Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях

Зустріч 16. Просто почніть. Зараз

Благословенне те, що зараз.

А решту просто

Пам’ятають.

Джим Моррісон, «Wilderness» («Пустеля»)

Готуйсь, цільсь, вогонь? Вогонь! Вогонь! Вогонь!

Пітер Сенґе[118], «The Fifth Discipline» («П’ята дисципліна»)

1. «Я це з’ясую» — ваша найліпша мантра. Отже, викресліть із свого лексикону вбивчу фразу «Я просто не знаю, що робити».

2. Якщо ви ніколи не робили цього раніше, пам’ятайте, що вас привели сюди всі ваші попередні дії, все, що сталося з вами протягом цілого життя, вся історія людства. На вашому боці неабияка життєва сила.

3. Якщо ви робили це раніше, робіть це ніби вперше. Розум початківця завжди неупереджений, а неупереджений розум здатний до новаторства.

4. Із повагою поставтеся до того факту, що сумніви — частина творчого процесу. Щойно вони з’являються, аналізуйте їх. Будьте вдячними, що вони тримають вас насторожі.

5. Запитайте себе, від чого ви готові відмовитись, аби дістатися бажаної мети. Ви не можете мати чи робити все одразу. Але ви завжди можете мати та робити щось надзвичайне.

6. Прагніть пристрасті, а не гармонії. Гармонія — це міф. Пристрасть знайде правильне співвідношення між різними сферами вашого життя, які разом утворять єдине ціле.

7. Розкажіть людям, чим ви займаєтеся. Коли ви повідомляєте про свої наміри, ділитеся своїми планами, вас краще розуміють і вам допомагають.

8. Не дозволяйте прагненню досконалості перетворитися на зволікання. Кожен написаний роман міг би бути кращим. Кожна технологія, кожен шедевр, кожен день — усе могло би бути кращим. Тож просто починайте діяти та вчіться.

9. Усе — прогрес. Будь-який астрофізик вам скаже, що всесвіт постійно розширюється. Включно з вами.

10. Виконуйте те, що плануєте виконати. Це простий і найефективніший спосіб досягнути успіху.

11. Тримайтеся наміченої мети. Робіть трохи більше того, чим ви дійсно хочете займатися щодня, і трохи менше того, чим ви займатися не бажаєте, доки ваша реальність не стане втіленням вашого ідеалу.

Твій шлях починається з іншого боку.

Стань небом.

Візьми сокиру і зруйнуй тюремну стіну.

Утечи.

Вийди так, ніби раптом уперше побачив барви.

Зроби це зараз.

Румі[119]

Ви вирушаєте в дорогу за своїм ідеальним життям. Це гора скарбів, що височіє перед вами. Ваша мета недалеко, але на шляху до неї — безліч перешкод. Між вами — проблеми та певні обов’язки. Ви повинні впорядкувати безладний набір програм, які проникли у ваш мозок: ваше серце стискається від прагнення досягти успіху, вам потрібні гроші до першого числа, ви волієте відмовитися від фаст-фуду, а ваші мрії про щастя викликають у вас заздрість до інших.

Новий контракт, стосунки, що руйнуються, фінансування, необхідність відточувати навички, зв’язки на вищому рівні, трясовина сумнівів, розкішна tabula rasa. Широкий простір для безумного блаженства. Там усе. Вам ледве стає сил, аби все це витримувати.

І тут закрадається думка: «Я не знаю, з чого почати».

Або ж починає свою нищівну дію інша: «Я просто не знаю, що робити».

Якщо ви заявляєте, що не знаєте, тоді ви й не будете… знати. Ви хилитиметеся назад, ніби заколисані тим «а-а, а-а, а-а». Не буде нагальної потреби починати рух, бо насправді ви просто не хочете… не знаєте, як це зробити. Якби ви знали, з чого починати, все б змінилося. Якби ви знали, що робити, ви змогли б почати діяти, негайно. Знання змушують нервувати. Незнання забезпечують певний комфорт.

