Пастка-22

Розділ 11

Капітан Блек

Першим про це довідався капрал Колодни, отримавши телефонограму зі штабу, і новина настільки його приголомшила, що він навшпиньках попрямував через весь намет розвідвідділу до капітана Блека, що дрімав у кріслі, виклавши на стіл свої кощаві гомілки, і переляканим шепотом переказав йому почуте.

Капітан Блек умить пожвавішав.

— Болонья? — радісно вигукнув він. — Ах, чорт забирай! — Він голосно розреготався. — Болонья, га? — Він знову засміявся і захитав головою з приємного подиву. — Ти ба! Ото уявляю собі фізіономії цих вилупків, коли вони дізнаються, що летять на Болонью. Ха-ха-ха!

Капітан Блек уперше посміявся від душі, відколи майор Майор перехитрив його і вибився в командири ескадрильї; він підвівся, стримуючи збудження, і розташувався за перегородкою, щоби сповна натішитися своєю радістю, коли бомбардири прийдуть по свої комплекти карт.

— Ось так, вилупки, на Болонью, — усе повторював він бомбардирам, які з недовірою перепитували, чи вони дійсно летять на Болонью. — Ха! Ха! Ха! Виїдайте собі печінки, вилупки. Цього разу ви справді попалися.

Капітан Блек вийшов за останнім бомбардиром з намету, аби насолодитись видовищем, як сприйняли цю звістку решта офіцерів та рядових, які збиралися зі своїми шоломами, парашутами і бронежилетами біля чотирьох вантажівок, що чекали в центрі ескадрильї. Це був високий, вузькоплечий, понурий чоловік, який рухався з млявістю краба. Він голив своє загострене бліде обличчя раз на три-чотири дні, і тому здавалося, що він постійно відрощує над тонкою верхньою губою рудуваті вуса. Побачене на вулиці його не розчарувало. Лиця в усіх почорніли й заціпеніли від переляку, і капітан Блек смачно позіхав, витирав рештки сонливості з очей і злорадно реготав, знов і знов нагадуючи котромусь про печінки.

Болонья стала в житті капітана Блека найвидатнішою подією від того дня, коли майор Дулут загинув над Перуджею і на його місце мало не призначили капітана Блека. На радіограму про смерть майора Дулута капітан Блек відгукнувся хвилею радості. Хоча раніше капітан Блек про посаду командира ескадрильї і не думав, цієї миті він зрозумів, що було б логічно, якби саме його зробили наступником майора Дулута. Найперше, він був офіцером розвідки, тобто більше поінформованим за інших офіцерів ескадрильї. Щоправда, на відміну від майора Дулута та всіх інших командирів ескадрилій, він не літав на бойові завдання, але це був ще один переконливий аргумент на його користь, адже його життю ніщо не загрожувало і він зміг би обіймати цю посаду доти, доки потребуватиме його країна. Чим довше капітан Блек думав про це призначення, тим неминучішим воно здавалося. Залишилось тільки чимшвидше закинути потрібне слівце в потрібному місці. Він поспішив до свого кабінету, аби скласти план дій. Відкинувшись у поворотному кріслі, виклавши ноги на стіл і заплющивши очі, він почав уявляти собі, яким прекрасним буде його життя на посаді командира ескадрильї.

Поки капітан Блек мріяв, полковник Каткарт діяв, і капітана Блека приголомшила спритність, з якою майор Майор його перехитрив. Призначення майора Майора командиром ескадрильї викликало в нього сум’яття з присмаком лютого обурення, якого він анітрохи не намагався приховувати. Коли його колеги, офіцери адмінслужби, висловили подив з приводу того, що полковник Каткарт вибрав майора Майора, капітан Блек пробурмотів, що тут відбувається щось підозріле; коли вони замислились над політичною вагою схожості майора Майора з Генрі Фондою, капітан Блек заявив, що майор Майор і справді є самим Генрі Фондою; а коли вони зауважили, що майор Майор трохи дивний, капітан Блек оголосив, що майор Майор — комуніст.

