Прерії Арктики

ЧІПЕВА, ЇХНІ МОВА ТА ПИСЕМНІСТЬ

Широкі узагальнення завжди хибні, і починаючи з них, далі варто вносити уточнення конкретними прикладами.

Чіпева, як правило, неохайні, марнотратні, але дуже чесні. Докази їхньої чесності ми в тутешніх місцях спостерігали щодня. Коштовні речі розвішані скрізь просто на деревах. Вони заховані від негоди, птахів і звірів, але немає й натяку на те, що хазяї хотіли сховати їх від людського погляду.

Чіпева добрі та гостинні щодо своїх родичів, але, як раніше згадувалося, на білих свою щедрість не поширюють.

Часом вони ледачі й неповороткі, але їм добре знайома тяжка праця мисливця та носія. Хоч вони й марнотратні, але вміють сушити м’ясо про запас і в’ялити білу рибу на зиму.

Це тихе та лагідне плем’я, але саме від них ведуть свій родовід легендарні апачі, які перекочували на південь сотні років тому.

Чіпева багато страждали від хвороб, занесених білими, але ніколи — від пияцтва!

Компанія Гудзонової затоки не згуртовувала місцеве населення, цим захоплювалися приватні торговці. Старший торговий посередник Андерсон розповідав мені, що за минуле сторіччя число індіанців, які живуть у долині ріки Маккензі, скоротилося більш ніж наполовину.

Минуло десять років звідтоді, як індіанці уклали угоду з урядом і передали йому в користування свої землі.

Заповідників тут нема, полювання дозволене повсюдно. Я чув, як старі скаржилися на занепад моралі нинішнього молодого покоління:

— Наші батьки були мисливцями, матері шили гарні мокасини, а тепер молодь без діла тиняється біля факторій, а жінки нечесним шляхом заробляють гроші та купують те, що повинні робити своїми руками.

У мові чіпева багато різких, гортанних звуків, які ніби клацають, особливо порівняно з мовою крі.

Усі чоловіки, жінки й більшість дітей курять. Вони зазвичай ходять із люлькою і навіть розмовляють, не виймаючи її з рота. Слова з булькотінням вириваються по обидва боки від люльки, в той час як із неї тонким струмком в’ється димок. Місіонери-єзуїти запевняли мене, що 50 років тому звуки ці були ще гортаннішими й більше клацали, та їм вдалося відучити індіанців від найнеприємніших горлових звуків.

Коли я записував назви тварин, то був вражений одним фактом — що більш звична тварина, то коротша в неї назва.

Бобер, ондатра, заєць, куниця, яких промишляє плем’я чіпева, називаються відповідно тса, дтен, ка, та.

Менш звичні в повсякденному житті руда лисиця і горностай мовою індіанців — нак-єє-тей, нун-деє-а, тел-кі-лей, /ред.: в оригіналі пропущене слово, чи одна з тварин має дві назви, синоніми?/, а порівняно рідкісні вівцебик і ласка — ат-хух-ле-єр-рай і тел-кі-лей-аззі.

Це цілком логічно, адже назва, як правило, — опис. Як у речах, швидше стираються м’які частини й гострі кути, так і в мовленні — що частіше вимовляється слово, то більше шансів, що воно покоротшає.

У цьому зв’язку цікаво, що «сьогодні» мовою чіпева — «то-хо-чін-най», але «завтра» — «хто-пай».

Вігвами племені чіпева дуже своєрідні — 50 років тому всі вони обтягувалися шкірами оленів карибу, а тепер більшість вігвамів обтягнуто брезентом не тому, що карибу перевелися, а тому, що тканину не потрібно постійно берегти від собак. Із п’ятдесяти вігвамів Форт-Чіпевайан лише один чи два було цілком обтягнуто оленячими шкірами, але в багатьох був верх із оленячих шкір, які не так легко спалахують, як брезент.

Індіанці чіпева мистецьки виводять дим — замість двох закріплених шкіряних димовідводів, як в інших племенах, у них один, прикріплений до тички.

На жодному вігвамі у форті чи в інших місцях, де живуть чіпева, я не бачив і натяку на прикраси.

Чіпева проводять все життя на воді чи біля води, але гірших веслярів, ніж вони, по-моєму, не буває! Їх коротке товсте весло не витримує ніякого порівняння з довгим і тонким ірокезьким, як непорівнянні й самі веслярі. Їхні човни виписують на воді нескінченні зиґзаґи.

При повільному веслуванні вони підводяться, закидають уперед весло завважки ЗО фунтів, налягають на нього всім тілом, потім падають, відкидаючись назад, на сидіння. Після півгодини такої виснажливої роботи треба перепочити 20 хвилин. Загалом, правильне методичне веслування їм невідоме.