Якби ви сказали своєму командиру в тренувальному таборі: «Я не знаю, що робити», — за мить ви вишкрібали б нужник. Якби ви сказали це в бою, ви б, імовірно, загинули. Якби ви сказали своєму вбитому горем коханому, що нарешті готові до змін, про які він давно вас благав, а потім додали: «Тільки я не знаю, що робити», — то ваші слова навряд чи викликали б у нього натхнення чи довіру, правда ж? Якби фея ідей передала вам просто в руки рідкісну можливість, а у відповідь почула: «Та я не знаю, з чого починати», — вона була б не надто втішена.

Ти сильніша, ти краща, ти готова до всього.

Аліша Кіз, «Wait Till You See My Smile»[120]

Додайте собі впевненості. Зробіть свій внутрішній монолог жвавішим та пліднішим. Слідкуйте за своїми словами в присутності своїх священних мрій. Якщо необхідно, вдавайтеся до хитрощів: «Не знаю, та якби я знала, ось що зробила б».

Підійдімо до цього з іншого боку. Ви розпочинаєте своє ідеальне життя. На шляху між вами і вашим ідеалом — безліч перешкод. Можливо, ви опинилися в скруті або у вас неприємності. Вам здається, що все жахливо. Ви виснажені.

А потім ви кажете: «Я розберусь».

А потім повторюєте, бо сміливість завжди відбивається луною: «Я розберусь».

Як відчуття? Значно краще, чи не так? Здається, шанси… зростають. Крила готові розправитися. Вуха нагострилися, аби не пропустити підказок від Всесвіту. Усім керує інтуїція. Можливо, ви досі збентежені та налякані. Проте коли ви рішуче налаштовані, страх сідає на лаву запасних, а не стає біля керма.

«Я розберусь» може означати, що ви будете терпляче очікувати на відповідь. Або невтомно долатимете перешкоду за перешкодою. Можливо, ви молитиметеся до сьомого поту, звернетеся за порадою до експертів або проведете сорок днів у тій відомій пустелі. Безперечно одне: коли ви проголошуєте, що знайдете вихід, у вас з’являється безліч можливостей.

Ви ніколи не бували там, куди прямуєте. Та ви розберетеся. Бо тільки вам це до снаги.

У думках початківця багато можливостей, а в думках експерта — мало.

Сюнрю Судзукі[121], дзен-майстер

Здатність починати рух за власним спонуканням — це запорука дару й надалі йти власним шляхом… Починати, йти далі, знову починати — в мистецтві та в житті, — як на мою думку, це основний ритм.

Шеймас Гіні[122], поет

Одного разу я пройшлася по жаринах. Босоніж. Доріжкою завдовжки в шість метрів, де лежали розжарені вуглини. Сходячи з жарин та вступаючи в невеличку калюжу з водою, яка очікує на тебе, відчуваєш, як від твоїх ніжок іде пара. Коли ти чуєш те шипіння і бачиш, що всі десять пальців залишилися на ногах і немає жодного пухирця, відчуваєш неабияке збудження… справжнє сп’яніння — на кшталт ейфорії новачка-мутанта з команди Людей Ікс.

Я їхала машиною додому з семінару, на якому ми ходили по жаринах, опівночі, при повному місяці. У кишені моїх джинсів Levi’s лежала записка: «Я, Даніелла ЛаПорт, ходила по жаринах. Мені до снаги будь-що». (Інструктор наполіг, щоб ми написали ці записки; я погодилась.) Задум був такий: щоразу, коли ми почуватимемося далеко не героями, ми можемо поглянути на цей папірець розміром три на п’ять дюймів, прикріплений до дзеркала у ванній кімнаті, і згадати, як силою своєї думки підкорили собі матерію і таким чином наділили себе надзвичайними людськими здібностями. Може бути дуже доречно.

Чи зробила б я це знову? Сумніваюсь. Того вечора, коли відбувався семінар із ходінням по розпе­чених вуглинах, я поцікавилися в учасників, які робили це не вперше, про їхні враження. Я була неабияк здивована, коли почула, що деякі люди пообпікали ноги, пройшовшись по жаринах удруге чи втретє. Майже всі вони відповіли: «Так, але цього разу я був надто самовпевненим. Мені забракло свіжості думки».

