Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях

Зустріч 12. Підкоріть собі час!

Заради Полум’я,

Вогню

Та Світла;

Хвалу співайте чистому вогню,

Що у душі горить,

Не поринаючи в думки про час.

Джон О’Доног’ю[103]

Час існує лише для того, щоб усе не траплялось одразу.

Альберт Ейнштейн

Я перепробувала купу різних систем управління часом. Дні, цілком присвячені виконанню того чи іншого завдання, та резервні дні для ліквідації хвостів. Очищена папка «Вхідні» та листи з помітками. Помірне маневрування. Хронометраж телефонних дзвінків. Відсутність телефонних дзвінків. Сектори. Категоризація життя на сектори прагнень та списки цілей, поділені на корінь квадратний із кількості продуктивних мілісекунд, які мені вдавалося вичавити з будь-якого дня, — як мінімум п’ять днів на тиждень, але з вихідними на релігійні свята. На жаль, час і далі залишався моїм хазяїном, до того ж безжалісним.

Системи організації життя можуть стати в пригоді, але вони можуть і зробити з вас рабів. Управління часом може перетворитися для вас на найбільшу пастку. Воно може заполонити ваш розум і замість того, щоб звільнити вас, почне вами керувати.

Управління часом можна порівняти з дієтою. Ми дозуємо час, немов їжу, щоб отримати оптимальні дози енергії та результати. Дієти допомагають нам позбутися небажаних кілограмів. Системи тайм-менеджменту допомагають позбутися небажаних зав­дань. Дієти контролюють наш прийом їжі, аби ми втратили зайву вагу і наше тіло почувалося вільніше. Тайм-менеджмент контролює обсяг завдань, які ми ставимо перед собою, аби ми викреслили зі списку справ непотрібні та мали протягом дня більше вільного часу.

І… більшість дієт не убезпечує вас від повернення до попередньої ваги. Так само і з часовими дієтами, але їхню невдачу визначити складніше. Як дізнатися, що у вашому випадку система тайм-менеджменту не працює? Існує явна ознака — ви неспроможні впоратися зі справами, з якими розраховували впоратись. Або ж система надто складна в дотриманні, і ви її полишаєте. Але є менш помітний, проти важливіший індикатор: вас огортає відчуття, ніби ви виконуєте чиїсь накази. Вам здається, що час — це ваш начальник, якому ви маєте догодити; що ви працюєте заради часу: чим краще ви впораєтесь із завданням, тим більше часу отримаєте.

Якщо в дитинстві ви вірили в Санта-Клауса, то, можливо, пам’ятаєте, як чекали на його прихід: ваше почуття складалося на третину із захвату, на дві третини — з жаху. Пам’ятаєте, як протягом кожного грудня хвилювалися, що поведетеся не так, як слід, і під різдвяною ялинкою не з’явиться іграшкова піч або солдатики, бо Санта-Клаус відслідковує кожен дитячий крок? Дорослі не мають проблем із Дідом Морозом; вони мають проблеми з Дідом Часом, який уособлює уявну владу і скупо роздає винагороди за нашу хорошу поведінку.

Вам знайома така ситуація? Думка про те, щоб неорганізовано провести день, навіть якщо у вас відпустка, виводить вас із рівноваги. Дзвінки друзям стають частиною ваших квартальних планів. Ви почуваєтеся винними, якщо марнуєте час, коли можна було б попрацювати («працею» може бути що завгодно — від вашої щоденної роботи до підстригання газону у вихідні), на відпочинок і розваги. Ви включаєте у розклад деякі справи спонтанно. Ви виконуєте завдання, якого не було в списку, та все одно його туди записуєте лише для того, щоб мати задоволення викреслити ще один пункт. Іноді управління часом управляє вами.

