Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях

Зустріч 7. Страх + інші труднощі

Страждання існуватимуть завжди.

Але ми не повинні страждати через страждання.

Алан Воттс[60], дзен-майстер

У мене для вас є одна фраза: «Бути вірними собі не завжди легко». І це м’яко сказано. Мабуть, тому таку стежку називають менш уторованою. Мабуть, саме тому Френк Сінатра співав «My Way»[61] із такою неприхованою гордістю.

Через страх бути неприйнятими ми краємо свої особистості, пом’якшуємо свої слова, обтісуємо свої думки, аби відповідати прийнятим стандартам. Аби бути творчим, виразним, чутливим, необхідна мужність, необхідна витривалість, адже коли ви прагнете отримати від життя максимум, життя вимагатиме максимуму й від вас — знову та знову.

Коли ви прагнете щирості, вам доведеться робити непростий вибір і все змінювати в останню хвилину. Будуть непорозуміння, незручні паузи в розмовах, ізоляція — доволі часто. Приводів для страху чимало.

Страх неминучий, природний і надзвичайно корисний. На фізичному рівні інстинкт страху дозволяє нам зберегти життя. Бачимо ведмедя. Лякаємося ведмедя. Заскакуємо у джип і тікаємо від ведмедя. На психічному й духовному рівнях відчуття страху допомагає нам пізнати себе. Це дуже потужний індикатор — він вказує, від чого ми ховаємося, куди проектуємо свої думки, до чого тягнемося, чим ризикуємо, де йдемо навпомацки.

Намагатися не боятися — це як намагатися не бути допитливим. Ви не в змозі витіснити це зі своєї душі, але ж ви можете навчитися це контролювати.

Ми хочемо помітити страх і вжити відповідних заходів, доки він ще не перетворився з емоції на поведінкову реакцію. Ми хочемо подивитися йому в обличчя чи заспокоїти, розсіяти чи видозмінити його, доки він не поширився на наші дії й не почав верховодити. Натомість часто ми критикуємо себе за те, що нам взагалі стало страшно: «Я повинна бути сильнішою. Я слабка. Я вже маю бути впевненішою. Якби я робила те, що слід, я б не була така налякана». Порочне коло заперечення того, що є. Ви налякані. Почніть із цього місця. Погляньте в обличчя страху. Якщо ви будете його заперечувати, він продовжуватиме хапати вас за холоші, порушувати ваш душевний спокій, благати приділити йому увагу — тобто керувати вами.

Уявіть, що ви — тренер команди й перед грою звертаєтеся до своїх емоцій із запальною промовою.

— Тож як ви почуваєтеся щодо гри? — вигукуєте ви.

Ентузіазм у відповідь кричить:

— Я горю нетерпінням! Не можу дочекатися, доки вийду на поле!

Він трясе кулаками в повітрі, усміхається та чекає від усіх усмішки у відповідь.

У глибині роздягальні, поринувши у власний світ, туди-сюди ходить Хвилювання. Час від часу швидко підводить очі, промовляє:

— Я так боюсь, що мене зараз знудить, — і продовжує вимірювати кроками кімнату.

Синдром покинутості говорить:

— Послухайте, якщо ми не заробимо очок у першій чверті, слід забирати м’яч і йти додому — треба зробити це раніше за суперників, ви розумієте. Хоча я в грі, авжеж!

Ви як тренер киваєте, уважно вислуховуєте кожного гравця, оцінюєте, кого поставити попереду, щоб мати найкращі шанси на перемогу.

Піднімається Страх:

— Ви що, подуріли всі? Якщо я програю цю гру, я ніколи більше не гратиму в цьому місті.

Потім Страх починає шпиняти інших гравців.

— Ентузіазме, з якого дива ти такий радісний? Опустись на землю. А ти, Хвилювання! Та якщо ти ви­йдеш на поле й заклякнеш, нам усім кінець!

Нарешті ви вступаєте в розмову:

— Гаразд, Страховищенку, ми цінуємо вашу точку зору, де в чому ви дійсно маєте рацію. Тепер послухаймо інших.

Як і всі емоції, Страх лише хоче, щоб його помітили й почули.