Запитайте будь-якого спортсмена, артиста, письменника, продавця, оратора, менеджера грандіозних проектів або спритного коханця, і вони скажуть: досягнуті успіхи можуть притупити ваші відчуття. Кожна перемога має бути новою, і здобувати її треба з відкритим серцем, віддаючи всі сили.

Не сприймайте свої знання та досвід за належне. Не дрімайте. Полюйте. Знищуйте свої старі дані. Прислухайтеся до нової інформації. Розкажіть свою історію по-іншому. Цілуйте так, ніби то ваш перший поцілунок. Не дозволяйте собі вдаватися до звичних трюків. Не робіть висновків. Хай аркуш буде білим. Тоді — і лише тоді — починайте.

Що більший митець, то більші сумніви. Цілковиту впевненість отримують у дар менш талановиті — як «утішний» приз.

Роберт Г’юз[123], художній критик

Один мій приятель-художник колись сказав, що влаштувати художню виставку — це як «привселюдно зняти з себе штани». А відчуття від виходу на сцену хтось порівняв з відчуттям, ніби ти оголюєшся, а потім обертаєшся навколо себе — дуже-дуже повільно. Щоб показати своє мистецтво, необхідна зухвалість, а сумніви сприяють скромності. Ви можете зробити так, щоб подібні хвилювання були вам на користь.

Самовпевненість притупляє ваші відчуття — і дратує людей, які вас оточують. Якщо ви не маєте ні краплі сумнівів і не переймаєтеся своїм виступом, талантами, досягненнями, великою презентацією, вам ліпше самим породити в собі певні сумніви, аби ніколи не дрімати та завжди лишатися пильними.

Вразливість — це сила. Самовладання — це прекрасно, а от неприступність — гальмо, яке сповільнює ваш поступ. Висловіть свої почуття: «Я боюся. Я так сильно хочу, щоб усе вийшло! Я так давно цього чекала». Не стримуйте себе, покажіть своє хвилювання. Ваше вразливе місце — те місце, де ви перебуваєте на цей момент, і саме звідти ви черпаєте свою силу. Покажіть себе цілком і повністю — з усіма своїми сумнівами, страхами та ваганнями.

Іноді ми маємо підкинути в небо свою мрію, ніби випускаємо на волю поштового голуба, і вірити, що вона повернеться до нас із надзвичайно важливою інформацією. Ми лише загадуємо наші бажання, а що з того здійсниться — від нас не залежить. Ми маємо вийти з кімнати, щоб сталося диво, виникли нові бажання, відбулися незаплановані зміни, трапилася дивна пригода. Ви можете бути впевненими в одному: ви тут, аби бути собою і зробити щось корисне. Ця істина буде вашою провідною зіркою.

ЩИРІСТЬ — ЦЕ ФОРМУЛА ПЕРЕМОГИ.

Я обожнюю шалені амбіції. Шаленість сприяє зді­йсненню задумів. Шаленість поглинає неможливість, мов порцію солодкого для поповнення енергії між прийомами їжі. Але серед шалених амбіцій є дурні, яких ліпше уникати. Дурна шалена амбіція — це нереалістична, примарна (а часто й безпідставна) думка, що вам до снаги миттєво здійснити щось грандіозне та дивовижне і не порушити при цьому рівноваги, що існує у вашому житті.

Це синдром супергероя: «Я можу зробити все! У моїй добі може бути більше годин. Я можу продовжити займатися спортом, приділяти увагу своєму коханому, слідкувати за собою і залишатися стильною, а ще — запустити у виробництво блискучий, інноваційний, солідний продукт за рекордно короткий термін. Нічого не зміниться. Я просто встигатиму більше».