— Вони захоплюють все, — палко проголосив він. — Якщо хочете, ви можете собі скласти руки і потурати їм, але я цього робити не збираюсь. Я буду боротись. Віднині я буду примушувати кожного сучого сина, який зайде в мій розвідвідділ, підписати присягу на вірність. А цьому вилупку майору Майору я не дам її підписати, навіть якщо попросить.

Уже на ранок Славетний похід за присягу на вірність буяв пишним цвітом і капітан Блек із захватом виявив, що опинився на його чолі. Це була справжня знахідка. Всі рядові та офіцери, що вирушали на бойове завдання, мусили підписувати присягу на вірність, щоб отримати в розвідвідділі свої планшети з картами, другу присягу — задля бронежилетів і парашутів з парашутного намету, третю присягу — в лейтенанта Балкінгтона, начальника автобази, щоб їм дозволили переїхати від ескадрильї до аеродрому у вантажівках. Куди не підеш, усюди доводилось підписувати присягу на вірність. Підписували присягу, щоб одержати платню в бухгалтера, щоб дістати сухий пайок на складі, щоб підстригтися в перукаря-італійця. Для капітана Блека кожен офіцер, який підтримував його Славетний похід за присягу на вірність, ставав конкурентом, і той цілодобово щось планував і вигадував, як би то випередити всіх на крок. У відданості батьківщині він не бажав мати собі рівних. Коли інші офіцери взялися наслідувати його почин і впроваджували свої власні присяги на вірність, він тут же їх перевершував, примушуючи кожного сучого сина, котрий заходив у його намет, підписувати одразу дві присяги на вірність, потім три, а далі чотири; потім він запровадив обітницю про відданість, а після неї — виконання державного гімну «Зоряний прапор» — один куплет, два куплети, три, чотири. Щоразу, обігнавши своїх суперників, капітан Блек зневажливо відмахувався від них за їхню неспроможність наслідувати його приклад. А коли вони переймали його приклад, він стурбовано відступав і сушив собі голову над якоюсь новою хитрістю, котра дала б йому змогу ще раз зневажливо їх відштовхнути.

Не зауваживши, як це сталося, вояки ескадрильї опинилися під п’ятою адміністраторів, чиїм призначенням було їм слугувати. Цілими днями вояків залякували, ображали, принижували і штовхали з усіх боків. Коли вони виявляли невдоволення, капітан Блек відповідав, що відданий чоловік не буде проти попідписувати стільки присяг, скільки треба. Усім, хто ставив під сумнів дієвість присяг на вірність, він відповідав, що всі ті, хто дійсно віддані своїй батьківщині, будуть гордитися можливістю дати обіцянку стільки разів, скільки він їх примусить. А всім, хто запитував про мораль, він заявляв, що «Зоряний прапор» — найвидатніший музичний твір усіх часів і народів. Чим більше присяг на вірність підписав чоловік, тим відданішим він був; для капітана Блека це було ясно як день, і він попросив капрала Колодни щодня підписувати його ім’ям сотні присяг на вірність, щоб він завжди міг довести, що відданіший за будь-кого іншого.

— Головне, щоб вони безперестану давали обіцянки, — пояснював він своєму почту. — Немає значення, вірять вони в це чи ні. Саме тому маленькі діти дають обітниці на відданість задовго до того, як зрозуміють значення слів «обітниця» і «відданість».

Для капітана Пілчарда і капітана Рена Славетний похід за присягу на вірність був мов славетний чиряк на дупі, бо через нього їм ставало важче комплектувати бойові екіпажі. По всій ескадрильї від ранку до ночі всі підписувалися, присягалися й співали, і на підготовку до польотів тепер ішли цілі години. Термінові бойові вильоти взагалі стали неможливими, але і капітан Пілчард, і капітан Рен соромились перечити капітанові Блеку, котрий кожного дня старанно нав’язував доктрину «Безперервного потвердження», яку він започаткував і яка мала виловити всіх тих, хто втратив вірність від моменту останнього підписання присяги на вірність напередодні. Саме капітан Блек прийшов з порадою до капітана Пілчарда і капітана Рена, що металися в скрутній безвиході. Він прийшов з цілою делегацією і напростець порадив їм брати з кожного присягу на вірність, перш ніж давати дозвіл на бойовий виліт.