Їхні уявлення про вітрило вкрай наївні. Вони переконані, що вітрилом можна користуватися лише при попутному вітрі, у всіх інших випадках вітрило згортають і налягають на весла.

За неписаним древнім законом усю територію поділено між мисливцями. Кожен має свою, всіма визнану мисливську ділянку, зазвичай у долині річки. Це його власність, яка передається в спадок. Інший мисливець, переслідуючи поранену тварину, може зайти на цю ділянку, але починати там полювання на звіра або ж ставити капкани не має права.

50 років тому всі індіанці чіпева ходили напівголі. Не уявляю собі, як рятувалися вони від комарів. У відповідь на мої запитання вони лише багатозначно посміхаються — ймовірно, густо змазувалися жиром.

Навернення до християнства погано вилинуло на їхню охайність. Думка про те, що їх вважатимуть «голими дикунами», викликає жах у чіпева, і, побоюючись згрішити, вони взагалі не миються. За всі півроку мого перебування в цьому краї жодного разу не бачив індіанця з голими руками, не кажучи вже про ноги. Одного разу, після того, як комарина напасть минула, я скористався гарною погодою, роздягнувся та скупався в озері біля табору. Індіанці, які працювали в нас, делікатно відвернулись і не дивилися на мене, поки я не одягнувся.

Якби ця хибно витлумачена скромність сприяла зміцненню моралі, її можна було б прийняти, але старі кажуть, що вона справляє прямо протилежну дію щодо моралі. У всякому разі, митися тут перестали.

Не можу стверджувати напевно, але, можливо, з тих самих причин тутешні індіанці зовсім не вміють плавати. За місяць по нашому прибутті добре навантажений човен, перетинаючи озеро, перекинувся й усі веслярі втонули.

Індіанці чіпева — рибалки та мисливці. Землеробство й скотарство їм невідомі. Живуть вони, як жили їхні батьки й діди сто років тому, хоча одягаються як білі та формально вважаються католиками.

Одна обставина мене буквально ошелешила майже всі в цьому племені читають і пишуть рідною мовою!

Я не відразу розібрався в цьому диві. Під час полювання на бізонів ми виявили на стежці ввіткнутий у землю ціпок. На обструганому боці виднілися якісь письмена.

— Що це, Сузі? — запитав я.

— Записка від вождя Суїгерту. Потрібні люди на волок, — відповів Сузі й слово в слово переклав послання.

Кожен із наших наступних провідників також знав писемність свого племені, і ми, траплялося, знаходили на камінні та деревах павукоподібні ієрогліфи, котрі повідомляли важливу інформацію. Однак індіанці нічого не знали про те, як і коли виникли ці значки.

— Ми всі розуміємо грамоту, адже це дуже просто, — говорили вони.

У Форт-Резольюшен я зустрів єзуїтів-місіонерів і нарешті довідався про писемність чіпева.

Насамперед, це складова абетка — кожен значок позначає не літеру чи звук, а цілий склад. Сімдесяти п’яти «літер» цілком достатньо, щоб писати цією мовою. Абетка така проста й стенографічна, що ченці-єзуїти часто користуються нею для скоропису французькою.

Будь-який індіанський хлопчисько за тиждень опановує цю абетку, нею користуються майже всі індіанці. Яка ж громіздка та нелогічна порівняно з нею наша власна орфографія, котру навіть найбільш здібна дитина з натугою долає за два-три роки!

До цього часу я вже знав дещо про складову абетку для індіанців крі, створену преподобним Джеймсом Евансом, священиком-місіонером з озера Вінніпег. Але мова індіанців крі простіша за мову чіпева — для всього мовного запасу потрібно 36 літер. Вони такі прості, що тямущий індіанець-крі запам’ятовує їх за день.

Незважаючи на примітивність, абетка така логічна й проста, що Еванс за кілька років навчив усі народності крі читання та письма. Лорд Дафрін ознайомився з нею, подорожуючи Північним Заходом, і захоплено вигукнув:

— У Вестмінстерському абатстві поховані як національні герої люди, що мають значно менше підстав для слави, ніж самовіддана людина, котра навчила читати й писати цілий народ!

Читачу, розгорни карту Північної Америки, окресли величезну територію, межа якої проходить по Саскачевану, Скелястих горах, Гудзоновій затоці та Північному полярному колу, — територію, котра за площею майже дорівнює Європі. А тепер уяви, що одна проста чесна людина створила абетку, і вона всього за кілька років, за життя одного покоління, дала неписьменному місцевому населенню гордовите усвідомлення того, що воно може читати й писати рідною мовою. Це, я думаю, найбільший подвиг просвітителя. Світ ще не чув про нього, не усвідомив його величі, але, коли це станеться, серед людей, котрі прославили Канаду, не знайдеться жодного, гідного більшої пошани й поваги, ніж Джеймс Еванс, місіонер.