Звісно, ви мусите робити більше. Ви повинні розвиватися, щоб досягти нових висот. Але цю здібність необхідно зосередити безпосередньо на вашому проекті, а не розпорошувати між попередніми обов’язками та звичками. Ви не зможете швидко здійснити щось видатне, приділяючи увагу всьому, вам треба з лазерною точністю зосередитися на окремому завданні.

Запитайте себе: від чого вам доведеться відмовитись, аби таки втілити свій задум? Це по-справжньому гнітюче питання, і супергерої ненавидять цю частину стратегії. Інновації властиво руйнувати встановлений порядок, а не пристосовуватися до нього. Чимось доведеться поступитись, аби звільнене місце могла зайняти велика мета. Відмовтеся від несуттєвих справ, аби вони не відбили у вас усі бажання. Розчистіть поле для бою. Скажіть друзям, що протягом кількох наступних місяців вони не отримуватимуть від вас жодної звістки. Заздалегідь пробачте собі те, що пропускатимете дні наро­дження, прийоми та вечірки. Встановіть на телефоні швидкий набір номера доставки улюблених суші. Відмовтеся від кабельного телебачення. Сповістіть усіх і кожного, хто залучений до вашого божевільного проекту, що всю увагу треба зосередити лише на ньому.

Твайла Тарп називає це «творчою булькою» та переконана, що саме в ній вона створює свої найкращі роботи. «Я усунула все, що мене відволікало, пожертвувала майже всім, що давало мені задоволення, помістила себе до звукоізольованої камери, де можна думати лише про щось одне. Я організувала своє життя так, що все не лише допомагало моїй роботі, але й підкорялося їй». Твайла — відчайдух. Та вам, я гадаю, варто залишати в будь-якому процесі вдосталь можливостей для насолоди. Інакше вам доведеться створювати власну версію «креативної бульки», щоб упоратися зі своєю роботою.

Така радикальна зосередженість — це практична відповідь на шалені цілі. А що є справжнім божевіллям — адже це нереальне, безпідставне та позбавлене здорового глузду — то це думати, що ви можете швидко впоратися з масштабним, дивовижним професійним проектом і не порушити такої привабливої рівноваги в решті сфер свого життя. Такого не буває. Шаленість спадає. Здорового глузду прибуває. Практичність — це усвідомлення того, що необхідне для створення дивовижних речей. А необхідна фантастична, важка праця.

Забезпечте собі «багатовимірну» підтримку. Коли доводиться працювати не покладаючи рук, ми часто кличемо на допомогу людей, які здатні працювати без відпочинку, виконуючи конкретні завдання: постачальників, дизайнерів, редакторів, маркетологів. Та саме в цей час вам необхідна підтримка й на духовному рівні: натуропат, тренер, зелений смузі, молитовна група. Ця завзята підтримка симпатиків, знання та досвід стануть вам у неабиякій пригоді та допоможуть вправно виконувати повсякденні важкі обов’язки.

Оголосіть про свої наміри якомога більшій кількості людей. Повідомте їм, що «зникаєте» на деякий час. Попереджаючи всіх про те, що ви збираєтеся протягом нетривалого періоду їх ігнорувати й будете явно недосяжні для них, ви розв’язуєте деякі проблеми ще до того, як вони виникнуть.

Якщо ви знаєте, що вам потрібне для досягнення мети, вважайте, що половину шляху ви вже подолали. Божевільна мета вимагає радикальної практичності. Інакше вона просто дурна.

Якщо переоцінюється одностайність, тоді, на мою думку, рівновага теж переоцінюється. Мені нецікаво жити врівноваженим життям. Я хочу життя, повного пригод.

Кріс Ґільбо, «The Art of Non-Conformity» («Мистецтво нонконформізму»)

Зрештою, пошуки рівноваги — це фікція. Любіть свій тягар. Любіть усією душею. А коли ваша любов посилає вас у нокдаун або ви спотикаєтеся, бо ваші ноги дрижать від тієї ноші, припиніть турбуватися про рівновагу — ви її не знайдете — і підстрибуйте.