Упевненість (капітан команди) зауважує:

— Я спокійна. Якщо ми зосередимося — перемога наша. А коли ми переможемо, на нас посиплються пропозиції.

Нерішучість каже:

— Якщо ви посадите мене на лаву запасних, я зрозумію вас, тренере.

«Що ж, якщо ти хочеш бути саме там, тоді там і сидітимеш», — подумки вирішуєте ви.

Практицизм водночас знизує плечима й киває головою:

— У нас є всі шанси. Будь-що може статися.

Любов підносить руку.

— Послухайте, ви всі просто надзвичайні! Я вірю в кожного з вас!

Ура!

Час сказати правду, тренере. Час узяти ініціативу у свої руки, а не намагатися всім догодити. Не можна дозволити Страхові знову заволодіти розмовою. Та й Хвилювання своїм ходінням уже діє на нерви, усіх відволікає. Ось як усе має бути:

— Я погоджуюсь із тим, що сказала Любов. Ви всі надзвичайні. Ми битимемося. Ентузіазме, ти граєш на передній лінії, Впевненість і Прагматизм прикривають тебе. Синдроме Покинутості, твоя робота — довіряти своїм інстинктам. Ти зрозумієш, коли треба віддати пас; ми в тебе віримо. Хвилювання, будь насторожі, нам у команді такий гравець потрібен. Тримайся Впевненості. Важливо, аби ви залишались у грі — не припиняйте грати.

Страху, дякую, що дбаєш про нас. Так, ми можемо програти, це ймовірно. Ризик є. Та в будь-якому разі ми колись переможемо, бо ми — чемпіони. Ти виконав свою роботу, твоє місце в цій грі — на лаві запасних.

Коли ви сприймаєте страх просто як емоцію, таку саму, як усі інші, ви бачите всю картину чіткіше. Страх не кращий і навіть не гірший. Це лише емоція, і вам обирати — зосереджуватися на ньому чи ні.

Але страх — тип наполегливий. Приділяйте йому увагу, та в будь-якому разі…

Буддистська монахиня Пема Чодрон[62] розповідає притчу про молоду жінку-воїна, якій її вчитель наказав стати до відкритого бою зі Страхом. Зрозуміло, вона дуже боялася, що Страх розгнівається. Перед битвою вона шанобливо запитала у Страху, чи можна їй зі­йтися з ним у двобої. Цей момент дуже важливий. Якщо ми ставимося до Страху вороже («Якого біса ти хочеш?») чи з удаваною бравадою («Я тебе не боюсь!»), ми слабшаємо, ще навіть не вийшовши на ринг. Страх має зуби і, як будь-який супротивник, здатний дати вам копняка, Страх заслуговує на повагу. Ворожість висмоктує енергію. Сконцентруйтеся. Зберігайте внутрішню цілісність — це ваше головне джерело сили.

Потім жінці-воїну стало-таки розуму поцікавитись у Страху: «Як мені тебе перемогти?» Блискуча стратегія. У будь-якій ситуації — коли вам необхідно отримати іпотечний кредит або роботу, коли ви намагаєтеся втримати кохання всього життя — просто подивіться в очі страху і запитайте: «Що для цього треба?» Уже сама ваша відважна щирість і прямота сприяє виділенню корисних для вас ендорфінів. Тепер у вас є всі шанси на перемогу.

Страх відповів: «Моя зброя — говорити швидко і триматися впритул до обличчя. Тоді ти повністю втрачаєш самовладання й робиш усе, що я кажу. Якщо ж ти не виконуєш моїх вказівок, я не маю ніякої сили. Ти можеш слухати мене, можеш мене поважати. Ти можеш навіть погодитися з тим, що я кажу. Але коли ти не підкоряєшся моїм наказам, я не маю ніякої сили».

Ви можете слухати, що каже Страх… Ви можете обміркувати поради друзів. Відчути, як пітніють долоні й перевертається все всередині.

Та якщо ви не зробите того, що наказує вам Страх… Ви зробите по-своєму й висловите свою думку, підпишете угоду, купите, продасте, перестрибнете.