Є люди, одержимі дієтами. Є люди, одержимі керуванням часу. І тими, й іншими може рухати занижена самооцінка — постійне прагнення бути бажанішим, кориснішим… кращим. Системи тайм-менеджменту можуть пригнічувати вашу природну мудрість і жадобу до життя. У своєму розкладі ви можете запланувати на певний день справи, які є для вас найвищим пріоритетом, коли насправді вам потрібна перерва, щоб поновити спілкування з мамою чи приготувати смачний обід — і все це без зайвого поспіху. Ви намічаєте дві години попрацювати над планом проекту, та раптом на визначнику номера висвічується телефон вашої найкращої подруги, і перед вами постає дилема. Ви змушуєте себе робити те, до чого не лежить душа. Ваш список справ стає важливішим за втому. Ви працюєте, щоб заслужити відпочинок; а коли ви його нарешті отримуєте, то вже надто виснажені, щоб ним насолодитися.

З точки зору суспільства, ми можемо бути ефективними та встигати все робити вчасно, проте це не зменшує відчуття постійного стресу та не сприяє більшій самореалізації. Ми одержимі життєвою метушнею і відмовляємося від самого життя.

Дженін Рот[104] у своїй книжці «Women, Food, and God» («Жінки, їжа і Бог») пояснює це так: «Коли йдеться про звільнення від одержимості, не має значення, чим ви зайняті, — важливо знати, хто ви є. Важливо розуміти, що підтримує вас, а що виснажує». Тож якщо ми збираємося відкинути часові дієти, тоді треба визначати «харчову цінність» кожної справи, перш ніж вносити її до свого розкладу. Орієнтиром має стати відповідь на питання: «Це надає мені сил чи виснажує мене?»

Системи управління часом можуть, звісно, творити дива, дозволяючи нам отримати від життя якнайбільше. Вони потрібні нам, як потрібні звички здорового харчування. Працюючи над виконанням практичних завдань, я рівномірно розподіляю навантаження; я виділяю окремі дні на адміністративні справи та різні дрібниці; я визначаю ключові пріоритети — намагаюся встигнути зробити якнайбільше, бо це дає мені величезну насолоду. Проте моє ставлення до всіх методів управління часом суттєво змінює мій психічний стан, а отже, і якість того, що я роблю.

Я змінила свій підхід до інструментів підвищення ефективності.

Коли вам зрозуміло, щó викликає у вас радість і задоволення, управління часом стає засобом самовираження, а не самоконтролю. І фраза «знайти час» набуває значення «стати комусь у пригоді». Ви отримуєте можливість виявляти свої найкращі якості тим, хто вас оточує.

Усе залежить від того, як ви будуєте свої стосунки з часом: як солдат чи як партнер у танці, як підлеглий чи як мрійник. Час існує для того, щоб служити вам.

Припиніть думати, що час — «десь там». Оволодійте часом — визнайте, що ви є його джерелом, — і він перестане володіти вами. Заявіть своє право на час, і він відмовиться від своїх претензій на вас.

Ґей Гендрікс[105]

Ґей Гендрікс написав чудову книжку про те, як подолати бар’єр до щастя, під назвою «Великий стрибок». У цій книжці він доводить, що основною причиною невдоволення та страху є зіпсовані, викривлені стосунки з часом. Так само як багато хто з нас у суспільному житті надіває на себе якусь маску — миротворця, сором’язливої дитини, людини тусовки — ми, на думку Гендрікса, обираємо собі певні часові óбрази, що керують нашим розкладом і звичками. Він наводить два приклади:

• Поліцейський, який контролює час (якщо ви рахуєте хвилини, ви завжди будете все встигати).

• Гульвіса, який марнує час («У чому проблема? Я запізнився лише на 5 хвилин!»).

Я додам ще деякі типи характеру до цього пе­реліку:

• Хакери часу прагнуть чотиригодинного робочого тижня. За першої-ліпшої можливості вони перекладають свої завдання на інших і вибудовують навколо себе кордони, намагаючись обмежити власну доступність, аби мати більше часу для розваг.

• Спотворювачі часу застосовують ніби чаклунський підхід. Вони, як Ейнштейн, упевнені, що час — це продукт мисленнєвої діяльності. Отже, коли ви налаштовуєте свій розум на гнучкість і достаток, створюється враження, ніби у вас є вдосталь часу. Ви виконуєте більший обсяг робіт за менший відрізок часу. За такого стану свідомості велику роль у результативності ваших дій відіграє синхронність, а віра в життєвий достаток зосереджує вашу увагу на фінішній лінії.

