Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях

Зустріч 8. Невдача, що тішить

Утрати не є катастрофами, якщо вони привчають серце й душу до природного циклу руйнування і зцілення. Знаєте, що є справжньою катастрофою? Втрата самих серця й душі. Якщо ви зрадили собі, намагаючись зберегти когось чи щось, більше ніколи так не робіть. Живіть у правді, хоч якими будуть при цьому втрати. Лише так ваші серце та душа повернуться додому.

Марта Бек

Ви, мабуть, уже здогадалися, що я впевнена: все має свою причину. У хаосі присутній порядок, і таке інше. Та ось мій улюблений зразок зловживання таким цілісним світосприйняттям: «Такого поняття, як “помилка”, не існує». Не що інше як благородна підстава для поганих учинків і людської слабкості. Наприклад, хтось програв половину ваших заощаджень або вкотре ухиляється від реабілітації, а ми сприймаємо це як чергову можливість чогось навчитися, даровану всесвітом. Звісно, у всесвіту завжди є свої великі плани, й іноді перед тим, як отримати благословення, ми мусимо слухати прокляття. Та якщо ми не готові елементарно подивитися в обличчя фактам і визнати свої хиби, ми втрачаємо свій великий людський дар — здатність до тривалих змін.

Помилки трапляються. Великі, дурні, безглузді, недбалі. Тупі бісові ляпи, про які ви довго шкодуватимете. І жодне прийняття чи віра у передвизначенність буття не змінять того факту, що ви, м’яко кажучи, напартачили. І коли ви це добре усвідомите, вам не треба буде витрачати енергію на те, щоб захистити своє его та пом’якшити прикрість. Ви можете спрямувати ту енергію на ліквідацію наслідків своїх помилок, а в процесі потішитися собою.

Дияволи-інвестори з ангельськими обличчями, оскаженілі редактори журналів, марнотратство в дусі «я варта лише найкращого», вперте ігнорування сигналів небезпеки. Я припустилася кількох просто приго­ломшливих помилок заради слави, успіху, завоювання доброї репутації. Моє найщиріше бажання — вберегти вас від деяких із них.

Я маю свою теорію: на інтуїтивному рівні ви отримуєте цілком достатню інформацію про людину за перші, скажімо, вісім секунд знайомства. Якщо ваші антени налаштовані правильно, якщо ви звикли слухати свої інстинкти, тоді ви все знаєте з першого рукостискання, з того, прийшла людина на дві хвилини раніше чи на дві хвилини спізнилася; ви все знаєте за голосом у слухавці чи за тоном її електронного листа. Десь усередині ви просто знаєте. Виникає симпатія або неприязнь. Відкритість або замкненість. Зацікавленість або обережність. Вісім секунд.

Пильнуйте. Є такий буддистський вислів:

ЯК НА ПОЧАТКУ — ТАК У СЕРЕДИНІ ТА В КІНЦІ.

Стародавні греки казали: «Початок — це половина всього». Під «усім» вони мали на увазі всесвіт. Часто початок зумовлює подальший перебіг подій. Симпатія, комфорт, ясність або їх відсутність проявляються вже на старті, й далі швидше за все ситуація розвиватиметься приблизно в тому самому руслі.

Хлопець із консалтингової служби підвів мене, не з’явившись на нашу першу зустріч. А щоб домовитися про наступну, зателефонував не наступного дня, а за два дні.

— Він вибачився чи пояснив причину? — поцікавилась я у своєї асистентки.

— Та ні.

Я думала, що він один такий. (Жодної «одної такої» людини не буває взагалі.) І я зможу виховати в ньому якусь повагу. (Я зобов’язана робити це лише у свого сина. Усі інші повинні поводитися по-дорослому.) Отже, я вирішила не загострювати уваги на неввічливості, виявленій ним на початку нашого знайомства, і — ну, так — узяла його на роботу. Сподіваюсь, мені не треба розповідати, чим продовжилася та закінчилася ця історія? Так чи інакше, він і надалі підводив мене, доки ситуація не стала зовсім критичною.

Коли мені кортить обрати найкоротший шлях або проігнорувати застережні «дзвіночки», я нагадую собі, що всі найнеймовірніші, найчудовіші в моєму житті події та стосунки, які додавали мені сил, починалися надзвичайно легко: Спалах! Так, це воно! Вперед!