Келлі Дільс[124]

Пошуки рівноваги пригнічують та виснажують нас. Необхідність розподіляти свою увагу між собою, іншими, кар’єрою страшенно дратує. Ми знаходимо час і сили для всього: для спорту, для оздоблення домівки, для коханого, для кар’єрних цілей, для піклування про родину — а потім дивуємося, чому хворіємо, коли нарешті беремо відпустку.

Якщо ви досягаєте балансу, то лише тимчасово. Успіх виводить усе з ладу. Якраз тоді, коли вам вдається домогтися рівноваги, обставини чи блискуча ідея перевертають усе догори дриґом. Постійно щось іде не так. Боротьба за рівновагу — то неминуча поразка.

Скільки разів у мене пригоряли омлети! Це стається постійно. Бо я малюю роботів з дитиною, я занотовую чергову ідею, аби не забути її, я розмовляю по телефону. А потім вмикається пожежна сигналізація. Я «працюю» у вихідні, а в понеділок можу цілий день провести в ліжку з книжкою. Я відправляю подарунки до дня народження на три місяці раніше чи на три місяці пізніше, але завжди вибираю їх вдало. Я можу щодня протягом тижня їсти гранолу, носити той самий одяг і не виходити з дому, бо хочу завершити проект. Останнього разу, коли я була в монастирі, я написала про це пост у Twitter. У такому житті годі шукати рівноваги. Та воно мені підходить.

Прагнення балансу зруйнує ваші мрії про велич. Ви гадаєте, що Леонардо да Вінчі, Амелія Ергарт[125] або Річард Бренсон розпочинали свій шлях із думки «Я хочу жити врівноваженим життям»? Ні. Їхньою метою були відвага, повне самовираження і всі ті кордони, які їм довелося порушувати.

Засобом проти виснаження є не відпочинок.

Це цілковита захопленість.

Девід Вайт, поет

Уявіть своє життя в усіх його сферах як симфонію. Чудова музика має глибину та шари, які утворюють загальну гармонію. Ви повинні дбати не про те, щоб усі інструменти грали одночасно з однаковою гучністю — у такому випадку ви почуєте какофонію. Певний час провідними є струнні інструменти, у якийсь момент вступають барабани і скеровують мелодію в новому напрямку, а труби додають їй виразності. Так само трапляються періоди, коли ваші особисті стосунки важливіші за кар’єру. Будуть місяці, коли темп усьому вашому життю задаватиме робота. А колись ви будете зосереджені на своєму внутрішньому світові та звертатимете менше уваги на зовнішній бік свого життя, аби подбати про тіло і душу.

Рівноваги не існує, існують правильне співвідношення та гармонія.

Ваша робота. Ваші особисті стосунки. Ваше внутрішнє життя. Цим трьом аспектам присвячена книжка Девіда Вайта, що отримала назву «Три шлюби».

«Жодним із трьох шлюбів не можна поступитися на користь іншого. Не можна їх “збалансувати”, взявши трошки від одного і додавши до іншого — за винятком несуттєвих моментів. Шукати “баланс” між роботою, стосунками і внутрішнім світом означає лише мати більше мороки в кожному шлюбі та фактично по­слаблювати кожен із них, відділяючи їх один від одного». Ці фундаментальні складники нашого існування повинні підтримувати один одного, а не змагатися за нашу цілковиту увагу.

Прикро, та ми часто несвідомо будуємо своє життя таким чином, що наша робота, наш духовний світ, важливі для нас стосунки взаємосуперечать, змагаючись у важливості. Щось приречене програти. Коли ми відмовляємо в увазі одному з основних аспектів нашого життя, це не може не вплинути на все життя в цілому. Ми ігноруємо свій творчий поклик, аби зберегти лад у родині, а потім нас роздирає обурення, що не може не позначитися на нашому ставленні до тих самих людей, яким ми намагаємося догодити. Ми знову працюємо допізна, коли наш партнер надзвичайно потребує нашої підтримки, а потім почуття провини за нехтування цією стороною свого життя заглушає радість і від стосунків, і від роботи.

