Прерії Арктики

ФОРТ І ЙОГО ЖИТЕЛІ

Рано-вранці Пребл навідав свого приятеля, начальника форту Хардінга. Коли ми зверталися до чиновників Компанії Гудзонової затоки у справі, перед нами були строгі ревнителі інтересів Компанії. У побуті ж вони, як правило, дуже гостинні люди. Жадібність їм не властива. Вони готові обсипати щедротами незнайомця з великого світу.

За кілька хвилин Пребл поквапливо повернувся зі звісткою, що ми запрошені до сніданку. Сніданку, яким нас почастували чарівна господиня та щедрий щирий господар дому, не забути мені до кінця життя. Це було щось невимовне після голоду: справжня вівсяна каша, вершки, кава з цукром і молоком, масло, здобні булочки, бекон із картоплею, грінки з джемом — і все не плід уяви, а реальність — їж, скільки хочеш!

Боюся, за столом ми поводилися кепсько, виявляючи граничну нестриманість, та коли нарешті з натугою відірвались від страв, вийшли з-за столу з відчуттям, що могли б з’їсти що-небудь іще.

Мені було зрозуміло, що на одному моєму човні не перевезти через озеро тисячу триста фунтів провізії, котра прибула на пароплаві. Була потрібна значно більша ємність. Хардинг люб’язно запропонував йоркський бот, а за допомогою перекладача я найняв команду.

Боже, як це виявилося клопітно й важко!

По форту миттєво розповсюдилася чутка, що Безк’я отримував у поході три долари за день. Такі гроші уряд платить за термінову роботу. Я обіцяв платити по два долари за день, не рахуючи харчів і подарунків. Команда наполягала на трьох. Тоді я послав їх у пекло — найспекотніше місце, створене палкою людською уявою.

Якщо вони й побували там, то залишитися не зважилися, тому що з’явилися за годину, пропонуючи компроміс — я ж заявив, що можу збігати у Форт-Сміт (ніби це суща дрібниця!) та найняти команду за півтора долара на день. Один за одним вони прийняли мої умови.

Але тут вибухнула бомба: виявилось, я скривдив вождя Снаффа — не запросив його, щоб запитати поради. Тепер він розпустив чутку, начебто я маю намір вивезти звідси живого вівцебика, й тоді всі місцеві індіанці вирушать до праотців. Команда знову розпалася. Я подався до вождя. У кожного — своя ціна. Снафф призначив свою — півфунта чаю. Команда повернулася, вимагаючи деяких змін у контракті.

Отже, кілька людей то наймалися, то відмовлялися від свого слова, але зрештою набралася команда, готова піти в плавання до волоку, а потім донести вантаж до найближчого озера. Вони отримали завдаток, провізію та подарунки.

УЇЗО. Місіонери дали йому при хрещенні ім’я Луїзон. Ім’я дуже спростилося. Його кличуть Уїзо, пишуть УЇЗО й запитувати треба Уїзо, інакше його не розшукати. Уїзо нагадував доброго старого зайця — користі від нього особливої не було, силою він не вирізнявся, але робив усе, що міг, і ніколи не бурчав. Якщо починався заколот і зріло невдоволення, він тримався непохитно й повторював: «Я дав слово йти — і піду».

Згодом він був гарним провідником до озера Ейлмер. Лише Уїзо не просив забезпечити дружину провіантом на час його відсутності.

— Нічого з нею не станеться, — примовляв він, — ми вже давно одружені.

Уїзо попросив у подарунок мої окуляри — на очі він став слабкий — і сокиру. Сокиру я послав йому пізніше, а щодо окулярів старий ніяк не міг втямити, чому мені вони допомагають, а йому ні. Він найнявся лоцманом і провідником, хоча майже нічого не розумів ні в тій, ні в іншій справі.

ФРАНСУА ДЕ НУАР, син Уїзо, — спокійний, серйозний, лагідний хлопець. Фізичною силою не відрізнявся, але добре знав шлях до волоку Пайк.

К. — баламут і грубіян. За день наймався та ішов геть разів із десять, і щоразу виставляв нову вимогу.

С. — онук вождя. Похмурий ледар. Нізащо не взяв би його більше в експедицію. Крім звичайної плати, провізії, тютюну й іншого, зажадав «кормові» для дружини. Пізніше з’ясувалося, що ніякої дружини в нього не було.

БОЛЬЄ — звався онуком П’єра Больє. Постійний призвідник усіляких заколотів. За всю поїздку не відробив чесно жодного дня. Нахаба, баламут, любив користуватися працею товаришів. Одного разу я не стерпів і пригрозив, що завдам йому добрячого перцю, тоді він миттю посмирнішав.

ЯМ ФРИСЕЙ — Вільям — найбільш гідний хлопець із всієї компанії. Тямущий, веселий, дужий, працьовитий. По суті, він і мій старий приятель Біллі Лутіт удвох впоралися з ботом.

Будь-якому мандрівникові цим краєм раджу взяти в провідники Яма. Він вартий усіх інших, разом узятих.