Острів Робінзона

ТІНЬ З МАРГАРИТИ

Хоч ми всю ніч не спали, але часу на відпочинок не було. Всіх нас чекала неабияка праця. Нагодувати в наших умовах двадцять п'ять ротів — це не дрібниця.

Як тільки ми під час припливу моря втягнули важкий човен у верхню течію струмка — до цієї справи всі доклали рук — і сховали його під ліанами, я побіг на кукурудзяне поле, з учорашнього ранку зовсім осиротіле. Разом зі мною був Манаурі; мені хотілося похвалитись перед ним нашим багатством.

Я не помилявся. Багато папуг сиділо на майже дозрілих початках, з насолодою пожираючи зерна. На землі ходила ціла зграя чорних птахів, схожих на великих курей. Я вже хотів прогнати геть цих шкідників, але Манаурі стримав мене.

— Зробимо облаву! — шепнув до мене по-іспанськи, але я легко все зрозумів з його рухів.

— Правильно! — сказав я в такий же спосіб.

Не виходячи з гущавини, ми нишком повернули і побігли до своїх. Кожен схопив, що йому під руку попало: хто лук і стріли, хто патик чи палицю, а хто взяв ножа. Мисливці стали цепом і причаїлись під лісом на краю поля, загонщики мчали з боку річки. Пощастило нам надзвичайно. Правда, з папуг, які з вереском піднялись у повітря і полетіли, впало тільки дві, збиті стрілами. Зате схожих на курей птахів, що рятувалися, втікаючи по землі, ми легко наздоганяли і набили їх близько двох десятків. Наше полювання супроводжувалось веселими криками і сміхом. Ми вважали, що такий успіх — багатообіцяючий початок.

Жінки негайно почали потрошити і готувати птахів і незабаром подали смачний сніданок. Снідаючи, ми, щоб не гаяти часу, міркували, як розподілити працю. Вирішили так: дві партії мисливців, одна з Арнаком на чолі, друга — з Вагурою, негайно підуть до Озера Достатку в глиб острова, а також на північ, в район Гаю Папуг; два рибалки, озброєні списами, випливуть на плоті в море до скель, біля яких згоріла іспанська бригантина; найстаріший — близько п'ятдесяти років — індієць залишиться в таборі і з допомогою жінок збудує курені; найкращий стрілець з лука вартуватиме на кукурудзяному полі; індієць, який на Маргариті був теслярем, розширить другий пліт і сокирою витеше нові весла, а я…

Найбільше тривожило мене питання безпеки. Якщо навіть не було б погоні з Маргарити, то все одно перехід через південноамериканський материк, де панували іспанці, потребував би величезної обережності. В запасі у нас було вісім справних рушниць. Це неоціненне багатство треба було мудро використати. Вісім, а разом з нашими — одинадцять рушниць у вірних і вмілих руках — неабияка сила в даних умовах. Треба було тільки зробити її дійовою, навчити людей.

Я звернувся до Арнака:

— Арнак, запитай, хто з них уміє обходитися з вогнестрільною зброєю!

Не всі спочатку добре зрозуміли питання.

— Хто вже стріляв із рушниці? — спитав я просто. Виявилось три чоловіки.

— Ви зможете обходитись із зброєю? Заряджати, чистити, добре цілитись?

— Зможемо.

— Мені треба ще п'ять чоловік, яких я навчу стріляти. Хто хоче?

Виявили бажання всі. Всіх приваблювала ця наука. Мати рушницю — то була мрія індійця. Манаурі вибрав чотирьох, сам був п'ятий.

Мені дуже важливо було, не гаючи часу, взятися до роботи, постала потреба змінити зроблений раніше поділ груп, особливо мисливських. Коли всі розійшлися до своєї праці, я і вісім учнів залишились недалеко від печери.

Я дивувався пристрасті цих індійців. Знаючи, наскільки безтурботно ліниві деякі племена на півночі, наслухавшись досхочу про сонних тубільців Південної Америки, я не міг тепер надивуватися, бачачи старанність своїх нових товаришів. Переді мною відкривався немовби зовсім інший людський світ, з'являлася в мені немов нова свідомість.

Мені здавалося неправдоподібним, що жахи неволі, пережиті цими людьми, викликали такі зміни в їх характері. Жорстока іспанська неволя нищила в людині все людяне. Тут було щось інше. Прагнення до волі — ось сила, якої не можна перемогти в людському серці! Ці люди хотіли бути вільними, тому все робили швидко, а очі їх блищали. Побачили перед собою дорогу до волі, світило їм ясне завтра — і це їх сповнювало запалом, перетворювало на нових, міцних людей.

Як колись, коли я лежав поранений пазурами ягуара і роздумував про Арнака та Вагуру, так і тепер я пригадав своїх земляків на півночі. І знову сповнив мене гіркий жаль до них. Скільки там було людей, безрозсудних у своїй ненависті до індійців, і не тільки серед упертих пуритан. О, якби ті засліплені були на моєму місці і бачили цих індійців, що рвуться на волю!

Навчаючи індійців стріляти, я звертав особливу увагу на вміння швидко заряджати рушницю і цілитись, а також на вміння оберігати порох від дощу, і тільки пізніше ми починали стріляти. Кожному я дозволив стріляти двічі, спочатку, щоб не налякати стрільця вибухом, незначною кількістю пороху, а потім нормальним зарядом. Це були старанні учні і, поморочившись кілька годин, вони вже дещо зрозуміли. Важко було б назвати їх досконалими стрільцями, а проте під наглядом їм уже можна було довірити рушницю.

— Щоденно вправлятимемось хоч по годині, але не стріляючи. Треба берегти порох! — заповів я.