Проаналізуйте свої перші зустрічі з людьми й початок ваших взаємин. Ці окремі випадки можуть від­ображати загальну картину. Під час першого контакту ви отримуєте безліч важливої інформації, треба лише бути дуже уважним. Саме час поставити розумні кордони та обмеження й почати діяти так, як ви хотіли б це робити й надалі.

А якщо ви не довіряєте мені чи Будді, послухайте Майю Енджелоу[66], яка говорить: «Коли хтось з’являється перед вами вперше, повірте йому». Ви знаєте це, мої любі.

Легким і безтурботним є шлях для людини, яка не має вподобань.

Лао-цзи

Принципи здатні зруйнувати ваше життя. Візьміть Ґалілея. Був початок XVII століття, коли італійський фізик дійшов правильного висновку, що не Сонце обертається навколо Землі, а Земля — навколо Сонця. Це не на жарт розлютило Рим. Адже в псалмі 103:5 говориться: «Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась…»[67] Справи були кепські. Ґалілея судили та звинуватили в єресі.

У нього було два варіанти. Він міг «зректися, визнати помилковою та проклясти» свою теорію. Просто сказати: «Який же я дурень! Центром усесвіту є Земля, бо так написано в Біблії». Якби він не погодився, його повісили б. Еники-беники бемць — і Ґалілею кінець… Ні! Ґалілей зрікся свого вчення та провів решту життя під домашнім арештом — займався науковими дослідженнями, писав і створював майбутні підвалини нашої сучасної науки. Він дуже плідно працював. Зараз ми маємо радіти, що він викинув свої принципи собакам та продовжив жити.

До принципів легко прив’язатися. Це надто принадна сторона сумління. Та не завжди душевний спокій є результатом того, наскільки гідно ви виглядаєте в очах інших.

Якось я зіштовхнулась із молодими телепродюсерами стосовно контракту, який був дуже вигідний для них і невигідний для мене.

— Справа не в грошах, які вони намагаються відхопити, — виливала душу я своєму адвокатові, — мені начхати на гроші. Справа принципу. Те, що вони роблять, — абсолютно незаконно, й вони, поганці такі, добре це знають.

— То ви готові до місяців судової тяганини заради своїх принципів? — запитав він. — Ви хочете просадити ще кілька тисяч заради своїх принципів? За багато років я мав купу клієнтів, які втратили здоров’я, зруйнували свій шлюб і спустошили банківські рахунки, щоб захистити свої так звані принципи. Звісно, продюсери — ненажерливі кретини, й вони неправі. Ви могли б подати зустрічний позов і, цілком можливо, знищити їх. Але до диявола ті ваші принципи! Життя триває.

Я дослухалася поради.

ВИ ХОЧЕТЕ БУТИ ПРАВИМИ ЧИ ВИ ХОЧЕТЕ БУТИ ВІЛЬНИМИ?

Ви ж оптимістична особа, так? Ви вірите в кохання з першого погляду, синхронічність[68], людський потенціал і пошуки розумного життя. Так само і я. Та після численних випадків зашвидкого вибору співробітників, проектів, які мені не підходили, і м-м-м… надто поспішної шлюбної пропозиції, на яку я взагалі не мала погоджуватися, я стала великою прихильницею оптимізму, проте поступового. Згодна, це раціоналізм. Однак мій підхід не такий уже нудний і не передбачає так багато обмежень, як може здатися. Він надає сил.

Люби всіх. Довіряй небагатьом. На власному човні веслуй сам.

Анонім

Формула «поступового збільшення кола зобов’язань» виглядає так: «Що ліпший результат, то більше ви сил віддаєте». Просто. Ви не вкладаєте у сподівання. Ви реагуєте на результати. Ви заслуговуєте на повагу до себе й даєте можливість людям навколо вас теж заслужити повагу.

Кессі вважала себе відмінною керівницею.

— О так, я вважала себе неперевершеною. Без кінця крутилась, укладаючи угоди, до півночі збираючи пропозиції, наймаючи та звільняючи співробітників. Я обожнювала давати великі обіцянки й брати на себе шалені обов’язки — і в тому, що я сама могла зробити для компанії, і в тому, що очікувала від інших.

Кессі закотила очі та пирхнула зі сміху, вкотре доводячи, що самоіронія з боку сильної жінки виглядає надзвичайно мило та сексуально.