Ви можете поважати Страх… Ви можете дізнатися факти, вивчити правила, згадати історію.

Та якщо ви не зробите того, що наказує вам Страх… Ви можете попросити зробити для вас виняток. Ви можете проігнорувати статистику. Ви можете повільно посуватися вперед.

Ви можете навіть погодитися з тим, що каже Страх… Ви можете повірити в те, що, як би ви не мінялися, ваші стосунки, мабуть, приречені.

Та якщо ви не зробите того, що наказує вам Страх… Ви можете повернутися до кохання — відважнішими, вразливішими та правдивішими.

Страх накаже вам зіщулитися — випростайтеся.

Страх накаже вам іти напролом — відступіть і зачекайте.

Страх накаже вам не розхитувати човен — пірніть у воду.

Критика — це те, чого можна легко уникнути, якщо нічого не казати, нічого не робити й бути нічим.

Аристотель

Кажуть, людей найбільше лякає смерть, а другий пі­сля неї страх — страх публічного виступу. У кутках і закуточках багатьох наших страхів (за винятком страху перед висотою і павуками) ховається всюдисущий страх потрапити під критику. Саме тому ми не розкриваємо рота, втрачаємо сон, а деякі з нас помирають, так і не випустивши на волю пісню, що живе в їхньому серці.

Коли ви займаєтеся будь-якою публічною діяльністю, що потребує певної сміливості чи навіть відчайдушності, критики вам не уникнути. Іноді вона нищівна, іноді здатна підштовхнути вперед, і завжди — неминуча.

P. S. ВИ НЕ ПОМРЕТЕ

Ось вам люта правда. Якщо ви збанкрутуєте — не біда. Якщо втратите роботу, кохання, дім — не біда. Якщо співатимете й не потрапите в ноти, програєте змагання, якщо вас покине кохана людина чи вас звільнять… Це не вб’є вас. Запитайте в кого завгодно, хто пройшов через це.

Колись-таки ви поведетеся як нікчемний невдаха, і критика не забариться. Виявите пихатість, необачність, марнотратність, недбалість. Візьміть будь-яку нещодавню ситуацію, від згадки про яку ви досі здригаєтеся. Ви напевне отримали відчутний удар у відповідь.

Ми не завжди обов’язково «заслуговуємо» на критику, коли не виправдовуємо надій, що на нас покладають. Але за правилами гри, в якій ми беремо участь, ми неодмінно наштовхнемося на критику. Керівні посади, політика, мистецтво, шоу-бізнес, активна громадська позиція — у всіх сферах, де вам доводиться висловлювати свою думку, де ваші дії стають відомими широкому загалу, ви неминуче перетворюєтеся на об’єкт для критики.

Часом вас ображають несправедливо. Ви взагалі не заслуговуєте на ту критику. У таких випадках ви почуваєтеся спантеличеними й розлюченими.

Незалежно від того, хто вас критикує і з якої причини, ви отримуєте нагоду вдосконалити мистецтво гідно тримати удар. Це може бути серйозним випробуванням для вашого характеру. Або закликом проявити свої найліпші якості. Хай там як, треба правильно відреагувати. Ось кілька підказок, якими ви можете скористатись у безлічі неприємних ситуацій.

Дихайте. Опинившись під шквалом критики, ваше первісне єство намагається змусити вас стиснути кулаки й загарчати. Одна справа, що це виглядає вкрай непривабливо. Та головне, що ви втрачаєте здатність ясно мислити, спрямовуючи всю свою енергію в напруження та гнів. Хоч це і проти природних інстинктів, але ви повинні глибоко й спокійно вдихнути, щоб увесь біль зібрався, а потім вийшов назовні, а мозок насичився киснем. Ви зазнаєте меншої шкоди, коли не напружуєтеся в очікуванні удару. Недарма боксери, які не мають можливості уникнути удару, приймають його і водночас відхиляються чи відскакують, тим послаблюючи його силу. Це називається «гнучкою реакцією».

Визнайте, що критика завдає страждань. «Бр-р-р! Таке неприємно чути. Та я готова». Чесність у відповідь на критику — великий компенсатор і показник зрілості, навіть якщо вам доведеться прикидатись, а потім ревма ревіти, заховавшись у машині.