До заходу сонця було ще кілька годин, і Манаурі з чоловіками пішли у ліс, щоб нарізати гілля та ліан для луків, а також очерету на стріли. Я дуже зрадів цьому, бо ж луки в нашій групі залишились основною зброєю, і їх треба було мати якнайбільше, причому доброї якості.

Перебуваючи цілий день поблизу печери, я приблизно щогодини піднімався на вершину нашої гори або посилав туди кого-небудь, хто потрапляв під руку. Але море блищало чисте і приязне; на величезній поверхні не було жодного ворожого знака. Я старанно додержував усяких заходів обережності, вважаючи це за свій обов'язок і як старожил острова, і як чесна людина, котрій щиро довірялися знедолені люди.

Надвечір почали сходитися ловці; несли різноманітну здобич — тут були і зайчики, і різні птахи, а крім того, ящірки і навіть вужі. Ягід і фруктів принесли кілька кошиків, яких, на жаль, у нас було надто мало. Особливими ласощами вважалися вершечки якихось пальм, і справді, відповідно приготовлені, вони мені дуже сподобались.

Улов рибалок, які попливли до П'яти Скель, був невеликий — всього кілька рибин. Зате в них трапилася хвилююча пригода з тюленем, чи якоюсь схожою на нього твариною, і ще трохи — й вони принесли б багато м'яса. Влучили в тварину списом, і вже майже впіймали, але в останню мить вона вирвалась.

Під час вечері ми обговорювали план на наступний день. Визначили постійний пост, який вів спостереження на вершині гори, і вирішили, крім звичайних мисливських груп, вислати пліт з кількома мисливцями ловити черепах на західній стороні острова. Там вони мали побачити, як влаштувалися Матео та його люди.

Мене цікавили подробиці життя на Маргариті. Я довідався, що там перебувало багато іспанців, які жили головним чином з улову перлин. Морське дно поблизу узбережжя було скелясте, на ньому водились молюски, які утворювали перлини; ласий кусок, дуже цінний для небагатьох і проклятий багатьма. Не в кожному молюску була перлина, сотні їх доводилось добувати з морських глибин, щоб натрапити на одного з коштовним плодом.

Ниряльниками працювали виключно невільники. Це була така важка праця, що навіть найздоровіші силачі через рік гинули, роздуваючи собі легені. Ниряльник у тих умовах був приречений на певну смерть, і через кілька чи кільканадцять місяців його життя закінчувалось у нелюдських муках.

Внаслідок такої смертності у іспанців на Маргариті завжди було мало невільників, тому вони безупинно полювали на людей по всьому Карібському морю, а сильних негрів купували за великі гроші, де тільки могли. При всьому цьому в них виробилась якась божевільна жорстокість. Знущалися над невільниками на кожному кроці, при будь-якій нагоді. Витончені муки давали їм якусь хворобливу насолоду.

Коли індійці розповідали про все це, на обличчі у мене був, напевно, вираз недовір'я. Вони помітили його й одразу ж показували мені покалічені тіла, пошматовані батогами спини, руки з відрубаними пальцями, глибокі шрами на ногах, плечах, на грудях. Де тільки їх не було…

Я вперше так близько зіткнувся з потворним світом неволі. Рабство було і на півночі, в моїй Віргінії теж одні кривдили і мучили інших, але я не бачив цього на власні очі. Живучи в західних лісах, серед вільних поселенців, я досі мало думав про це. Тепер мене ніби ножем ударили. Дивлячись на цих людей, я не міг собі уявити, що вони служили іншим виключно як робоча худоба, що в жорстоких муках гинули за чиїмсь наказом.

Того вечора біля вогнища на моєму Острові Робінзона вперше в житті я з глибоким болем побачив усю несправедливість, яка панувала між людьми. І хто чинив цю несправедливість, хто приносив у життя стільки жорстокості?

— Ти не хотів би почути, — звернувся до мене Манаурі, — як загинув брат Матео?

— Розкажіть.

Брат Матео був ниряльником — невільником найбагатшого на острові іспанця, якого звали дон Родріго — вже саме звучання цього імені проймало людей жахом. Пан весь час вимагав, щоб ниряльник ретельніше добував з моря молюски, але той уже не міг, бо він десять місяців працював і сили його були вже зовсім вичерпані. Пан, бачачи, що з нього вже мало візьмеш, і бажаючи застерегти інших ниряльників, засудив його до смертної кари. Розправитися з ним мали собаки. На Маргариті були великі собаки, спеціально треновані. В день покарання пан запросив кількох приятелів, іспанців, зігнав також усіх невільників, навіть малі діти мусили бути при цьому, і вчинив криваве видовище. Коли на арену привели приреченого, дон Родріго звелів нацькувати на нього грізного пса. Брат Матео оборонявся від звіра, як тільки міг, — хоч і він, і всі присутні знали, що жити йому лишилося лічені хвилини, — і тримався на ногах, не підпускаючи розлютованого собаку до свого горла. Коли іспанці вже досить наситилися жахом і розпачливою обороною негра, його пан звелів випустити другого собаку. Двом псам бідолаха мусив піддатися. В той час, коли він одбивався від першого, другий скочив на нього, звалив на землю і розірвав горло. То були страшні собаки, такі самі, як їх пани.

— Ідіть спочивайте! — попросив я індійців, коли настала мовчанка. — Завтра нас чекає важка праця!.. Пам'ятайте, що тут ви в повній безпеці! Спіть спокійно!

Хоч я й побажав їм спати спокійно, але сам довго перевертався з боку на бік, доки заснув. Гірка страва, яку я прийняв, мабуть, вплинула трохи на нерви.