— Тож я відразу всім пропонувала грандіозні кон­тракти. Аби лише вразити їх. Я обіцяла їм щедру зар­платню та зручне місце на службовому паркінгу, малювала фантастичні фінансові перспективи, які вони матимуть за рік-два, бо наша компанія неодмінно досягне запланованого обсягу продажів.

Звісно, іноді це спрацьовувало. Та погляньмо правді в очі: працівники екстракласу — рідкість, трапляється й абихто. Тож коли на другий тиждень з’ясовувалося, що людина не збирається викладатись, я воліла не звертати увагу на ті сигнали та намагалася все владнати, бо ніяк не хотілося порушувати обіцянки.

Це мені знайоме.

— Я маю подібний гіркий досвід, сестро, — зауважила я. — Пам’ятаєш, коли я далеко наперед забронювала поїздку на Мауї[69] з хлопцем, з яким познайомилась усього тиждень тому? Я так розраховувала на миттєвий успіх у наших стосунках! Хлопець обійшовся мені в суму завдатка.

Вона іронічно пирхнула.

Кессі не лише дуже завзята, вона схильна до самоаналізу, тому врешті-решт її осяяло.

— Просто з мого боку дійсно бракувало довіри… й, мабуть, певної самоповаги, якщо вже чесно. Мені здавалося, коли я першою запропоную людям багато, вони точно зроблять необхідне. Я забагато віддавала, намагаючись отримати від людей бажане. Це виснажує всіх, а особливо мене і мій бюджет.

Інший підхід вимагав стриманості та віри в успіх, але Кессі стала запрошувати кандидатів до своєї команди, значно скоротивши початкові обіцянки. Вона старанно викреслювала слово «гарантовано» зі свого лексикону. Новачкам пропонувалося пройти тримісячний випробувальний термін. Можна було отримати бонуси за ефективну роботу. Кессі приборкала свою звичку швидко віддавати, а коли люди насправді демонстрували високі результати, вона раділа й дякувала голосніше за всіх. Вона поєднала ентузіазм і прагматизм.

Коли ви берете на себе обов’язки поступово, ваші дії спонукають до руху. Це не приховування інформації. Приховування інформації в стосунках будь-якого роду — огидна маніпуляція. Залиште це викрадачам і шантажистам. Поступове прийняття зобов’язань є радше реакцією на реальність. Такий підхід вам дає запас часу для впровадження принципу взаємної відповідальності та застосування своєї прерогативи, а вмотивованим гравцям — можливість самим себе мотивувати.

До речі, про командну роботу дорослих…

Досягнення консенсусу вповільнює рух. І є дуже ймовірною причиною того, що посередність проникає в різні сфери діяльності компаній, зокрема й у стосунки між її співробітниками. Бути лідером — не обов’язково означає досягати згоди. Позиція лідера вимагає від вас керувати людьми, які — хай найвідданіші та найдосвідченіші — не мають повної інформації та не володіють тими фактами, тієї мудрістю, тією інтуїцією, якими повинні володіти ви. Немає сенсу витрачати енергію, переконуючи всіх, що ви маєте рацію.

Коли вам доводиться з чимось узгоджуватися, ви починаєте вагатися. Ви ретельніше зважуєте свої рішення. Ви втрачаєте можливості. Коли ж кожен у межах своєї компетенції має повне право працювати творчо, в його діях проявляється більше кмітливості та відповідальності. Ви мусите довіряти членам своєї команди й дозволити їм застосовувати свої блискучі здібності, припускатися помилок і досягати цілей — вони матимуть на це більше часу, якщо їм не доведеться всіх переконувати й умовляти.

Ви повинні дійти згоди лише стосовно того, що потребує одностайності. У всіх інших питаннях кожен вільний прокладати нові шляхи.

Я мала досвід фантастичної співпраці. Ми діяли, як вправний екіпаж вітрильника: кожен знав, коли піднімати вітрила, а коли повертати стерно. То була справжня морська подорож. Траплялися й хиткі союзи, де сліпі вели сліпих, наражаючись на сподівання та взаємозалежність, але все одно примудрялися досягати успіху. Я також працювала в тандемі, який виглядав ідеально, та за зовнішнім лиском ховалися тріщини. Я прагнула згоди у творчих союзах і стала прихильницею розподілу обов’язків: за ту чи іншу справу хтось має відповідати.