ЧАСТО ЛІПШЕ ЗА ВСЕ ЗРОБИТИ ПРОТИЛЕЖНЕ ТОМУ, ЩО НАКАЗУЄ ВАМ СТРАХ.

Не реагуйте махом. Іноді краще просто послухати та стримано сказати: «Я тебе почула. Дозволь мені обміркувати твої слова. Повернімося до цієї розмови завтра». Більшість із нас звикла сприймати все поверхнево, і нам потрібен час, аби зрозуміти свої почуття. Тож візьміть тайм-аут. Це краще, ніж відреагувати спонтанно й потім про це шкодувати. Та якщо ви таки скажете щось, а потім про це пошкодуєте чи промовчите там, де, на вашу думку, слід було б висловитися…

Поверніться до цього питання. Не бійтеся порушити його знову, навіть коли тему вже закрито. «Я ретельно обміркувала ваші слова й хочу довести до вашого відома, що… ви справжній йолоп». (Я жартую!) Річ у тім, що ліпше одразу розсіяти всі непорозуміння, ніж ховати свої почуття.

Виявіть співчуття до того, хто вас критикує. Це вимагає певного просвітлення на рівні Будди та трохи старомодної об’єктивності. Спробуйте зрозуміти стан іншої людини. Для більшості з нас не так і легко відкрито виступити з критичними зауваженнями на чиюсь адресу. Це вчинок із категорії «Мені болітиме не менше, ніж може боліти вам». Є всі підстави вважати, що ваш критик довго мучився, розмірковуючи над тим, як краще донести до вас свою оцінку.

Зважте на джерело критики. Як казав Ральф Волдо Емерсон, досягти успіху — значить «заслужити високу оцінку чесних критиків». Тому перш за все ви маєте взяти до уваги особу того, хто вас критикує, та його мотиви. Якщо ви відчуваєте, що вас критикують неправильно, ви маєте чітко викласти свою думку. Це незручна ситуація, бо ваш хід може бути розтлумачений як самозахист. У такому разі зберіться з думками та наведіть контраргументи, які віддають шану вашим сильним якостям («Я щедро дарувала… Я піднімала дух… Я створила нові можливості…») та описують труднощі, з якими ви зіштовхнулися («Мені бракувало підтримки… Цього сезону моральний дух був не на висоті… У моєму розпорядженні було недостатньо коштів…»).

Змиріться з тим, що критика породжує конфлікт. Не має значення — спростували ви її за кілька хвилин, зустріли зі щирою вдячністю чи долали її наслідки не один місяць, — критика має протиборчий характер і часто породжує суперечки. Марта Бек[63], улюблений лайф-коуч Опри Вінфрі, розвіює будь-які ілюзії щодо намагання підсолодити пілюлю: «Сама природа конфлікту передбачає неможливість одночасно встановлювати межу і перейматися почуттями іншої людини». Неможливо відстоювати власну думку й у той самий час підтримувати людину, яка має протилежні погляди. Зрозуміло, що ви не погодитесь із критикою — інакше ви б її не вивчали, не давали б їй оцінку, не шукали би в ній раціо­нальне зерно, не відхиляли б її. Відбивати напад буває дуже неприємно. На інше не сподівайтесь. І…

Не терпіть дурниць. Іноді доводиться грати жорстко. Якось менеджер із роздрібної торгівлі склав украй негативний звіт про результативність моєї роботи. Я одразу взяла слухавку й зателефонувала шефові. «Я за жодних умов не підпишу цей звіт і за жодних умов не звільнюся. Здається, в неї клепки в голові не вистачає». Моє серце шалено калатало, коли я набирала номер, але я знала, що мушу це зробити. Як потім з’ясувалося, на те, що «менеджер несповна розуму», поскаржилася не одна я. Невдовзі вона пішла. Вгадайте, хто отримав підвищення?