Щоб бути цілісною людиною, необхідно повністю розуміти, що в нашому житті є ці абсолютно різні аспекти й кожен із них потребує поваги й турботи. Ми повинні обміркувати, в чому полягає наше професійне покликання і як ми слугуватимемо світу — працюючи чи пропонуючи свої таланти та ресурси задарма. Не має значення, хто ми — черниці, шановані голови сімейства чи блукальці. Ми повинні усвідомлювати, яким чином ми віддаємо й отримуємо любов. Ми повинні визначити, ким ми є поза межами повсякдення, та зупинити свій погляд на божественній природі нашої сутності.

Ігнорувати якийсь із найважливіших аспектів нашого існування — це як відмовитися виходити за двері власного будинку. Ми обмежуємо свій доступ до всього.

Аби гармонізувати своє життя, нам треба дозволити кожній його частині посідати центральне місце тоді, коли вона цього терміново потребує, коли настає її час. Деякі такі моменти періодично трапляються в кожного — коли ми покидаємо рідну домівку; формуємо себе як особистості, почавши заробляти на життя; «пускаємо корені»; досягши середнього віку, починаємо щось міняти тощо. Та зрештою в кожної окремої людини є свій час для таких кроків. Ви ніколи не знаєте, коли ваше серце надішле вам новий набір вказівок через мрії чи інтуїцію: «Час відриватися від звичного життя. Час творити мистецтво. Час знайти “своїх” людей».

У житті вас пригнічуватиме не відсутність рівноваги, а виконування безглуздих дій, які не наближають до мети. Що більше ви будете віддаватися своїй пристрасті, то менше незгод і більше плавності буде у вашому житті — в будь-який час. А саме це й визначає гармонію.

Як застосувати теорію «До біса життєву рівновагу, іди за своїм покликом!», коли ви розриваєтеся між звітом про прибутки і збитки та макаронами з сиром? Пам’ятайте, що ви не прагнете досконалості та рівно нарізаних шматків у вашому життєвому пирогу. Ви створюєте задоволення.

Важка робота має бути врівноважена повноцінним відпочинком. Ви можете вичерпати всі свої ресурси, бо саме так отримуєте задоволення. Потім ви їх знову поповните. Ви можете працювати як віл, щохвилини отримуючи справжнє задоволення, доки одного дня не заберете гроші й не полишите все. Ви можете відмовитися від своїх обов’язків заради пригод. Це хитке рівняння — таким завжди є створення витворів мистецтва, — та якщо ви не акцентуєте свою увагу на тому, як «слід чинити», ви можете винайти найкращий для себе спосіб це зробити.

Коли вашим пріоритетом стає пристрасть — пристрасть до родини, до роботи, до значущості, — ваша енергія зростає. А коли вона на чомусь зосереджується, стає більш цілеспрямованою, ви починаєте менше турбуватися про речі, які насправді для вас не важливі. Ви шукаєте та отримуєте допомогу, яка вам потрібна, щоб упоратись із суттєвими справами. Ви уникаєте нікчемних проектів, припиняєте контролювати людей, які вас оточують, менше скаржитесь і частіше виявляєте вдячність.

У повноцінному житті є все — фантастична продуктивність і неймовірний спокій, егоцентризм і самопожертва, час для яскравих спалахів і місце для невдач. Якщо підійти надто близько чи судити за мірками тих, хто віддає перевагу безпеці балансу, таке життя може здатися безладним. Та коли ви зробите кілька кроків назад, ви побачите шедевр під назвою «Ваше життя, справжнє». Це неоціненно.

Ось він. Ви почули його вперше тут:

РОБІТЬ ТЕ, ПРО ЩО СКАЗАЛИ, ЩО ЗРОБИТЕ!

Поставтеся до цього серйозно: не думайте, що люди забудуть сказане вами; не сподівайтеся, що вони вас не почули; не думайте, що пускати все на самоплив — правильно. Самоплив — це слизька стежка, що веде до безсонних ночей і ставить під питання вашу сумлінність. Усе це разом призводить до страшенного безладу.