Одностайність породжує посередність. Коли ви і ваш партнер (чи ваші партнери) вирішуєте, що повинні дійти в чомусь згоди, це заганяє процес прийняття рішень у глухий кут, гальмує вашу роботу, змушує уникати ризиків і стоїть на заваді стратегічному плануванню. Коли ви мусите погоджуватися, ви схильні стерегтися всього, що може викликати незгоду. Тут нічого доброго немає.

Проте коли ви вважаєте, що в окремому питанні останнє слово має бути за однією людиною, ось що в ідеалі відбувається: відповідальна людина надзвичайно ретельно все обмірковує, зважує всі варіанти, виконує своє завдання — на цьому ґрунтується довіра до неї. Командна робота не означає гармонію у всіх випадках. Вона означає, що без уваги не залишається жодна ділянка роботи: перемога у великій грі досягається завдяки тому, що кожен учасник команди має змогу задіяти свої по-справжньому унікальні таланти, а всі разом вони досягають успіху чи зазнають поразки.

Отже, визначте відповідальних за окремі напрямки роботи: маркетинг, фінанси, персонал, зв’язки з клієнтами, внутрішня діяльність компанії, брендинг. Не бійтеся можливих творчих суперечок і надайте кожному достатньо свободи, аби зробити великий стрибок, зазнати невдачі, відчути свою відповідальність та піднести її на абсолютно новий рівень.

Коли ваш страх торкається чийогось болю, він стає жалістю; коли ваша любов торкається чийогось болю — вона стає співчуттям. Отже, навчитися співчуття — це зрозуміти, що всі створіння однакові і страждають подібним чином, це поважати тих, хто страждає, і розуміти, що ти не відрізняєшся від інших і не кращий за них.

Стівен Лівайн[70]

Негативні емоції кристалізуються в нашій психіці, вони спричиняють засмічення артерій і морфогенетичного поля[71], тож надзвичайно важливо взяти на себе відповідальність і змінити їх. Здатність бачити ясно в страху і в темряві — це одна із перемог пробудження. А якщо зробити ще один крок і спробувати перетворити наш біль на щось добре? А якщо піти ще далі та спробувати перетворити на щось добре чужий біль?

Тонґлен у перекладі з тибетської мови означає «віддавати — приймати». Це буддійська техніка медитації, спрямована на подолання страху та страждань. Тонґлен — одна з найпотужніших, найбільш життєствердних і по-справжньому творчих практик, які я застосовувала. Ось такі слова найліпше передають її суть:

Вдихайте за всіх нас і видихайте за всіх нас. Вдихайте страждання — ваші, чужі, всього світу. Видихайте співчуття — до себе, до інших, до всього світу.

Практика тонґлен — це метод встановлення зв’язку зі стражданням (нашим і тим, що нас оточує, де б ми не були) і послаблення напруженості нашого серця. Пема Чодрон описує її так: «Перш за все це метод для пробудження співчуття, властивого від народження всім нам, якими б жорстокими чи холодними ми не здавалися… проте ми не можемо застосувати цю практику, бо опиняємося віч-на-віч із нашим власним опором, гнівом, будь-яким особистим болем чи особистою перешкодою, що існує в той момент у нашому житті». Тонґлен передбачає радикальний підхід до звичних для нас способів опиратися болю та всьому негативному: поглинути його і тим самим змінити його. Цей підхід іноді називають «лікуванням за допомогою того, що здається отрутою».

Як і в усіх буддійських практиках, у цій формі медитації є нашарування нюансів і змісту. Я не вважаю себе надто обізнаною у практиках тибетського буддизму і не збираюся приймати чернечу обітницю, втім, те, чого я навчилася, допомагає мені, незважаючи на моє духовне невігластво.

ПРАКТИКА ТОНҐЛЕН

1. Налаштуйтесь на медитацію — увійдіть у спокійний, зосереджений стан. (Я займалася тонґлен на медитаційній подушці та в міському автобусі, впродовж години і впродовж трьох хвилин відповідно. Якщо у вас ясні наміри, формальності не потрібні.)

2. Зосередьтеся на стражданнях конкретної людини чи на вашому особистому болі. Вдихніть цей біль. Хай він буде яскравим. Хай він буде сильним, задушливим — яким завгодно, яким треба.