Кожний часовий образ має свої переваги та недоліки. Ви можете вдатися до психоаналізу, щоб з’ясувати причини своєї належності до того чи іншого типу, але для нашого звільнення значно важливіше ваше усвідомлення того, що ви можете змінити свій часовий образ. Можете відмовитися від поспіху, та все одно встигати все вчасно. Ви можете мати достатньо енергії для того, щоб виконати всі бажані справи, а закінчивши їх, не почуватися втомленими. Ви можете знаходити привабливість у менш приємних обов’язкових справах. Ви можете наповнити своє життя справами, які вам до вподоби, з людьми, яких любите.

БУДЬ-ЯКА КУПА СПРАВ, ЯКА НА ВАС НАВАЛИЛАСЯ, ВИНИКЛА ЛИШЕ ТОМУ, ЩО ВИ СКАЗАЛИ ЇЙ «ТАК».

«Мені дуже шкода, я була заклопотана…» «Просто так заніколилося…» «Я була надто зайнята, щоб…»

Зайнята? Ви не перша — ставайте в чергу. Таке життя. Таке життя у мене. Таке життя у більшості людей. Дорослим людям притаманно бути… зайнятими. Додайте до цього ще дітей, роботу, неочікувані проблеми — і клопоту у вас стане набагато більше.

«Я така зайнята». Сучасний гімн. Вічний рефрен — поспішний і скигливий, який не додає нам ваги та ефективності в очах інших, а радше підсилює менталітет жертви, адже наш обов’язок (хай йому біс!) — без упину працювати!

Іноді ми беремося за справу та вважаємо своїм обо­в’язком підкорювати вершини, бо того прагне наша душа. Іноді життя звалює на нас непередбачені жорсткі вимоги: збільшується родина, старіють батьки, багато часу й уваги потребує щойно створений бізнес. Клопоти можуть бути чудовими. Клопоти можуть бути неприємними. Та найчастіше клопоти — то питання вибору.

Я не хочу слухати аргументи на кшталт «Ми більш зайняті за наших предків», «Ми живемо в епоху технологій» чи «Зараз усі мають бути трудоголіками». Так, ми дійсно маємо більше справ, ми цивілізованіші, витрачаємо менше годин на сон порівняно з героями «Маленького будиночку у преріях»[106]. Але ж їхнє життя було так само насиченим: вони саджали кар­топлю, будували сараї, виживали від світанку до заходу сонця. Наші бабусі наче в окропі крутились, аби всьому дати раду.

Ми наповнюємо своє життя. Люди й повинні це робити. Річ у тому, чим ми його наповнюємо. Ви зайняті, бо втратили контроль над ситуацією, чи ви живете повним життям? Повне життя — це прекрасно. А от шалений, виснажливий ритм убиває весь настрій.

Змінюючи відгуки про свій час, ви впливаєте на свої стосунки з ним. Позитивні розмови про час мають велику силу. А як ви реагуєте, коли не можете знайти у своєму розкладі жодної шпаринки, коли вам доводиться відмовлятися від запрошень або втрачати чудові можливості? Говоріть правду. Повідомляйте факти про життя, а не скаржтеся на нього: «Цього тижня в мене родинні справи» чи «Терміни підганяють — ніколи звести очі до неба. Доведеться відмовитися…» Хай люди чують вашу правду, а не вибачення й розгуб­леність: «У мене зараз купа справ, але я все одно щаслива, як ніколи. Я хочу приділяти більше часу дітям, тому скорочую робочі години». «Той трагічний випадок змусив мене пригальмувати — нема лиха без щастя». «Приїздить моя родина, тож я хотіла би перенести термін здачі проекту». А інколи — дуже часто — вам узагалі не треба виправдовуватися. Просто поставте до відома. Прийдіть і поясніть, розкажіть про своє повне клопотів життя та його вимоги. Ми всі зрозуміємо.

У брошурі одного бенедиктинського монастиря є уривок, який я обожнюю: «Молитва — понад усе, вона посідає перше місце в розпорядку дня монаха. Жодна справа не повинна бути важливішою за неї. Молитва передбачає зв’язок із Божественним життям, відкриття таємниці любові, яка записана в наших серцях».