— Звісно, це ваша справа, — зауважив капітан Блек. — Ніхто не намагається на вас тиснути. Але всі інші офіцери примушують їх підписувати присяги на вірність, і ФБР дуже здивується, коли виявить, що лише ви настільки легковажите своєю країною, що не впровадили обов’язкового підписування присяги на вірність. Якщо хочете заробити собі погану репутацію, то це ваша справа. Ми лише хочемо вам допомогти.

Майла не вдалося переконати, і він категорично відмовився позбавити майора Майора харчів, навіть якщо той був комуністом, у чому Майло потайки сумнівався. За своєю природою Майло був налаштований проти будьяких нововведень, які могли б порушити звичний хід справ. Майло зайняв непохитну моральну позицію і навідріз відмовився брати участь у Славетному поході за присягу на вірність, аж поки капітан Блек не відвідав його зі своєю делегацією і попросив це зробити.

— Оборона батьківщини — справа кожного, — відповів капітан Блек на заперечення Майла. — І ціла ця програма є добровільною, Майле, не забувайте про це. Люди не мусять підписувати присяги на вірність Пілчарда і Рена, якщо не хочуть. Але ми мусимо заморити їх голодом, якщо не попідписуються. Це як Пастка-22. Хіба не ясно? Ви ж не проти Пастки-22?

Док Деніка був непорушний, мов скеля.

— Звідки у вас така впевненість, що майор Майор — комуніст?

— Він цього ніколи раніше не заперечував, аж поки ми його не звинуватили. А ви бачили, щоб він підписав хоч одну присягу на вірність?

— Але ж ви йому не даєте.

— Звичайно, що ні, — пояснив капітан Блек. — Це похитнуло б саму правомірність нашого походу. Послухайте, якщо не хочете, то не мусите з нами співпрацювати. Але який сенс усім нам так надриватися, коли ви збираєтесь надавати майору Майору медичну допомогу, як тільки Майло почне морити його голодом? Мені просто цікаво, що вони подумають там, нагорі, в штабі полку, про людину, яка підриває цілу систему безпеки. Можливо, вони переведуть вас у Тихий океан.

Док Деніка вмить капітулював.

— Піду скажу Ґасу і Весу, щоб виконували всі ваші побажання.

Нагорі, у штабі, полковник Каткарт уже не міг второпати, що діється в його полку.

— Цей ідіот Блек влаштував патріотичну гулянку, — доповів підполковник Корн з посмішкою. — Гадаю, тобі краще на якийсь час скооперуватися з ним, оскільки саме ти призначив майора Майора командиром ескадрильї.

— То була твоя ідея, — роздратовано кинув полковник Каткарт. — Не треба було піддаватися на твої вмовляння.

— І це була прекрасна ідея, — заперечив підполковник Корн, — адже так ми позбулися того зайвого майора, що ставив на твоїй репутації керівника жахливу чорну пляму. Не хвилюйтеся, все це, мабуть, скоро минеться. Зараз найкраще написати капітану Блеку листа про нашу цілковиту підтримку і надіятися, що він відкине копита до того, як наробить великої шкоди. — В підполковника Корна раптом з’явилася химерна думка: — От тільки думаю, чи не спробує цей недоумок витурити майора Майора з його трейлера?

— Нашим наступним кроком буде витурити цього вилупка майора Майора з його трейлера, — вирішив капітан Блек. — І жінку з дітьми також вигнати до лісу. Але не можемо. У нього немає жінки з дітьми. Отож нам доведеться обмежитись тим, що маємо, і витурити його самого. Хто відповідальний за намети?

— Він.

— Бачите? — вигукнув капітан Блек. — Вони все прибирають до рук! Ну, я не збираюся це терпіти. Якщо доведеться, я піду з цією справою просто до самого майора... де Коверлі. Попрошу, щоб Майло поговорив з ним одразу ж, як повернеться з Рима.

