Вакар?

Яковлєв не відповів. Сидів з широко розплющеними і сповненими жаху очима.

“Все, — думав, — ось так приходить кінець. Невідворотний…”


З повідомлення газети “Волинський пролетар” (Житомир)

від 12 листопада 1922 року.

У ніч на п’яте жовтня 1922 р. співробітниками Волинського ДПУ проведені арешти активістів Повстанської Волинської армії. У ліквідації ПВА взяли участь багато трудящих Волині. У своєму виступі на засіданні Житомирської міської Ради голова Волинського губернського відділу ДПУ тов. Голишев, доповідаючи про проведепу операцію, заявив, що “заслуги червоноармійців у справі ліквідації руху величезні. Кожний рядовий червоноармієць, який брав участь у цій операції, виявив незвичайну твердість, свідомість і глибоку відданість Радянській владі. Не менші й заслуги окремих членів професійних організацій, а також незаможників, які надавали всіляке сприяння і особисто брали активну участь у цій відповідальній операції”.

Надзвичайна сесія Волинського губернського суду розглянула справу 285 активних учасників ПВА. Губернський суд встановив індивідуальну вину кожного з притягнутих до відповідальності і застосував гнучкий класовий підхід до вирішення їхньої долі. 45 осіб суд виправдав, 58 осіб звільнив від відбування призначеного їм покарання, 69 осіб приговорив до позбавлення волі від 3 до 5 років. Лише бандитів, куркулів та активних петлюрівців, що брали участь у кривавих нападах, суд присудив до 10 років позбавлення волі, а особливо небезпечних — до розстрілу.


Протокол № 23/159

засідання Малої Президії Всеукраїнського Центрального

Виконавчого Комітету

від 16 травня 1924 р., місто Харків.

Слухали:

1. Клопотання засуджених у справі Київського обласного Центру дії про помилування (допов. тов. Скрипник).

Ухвалили:

1. Встановивши, що контрреволюційна організація Київського обласного Центру дії за всієї контрреволюційності устремлінь її ініціаторів та керівників була лише безсилою і безгрунтовною політикою представників старої буржуазії до відновлення капіталістичного ладу;

Що це намагання було марним завдяки ворожому ставленню до нього з боку широких мас робітничого класу, селянства, а також української та російської інтелігенції, що виявилося в широких демонстраціях та масових зборах трудящих;

Що державна зрада та шпигунство, які незмінно й тісно переплітаються з усілякою контрреволюційною організацією, що має своє коріння поза Радянською республікою, і в цьому випадку мали провідне значення…

Вина засуджених велика, але контрреволюційні устремління їх виявились у безумовній мірі безсилі й безплідні, а самі засуджені небезпеки для Радянської республіки не являють, а потому і зважуючи на дійсне й щире каяття тих, хто вніс клопотання про помилування, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад ухвалює:

У порядку помилування у справі Київського обласного Центру дії замінити встановлену затверджену Верхсудом вироком Київського губсуду вищу міру покарання відносно засуджених Чебакова Сергія, Єдиневського Сергія, Яковлєва Олексія та Виноградової Варвари — десятьма роками позбавлення волі.

Відносно Василенка Миколи, Василенка Костянтина, Толпиги Бориса, Чолганського Леонтія, Смирнова Павла, Онищенка-Павлюка Михайла, що засуджені до різних строків ув’язнення, строк покарання кожному скоротити наполовину.

Голова

Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету

Петровський.

Секретар ВЦВК Буценко.

Загрузка...