Пастка-22

Розділ 37

Генерал Шайскопф

Дрідла не стало, і на його місце прийшов генерал Пекем, та ледве встиг генерал Пекем переїхати в кабінет генерала Дрідла, як його блискуча воєнна перемога почала розвалюватися на очах.

— Генерал Шайскопф? — нічого не підозрюючи, перепитав він у сержанта, який доповів йому в кабінеті про щойно отриманий наказ. — Ви хотіли сказати — полковник Шайскопф, так?

— Ні, сер, генерал Шайскопф. Сьогодні вранці йому присвоїли звання генерала, сер.

— Ну, це дуже цікаво! Шайскопф? Генерал? В якому ранзі?

— Генерал-лейтенант, сер, і...

— Генерал-лейтенант?

— Так, сер, і він хоче, щоб ви нікому зі своїх підлеглих не видавали наказів, спершу не погодивши з ним.

— Щоб я здох, — буркнув здивований генерал Пекем, мабуть, вперше в житті вилаявшись уголос. — Карґіле, ти чув? Шайскопфа підвищили до генерал-лейтенанта. Б'юсь об заклад, що це звання призначалось мені, але помилково отримав його він.

Полковник Карґіл задумливо шкрябав своє масивне підборіддя.

— А чому він нам наказує?

Гладке, виголене, аристократичне обличчя генерала Пекема напружилось.

— Так, сержанте, — проказав він поволі, здивовано насупившись. — Чому він віддає нам накази, якщо він усе ще в Допоміжній службі, а ми — в бойовій бригаді.

— Це ще одна зміна, яка сталася цього ранку, сер. Усі бойові операції тепер у віданні Допоміжної служби. Генерал Шайскопф — наш новий командуючий.

Генерал Пекем пронизливо зойкнув.

— О боже! — завив він і, втративши усе своє самовладання, впав в істерику. — Шайскопф — командуючий? Шайскопф? — Він з жахом затулив собі очі кулаками. — Карґіле, з’єднай мене з Вінтерґріном! Шайскопф? Тільки не Шайскопф!

Нараз задзвонили всі телефони. Капрал вбіг до кабінету і козирнув.

— Сер, вас хоче бачити капелан з повідомленням про несправедливість в ескадрильї полковника Каткарта.

— Відправте його геть, відправте геть! У нас тут досить своїх несправедливостей. Де Вінтерґрін?

— Сер, на зв’язку генерал Шайскопф. Він хоче говорити з вами негайно.

— Скажіть йому, що я ще не приїхав. Боже мій! — вигукнув генерал Пекем, мовби щойно тепер усвідомив увесь жах цього нещастя. — Шайскопф? Таж він дебіл! Я витирав ноги об цього недоумка, а тепер він мій начальник. О Господи! Карґіле! Карґіле, не покидай мене самого! Де Вінтерґрін?

— Сер, колишній сержант Вінтерґрін на Іншому телефоні. Він цілий ранок намагається додзвонитися до вас.

— Генерале, я не можу додзвонитися до Вінтерґріна, — кричав полковник Карґіл. — Його номер зайнятий.

Геть зіпрілий, генерал Пекем кинувся до другого телефону.

— Вінтерґріне!

— Пекеме, сучий ти сину...

— Вінтерґріне, ви чули, що вони зробили?

— ...що ти наробив, тупий вилупку?

— Вони зробили Шайскопфа головнокомандувачем! — Вінтерґрін верещав, охоплений люттю і панікою. — Ви і ваші кляті циркуляри! Вони перекинули бойові операції у відання Допоміжної служби!

— О ні, — простогнав генерал Пекем. — Це сталося через них? Через мої циркуляри? Саме через них вони зробили Шайскопфа командиром? Чому ж вони мене не зробили командиром?

— Бо вас уже не було в Допоміжній службі. Ви перевелись на нову посаду і все залишили на нього. А тепер знаєте, чого він хоче? Знаєте, чого цей вилупок хоче від усіх нас?

— Сер, думаю, краще б вам поговорити з генералом Шайскопфом, — знервовано нагадав сержант. — Він вимагає, щоб хтось йому відповів.

— Карґіле, поговори з Шайскопфом замість мене. Я не можу. Спитай, чого він хоче.

Полковник Карґіл послухав генерала Шайскопфа якусь хвилину і зблід як полотно.

— О боже! — скрикнув він, і слухавка випала йому з рук. — Знаєш, що він хоче? Він хоче, щоб ми марширували. Хоче, щоб ми всі марширували!