Капітан Блек мав безмежну віру в мудрість, могутність і справедливість майора ...де Коверлі, хоч ніколи раніше з ним не розмовляв і досі не набрався сміливості. Він делегував Майла поговорити з майором ...де Коверлі і тепер нетерпляче й збуджено очікував на повернення високого офіцера. Разом з усіма в ескадрильї капітан Блек відчував благоговіння і глибоку пошану до нього величного, сивочолого майора з поораним обличчям і поставою Єгови, який нарешті повернувся з Рима з новою целулоїдною пов'язкою на пошкодженому оці й одним ударом розтрощив на друзки цілий його Славетний похід.

Майло завбачливо не промовив ані слова, коли в день свого повернення майор ...де Коверлі, сповнений неприступної суворої гідності, вступив до їдальні і виявив, що шлях заблокований стіною офіцерів, які чекають у черзі, щоб підписати присягу на вірність. Біля протилежного кінця прилавка групка офіцерів, що прийшли раніше, тримаючи в одній руці тацю з наїдками, давали усну обітницю на відданість перед прапором, щоб дістати дозвіл сісти до столу. А за столами група, що прибула ще раніше, співала «Зоряного прапора», аби отримати право на сіль, перець і кетчуп. Гамір почав поволі стихати, коли майор ...де Коверлі зупинився у дверях, оглядаючи їдальню з виразом здивованого осуду, наче він побачив щось химерне. Потім він рушив просто вперед, і стіна офіцерів розступилась перед ним, мов Червоне море. Не розглядаючись на боки, широким, нестримним кроком він пройшов до стійки і чітким, гучним голосом зі старечою хрипотою і сповненим древньої величі, сказав:

— Їсти мені.

Замість їсти капрал Снарк подав майору ...де Коверлі на підпис присягу на вірність. Майор...де Коверлі відкинув її з величним невдоволенням, щойно зрозумів, що йому підсунули; його здорове око люто спалахнуло сліпучою зневагою, а масивне, пооране зморшками обличчя потемніло від гніву, мов гірська гроза.

— Їсти мені, я сказав, — голосно звелів він рішучим тоном, що, мов удари далекого грому, загрозливо прокотився мовчазним наметом.

Капрал Снарк зблід і затремтів. Він благально глянув на Майла, сподіваючись на підтримку. Кілька жахливих хвилин не чути було ані звуку. Тоді Майло кивнув.

— Дати йому їсти, — сказав він.

Капрал Снарк почав давати майору ...де Коверлі їсти. Майор ...де Коверлі розвернувся від прилавка з повною тацею і застиг на місці. Його погляд зупинився на групках офіцерів, що зорили на нього у мовчазному благанні, і з праведним войовничим запалом він крикнув:

— Їсти кожному!

— Їсти кожному! — відлунив Майло з радісним полегшенням, і так завершився Славетний похід за присягу на вірність.

Капітана Блека глибоко вразив такий віроломний удар у спину від високопоставленої особи, на чию підтримку він так сподівався. Майор ...де Коверлі підвів його.

— О, це мене анітрохи не бентежить, — відповідав він радісно кожному, хто заходив до нього висловити співчуття. — Ми своє завдання виконали. Нашою метою було налякати всіх тих, кого ми не любимо, і показати людям, який небезпечний майор Майор, і нам це, звісно, вдалося. Ми б усе одно не дозволили йому підписати присягу на вірність, тому насправді немає значення, отримали ми його підпис чи ні.

Споглядаючи, як усі, кого він не любив в ескадрильї, знову перелякані жахливою, нескінченною Величезною облогою Болоньї, капітан Блек з ностальгією згадував про давні добрі часи його Славетного походу за присягу на вірність, коли він був реально впливовим чоловіком і коли навіть великі цабе типу Майла Майндербайндера, Дока Деніки і Пілчарда з Реном тремтіли на його появу та плазували біля його ніг. Аби довести новачкам, що він дійсно колись був впливовим чоловіком, він зберігав лист подяки за підписом полковника Каткарта.