Монахів заохочують припиняти всі заняття, якщо вони відчувають натхнення до молитви. Палке бажання молитися стоїть вище за роботу та всі інші справи. Вони моляться сім разів на день під час колективних церковних співів і на самоті. Дійсно, більшості монахів не доводиться опікуватись організацію вечірок для персоналу, перейматися тим, що вдягти. Вони не виявляють дива спритності, відвозячи сина то на тренування з футболу, то на уроки фортепіано. Та в основі тут така концепція: пристрасть важливіша за завдання. Немає значення, живете ви як аскет чи в розкоші — відданість потребує… відданості.

Як часто вранці ми перевіряємо електронну пошту замість того, щоб медитувати? Як часто ми дозволяємо терміновим справам узяти гору над вправами для розтяжки чи обіймами, над склянкою води, випитої повільно, із задоволенням? Наскільки звично ми не­хтуємо покликом свого серця? Покликом молитися, слухати, просто бути уважним до всього, що нам говорять, — чи то серце, чи то собака, чи то дерева, чи то такі ж, як ми, люди.

Будь милосердним.

Врятуй і збережи їх.

Як чудово.

Даруй мені мужність, будь ласка.

Ти мені потрібен.

Я люблю тебе.

Дякую.

Так.

Молитва може мати різні форми. Щоразу, коли вона звучить, день наповнюється благодаттю. Наші серця — вівтарі. Кожен прожитий день — це ще один шанс отримати велику винагороду за визначення святої для вас справи пріоритетом. Насамперед віддайте шану божественному, і ваша робота перетвориться на мистецтво.

ІДЕАЛЬНІ ДВАНАДЦЯТЬ ГОДИН

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

У книжці Джеррі та Естер Гіксів[107] «Ask and It Is Given» («Просіть — і дасться вам») Абрахам

Гікс пропонує чудову вправу, за допомогою якої ви можете уявити свої ідеальні дванадцять годин.

Я б хотіла дещо змінити цю вправу. Уявіть собі ідеальний день удома (його сценарій має бути більш приземленим), а потім — ідеальний вихідний поза домівкою (він має бути фантастичнішим). Важливо уявити собі обидва дні — і здійсненний, і такий, що здається нереальним, — адже нам потрібно створити картини, які знайдуть відгук у нашому серці та, з одного боку, будуть досяжними, а з іншого — дозволять побачити більше можливостей.

ІДЕАЛЬНИЙ ДЕНЬ УДОМА

Обмежте намальовану вами картину певним простором і часом. Дайте волю своїй уяві та ідеалізму, але утримайтеся від надто нереальних ідей на кшталт «Я прокидаюся в Афінах, обідаю на Мангеттені, а перед сном курю кальян у Раджастхані», коли фантазуватимете про свій відпочинок.

Де б ви були в щоденному житті, що б ви робили, з ким би проводили день, що б їли, як зароб­ляли б на життя, допомагали, творили, жили, любили впродовж дванадцяти годин? Обмір­куйте все, чим можна було б заповнити ці години блаженства з ранку до вечора.

Зверніть увагу на моменти, що здаються нереальними. Якщо для вас було би блаженством працювати вдома в піжамі, а зараз ви витрачаєте три години на дорогу до офісу і назад, все одно запишіть цю думку.

ІДЕАЛЬНИЙ ВИХІДНИЙ

А тепер уявіть собі незвичайний день, — день, коли ви можете розпоряджатися часом як завгодно. Де б ви його провели і з ким, що б ви робили, що б їли, як заробляли б, допомагали, творили, жили, любили впродовж дванадцяти годин?

Мета цієї вправи — втілювати в дійсність ці ідеальні дванадцять годин або ж намагатися наблизитися до ідеалу, хай навіть лише на п’ятнадцять хвилин, якомога частіше, доки цей ідеал не стане основою вашої щоденної реальності та вашого способу життя. А з окремих днів складається життя.

щедрий платазаробити статокпроцвітання спокійдавати вдостальскарби добробутбагатий