Прерії Арктики

БЕЗЛІСІ РІВНИНИ

7 серпня ми згорнули табір «Останніх Лісів». Колекції, запаси продовольства розмістили, як звичайно, у схованці на верхівках двох дерев. Магічне намисто з рибальських гачків зберігало схованки від хижаків.

До полудня за три години шляху ми пропливли 15 миль і стали табором далеко за Подвійними Пагорбами. Цілий день човен розсікав воду, засіяну здохлими комарами. Їх було не менше десяти на квадратний дюйм біля берега.

Вранці напрям вітру змінився, і він подув із півдня. О другій пополудні ми побачили стадо карибу із шістдесяти голів, яке брело на південь. Перше стадо за два-три дні.

Траплялося й багато одинаків, а о третій з’явилося велике стадо з чотирьохсот-п’ятисот голів.

Ночували ми на річці Касбі потому, як здолали шлях у 36 миль за 7 годин 45 хвилин.

Виявилося, що ми розташувались поблизу від оленячої переправи через річку. Незабаром зі сходу з’явилася дюжина оленів і ввійшла у воду. Потім пустилося вплав ще одне стадо з восьми оленів. Ми розпочали переслідування. Олені попливли швидше, але й ми не відставали. Наш човен мчав зі швидкістю шість миль за годину, повільно, але впевнено переганяючи карибу. Вода навкруг оленів спінилася. Я ніколи не бачив, щоб тварини так швидко пересувалися водою. Оленя, що боялося відстати, видерлося передніми ногами на спину матері та пливло разом із нею. Попереду була молода важенка або бичок — я не розібрав, — а останнім плив великий олень, самець. Стадо швидко здолало переправу та вибралося на берег. Шкода, що вже смеркло і я не міг зробити знімок.

Ми вже вкладалися спати, коли раптом почувся тупіт і форкання — карибу ішли через табір. Біллі налякав їх, і стадо розділилася — половина кинулася у воду, інші повернули назад.

Ще пізніше повз наші намети пройшло стадо з двохсот голів. Уранці Біллі скаржився, що вночі не стулив повік — олені йшли так близько від наметів, що спотикалися об їхні розтяжки. З того дня ми майже постійно бачили карибу. Вони блукали неподалік маленькими стадами або окремими групами. Складалося враження, що вся земля навколо — нескінченне пасовисько з незліченними чередами диких оленів.

За рік по тому, проїжджаючи благодатним штатом Іллінойс, який славиться породистою худобою, я раптом подумав, що карибу на Півночі значно більше, ніж худоби в Іллінойсі.

Багато моїх попередників, покладаючись на численність оленячих стад, так жодного й не побачили та прирекли себе на голод. Я ж, не розраховуючи особливо на м’ясо карибу, захопив із собою чималий запас продовольства й тому не залежав від полювання на оленів. Карибу ж, як навмисно, навідувалися в табір щодня, і ми харчувалися оленятиною, залишаючи запаси на чорний день. І він настав неочікувано. Одного ранку, коли ми вже звикли, що оленятини в нас завжди вдосталь, я запитав у Біллі:

— Як у нас із м’ясом?

— Майже все скінчилося, — відповів він. — До четверга треба добувати карибу.

— Запас до четверга треба зробити сьогодні. Я не люблю залежаного м’яса. Он, дивись, який гарний бичок походжає пагорбом, — сказав я.

— Ні, тільки не цей, до нього добрячих півмилі. Доведеться тягти м’ясо в табір. Краще зачекаємо: олені самі приблукають до нас.

І ми чекали, поки їжа сама прийде до нас додому.

Свіжа оленятина, та ще й уміло приготована, ні з чим незрівнянна, ідеальний же спосіб її приготування — смажити над відкритим вогнем. Мисливці кажуть:

Як же засмажити м’ясо на вогні без постійного пильнування? На Півночі я винайшов дуже просте пристосування та пропоную всім мандрівникам ним скористатися.

Шматок м’яса, нога наприклад, підвішується на дроті. До верхнього кінця дроту кріпиться дерев’яна лопатка або пласка тріска та прив’язується шнурок — сюди гаряче повітря вже не доходить. Вітер рухає лопаткою, вона скручує шнурок, який по тому знову розкручується. Система діє безвідмовно, не вимагає втручання людини. М’ясо крутиться, мов на рожні, та засмажується чудово.

Загалом, жили ми розкішно.

Ця земля створена для пасовиськ. Місце останнього табору чимось нагадувало Техас — відкриті трав’янисті рівнини, окремі піщані виходи, схили пагорбів, порослі деревцями, а далі — суцільні зарості низеньких чагарників. Різниця лише в тім, що тут своя рослинність: верба, карликова береза, ялинник, багнець — і все навколо дуже яскраве, насичених барв. Смарагдова зелень тутешніх берегів викликає в пам’яті західний берег Ірландії.