Прагніть бездоганності. У фільмі «Джеррі Маґвайр»[126] є чудова сцена, де один із «наставників», подібних до «Зіґа» Зіґлара[127], одягнений у поліестеровий костюм, із сильним південним акцентом говорить: «Якщо я не перетелефоную тобі впродовж доби, то не сумнівайся — я мертвий». На нього можна покластися. Я хочу такого хлопця до своєї команди.

Робіть те, що говорите.

«Я зателефоную тобі завтра»… «Я надішлю тобі посилання»… «Я докладу всіх зусиль». Якщо ви хоч на йоту сумніваєтесь у своїй щирості, тоді просто не кажіть нічого. Зробіть паузу. Подякуйте. Поділіться своїми почуттями. Взагалі мовчіть. Підтримувати розмову пустими фразами — остання справа. Я не можу обґрунтувати це з наукової точки зору, але порожні обіцянки руйнують озоновий шар.

Звісно, ви не завжди в змозі виконати те, що пообіцяли. Ви змінюєте рішення, з’являються нові обставини. Сідають батарейки, трапляються трагедії, непередбачувані ситуації заважають здійснитися найкращим намірам. Коли ви не можете або не бажаєте дотримуватися свого слова, просто скажіть це. Скажіть правду. Скажіть швидко, з усією щирістю та турботою. Слова — це стріли. Прицільтеся.

Досить цих фраз, пихатості та аналогій.

Я прагну полум’я, полум’я, полум’я.

Румі

Зазвичай ми використовуємо таку фразу, коли виникають надзвичайні ситуації: «Що для цього потрібно?»

Що потрібно, аби ви прокинулися? Що потрібно, аби я кинула роботу? Що потрібно, аби вони реалізували свій потенціал?

Та якщо поміркувати, життя і є надзвичайною ситуацією. Народження — це чудово. Вижити — це дивовижно. Смерть — неминуча. Страждання — необов’язкові. Життя — надзвичайне.

Яким було б наше життя, якби ми прагнули щастя з тією самою наполегливістю, з якою прагнемо вчасно виконати свої зобов’язання? Ми повинні вибрати свою танцювальну квоту! Хоч каміння з неба, я сьогодні гулятиму в парку! Ніщо у світі не завадить мені пообідати з друзями!

Пріоритети: теревенити про се, про те; сміятися; дивитися людям в очі.

Життя необхідно терміново наповнити кипучою енергією (бо ми не знаємо, коли по нас прийде смерть), і я, чуючи одні й ті самі остогидлі скарги, запитую себе і вас — лагідно, проте наполегливо:

Що нам потрібно, аби випромінювати яскраве світло та радість — нашу справжню природу? Що нам потрібно, аби зробити еволюційний стрибок і стати митцями, коханими, друзями, громадянами, новаторами? Що потрібно, щоб нашим пріоритетом стало священне, щоб ми першими сказали найдобріші слова, щоб ми звільнили нашу справжню натуру та знайшли їй найкраще застосування?

Відповідь неймовірна:

Треба віддатися цілком і повністю, реалізувати себе в усіх своїх проявах.

Освітіть свій шлях.

МАЙБУТНЯ ВДЯЧНІСТЬ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Ви зараз в ідеальній позиції, аби потрапити звідси туди.

Абрахам-Гікс

Наступного місяця, наступного року, за п’ять чи двадцять років — що або кого ви цінуватимете? Чому ви будете сповнені вдячності?

Ви можете бути практичними, а можете поринути у світ грандіозних мрій. Наприклад: «Від сьогодні минув рік, і я надзвичайно вдячна, бо я власниця цього нового будинку з чудовим освітленням. Сьогодні мій день народження, я святкую його в Буенос-Айресі. Наступного тижня я буду щиро вдячна за ту бесіду, що мала з татом. У мене відмінне здоров’я, поряд зі мною — кохання всього мого життя. 2020 рік. Безупинно дзвонить телефон: я отримала Нобелівську премію миру (нарешті!)».

А за що будете безмежно вдячні ви?