Деякі вчителі радять уявити чорне світло, що ллється у ваше серце, або звернутися до сили просвітлених сторін, аби вони допомогли відкрити ваше серце для співчуття.

3. Видихніть полегшення для тієї людини чи для себе — те, що, на вашу думку, здатне зцілити це страждання. Відправте у світ будь-які почуття, що сприяють відчуттю відкритості.

Саме в цей момент деякі вчителі пропонують уявити, як ваше серце випромінює біле сяйво.

Хто (чи що), як вам відомо, зазнає болю? Дитина. Приятелька, яка проходить перший курс хіміотерапії. Ваш сусід-расист, який навіть не знає про свої страждання. Жертви зґвалтування і торгівлі людьми. Одна з багатьох бідних країн. Білі ведмеді, що голодують. Наші океани та річки.

Вдихніть бажання увібрати в себе весь їхній біль і страх. Потім, видихаючи, відправте їм радість, полегшення, турботу — що завгодно, здатне, як на вас, полегшити їхній біль.

Ви можете почати зі свого власного страху та своїх проблем або ж із негативних почуттів тих, хто вас оточує. Вдихніть у себе найгірше, що колись трапилось із вами. Відчуття, ніби всередині все опустилося. Те, про що ви шкодуєте. Вдихайте цей негатив, один за одним: чорноту, біль, їх липку, колючу важкість, що не знаходить розради. Вберіть у себе цю нестерпність. Можливо, вам захочеться зупинитися. Будьте наполегливими. Подолайте цей спазм. Вдихніть біль у кожну клітину свого тіла. Ви не помрете. Ви розкриєтеся. Продовжуйте дихати.

Ви на порозі дива.

Тепер видихніть радість. Заспокійливе золоте тепло. Яскраві летючі пташки ясності. Електричні промені лагідних ударів каратиста. Відчуйте свої легені — потужні двигуни, що творять чудо зцілення та справедливості. Тріпотіть від захвату. Хай із надломів ллється щастя. Хай глибокі шрами стануть мостами, що ведуть до свята полегшення й танців. Побачте радість. Торкніться радості. Почуйте радість. Заспівайте радість. Вдихніть любов у кожну клітину моменту.

Тепер зробіть те саме зі стражданнями інших людей. Будь ласка. Заради того безхатченка, який опинився взимку на вулиці, змерзлий і занепалий. Вдихніть його муки. Видихніть спокій і перевтілення. Заради безробітних, яким треба годувати родини. Заради хворих на рак, які борються за життя. Людей, які втрачають розум. Заради солдатів, які вбивають, і заради знищених ними родин. Вдихніть ті уламки. Перетворіть їх на світло й віддайте співчуття та ніжність.

Коли на серці важко, коли хочеться відчути в собі життя… дихайте.

Ця практика може розхитати ваші сили. Та хіба це не чудово?

Бути ослабленим. Бути надзвичайно відкритим, щоб відчути правду: що ви дійсно такі ж безкорис­ливі, віддані, готові творити, такі ж ніжні, сильні… як і всі ми.

Прийміть темряву.

Візьміть світло у власні руки.

Перевтільтесь.

Угамуйте свій страх.

СТВОРЕННЯ ЗОНИ КОМФОРТУ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Ситуації, коли ми чогось боїмося чи переживаємо кризу, можуть так нас вимотати, що ми забуваємо, де аварійний вихід або витяжний трос парашута. Де ваш міст через бурхливі води? Кому ви будете телефонувати? Що означає для вас полегшення? Обід із найкращим другом, відвідання церкви, розмова з групою підтримки, плавання в басейні, тиша?

Складіть список своїх «вітамінів для душі», який ви б могли переглянути чи просто згадати подумки, коли буде зовсім непереливки.

Коли я роблю таке, я гарантовано почуваюся майже на 100 відсотків краще, легше та зосередженіше:

Коли я зроблю таке, я напевне відчую полегшення або покращення:

Що стосується порції морозива з печивом, п’яних телефонних дзвінків колишньому коханому чи коханій, куріння потайки в туалеті літака, перегляду реаліті-шоу замість відвідання заняття з йоги, а також усіляких хуліганських спроб помститися… Знайдіть цьому списку методів утіхи належне місце.

Хоч я і вважаю, що такі методи принесуть мені полегшення та втіху, насправді від них жодної користі:

зміцнений прояснениймежі шанованийдозвіл дарованийуперед