Знайте свої права. Іноді доводиться зважати на певні юридичні формальності. Ваша робота може висіти на волосині. Якщо ви скажете щось під впливом моменту, не подумавши, це може закінчитися звільненням. У такому випадку вам необхідно знати свої законні та моральні права. Можливо, роботодавці повинні попередити вас про звільнення в письмовій формі тощо. До того ж ви маєте право на шанобливе ставлення незалежно від того, як ви там напартачили. Критикувати людину, не зважаючи на її почуття, просто безвідповідально й огидно. Проте тактовні та доброзичливі критичні зауваження звучать переконливо й мають велике значення.

Доведіть справу до кінця. Якщо від вас вимагають змінитися на краще, то попросіть уточнити й конкретизувати ці вимоги, надати критерії. Ви не можете брати участь у забігу, коли не знаєте, як далеко до фінішної лінії.

Будьте вдячні. Неважливо, справедливо вас критикують чи ні, будьте вдячні. «Дякую, що сказали», «Дякую, що порушили це питання», «Дякую, що зв’язалися». Згодні ви чи ні, та це можливість чогось навчитись, і ви маєте будити вдячними за неї.

Будьте ласкавішими до себе. Прикладіть лід до свого забитого его та замовте їжу, що розрадить вас і зніме стрес. Дозвольте собі похандрити кілька хвилин чи скільки вам треба, аби випити філіжанку капучино. Завтра буде інший день, і ви будете до нього готові.

СКЛАДНИКИ СТРАХУ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Якщо ви зродите те, що міститься всередині вас, те, що ви зродите, врятує вас. Якщо ви не зродите те, що міститься всередині вас, те, що ви не зродите, знищить вас.

Апостол Фома

З’ясувавши, що вас лякає, ви можете миттєво видалити зривник із бомби хвилювання та зупинити цокання годинникового механізму. Саме так ви звільнитеся від страху — зазнати банкрутства, не реалізувати свій потенціал, зіпсувати репутацію, залишитися старою дівою, все втратити, почути ймовірно смертельний діагноз. А потім (бо ми ж не можемо на цьому зупинитися) ви застосуєте до нього елементарний аналіз. Можливо, врешті-решт вам уже нічого буде боятися.

Це неймовірно проста й потужна вправа, яку я взяла з «діамантового підходу» — філософії самореалізації, розробленої А. Х. Алмаасом (чудовим вступом до величезного доробку духовного вчителя є його книжка «Теперішнє, що розгортається зараз»)[64]. Я з повагою називаю це дізнанням «А чому?».

Подумайте про щось, чого ви боїтеся. Згадали? Тепер запитайте себе: «Чому я боюся?» Дайте відповідь. Запитайте знову. «А чому?» Знову дайте відповідь — вона може бути та сама чи ні. Врешті-решт вам таки вдасться зрушити з місця і знайти для себе іншу відповідь. Продовжуйте повторювати запитання «А чому?» та відповідати на нього. Дивовижно, куди можна дістатися за допомогою простого повторювання, копаючи вглиб, усе ближче до джерела свого страху.

«Чого ти боїшся?» — «Я боюсь, що мене звільнять».

«Чому ти боїшся, що тебе звільнять» — «Тому що гроші — це добробут».

«Чому ти боїшся, що тебе звільнять?» — «Тому що в нашій професії жорстка конкуренція».

«Чому ти боїшся, що тебе звільнять?» — «Тому що це принизливо».

«Чому ти боїшся, що тебе звільнять?» — «Тому що мій тато матиме ще одну причину вважати, що я ніколи нічого не досягну».

«Чому ти боїшся, що тебе звільнять?» — «Тому що я ніколи не отримаю батьківської любові, про яку мрію».

Еврика!

Ця вправа буде ще ефективнішою, якщо виконувати її разом із людиною, якій ви довіряєте. Коли вона продовжуватиме запитувати вас «А чому?», вам інколи доведеться стримувати себе, щоб не закричати: «Припини допитувати мене!» Уникайте грубості. Її у вправі не передбачено. Не зважайте на роздратування та власні емоції, і вам вдасться зняти зі страху покрови й дістатися світла осяяння.

Як ви почуваєтеся, збагнувши причини своїх страхів?

обізнаний зціленняосяянняозброєний перспективаоб’єднáння мудрість